Постанова

від 16.05.2023 по справі 479/961/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.05.23

22-ц/812/304/23

Провадження №22-ц/812/304/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 травня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №479/961/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення, яке постановив Кривоозерський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Репушевської Олени Віталіївни у приміщенні цього суду 07 грудня 2020 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом ОСОБА_2 до Кривоозерської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

у с т а н о в и в :

У жовтні2020року ОСОБА_2 звернулась досуду зпозовом доКурячелозівської сільськоїради Кривоозерськогорайону Миколаївськоїобласті про визнання права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що позивачка є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

Померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено заповіт, відповідно до якого спадкоємцем всього майна, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося і взагаі все те, що йому належало на день смерті і на що за законом мав право є ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом Кривоозерського районного нотаріального округу Миколаївської області Шинкарук Н.І. позивачці відмовлено в оформленні спадкових прав на зазначене спадкове майно через відсутність правовстановлюючого документа.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що спадкодавець є законним власником спадкового майна, позивачка просила визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме житловий будинок з господасрькими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач надав суду письмову заяву, відповідно до якої просив справу слухати за відсутності представника Курчелозівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, позовні вимоги визнає та не заперечує проти визнання права власності на житловий будинок за позивачкою.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і побутовими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 , не є самочинним будівництвом та може спадкуватись після смерті ОСОБА_3 як об`єкт права власності - нерухоме майно.

У відповідності до нормативних положень ЦК України - статей 1216, 1218, 1222, 1268 право власності спадкодавця на нерухоме майно переходить до його спадкоємців, яким є позивач.

Тому, вважав суд, наявні підстави для визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями і побутовими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , за позивачем в порядку спадкування за заповітом.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , яка не приймала участь у справі, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та положенням чинного законодавства, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд помилково зробив висновок, що ОСОБА_3 був головою домогосподарства за по АДРЕСА_1 , що призвело до невірного визначення власника житлового будинку з господарськими будівлями і побутовими спорудами з ухваленням оскаржуваного рішення, оскільки у витягу з погосподарської книги надано інформацію за період з 2011-2015 років. Інших доказів про належність спадкодавцю ОСОБА_3 оспорюваного житлового будинку з господарчими будівлями і побутовими спорудами до справи не надано.

Тоді як спірний будинок був побудований в 1937-1940 роках, що спростовує визначення власника спадкового майна як ОСОБА_3 , враховуючи, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що унеможливлює визначення його власником.

Згідно витягу з погосподарської книги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який відкритий на ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , власником господарства за адресою: АДРЕСА_1 була ОСОБА_4 , якій також було відведено земельну ділянку площею 0,9 га для обслуговування зазначеного господарства.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на спірний житловий будинок.

Спадщину за заповітом прийняв її син ОСОБА_5 шляхом подачі у встановлений шестимісячний законом строк відповідної заяви до Кривоозерської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 помер.

26 серпня 2015 року ОСОБА_5 заповів все своє майно, в тому числі майно, на яке матиме право у майбутньому, ОСОБА_1

ОСОБА_1 , шляхом подачі заяви до Голованівської державної нотаріальної контори у встановлений шестимісячний строк прийняла спадщину за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_5 , який в свою чергу прийняв спадщину за заповітом після ОСОБА_4 .

За такого ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуваним судовим рішенням було порушено її права та обов`язки як спадкоємця першої черги за спадковою трансмісією, що підтверджується наведеним у скарзі.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2023 року замінено відповідача - Курячелозівську сільську раду Кривоозерського району Миколаївської на його правонаступника у спірних правовідносинах Кривоозерську селищну раду.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились.

Від представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Синкевича Р.І. надійшла заява про відкладення судового засідання, яка мотивована тим, що позивачка звернулася із запитом до Курячелозівського старостинського округу про надання належним чином засвідченої копії записів погосподарського обліку (виписок з відповідних книг) щодо колгоспного двору ОСОБА_4 за період з 1950 року по теперішній час, однак на 15 травня 2023 року відповідь не була отримана, що підтверджується копією листа № 17-08.01-11/247.

Колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи з таких підстав.

Так, відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 83 ЦПК України ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно із положеннями статті 360 ЦПК України обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; у разі необхідності клопотання учасника справи, додаткові матеріали зазначаються учасником справи .

Частинами 1-3статті 367ЦПК Українипередбачено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою позивачка ОСОБА_2 додавала довідки-виписки з книги №2-а погосподарського обліку виконкому Курячелозівської сільської ради за 2011-2015 роки та за 2016-2020 роки. Про необхідність витребування від відповідача інших доказів нею не заявлялось. Також, за клопотанням представника позивачки через відсутність неї на території України на електронну адресу представника була направлена копія апеляційної скарги з додатками. Проте відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив, обґрунтування неможливості надання доказів в суд першої інстанції та відповідних доказів нею не надано. Також у заяві про відкладення розгляду справи не ставиться питання про надання конкретного строку, необхідного для отримання додаткових доказів.

За такого апеляційний суд вважає, що стороною позивача порушено передбачений порядок надання доказів, а також не доведено належними доказами, що нею здійснені всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, а тому наведені в клопотанні про відкладення розгляду справи обставини не є підставо для відкладення розгляду справи.

Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

За такого за змістом частини першої статті 362 ЦПК України право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб.

Такі особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов`язки.

Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тому звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 має, насамперед, довести, що оспорюваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та/або обов`язки, зокрема, з урахуванням аргументів апеляційної скарги спадкові права на житловий будинок, право власності на який за оскаржуваним рішенням суду визнано за позивачкою.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 належно обґрунтовано наявність підстав для подання цієї апеляційної скарги, а також, що відсутні підстави для закриття апеляційного провадження, враховуючи наступне.

Колегія суддів прийняла в якості нових доказів по справі додані до апеляційної скарги документи, заважаючи на положення частини 3 статті 367 ЦПК України, оскільки дійшла висновку про винятковість обставин справи через те, що ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі, що свідчить про неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 статті 1223 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1261ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом частини 3 статті 1268ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 28 січня 2020 року Кривоозерським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (а.с.7).

Заповітом, посвідченим 07 червня 2017 року секретарем виконавчого комітету Курячелозівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області Старою В.І., який зареєстрований в реєстрі за №20 та зареєстрований у Спадковому реєстрі за №60915021, і є чинним на день смерті спадкодавця, ОСОБА_3 все належне йому майно заповів ОСОБА_2 (а.с.38).

Згідно копії спадкової справи №40/2020 (а.с.31-39) ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , подавши відповідну заяву у встановленому законом порядку (а.с.33).

За такого згідно наданих позивачкою доказів ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину.

Приватним нотаріусом Кривоозерського районного нотаріального округу Миколаївської області Шинкарук Н.І. позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 через відсутність документа, що підтверджує право власності на це нерухоме майно спадкодавця (а.с.9).

Вважаючи, що вказаний житловий будинок за життя був власністю ОСОБА_3 і увійшов до складу його спадщини, але в позасудовому порядку не є можливим оформити спадкові права на це майно, ОСОБА_2 звернулася до суду на захист своїх спадкових прав та просила визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок.

Суд першої інстанції погодився з такими аргументами, задовольнивши позовні вимоги.

Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд першої інстанції дійшов передчасно, без повного з`ясування обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, виходячи із зазначених ОСОБА_2 підстав та предмету позову, вона мала довести, а суд перевірити, що власником спірного будинку є спадкодавець ОСОБА_3 , а також, що відсутні інші спадкоємці на це майно крім позивачки.

Згідно з положеннями статті 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як убачається з наданої позивачкою та виготовленого на її замовлення станом на 08 серпня 2020 року копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , власником домоволодіння зазначений ОСОБА_3 , до складу домоволодіння входить житловий будинок 1937 року забудови , сарай 1940 року забудови, огорожа, хвіртка та ворота (а.с. 13-16).

Відповідно до відкритої інформації з Державного реєстру речових прав право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачкою у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 27 січня 2021 року на підставі рішення суду у справі 479/961/20 від 07 грудня 2020 року. У справі відсутні відомості щодо проведення реєстрації права власності на вказаний житловий будинок раніше цієї дати та на інших осіб.

Відповідно до документів, наданих особою, яка подала апеляційну скаргу, рік забудови будинку зазначений 1950.

Тобто, житловий будинок, щодо приналежності якого виник спір, збудований до 1992 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності (пункт 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна встановлені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною другою статті 31Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.

Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

Технічну інвентаризацію нерухомого майна в сільській місцевості розпочато згідно з Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Зокрема, пунктом 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Передбачалось, що не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може слугувати відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини), який збудований до 05 серпня 1992 року певній особі, зокрема, за відсутності його інвентаризації є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

При цьому виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття об`єкта до експлуатації.

Згідно виданих сільським головою Курячелозівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області довідок-виписок номери 828 та 829 від 11 вересня 2020 року з книги №2-а погосподарського рахунку обліку виконавчого комітету Курячелозівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області за 2011-2015 та 2016-2020 роки (особовий рахунок № НОМЕР_3 ) в будинку АДРЕСА_1 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований та проживав голова домогосподраства - ОСОБА_3 (а.с.11, 12).

Натомість відповідно до наданої ОСОБА_1 суду довідки (витягу з погосподарської книги), яка видана 03 серпня 2022 року старостою Курячелозівського старостинського округу, в житловому будинку по АДРЕСА_1 проживала до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 , яка є власником господарства. Рік забудови будинку зазначений 1950. Особовий рахунок в погосподарській книзі № НОМЕР_1 відкритий на ОСОБА_4 , яка на день смерті проживала в будинку одна. Земельна ділянка, яка відведена для обслуговування вказаного домогосподарства, становить 0,09 га і у власність не передавалась (а.с. 121).

Як вбачається із спадкової справи №143/08 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 (а.с.59-77 ), син спадкодавця ОСОБА_5 , на користь якого ОСОБА_4 12 листопада 2003 року склала заповіт, за яким заповіла ОСОБА_5 належні їй право на земельну частку (пай) та право на майновий пай, прийняв спадщину, подавши у встановленому законом строк та порядку відповідну заяву.

Відповідно до довідки Курячелозівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області №1099 від 23 червня 2008 року на день смерті ОСОБА_4 у спірному будинку проживала і прописана була одна (а.с.68).

Згідно спадкової справи №444/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 (а.с.78-120 ), ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , який за життя 26 серпня 2015 року склав заповіт, за яким заповів їй все своє майно, подавши заяву про прийняття спадщини у встановленому законом строк та порядку.

Таким чином, наданими ОСОБА_1 доказами підтверджується, що вона є спадкоємицею майна (прав на майно) ОСОБА_5 , який, в свою чергу, є спадкоємцем майна (прав на майно) ОСОБА_4 . Також нею надані докази (довідка-витяг з погосподраської книги) щодо належності останній спірного домоволодіння.

Тобто як позивачка ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 є спадкоємцями майна осіб, щодо яких ними надані докази (довідки сільської ради на підставі відомостей погосподраських книг) щодо проживання у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Суд цих обставин справи не з`ясував, вказані протиріччя не усунув.

Крім того, згідно долучених до апеляційної скарги фотокопій записів з погосподарської книги за особовим рахунком № НОМЕР_4 (по земельнокадастровій книзі №283) цей особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4 , яка зазначена головою сім`ї, інших членів сім`ї не вказано. Також, починаючи з 1986 по 1988 роки включно, зазначена суспільна група господарства як колгоспний двір (а.с. 122, 123).

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР, яким було врегульовано правовідносини щодо майна колгоспного двору, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною 2 статті 123ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Між тим судом обставини щодо наявності інших (окрім ОСОБА_4 ) членів колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року та на день її смерті, а також чи входив до членів колгоспного двору спадкодавець ОСОБА_3 , та, відповідно, коли відкрилася спадщина на спірний житловий будинок, не з`ясовувались.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачкою в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідачем зацим позовом ОСОБА_2 визначила Курячелозівськусільську радуКривоозерського районуМиколаївської області, не зазначивши про наявність інших спадкоємців.

Суд першої інстанції встановив, що спадкоємцем спірного майна є ОСОБА_2 . За встановлених обставин та з урахуванням визнання позову сільською радою суд першої інстанції задовольнив її позов.

ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції порушує її права як спадкоємця майна ОСОБА_5 , до складу якого увійшли права на житловий будинок по АДРЕСА_1 , у лютому 2023 року, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, посилаючись на те, що про оскаржуване рішення дізналася лише наприкінці січня 2023 року від ОСОБА_2 при відвідуванні спірного будинку.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, врахувавши, що наявними у справі доказами ОСОБА_1 довела, що є спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка була зареєстрована головою домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини переконливо доводять те, що спір щодо спадкового майна існує саме між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки остання вважає, що спірний будинок входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_5 і яку вона прийняла, що свідчить про її дійсний правовий інтерес до спадкового майна.

Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останню не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не залучена до участі у справі, тоді як оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права та інтереси, рішення суду першої інстанції в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до селищної ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом через неналежний склад відповідачів у справі.

Втім, позивачка ОСОБА_2 не позбавлена можливості повторно звернутися з таким позовом до належного кола відповідачів - селищної ради та ОСОБА_1 .

У такому висновку апеляційний суд враховує принцип res judicata, тобто принцип остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи, а також принцип процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Тобто вирішення спорів різних спадкоємців щодо одного і того ж спірного спадкового майна має вирішуватися в одному судовому провадженні.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано, за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга задоволена, а в позові відмовлено, наявні підстави для перерозподілу судових витрат (сплаченого сторонами судового збору), які мають у цій справі покладатися на позивачку. Тому з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 1261 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2020 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

В позові ОСОБА_2 до Кривоозерської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , 1261 грн. 50 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 17 травня 2023 року