Ухвала

від 17.05.2023 по справі 758/5441/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/5441/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2023 року суддя Подільського районного суду м.Києва Головчак М. М. , перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі його законного представника ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Тетяна Василівна, про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Перевіривши матеріали справи, суддя дійшов висновку, що дана справа не підсудна Подільському районному суду м. Києва з огляду на наступне.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч.1,2 ст.27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).

Відповідно до п.п.6 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об`єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред`являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно, тощо.

Віднесення позовів до виключної підсудності здійснюється, виходячи із критерію їх виникнення з приводу нерухомого майна, навіть коли вимоги не заявлені безпосередньо відносно самого нерухомого майна.

Поняття «позови, що виникають з приводу нерухомого майна`є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майном», а тому правило вищевказаних норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно доп.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповітів від імені померлого ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася спадщина зокрема квартира АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дарницького району міста Києва.

Право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільне від предмету спадкування (спадкового майна). Таким же конкретним є і питання визнання заповіту недійсним, оскільки, його кінцевими метою і результатом є реалізація (захист) права спадкоємців за законом на спадкування певного майна (частки в ньому), тобто, набуття в порядку спадкування у власність майна чи унеможливлення такого

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

За правилами ч.2, ст.31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

За таких обставин, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі його законного представника ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Тетяна Василівна, про визнання заповіту недійсним необхідно передати до Дарницького районного суду міста Києва за місцезнаходженням майна.

Керуючись ст. ст. 27, 28, 31, 187, 258-260, 353,354 ЦПК України, суддя -

У Х В А Л И В :

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі його законного представника ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Тетяна Василівна, про визнання заповіту недійсним передати для розгляду за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва (адреса: вул. Кошица, 5-а, м. Київ, 02068).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяМ. М. Головчак