Постанова

від 11.05.2023 по справі 357/9123/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/9123/18 Головуючий в суді І інстанції Дубановська І. Д.

Провадження № 22-ц/824/1175/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,

за участі секретаря Шевчук А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року представник ТОВ «Олійникова Слобода» звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним Договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028; скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Юлії Юріївни про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40128166 від 15 березня 2018 року 13:34:36 та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028, яке виникло на підставі Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин»; стягнути солідарно з ОСОБА_1 ,, ТОВ Агрокомплекс «Узин» та комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судові витрати.

Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року у товариства в оренді перебувала земельна ділянка площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028, яка належить ОСОБА_1 та яка розташована у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, державна реєстрація права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» проведена державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В., згідно рішення від 03 жовтня 2013 року за індексним номером № 2713273.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «Олійникова Слобода» стало відомо, що орендована у ОСОБА_1 земельна ділянка передана в оренду іншій особі - ТОВ Агрокомплекс «Узин», про що укладений договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, право оренди за яким зареєстроване відповідно до рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40128166 від 15 березня 2018 року 13:34:36.

Вважає, що такі дії ОСОБА_1 суперечать ч. 1 ст. 792 ЦК України, п. «б» ч. 1 ст. 95 ЗК України, ст. 13, 24, 25, 31 Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 08 жовтня 1998 року та умовам договору оренди землі № б/н від 05 червня 2013 року, у зв`язку із чим, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року має бути визнаним недійсним, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин» має бути скасоване.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, представник ТОВ «Олійникова Слобода» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує про те, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача порушених прав чи інтересів зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права - статтей 204, 207, 210, 638, 640 Цивільного кодексу України, статті 125 Земельного кодексу України, статтей 6, 7, 24, 31 Закону України «Про оренду землі» та статтей 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушенням норм частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України.

А саме, вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд не врахував, що у зв`язку із набранням з 01 січня 2013 року чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» державній реєстрації підлягає не правочин, що посвідчує виникнення права оренди на земельну ділянку, тобто договір оренди землі, а безпосередньо саме речове право - право оренди, яке виникає з цього правочину і не належить до правочинів у розмінні частини першої статті 202 Цивільного кодексу України.

Тому, суд першої інстанції всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №696/1693/15-ц помилково ототожнив державну реєстрацію договору оренди землі з державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, що у свою чергу призвело до помилкового застосування норм частини першої статті 210 Цивільного кодексу України під час визначення моменту набрання чинності договору оренди землі, який був укладений 17 червня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 , тобто після 01 січня 2013 року, та не підлягав державній реєстрації, і, відповідно дійшов помилкових висновків про не набрання цим договором чинності, у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права оренди позивача на спірну земельну ділянку.

Крім того, суд залишив поза увагою ту обставину, що наразі жодним законом не визначено спеціальні правила для визначення моменту набрання чинності договором оренди землі, а тому для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, мають застосовуватися загальні норми цивільного законодавства, які стосуються договорів, для яких законом встановлена письмова форма. Також, саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не призводить до скасування підстави її проведення, тобто до недійсності договору оренди землі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2018 року у справі №823/378/16 (які суд першої інстанції не врахував під час розгляду цієї справи), а також слідує з норм статті 204 Цивільного кодексу України. Так само скасування рішення про державну реєстрацію права оренди не призводить до припинення договору оренди, що у свою чергу слідує із положень статті 31 Закону України «Про оренду землі».

Водночас, у поданій апеляційній скарзі заявник вказував на неправильне тлумачення місцевим судом положень пункту 37 укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 договору оренди спірної земельної ділянки від 17 червня 2013 року щодо набрання ним чинності, оскільки у вказаному договорі йдеться про набрання ним чинності з моменту його державної реєстрації саме як правочину, а не права оренди. Тому, оскільки з 01 січня 2013 року правовий інститут державної реєстрації договорів оренди землі припинив своє існування, то вказаний договір оренди набрав чинності лише з моменту його підписання сторонами, так як його державну реєстрацію неможливо провести, а державна реєстрація права оренди позивача на спірну земельну ділянку не може її підміняти.

Разом з тим, апелянт посилався на те, що суд, дійшовши висновку про те, що чинність наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» у цій справі, зобов`язаний був зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі №357/9440/20, у межах якої оскаржувався такий наказ, яким і було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди позивача на спірну земельну ділянку, що виникло на підставі вищевказаного договору оренди від 17 червня 2013 року, укладеного із відповідачем ОСОБА_1 .

Крім того заявник вказував на помилковість висновків місцевого суду про те, що сплив встановленого законом строку для проведення державним реєстратором реєстраційних дій під час державної реєстрації права оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку не впливає на законність спірного рішення. А саме, суд залишив поза увагою ту обставину, що як станом на дату прийняття державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. документів для державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» - 05 березня 2018 року, так і станом на дату, коли державним реєстратором мали бути завершені реєстраційні дії - 12 березня 2018 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявним дійсний запис про державну реєстрацію права оренди саме позивача на вказану земельну ділянку. Відповідно, державний реєстратор Мироненко Ю.Ю. у відповідності до вимог пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов`язана була 12 березня 2018 року прийняти рішення про відмову у державній реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л.А. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року - без змін, стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Зазначала, що місцевим судом правильно встановлено, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду не можуть бути поновлені у обраний ним спосіб захисту, у зв`язку із поділом спірної земельної ділянки 01 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором були прийняті рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:01:010:0028 шляхом закриття поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки, а також про державну реєстрацію нової земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0086 загальною площею 1,2 га та державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0085 загальною площею 1,2001 га.

Від представника ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвоката Косяка В.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент, ухвалення рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю.Ю., індексний номер: 40128166 від 15 березня 2018 року, 13:34:36, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028, що знаходиться в межах Оліниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,4001 га,, загальною площею 2,4000 га, у ТОВ «Олійникова Слобода», був скасований, тому, будь-яких порушень Закону, при укладенні договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, судом не встановлено, в зв`язку із чим, відсутні підстави визнавати його недійсним.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯИ № 419692 від 24 червня 2009 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка, яка має площу 2,4001 га, кадастровий номер 3220484400:01:010:0028 та знаходиться в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району (т. 1 а.с. 11).

17 червня 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» уклали Договір оренди землі № 63 (т. 1 а.с. 7-8).

Відповідно до п. 1 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії ЯИ № 419692 виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 16 липня 2009 року».

Згідно із п. 2 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «в оренду передається земельна ділянка: кадастровий номер 3220484400:01:010:0028, розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,4001 га, в тому числі рілля 2,4001 га».

Згідно із п. 5 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «договір укладено на 10 /десять/ років. Після закінчення строку договору, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі…».

Відповідно до п. 6 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «орендна плата нараховується та видається орендарем в розмірі 3 (три) % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн…».

Згідно із п. 8 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «орендна плата видається у такі строки - до 31 грудня поточного року».

Відповідно до п. 16 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 (п`ятиденний) строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі».

Згідно з п. 37 Договору оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року, «цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації».

Відповідно до Акта приймання-передачі земельної ділянки № б/н від 17 червня 2013 року, «орендодавець ОСОБА_1 з одного боку, передає, а орендар ТОВ «Ім. Котовського» в особі директора Голика П.В., який діє на підставі Статуту, з другого, приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:01:010:0028, що знаходиться в межах землекористування Олійниковослобідської сільської ради, загальною площею 2,4001 га, у тому числі рілля 2,4001 га» (т. 1 а.с. 7).

03 жовтня 2013 року, державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В. ухвалене Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 6391169 та внесено запис про інше речове право № 2713273 від 11 вересня 2013 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ «Ім. Котовського», що виникло згідно з Договором оренди землі № 63 від 17 червня 2013 року (т. 1 а.с. 12).

Згідно з протоколом № 5 Загальних зборів учасників ТОВ «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року, ТОВ «Ім. Котовського» перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода» (т. 1 а.с. 17-18).

Відповідно до Відомості на виплату грошей № 96 за 20 вересня 2017 року, ОСОБА_1 отримав 6 607,50 грн. (т. 1 а.с. 17).

05 березня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали Договір оренди земельної ділянки № б/н.

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року, «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода, Білоцерківського району, Київської області».

Згідно з п. 1.2 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року, «предметом цього договору є встановлення порядку використання орендарем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності та реалізації орендодавцем своїх прав на земельну ділянку».

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року, «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,4001 гектарів, яка розміщена на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода, Білоцерківського району, Київської області. Право власності орендодавця на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЯИ № 419692, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВКТ № 202287 від 12 вересня 2008 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010990201421 від 16 липня 2009 року. Кадастровий номер земельної ділянки 3220484400:01:010:0028».

Згідно з п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року, «договір укладено на 7 (сім) років від дати його реєстрації в установленому законодавством порядку».

Відповідно до п. 12.1 Договору оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року, «цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації».

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 131268553 від 18 липня 2018 року, за рішенням Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України № 40127608, запис про інше речове право № 2713273 скасований 15 березня 2018 року (т. 1 а.с. 18-19).

15 березня 2018 року о 13:34:36 год. державним реєстратором комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю.Ю. ухвалене Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40128166 та внесено запис про інше речове право № 25252819 від 05 березня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», що виникло згідно з Договором оренди земельної ділянки № б/н від 05 березня 2018 року (т. 1 а.с. 18-19).

01 грудня 2018 року, приватним нотаріусом Білоцерківського міськрайонного нотаріального округу Київської області Деруном К.А., засвідчений підпис Музик В.І. у Заяві на розподіл земельної ділянки, яка адресована компетентним органам або всім, кого це стосується, в якій вона просила та надала згоду на розмежування, шляхом поділу, земельної ділянки розміром 2,4001 га. з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3220484400:01:010:0028, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада, на дві нові, площею 1,2000 га і 1,2001 га.

04 грудня 2018 року Договори оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року розірвані.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали Договір оренди землі № б/н.

Згідно з п. 2 Договору оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,2000, 1,2001 га., в т. ч. ріллі 1,2000, 12001 га, кадастровий номер 3220484400:01:010:0085, 3220484400:01:010:0086, яка розташована на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області. Право власності на земельну ділянку, що передається в оренду відповідно до цього Договору, належить орендодавцю на підставі державного акта ЯИ № 419692 від 24 червня 2009 року та заяви № 3227 від 01 грудня 2018 року».

Відповідно до п. 3 Договору оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, «договір укладено на 10 (десять) років з дати державної реєстрації права оренди, який набирає чинності з дати укладення та підписання його орендодавцем».

12 грудня 2018 року о 14:53:55 год., державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиною М.О., ухвалене Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44566043 та внесено запис про право власності № 29403615 від 07 грудня 2018 року, за яким ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 322084400:01:010:0086.

12 грудня 2018 року о 15:02:29 год., державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиною М.О., ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44566447 та внесено запис про право власності № 29403967 від 07 грудня 2018 року, за яким ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,2001 га з кадастровим номером 322084400:01:010:0085.

13 грудня 2018 року о 08:33:33 год., державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиною М.О., ухвалене Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44576072 та внесено запис про інше речове право № 29412726 від 10 грудня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», на земельну ділянку з площею 1,2 га та кадастровим номером 3220484400:01:006:0086, що виникло згідно з Договором оренди земельної ділянки № б/н від 10 грудня 2018 року.

13 грудня 2018 року о 08:36:44 год., державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиною М.О., ухвалене Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44576142 та внесено запис про інше речове право № 29412783 від 10 грудня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», на земельну ділянку з площею 1,2001 га та кадастровим номером 3220484400:01:006:0085, що виникло згідно з Договором оренди земельної ділянки № б/н від 10 грудня 2018 року.

Згідно положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 204 ЦК України (тут і в подальшому норми матеріального права наводяться в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Так, звернувшись до суду із позовом у цій справі та обґрунтовуючи свої вимоги щодо недійсності укладеного 05 березня 2018 року між відповідачами ТОВ Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 3220484400:01:010:0028, ТОВ «Олійникова Слобода» першочергово посилалось на чинність саме укладеного ним із ОСОБА_1 17 червня 2013 року договору оренди вказаної земельної ділянки та належне виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Так, частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», яким, зокрема, викладена нова редакція статті 17 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законом України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», який набрав чинності 02 листопада 2016 року, пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у такій редакції: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час підписання договору оренди від 17 червня 2013 року), якій кореспондують положення частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зі змінами, внесеними на підставі Закону України від 06 жовтня 2016 року № 1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі №0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі №570/3056/15-ц (провадження №6-643цс16), від 13 грудня 2013 року у справі №1106/2791/2012 (провадження №6-127цс13), від 18 січня 2017 року у справі №532/129/16-ц (провадження №6-2777цс16), від 07 червня 2017 року у справі №634/769/15-ц (провадження №6-872цс17), від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №322/1178/17 (провадження №14-338цс19).

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №291/422/17 (провадження №61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі №291/426/17 (провадження № 61-32794св18), від 11 грудня 2019 року у справі №291/421/17 (провадження № 61-22637св18), на які посилається апелянт, зроблено висновок про те, що непроведення державної реєстрації права оренди землі саме по собі не свідчить про те, що договір не укладено, як і про те, що позивач не має права оспорити договір, укладений орендодавцем з іншим орендарем. При цьому, передаючи справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на те, що суди не звернули увагу на доводи позивача про те, що вказаний договір (укладений після 01.01.2013) оренди землі містить всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки є обов`язком власника земельної ділянки у цій справі та дійшли передчасного висновку про те, що позивач не набув прав орендаря, оскільки своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору і впливає на строк його дії.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року в справі №402/830/17 (провадження №61-43115св18) зроблено висновок про те, що згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним після досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, що відбулося за життя орендодавця, який особисто висловив свою волю на укладення спірних договорів, що не оспорювалось, а реєстрація права оренди після його смерті, враховуючи те, що звернення із заявою про реєстрацію права мало місце за життя спадкодавця, не впливає на дійсність укладених спадкодавцем договорів».

У справі, що переглядається встановлено, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім.Котовського», яке у подальшому було перейменовано на ТОВ «Олійникова Слобода», укладено договір оренди землі, згідно умов якого ОСОБА_1 надав, а Товариство прийняло в строкове платне користування спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди позивача на спірну ділянку за вказаним договором було зареєстровано 03 жовтня 2013 року (запис про інше речове право №2713273 від 03 жовтня 2013 року).

Таким чином, у зв`язку із тим, що сторони за вищевказаним договором оренди землі погодили всі його істотні умови та підписали його, вказаний правочин вважається таким, що був укладений 17 червня 2013 року, а набрав він чинності та відповідно розпочав строк своєї дії з моменту державної реєстрації права оренди - 03 жовтня 2013 року.

Таким чином, вбачається, що оскаржуваний у цій справі договір оренди спірної земельної ділянки був укладений відповідачами ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» 05 березня 2018 року, тобто у період коли був укладеним та чинним вищевказаний договір оренди землі від 17 червня 2013 року.

Згідно наявної у матеріалах справи копії наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року, Міністерством було задоволено колективну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інших від 27 лютого 2018 року у повному обсязі та скасовано ряд рішень державних реєстраторів, зокрема і рішення державного реєстратора №2713273 від 11 вересня 2013 року про реєстрацію договору оренди, укладеного 17 червня 2013 року між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 . Виконання цього наказу було покладено на Департамент державної реєстрації та нотаріату.

Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України 15 березня 2018 року ухвалив рішення № 40127608, яким запис про інше речове право № 2713273 скасував.

Однак позивач під час розгляду справи в суді вказував, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження в справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відтак, дійшовши висновку, що чинність наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15 березня 2018 року безпосередньо впливає на чинність права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» за договором оренди землі, наявністю якого Товариство обґрунтовує свої позовні вимоги в цій справі, і, відповідно, впливає на задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода», суд першої інстанції мав зупинити провадження в цій справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, однак цього не зробив.

Відмовляючи ТОВ «Олійникова Слобода» в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028 за позивачем була скасована, то це свідчило про відсутність у позивача права оренди і, як наслідок, відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначеного договору, так і на момент пред`явлення позову.

Таким чином, оскільки ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено в позові саме з підстав скасування державної реєстрації його права оренди спірної земельної ділянки, відмова у зупиненні провадження у справі до розгляду іншої справи №357/9440/20 призвела до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з положеннями частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права у сукупності із положеннями статті 792 ЦК України та статті 13 Закону України «Про оренду землі» дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою оренда землі передбачає передачу земельної ділянки у строкове платне володіння і користування одній особі - орендарю.

Відповідно до частини шостої статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відтак, чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її в користування іншій особі, ніж орендар, в тому числі на праві оренди.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі №902/803/17, згідно яких декілька договорів найму однієї і тієї речі можуть існувати тільки якщо річ по ним передається виключно у користування наймачу (наприклад, користування музичним інструментом, приміщенням або обладнанням, але в різний час). Якщо договори найму передбачають передачу речі наймачу у користування та володіння, перевага віддається договору, який був укладений раніше.

Отже, укладення договору оренди землі з іншим орендарем без попереднього припинення або розірвання договору оренди землі з дійсним орендарем земельної ділянки суперечить наведеним нормам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та порушує права орендаря, якому ця земельна ділянка була передана в оренду раніше.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, вказано, що «внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 05 червня 2013 року № 100 є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (11 січня 2014 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права. За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати».

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власник земельної ділянки не заявляв вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним, тому відсутні підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним.

Зважаючи на те, що на дату укладення оспорюваного договору б/н від 05 березня 2018 року договір оренди, укладений ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , був дійсним, не оспорений в судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором, ОСОБА_1 не мав права передавати спірну земельну ділянку в оренду будь-якій іншій особі, в тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», і відповідно укладати із ним договір оренди.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що укладення оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 ЦК України, статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договору оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірними земельними ділянками і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстави для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідачів, що викладені у відзивах на апеляційну скаргу щодо неможливості задоволення позову, у зв`язку із розірванням між ними цього договору, подальшого розділення вказаної ділянки та укладення нових договір оренди виходячи з наступного.

Так тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору, або ж розірвання такого договору.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17).

Крім того, позивач просив скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Юлії Юріївни про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40128166 від 15 березня 2018 року 13:34:36 та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028, яке виникло на підставі Договору оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», стосовно яких колегія суддів звертає увагу на таке.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка була чинна на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Отже, позивачем на час звернення до суду із позовом у цій справі було обрано правильний спосіб захисту у цій частині позовних вимог, що відповідає вимогам статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому вони також підлягають задоволенню судом.

Разом із тим, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 (провадження №14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Таким чином, оскільки державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, відтак вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про скасування рішення державного реєстратора, пред`явлені до цього відповідача, задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано усі обставини, що мають значення для справи і висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також, що при розгляді даної справи місцевим судом було допущено неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода».

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

У зв`язку із скасуванням судового рішення і частковим задоволенням позову відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на належних відповідачів витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги по 4 405 грн з кожного (3 524 грн + 5 286 грн / 2).

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди землі № б/н від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028.

Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради Мироненко Юлії Юріївни про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40128166 від 15 березня 2018 року 13:34:36 та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,4001 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (Ідентифікаційний код - 32638214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (Ідентифікаційний код 03755360) витрати позивача по сплаті судового збору по 4 405 (чотири тисячі чотириста п`ять) гривень з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: