Постанова

від 17.05.2023 по справі 752/3924/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/3924/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1378/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

суддя-доповідач Слюсар Т.А.

суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року у складі судді Чередніченко Н.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення трьох відсотків річних та інфляції,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01.08.2022 просила стягнути із відповідача на свою користь за період із 17.04.2021 по 30.06.2022 три відсотки річних у сумі 2 057 грн 40 коп. та індекс інфляції в сумі 10 458 грн 49 коп., а всього 12 515 грн 89 коп.

Вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2021 у справі № 752/11972/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення винагороди за договором, задоволено.

Стягнуто з Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, на користь позивача грошову суму у розмірі 91 274 грн 53 коп. розраховану станом на 16.04.2021, що включає: суму несплаченої винагороди у розмірі 69 805 грн 30 коп., 3 % річних: 6 218 грн 37 коп., індекс інфляції: 15 250 грн 86 коп. Стягнуто із Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача судові витрати у розмірі 2 038 грн 66 коп.

На виконання зазначеного рішення суду 08.12.2021.було видано виконавчий лист.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кисельовою В.В. було винесено:

постанову від 10.12.2021 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 щодо стягнення із відповідача на користь позивача коштів сумі 91 274 грн 53 коп. станом на 16.04.2021;

постанову від 10.12.2021 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрат в сумі 2 038 грн 66 коп.;

постанову від 10.12.2021 про об`єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_4;

постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5 щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрат в сумі 2 038 грн 66 коп.

Позивач вказує, що свої зобов`язання по сплаті коштів за рішенням суду відповідач почав здійснювати лише примусово після відкриття виконавчого провадження із 22.12.2021.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14.09.2022року відмовлено у прийнятті поданих по справі ОСОБА_1 заяв про збільшення позовних вимог від 15.08.2022 року та 29.08.2022року (а.с.106,107).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального, неправильне застосування норм матеріального права, на невідповідність висновку обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду з ухваленням по справі нового про задоволення позову й стягнення 2 121 грн 56 коп. три відсотки річних та 10 918 грн 86 коп. інфляційних втрат.

Вказує, що відповідач фактично заборгував винагороду працівникові за надані послуги з юридичного обслуговування його підприємства з 2017-2019 роки, а не з моменту винесення рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/11972/20, як на тому наполягається і обґрунтовується районним судом. При цьому станом на 2022 рік грошові кошти, що мали бути сплачені відповідачем у з 2017-2019 роки значно знецінено.

Зазначено, що підставою відмови в позові стало виконання відповідачем рішення суду у справі № 752/11972/20, а не грошових зобов`язань, що виникли у відповідача протягом 2017-2019 років. У матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем грошових зобов`язань, які не виконувалися до 2022 року.

Також судом залишено поза увагою, що відповідачем подано два розрахунки, якими він фактично визнає заборгованість щодо 3% річних та інфляційних втрат та просить їх врахувати.

Крім того, у зв`язку з порушенням строків відкриття провадження, виникли підстави, що сприяли неодноразовому збільшенню позовних вимог у зв`язку зі зміною обставин та фактично не сплатою відповідачем грошових коштів, а тому судом незаконно відмовлено в подальших збільшеннях вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Інституту просить законне рішення, ухвалене з дотриманням з дотриманням норм матеріального так і процесуального права залишити без змін, а апеляційну скаргу, доводи та аргументи якої є необґрунтованими залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення районного суду не відповідає.

Матеріалами справи установлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2021 у справі № 752/11972/20, позовні вимоги ОСОБА_1 до Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення винагороди за договором, було задоволено. Стягнуто з Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, на користь позивача грошову суму у розмірі 91 274 грн 53 коп. розраховану станом на 16.04.2021, що включає: суму несплаченої винагороди у розмірі 69 805 грн 30 коп., 3 % річних: 6 218 грн 37 коп., індекс інфляції: 15 250 грн 86 коп. Стягнуто із Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача судові витрати у розмірі 2 038 грн 66 коп. (а.с. 10-13).

08 грудня 2023 року на виконання вказаного заочного рішення видано виконавчий лист та 10 грудня 2021 року відкрито за ним виконавчі провадження № ВП НОМЕР_2 про стягнення основної суми боргу та № НОМЕР_3 про стягнення судових витрат (а.с. 16, 17).

10 грудня 2023 року винесено постанову про об`єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_4 (а.с.18).

Відповідно до справи, рішення районного суду остаточно виконано 03.08.2022 року а.с.52,76).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд виходив з того, що позивачкою не доведено достатніми доказами факт протиправного невиконання (неналежного виконання), фактично ухилення відповідача від виконання зобов`язань, у тому числі неналежного виконання рішення суду, та не повернення коштів після його ухвалення без поважних причин.

Однак з такими висновками районного суду погодитися неможливо, остільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).

Убачається, як на підставу звернення у суд із позовом про стягнення за період з 17.04.2021 по 31.06.2022 трьох відсотків річних, у сумі 2 057 грн 40коп. та інфляційних, у сумі 10 458 грн 49 коп., позивачка посилалася на невиконання відповідачем грошового зобов`язання згідно цивільного договору та неналежне виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2021 у справі № 752/11972/20 за яким мало бути сплачено грошову суму в розмірі 91 274 грн 53 коп. з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних, розрахованих станом на 16.04.2021.

Ухвалюючи рішення, районний суд вважав не доведеною вину відповідача у невиконанні грошового зобов`язання з підстав його необізнаності з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2021 та відсутності доказів його умисного невиконання.

Проте таких висновків районний суд дійшов без належного дослідження змісту заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.10.2021 у справі № 752/11972/20, в той час як судовим рішенням визнано доведеним невиконання відповідачем грошового зобов`язання, пов`язаного з невиплатою винагороди згідно укладених між сторонами цивільно-правових угод за період з січня 2017 року по березень 2019року й за наслідками вирішення якого судом стягнуто з боржника несплачену винагороду у розмірі 69 805 грн 30 коп., а також нараховані станом на 16.04.2021 року 3 % річних, у сумі 6 218 грн 37 коп. та 15 250 грн 86 коп. індексу інфляції (а.с.10-13).

Матеріалами справи установлено, що рішення районного суду відповідачем не оскаржено та виконано у повному обсязі 03.08.2022.

Отже, судовим рішенням проведено нарахування на суму заборгованості як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання по 16.04.2021.

Разом з тим, заявляючи вимоги у цій справі, позивачка просила стягнути кошти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за інший період - з 17.04.2021, тобто з наступної дати, після початку порушення відповідачем строків виплати належної їй винагороди, що установлено рішенням суду, та до 30.06.2022 (а.с.44).

Отже, матеріалами справи доведено вину відповідача у невиконанні грошового зобов`язання згідно цивільно-правових угод, укладених між сторонами та за інший період: з 17.04.2021 ( не охоплений попереднім рішенням суду) й по 30.06.2022, а тому висновки районного суду про відсутність правових підстав застосування відповідальності за порушення зобов`язання за заявлений у позові період суперечить положенням ч.2 ст.625 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та не врахував того, вимоги позову обґрунтовано невиконанням грошового зобов`язання яке виникло не на підставі рішення суду, а згідно цивільно-правових угод, укладених між сторонами та які належно не виконувалися у заявлений у позові період, що зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України та свідчить про не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Так, з розрахунку суми боргу, доданого до заяви про збільшення позовних вимог від 01.08.2022 про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 2 057 грн 40 коп. та індексу інфляції в сумі 10 458 грн 49 коп., яку ухвалою районного суду від 05.08.2022 прийнято до розгляду, убачається, що відповідні нарахування позивачкою здійснено виходячи з суми 85056грн.16коп., а не розміру невчасно сплаченого відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 69 805 грн 30 коп., що свідчить про необґрунтоване застосування вимог ч.2 ст.625 ЦК України на суму, визначену у якості відповідальності за невиконання зобов`язання (а.с.45).

Установлено, що під час примусового виконання рішення суду в частині стягнення суми заборгованості, відповідачем здійснено наступні платежі :

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Зволікання відповідачів з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідачів сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Отже, з урахуванням внесених платежів на заявлені дати, та, відповідно, послідовне зменшення суми боргу, за період з 17.04.2021 по 30.06.2022, згідно складеного відповідачем розрахунку (а.с.70), який ґрунтується на матеріалах справи, за період з 17.04.2021 по 30.06.2022 три відсотки річних становлять суму1 723 грн 63 коп., а інфляційні втрати - 6 534 грн 06 коп.

Таким чином, з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути три відсотки річних, у сумі 1 723 грн 63 коп. та 6 534 грн 06 коп. інфляційних втрат.

Вказаний розрахунок позивачки є законний та обґрунтований й відповідачем належно не спростовується.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необґрунтоване залишення без розгляду поданих по справі заяв про збільшення позовних вимог та необхідності їх врахування під час вирішення спору, оскільки ухвала районного суду від 14.09.2022, якою визнано дії, пов`язані з неодноразовим поданням заяв про збільшення позовних вимог поза межами установленого законом процесуального строку, передбаченого ч.3 ст.49 ЦПК України такими, що призводять до невиправданого затягування у розгляді справи та свідчать про зловживання позивачкою процесуальними правами, в установленому законом порядку не оскаржено.

Згідно приписів ст. 12, ч. ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 376 ЦПК України є безумовною підставою до скасування.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, то судом апеляційної інстанції вирішується питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а тому з відповідача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 2 481 грн (992,40 + 1 488,60).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю(ЄДРПОУ: 16288173, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 97) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) три відсотки річних, у сумі 1 723 грн 63 коп. та 6 534 грн 06 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Інституту післядипломної освіти "УКРСТЕНО" у формі товариства з обмеженою відповідальністю(ЄДРПОУ: 16288173, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 97) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 2 481 грн.

Постанова суду набирає законної сили негайно з моменту прийняття й касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді: