Рішення

від 18.05.2023 по справі 910/14481/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.05.2023Справа № 910/14481/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТТК" (вул. Набережно-Корчуватська ,68, м. Київ, 03045)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфілм-Україна" (вул. Набережно-Корчуватська 136, м. Київ, 03045)

про стягнення 60 269,47 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТТК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліфілм-Україна" про стягнення 60 269,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 11/08-20 в межах довгострокових господарських зв`язків від 11.08.2020 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14481/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/14481/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію суду 27.01.2023 року від відповідача надійшов відзив б/н від 26.01.2023 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на оформлення наданих позивачем на підтвердження факту поставки товару за Договором видаткових накладних неналежним чином, оскільки підписи особи з боку отримувача товару на цих накладних не засвідчені печаткою ТОВ "Поліфілм-Україна", а тому такі видаткові накладні не є належними доказами та не підтверджують факт передачі товару відповідачу. Крім того відповідач у відзиві на позовну заяву також зазначає про те, що позивачем не доведено, що сторони Договору узгодили поставку товару, зазначеного у спірних видаткових накладних. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу 08.02.2023 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 03.02.2023 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач наголошує на тому, що законодавство не висуває вимог щодо обов`язкової наявності печатки покупця на видаткових накладних про отримання товару. Оскільки видаткові накладні містять підпис представника покупця (відповідача), повноваження якого підтверджуються довіреностями, такі видаткові накладні вважаються оформленими належним чином. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Крім того, 08.02.2023 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про виправлення технічної описки в прохальній частині позову щодо вказаного розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме в частині зазначення розміру витрат прописом: три тисячі сімсот гривень 00 копійок замість одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліфілм-Україна» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки №11/08-20 в межах довгострокових господарських зав`язків (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти покупцю (передавати у власність/повне господарське володіння) запасні частини та витратні матеріали (далі - товар), а покупець зобов`язується на умовах та в порядку визначених цим Договором приймати та оплачувати товар.

Розділами 1 - 10 Договору сторони узгодили предмет договору, порядок та умови поставки товару, ціну товару та порядок розрахунків, порядок приймання-передачі товару, якість, гарантія та умови заміни товару, відповідальність сторін, форс-мажор, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.1 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині взятих на себе обов`язків, до їх повного виконання. Якщо сторони за один календарний місяць до терміну закінчення дії цього Договору не виявили намірів про припинення дії Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення дії Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2022-2023 роки у відповідності до пункту 9.1 Договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пункту 2.1-.2.2 Договору у випадку сто відсоткової оплати за товар номенклатура, найменування, одиниця виміру, загальна кількість Товару, ціна за одиницю, вказуються у видатково-прибуткових накладних.

У випадку, коли Товар постачається на умовах відтермінування платежу номенклатура, найменування, одиниця виміру, загальна кількість Товару, ціна за одиницю, термін оплати за Товар, термін та умови поставки, визначаються у Специфікаціях - додатки до цього Договору (далі - Специфікація), які є невід`ємною частиною Договору з моменту (дати) підписання їх Сторонами.

Відповідно до пункту 4.1 Договору передача-приймання товару проходить в місці здійснення поставки кожної окремої партії товару з обов`язковим оформленням видатково-прибуткової накладної та/або Акту приймання-передачі та інших документів, передбачених чинним законодавством, в залежності від виду та умов поставки товару.

У пункті 4.2 Договору сторонами визначено, що датою поставки товару вважається дата, яка вказана у видатково-прибутковій накладній постачальника, та яка підписується уповноваженим представником покупця. Перехід права власності на товар (ризик випадкового знищення або пошкодження/псування товару) від постачальника до Покупця, відбувається в момент приймання-передачі товару.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліфілм-Україна», а відповідачем прийнято передбачений Договором товар загальною вартістю 109 269,47 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме: №4827 від 02.06.2021 року на суму 1 680,00 грн., №4891 від 03.06.2021 року на суму 720,00 грн., №5973 від 01.07.2021 року на суму 504,00 грн., №5969 від 01.07.2021 року на суму 595,20 грн., №6132 від 05.07.2021 року на суму 3 860,00 грн., №6160 від 05.07.2021 року на суму 5 350,80 грн., №6394 від 09.07.2021 року на суму 1 220,04 грн., №6485 від 12.07.2021 року на суму 50,00 грн., №6976 від 22.07.2021 року на суму 66 333,60 грн., №8026 від 16.08.2021 року на суму 504,00 грн., №9321 від 16.09.2021 року на суму 588,00 грн., №10529 від 21.10.2021 року на суму 5 872,80 грн., №10531 від 21.10.2021 року на суму 5 586,00 грн., №10777 від 28.10.2021 року на суму 460,00 грн., №10882 від 01.11.2021 року на суму 5 244,01 грн., №11380 від 15.11.2021 року на суму 414,00 грн., №173 від 13.01.2022 року на суму 4 248,00 грн., №767 від 03.02.2022 року на суму 90,00 грн., №1340 від 21.02.2022 року на суму 140,02 грн., №6090 від 05.07.2021 року на суму 3 673,00 грн., №6096 від 05.07.2021 року на суму 936,00 грн., №9322 від 16.09.2021 року на суму 1 200,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами на видаткових накладних представників постачальника - ТОВ «ТТК» (фахівець по роботі з клієнтами Юлія Гавенко) та покупця - ТОВ «Поліфілм-Україна» (директор Кирило Онищенко) та відбитком печатки позивача.

При цьому, всі видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товару за Договором на загальну суму 109 269,47 грн., підписані з боку відповідача директором Кирило Онищенко, повноваження якого на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «ТТК» підтверджуються Генеральними довіреностями №07/09-01 Д від 07.09.2020, №11/01-01 Д від 11.01.2021 та №11/01-04 Д від 04.01.2022, копії яких додано позивачем до матеріалів позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 5.1 Договору якість товарів, що постачаються на підставі цього Договору, повинна відповідати стандартам, технічним умовам або іншій технічній документації виробника товару, та при необхідності може бути підтверджена Сертифікатом походження або якості товару.

Разом з тим, доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТТК" умов Договору під час прийняття товару з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Поліфілм-Україна», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна сума цього Договору визначається (дорівнює) виходячи з цін на Товари, які постачаються у відповідності до умов цього Договору, та вказуються у видатково-прибуткових накладних або Специфікаціях (додатки до цього Договору), які є невід`ємним частинами цього Договору.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 3.2 Договору Покупець зобов`язується здійснювати оплату за товар по цінах постачальника, які діють на момент (дату) вказану у видатково-прибутковій накладній або підписаній між сторонами Специфікації. Сторони домовились, що товар по даному Договору поставляється на умовах відстрочки платежу, яка становить 25 (двадцять п`ять) календарних днів з моменту (дати) поставки товару. Моментом (датою) поставки товару, є дата, яка вказана у видатково-прибутковій накладній.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання покупцем - ТОВ «Поліфілм-Україна» вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Зокрема, позивачем як постачальником за Договором виставлено відповідачеві рахунок № ТКВЗ0002233 від 12.03.2021 року на оплату товару (підшипник 6330 М С3 NSK) на суму 66 333,60 грн. з ПДВ, копія якого надана позивачем.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у відповідності до умов пункту 3.2 Договору свої зобов`язання щодо здійснення повної оплати за товар не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару у загальній сумі 49 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1833 від 11.11.2021 року на суму 7 000,00 грн., №1885 від 29.11.2021 року на суму 7 000,00 грн., №1965 від 09.12.2021 року на суму 10 000,00 грн., № 2192 від 10.02.2022 року на суму 5 000,00 грн., №2193 від 16.02.2022 року на суму 5 000,00 грн.. № 2053 від 19.01.2022 року на суму 15 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому у вказаних платіжних дорученнях в реквізитах призначення платежу міститься посилання на рахунок № ТКВЗ0002233 від 21.03.2021 року, виставлений згідно спірного Договору.

Отже, внаслідок часткової оплати поставленого товару в сумі 49 000,00 грн. у відповідача виникла заборгованість за Договором в розмірі 60 269,47 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліфілм-Україна» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 60 269,47 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №11/08-20 від 11.08.2020 року суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача за Договором на час розгляду даної справи на підставі наданих позивачем доказів, за відсутності заперечень відповідача щодо розміру заборгованості, оскільки у відзиві на позовну заяву останній посилається на ненадання позивачем на підтвердження факту поставки належних доказів та зазначає, що підпис уповноваженої особи відповідача директора Онищенко К. на вказаних видаткових накладних не було засвідчено печаткою ТОВ «Поліфілм-Україна».

Суд зазначає, що згідно з частиною 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Тобто, законодавством не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності печатки суб`єкта господарювання на первинних бухгалтерських документах, у тому числі печатки продавця та покупця на видатковій накладній про отримання товару.

Крім того, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі - Положення).

Так, пунктом 2.4 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2.5 Положення (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відтак, за висновком суду, відсутність на спірних видаткових накладних печатки ТОВ «Поліфілм-Україна» за наявності на цих накладних підпису директора ТОВ «Поліфілм-Україна» Онищенко К., який є уповноваженою особою відповідача на здійснення господарських операцій з одержання товарно-матеріальних цінностей за договорами, укладеними з ТОВ «ТТК», не свідчить про їх неналежне оформлення та не є підставою для невизнання судом факту здійснення господарської операції з поставки товару.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи, а тому заперечення відповідача про те, що спірні видаткові накладні оформлені не належним чином та не підтверджують факту передачі товару в розпорядження ТОВ «Поліфілм-Україна» судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та безпідставні.

Окрім цього, заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що умовами пункту 2.2 Договору визначено, що коли товар постачається на умовах відтермінування платежу номенклатура, найменування, одиниця виміру, кількість товару, ціна за одиницю, термін оплати за товар, термін та умови поставки визначаються у специфікаціях - додатках до цього договору.

Таким чином, на переконання відповідача, за відсутності у матеріалах справи специфікацій до Договору, позивачем не доведено, що сторони Договору узгодили поставку товару, зазначеного у видаткових накладних.

При цьому, право покупця відмовитися від прийняття та оплати товару у разі його невідповідності умовам договору щодо кількості, якості, асортименту, тощо передбачено статтями 666, 670, 672, 678, 686 Цивільного кодексу України.

Так, згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.09.2020 року у справі № 920/618/18 норми статей 599, 692 ЦК України у подібних правовідносинах в аспекті встановлення наявності/відсутності виникнення у покупця обов`язку з оплати товару в разі здійснення поставки товару, який у подальшому було повернуто постачальнику і прийнято ним, слід застосовувати так: за умови існування передбачених законом достатніх правових підстав відмова покупця від прийняття та оплати товару може проявлятися у юридично значимих діях покупця, спрямованих на фактичне повернення поставленого товару, і такі дії мають вчинятися покупцем у межах строку, визначеного договором для приймання товару, без попереднього чи одночасного письмового повідомлення покупцем продавця про таку відмову, що виключає настання обов`язку покупця оплатити товар, який знаходиться у фактичному розпорядженні продавця.

Отже, у разі здійснення позивачем поставки товару, неузгодженого сторонами Договору, відповідач не був позбавлений права та можливості відмовитись від прийняття та оплати такого товару.

В свою чергу судом встановлено, що відповідачем було прийнято поставлений за спірними видатковими накладними товар без будь - яких зауважень щодо відповідності товару за номенклатурою, найменуванням, одиницею виміру, загальною кількістю або ціною умовам Договору та домовленостям сторін.

Наразі, доказів вчинення відповідачем юридично значимих дій, спрямованих на повернення отриманого товару у зв`язку з тим, що сторони не узгоджували поставку саме такого товару, який фактично поставлений позивачем та визначений у спірних видаткових накладних, а також отримання товару з боку покупця неуповноваженим представником ТОВ «Поліфілм-Україна», матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

За таких обставин, за відсутності будь - яких інших доказів та обставин в заперечення доводів позивача, за висновком суду, відмова відповідача від оплати прийнятого ним за видатковими накладними товару є неправомірною та не відповідає положенням статей 599, 692 Цивільного кодексу України щодо обов`язку покупця оплатити товар після його прийняття.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в загальній сумі 60 269,47 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3 700,00 грн., то суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору №03г22 про надання правової допомоги з підготовки та ведення справи у господарському суді від 19.09.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК» (клієнт, позивач у праві) та адвокатом Чуфаровим Володимиром Миколайовичем (адвокат); копію Додаткової угоди №1 від 01.12.2022 року до Договору від 19.09.2022 року; Акт №2 прийняття-передачі наданих послуг від 14.12.2022 року на суму 3 700,00 грн.; копію ордеру на надання правової допомоги серія АХ №1104912 від 20.10.2022 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1151 від 19.01.2004 року на ім`я Чуфарова Володимира Миколайовича.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Так, відповідно до Договору №03г22 про надання правової допомоги від 19.09.2022 року (договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК» (клієнт, позивач у праві) та адвокатом Чуфаровим Володимиром Миколайовичем (адвокат), адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу (послуги) в господарській справі за заявою ТОВ «ТТК» до ТОВ «Поліфілм-Україна» про стягнення грошової заборгованості за договором поставки №11/08-20 від 11.08.2020 на підставі судового наказу Господарського суду м. Києва у наказному провадженні; штрафних санкцій та інших платежів у позовному провадженні (пункт 1.1 договору).

Відповідно до умов пункту 2.1 договору адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити адвокату узгоджену суму гонорару у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Згідно з пунктом 5.1 договору розмір витрат на правничу допомогу адвоката, передбачену в пункті 1.1.1 даного договору, узгоджується сторонами у фіксованому розмірі, визначеному у сумі 1 500,00 грн.

Сума гонорару за надання правової допомоги, передбаченої пунктом 1.1.2 даного договору, узгоджується сторонами додатково (пункт 5.2 договору).

В подальшому 01.12.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТК» та адвокатом Чуфаровим Володимиром Миколайовичем укладено Додаткову угоду №1 до договору №03г22 від 19.09.2022 року, відповідно до якої сторони погодили збільшити розмір гонорару адвоката та відповідно внести зміни до пункту 5.1 договору, а саме: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, передбачену в пункті 1.1.1 даного договору, узгоджується у фіксованому розмірі, визначеному у сумі 3 700,00 грн.

Згідно з пунктом 5.3 договору сума гонорару, зазначена у пункті 5.1 даного договору, сплачується клієнтом адвокату на протязі 5 днів з дня стягнення заборгованості з боржника у повному обсязі.

Відповідно до Акту №2 прийняття-передачі наданих послуг від 14.12.2022 року, підписаного позивачем та адвокатом без зауважень, адвокат надав у період з 01.12.2022 року по 14.12.2022 року, а клієнт прийняв без зауважень послуги правової допомоги, а саме: збір та аналіз первинних документів по спірним правовідносинам; надання рекомендацій стосовно порядку стягнення заборгованості та фінансових санкцій з боржника; підготовка та складання позовної заяви про стягнення грошової заборгованості за договором поставки №11/08-20 від 11.08.2020 року на підставі судового наказу - на загальну суму 3 700,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, заперечень проти розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу з боку відповідача не надано.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про повне задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 3 700,00 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача понесені позивачем при оплаті судового збору витрати в сумі 49,62 грн., що становить комісію банку або сервісний збір, сплачений позивачем при здійсненні оплати судового збору, в якості судових витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, розмір яких підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції № 5117-7224-3254-4456 від 16.12.2022 року.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Водночас, у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України наведено вичерпний перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При цьому вжитий у пункті 4 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України термін «інших процесуальних дій» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов`язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.

Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.

Разом з цим, комісія банку за сплату судового збору, поштові витрати та інфляційні витрати не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки ГПК України не передбачає їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2019 року у справі №200/10765/18-а.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про відшкодування понесених ним витрат при оплаті судового збору в розмірі 49,62 грн. (комісія банку або сервісний збір), задоволенню не підлягають, оскільки зазначені витрати позивача не належать до судових витрат, передбачених статтею 123 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліфілм-Україна» (вул. Набережно-Корчуватська 136, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 42809272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТК» (вул. Набережно-Корчуватська, 68, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 25610685) 60 269 (шістдесят тисяч двісті шістдесят дев`ять) грн. 47 коп. основного боргу, 3 700 (три тисячі сімсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон