Постанова

від 11.05.2023 по справі 461/768/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/768/22 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1049/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року м.Львів

Справа № 461/768/22

Провадження № 22ц/811/1049/22

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова, ухвалене у м.Львові 29 березня 2022 року у складі судді Зубачик Н.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської національної академії мистецтв про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

встановив:

31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона з 10 травня 2000 року працює на посаді старшого лаборанта кафедри соціально-гуманітарних наук Львівської національної академії мистецтв. Наказом від 13 січня 2022 року № 06 тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » її відсторонено від роботи з 13 січня 2022 року на період карантину і відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що наказ підлягає скасуванню, оскільки є незаконним та таким, що грубо порушує її конституційні, природні та професійні права. Просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 29 березня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що вважає рішення незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючи на доводи позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює у Львівській національній академії мистецтв на посаді старшого лаборанта кафедри соціально-гуманітарних наук з 10 травня 2000 року, що підтверджується записами у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 .

Наказом відповідача від 13 січня 2022 року № 06 тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 13 січня 2022 року на період карантину через відсутність щеплення проти COVID-19.

Оскаржуване рішення суду мотивовано наступним.

Згідно із ч.1 ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи є призупиненням з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою.

Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників, або поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених робіт.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №83.

Під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу. Такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до п. 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка набрала чинності з 8 листопада 2021 року, на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, згідно з статтею 46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що виданий закладом охорони здоров`я; взяти до відома, що на час відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу».

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень, згідно закону. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом, розпорядженням про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу, розпорядження або поставити свій підпис на наказі, розпорядженні, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17, від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19; рішення ЄСПЛ від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03).

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Встановлено, що позивач контактувала із співробітниками відповідача та студентами, чим ставила під загрозу здоров`я цих осіб. Право позивача ОСОБА_1 на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від щеплення проти COVID-19.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Законодавство України спрямоване на забезпечення конституційних та конвенційних положень про право на життя та охорону здоров`я.

При вирішенніцього спорусуд першоїінстанції керувавсяКодексом законівпро працюУкраїни,Законом України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення»,Законом України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,Законом України«Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я»,Законом України«Про лікарськізасоби»,постановою КабінетуМіністрів України«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»,постановою КабінетуМіністрів України«Про внесеннязмін допостанови КабінетуМіністрів Українивід 9грудня 2020року №1236»,постановою КабінетуМіністрів України«Деякі питаннядержавної реєстраціївакцин абоінших медичнихімунобіологічних препаратівдля специфічноїпрофілактики гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,під зобов`язаннядля екстреногомедичного застосування»,постановою КабінетуМіністрів України«Деякі питаннядержавної компенсаціїшкоди,пов`язаної зускладненнями,що можутьвиникнути післявакцинації відгострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»,Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, наказом МОЗ України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема, передбачено піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що охорона здоров`я - загальний обов`язок суспільства та держави. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень, покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності. Відповідно до статті 12 цього Закону працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України.

Вакцинація від COVID-19 обов`язкова для певних працівників. При встановленні різних епідеміологічних рівнів визначаються обмеження невакцинованим особам. Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров`я визнані найвищою соціальною цінністю в Україні. Також положеннями статті 43 Конституції України закріплено право на працю, яку кожен обирає вільно.

Основами законодавства України про охорону здоров`я передбачений обов`язок для усіх громадян України піклуватися про своє здоров`я та не шкодити здоров`ю інших громадян. Це означає, що кожен має право на вільний вибір методів захисту свого здоров`я, розуміючи наслідки такого вибору для інших громадян.

Наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до групи обов`язкової вакцинації віднесені, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної, загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ.

Стаття 46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До постанови № 1236 були внесені зміни, згідно яких зобов`язано роботодавців відсторонювати від роботи невакцинованих співробітників згідно з переліком МОЗ. Буквальне тлумачення цього пункту вказує на те, що навіть якщо працівник згоден за власний кошт проходити тестування кожні три дні, він також підлягає відстороненню. При цьому оплата повинна проводитися лише за фактичну роботу, тобто якщо співробітник не виконує жодних обов`язків, він не отримуватиме заробітну плату взагалі.

Щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 595 від 16 вересня 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ№ 2153 відповідає Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенціі? «Право на повагу до приватного і сімеи?ного життя», а також практиці Європеи?ського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу, антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєння йому реєстраційного номера та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 року. Процедуру введення в дію зазначений наказ пройшов.

Працівники з наведеного списку у наказі МОЗ № 2153 підлягають обов`язковій вакцинації для профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Такого обов`язку не мають лише ті працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

МОЗ надало роз`яснення щодо застосування переліку медичних протипоказань та застережень до вакцинації проти COVID-19, яке розміщене на сайті МОЗ, і було направлене до обласних управлінь охорони здоров`я.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар може також скеровувати пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення, чи здійснювати вакцинацію чи відтермінувати її до певного часу. Якщо у особи є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. Передбачено в майбутньому можливість внесення висновку про протипоказання до другої дози або загального протипоказання до вакцинації в електронну систему охорони здоров`я.

Протипоказання можуть бути:

Абсолютні - стан, за якого існує чітко визначена ймовірність виникнення серйозної побічної реакції на введену вакцину у пацієнта, а ризики від проведення вакцинації значно перевищують переваги від проведення щеплення.

Абсолютні протипоказання можуть бути постійними й тимчасовими:

Постійні протипоказання - протипоказання до щеплень, що мають постійний пожиттєвий характер.

Тимчасові протипоказання - протипоказання, які мають тимчасовий характер та зникають з часом.

Застереження (вакцинація з пересторогою) - ситуація, за якої остаточне рішення щодо щеплення приймається лікарем з урахуванням переваг над ризиками від щеплення.

Єдиним абсолютним постійним протипоказанням до щеплення конкретною вакциною є анафілактична реакція на першу дозу цієї вакцини. У цьому випадку пацієнтові буде рекомендовано щепитися від COVID-19 іншою вакциною за умови її наявності. Якщо у пацієнта є алергія на один із компонентів вакцини від COVID-19, йому також слід щепитися іншою вакциною.

Тимчасовими протипоказаннями є:

-гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C. Вакцинація може бути проведена після одужання та за відсутності ознак гострої хвороби. Довідка видається на термін до 2 тижнів від початку захворювання;

-лікування моноклональними антитілами або реконвалесцентною плазмою. Вакцинація може бути проведена через 90 днів після закінчення курсу терапії. Термін дії довідки - 3 місяці;

-введення вакцин проти інших інфекційних хвороб. Вакцинація від COVID-19 має бути проведена через 14 днів після введення вакцини проти інших інфекційних хвороб (за винятком інактивованої вакцини проти грипу, яку можна вводити одночасно з антиковідною вакциною в різні руки). В проміжку між першою та другою дозою вакцини проти COVID-19 можуть бути введені інші вакцини з дотриманням 14-денного інтервалу. Термін дії довідки - 14 днів;

-проба з туберкуліном або аналіз крові на туберкульоз (IGRA). У разі необхідності провести пробу з туберкуліном або IGRA, її слід провести та інтерпретувати перед проведенням вакцинації або відкласти щонайменше на 4 тижні після проведення вакцинації проти COVID-19. Вакцинація від COVID-19 може бути здійснена в будь-який час після завершення всіх етапів проби з туберкуліном. Термін дії довідки - до завершення оцінки проби/IGRA;

-COVID-19 в анамнезі. Вакцинацію може бути відтерміновано на 3 місяці від часу перебігу COVID-19 або здійснена раніше, але не раніше ніж через 28 днів від першого дня появи симптомів або лабораторного підтвердження діагнозу COVID-19 методом ПЛР/визначення антигену вірусу SARS-CoV-2. Якщо людина захворіла на ковід після отримання першої дози антиковідної вакцини, друга доза може бути введена відповідно до затверджених схем вакцинації конкретних вакцин, але не раніше ніж через 28 днів від першого дня появи симптомів або лабораторного підтвердження діагнозу COVID-19. Термін дії довідки - до 3-х місяців.

Вакцинація з пересторогою або особливі стани:

-онкологічна хвороба. Вакцинація проти COVID-19 осіб з онкопатологією є пріоритетною. При її здійсненні слід дотримуватися відповідних рекомендацій;

-аутоімунне захворювання. Пацієнти, які проходять лікування препаратом «Ритуксимаб», повинні відкласти вакцинацію щонайменше на 4 тижні після останньої дози цього препарату. Більше рекомендацій у підпункті 5.6 пункту 5 Наказу МОЗ України № 2070 від 11 жовтня 2019 року;

-особи з імунодефіцитом. Наявних нині даних недостатньо для оцінки ефективності та ризиків вакцини для осіб із важкими імунодефіцитними станами. Враховуючи, що вакцина не є «живою», а особи з імунодефіцитом мають вищий ризик важкої хвороби та смерті від COVID-19, вони можуть бути вакциновані.

Перевірка кількості антитіл або інші лабораторні дослідження перед вакцинацією від COVID-19 не потрібні.

Працівники освіти та органів виконавчої влади можуть щепитися від COVID-19 організовано або індивідуально у зручному для них пункті чи центрі вакцинації. Детальний перелік та контакти пунктів та центрів на list.covid19.gov.ua.

Відповідальність за незастосування відсторонення від роботи передбачена КУпАП. Відповідно до статті 44-3 цього Кодексу «Порушення правил щодо карантину людей» порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 4 жовтня 2021 року;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

-на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

-відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вказівка про відсторонення працівника від роботи за поданням санітарно-епідеміологічної служби відсутня. На час виникнення спірних правовідносин така служба не існувала.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи». Тому належить враховувати, що відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та сплачувати заробітну плату. Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи працівника здійснюється роботодавцем з підстав, передбачених законодавством з власної ініціативи без подання інших служб (такими підставами, в тому числі рахуються наведені у вищезгаданих законах та постанова Кабінету Міністрів України № 1236).

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця. В ньому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Відмова від вакцинації є правом громадянина. Але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Карантинні обмеження направлені на стримання розповсюдження коронавірусної інфекції, зокрема, із застосуванням певного дискримінаційного підходу до їх встановлення, при цьому враховуються інтереси усього суспільства.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу позитивний обов`язок вживати необхідних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Цей обов`язок складається з двох елементів: запровадження нормативно-правової бази і вжиття практичних превентивних заходів. З іншого боку, стаття 8 Конвенції передбачає захист від свавільного втручання держави у приватне життя особи та містить перелік випадків, коли таке втручання можливе. Зокрема, втручання здійснюється згідно із законом; є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни; для захисту здоров`я, прав і свобод інших осіб.

Обов`язкова вакцинація - це втручання, однак таке втручання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно було законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві.

Мінімальне обмеження людини у вигляді обов`язкової вакцинації за умови відсутності протипоказань є прийнятним. Це захист суспільного інтересу та прав інших громадян на життя.

Така позиція висловлена Європейським судом з прав людини у рішеннях «Соломахін проти України», «Ваврічка та інші проти Республіки Чехія» та у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року (справа № 682/1692/17).

Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно з наказом МОЗ України №133 належить до особливо небезпечних інфекційних хвороб) задля запобігання його поширенню серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини.

Роботодавець відповідно до вимог статті 46 КЗпП України відсторонив позивача від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, як передбачено статтею 94 цього Кодексу та Законом України «Про оплату праці».

Встановивши, що позивач, яка підлягала обов`язковій вакцинації, не маючи протипоказань, від такої відмовилася, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, та не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 29 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 16 травня 2023 року.

Головуючий

Судді