Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/2728/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/2728/23Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» про ухвалення додаткового рішення

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ»

до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»

про стягнення 1 058 446,73 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 058 446,73 грн, з яких: 651 168, 00 грн основний борг, 56 850, 05 грн 3% річних, 302 035, 87 грн інфляційні втрати та 48 392, 81 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 610, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №06-03-2019/П-07365 від 06.03.2019, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» 651 168 грн основного боргу, 19 214, 79 грн пені, 56 796, 68 грн 3 % річних, 302 035, 87 грн інфляційних втрат та 15 870, 56 грн судового збору, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

10.05.2023 від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн. Окрім того, з посиланням на те, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивач заявляв про стягнення витрат на правову допомогу в позовній заяві та докази понесення таких втрат надав разом з відповіддю на відзив, яка була залишена судом без розгляду, про що стало відомо лише після ознайомлення з текстом рішення, просить суд поновити строк на подання доказів щодо витрат на поравову допомогу відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи, що розгляд справи № 910/2728/23 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за необхідне розглянути заяву про ухвалення додаткового рішення в справі № 910/2728/23 без виклику сторін.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи викладені вимоги Господарського процесуального кодексу України, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас у даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому, з огляду на розгляд справи № 910/7241/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, вказаний строк обчислюється з урахуванням дати отримання стороною копії рішення суду.

Як убачається з матеріалів справи позивачем надано попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та повідомлено про те, що під час розгляду справи ним будуть понесені витрати на правову допомогу в розмірі 30 000, 00 грн та зазначено, що докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, що не подані з позовною заявою, будуть подані пізніше.

07.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, разом з якою додано докази понесення витрат на правову допомогу, однак враховуючи те, що відповідь на відзив подана позивачем до суду із пропуском встановленого судом процесуального строку та приймаючи до уваги відсутність клопотання про продовження строку на її подання або поновлення пропущеного строку на подання такої відповіді на відзив, суд залишив подану позивачем відповідь на відзив без розгляду, в порядку ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Враховуючи, що рішення ухвалено судом 01.05.2023 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідь на відзив, разом з якою позивачем подано докази понесення витрат на правову допомогу була залишена судом без розгляду, суд приходить до висновку, про необхідність задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів щодо відшкодування витрат на правову допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до суду надано: копію договору №20/12-22 про надання правової допомоги від 20.12.2022, укладеного адвокатом Дубей В.Ю., з заявкою 3-ВЮ від 21.12.2022, в якому погоджено вартість гонорару адвоката в загальному розмірі 30 000, 00 грн; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №005560 і ордер серії АА №1279387 на ім`я адвоката Дубей В.Ю.; звіт №2 до договору та акт 2-Ю-ДВ від 06.04.2023 з детальним переліком наданих послуг на суму 30 000, 00 грн; рахунки на оплату №4 від 27.01.2023 на суму 15 000, 00 грн та №9 від 04.04.2023 на суму 15 000, 00 грн і платіжні інструкції №3 від 31.01.2023 та №919 від 05.04.2023 про оплату вказаних рахунків.

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При цьому суд зазначає, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідачем у відзиві на позов зазначено про те, що розмір витрат на правову допомогу є надмірно завищеним.

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку доводам відповідача про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що дослідивши обсяг виконаних робіт представником позивача по наданню правової допомоги в даній справі, та приходить до висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн є надто завищеними та неспівмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідь на відзив була залишена судом без розгляду, а підготовка і направлення вимоги про повернення коштів є формою позасудового врегулювання спору та Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язкового претензійного порядку врегулювання спору, а тому витрати на підготовку та направлення вимоги не можливо віднести до витрат пов`язаних з розглядом справи в суді.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 16 000, 00 грн.

Крім цього, при ухваленні рішення судом було зменшено розміру заявлених до стягнення пеню на 60 %.

При цьому, в разі коли господарський суд зменшує розмір пені витрати позивача, в тому числі на правову допомогу, відшкодовуються за рахунок відповідача в сумі, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 16 000, 00 грн.

Також відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/2728/23 позов задоволено частково, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають покладенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог без урахування зменшення.

Отже, заява позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 15 993, 81 грн.

Керуючись статтями 129, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код 14348681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» (04215, місто Київ, проспект Григорія Гонгадзе, будинок 20-Д, квартира 288, ідентифікаційний код 40276833) 15 993 (п`ятнадцять тисяч девятсот девяносто три) грн 81 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань