Постанова

від 19.05.2023 по справі 914/408/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/408/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Курдельчук І.Д.)

від 17.06.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.)

від 31.01.2023

у справі № 914/408/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані", Товариство з обмеженою відповідальністю "-Сервіс Тех-"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті"; Приватне акціонерне товариство "Експериментально-Механічний завод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт - Завод Видубичі"

про стягнення 152 870,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000" (далі - ТОВ "Рентінвест 3000") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" (далі - ТОВ "Білл-Апс") про стягнення заборгованості у розмірі 152 870,00 грн за договорами суборенди від 01.04.2018 № 12-РІ та від 01.04.2018 № 12-ІП.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів суборенди у частині своєчасної та повної оплати за період з жовтня по грудень 2020 року у розмірі 152 870,00 грн.

1.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.02.2021 у справі №914/408/21 постановлено направити матеріали позовної заяви за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №914/408/21 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000" 152 870,00 грн - заборгованості.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати орендної плати та експлуатаційних витрат настав, заборгованість підтверджується наявними у справі доказами, тому відповідно до положень статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України позовні вимоги є обґрунтованими. Зважаючи на те, що відповідач після закінчення встановленого у договорі строку дії договору продовжував користуватися та сплачувати орендну плату до жовтня 2020 року, не повернув фактично об`єкт оренди, суд, враховуючи положення статті 764 Цивільного кодексу України та умови договору, дійшов висновку про те, що термін дії договору було поновлено до 31.03.2021, тому відповідач зобов`язаний здійснити оплату орендних платежів. Суд зазначив, що факт укладення договору суборенди 05.11.2020 з новим орендарем - ТОВ "Стар Реалті" жодним чином не спростовує обов`язку відповідача виконувати умови укладеного з позивачем договору.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі № 914/408/21 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.4. Постановою Верховного Суду від 24.06.2022 у справі №914/408/21 касаційну скаргу ТОВ "Рентінвест 3000" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі № 914/408/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

2.5. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду зазначив, що суд ухвалив оскаржуване судове рішення, у якому встановив обставини про права, інтереси та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, а саме, сторін договорів оренди - ПАТ "ЕМЗ", ТОВ "Арт-завод Видубичі", ТОВ "Гансо Компані" та ТОВ "-Сервіс Тех-".

2.6. За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №914/408/21 рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 залишено без змін.

2.7. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 152 870,00 грн та настання строку виконання обов`язку щодо сплати орендної плати не були спростовані відповідачем.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №914/408/21, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані судові рішення скасувати повністю та направити справу на новий розгляд.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 09.01.2019 у справі №759/2328/16-ц (щодо застосування статті 215 Цивільного кодексу України), від 23.01.2019 у справі №355/385/17 (щодо застосування статті 629 Цивільного кодексу України); від 28.10.2020 у справі №910/10963/19 (щодо застосування частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", абз. 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України).

3.5. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, та вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Рентінвест 3000" проти вимог останньої заперечує, з підстав, викладених у ньому, та просило у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

За договором оренди № 01/15003 від 15.03.2018 майновий комплекс загальною площею 28 223,10 м2, що знаходиться у місті Києві на вулиці Будіндустрії, 6, був переданий Відкритим акціонерним товариством "Експериментально-механічний завод" (далі - ВАТ "ЕМЗ") в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Арт-Завод Видубичі" (далі - ТОВ "Арт-Завод Видубичі").

Крім того, як убачається із матеріалів справи, 01.04.2018 між ТОВ "Інвестпроперті", яке в подальшому було замінено на ТОВ "Рентінвест 3000" та ТОВ "Арт-Завод Видубичі" було укладено договір суборенди №2-АРТ, відповідно до якого орендар передає в суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вулиця Будіндустрії, 6 ( пункти 1.1, 1.2 договору).

Між ТОВ "Інвестпроперті", яке в подальшому було замінено на ТОВ "Рентінвест 3000" та ТОВ "Арт-Завод Видубичі" 01.04.2018 було укладено договір суборенди №3-АРТ, відповідно до якого орендар передає в суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вулиця Будіндустрії, 6 ( пункти 1.1, 1.2 договору).

Між ТОВ "Рентінвест 3000" (орендар) та ТОВ "Білл-Апс" (суборендар) 01.04.2018 укладено договір суборенди № 12-РІ (далі - договір 12-РІ), за умовами якого:

- пункт 1.1: орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності. У користування за договором передається індивідуально визначене майно, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ);

- пункт 1.2.1: за цим договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування (далі - "об`єкт суборенди"). Об`єктом суборенди для цілей цього договору є приміщення площею 481,90 м2;

- пункт 1.3: строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта суборенди та закінчується 31.03.2019 (останній день суборенди);

- пункт 5.1: з урахуванням додаткової угоди №1 від 12.10.2018 до договору №12-РІ, за згодою сторін щомісячна суборендна плата за користування об`єктом суборенди за договором, починаючи з 01.11.2018 по термін дії договору, становить 48 190,00 грн;

- пункт 5.3: суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкту суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, до дати фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі. Суборендна плата сплачується на підставі рахунків орендаря в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10-го числа кожного місяця суборенди.

Крім того, 01.04.2018 між ТОВ "Інвестпроперті", яке в подальшому було замінено на ТОВ "Рентінвест 3000" (орендар), та ТОВ "Білл-Апс" (суборендар) укладено договір суборенди №12-ІП (далі - договір 12-ІП), за умовами якого:

- пункт 1.1: орендар передає суборендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, для здійснення суборендарем своєї господарської діяльності. У користування за договором передається індивідуально визначене майно, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ);

- пункт 1.2.1: за цим договором суборендар вступає у користування нежитловим приміщенням, що належить орендареві на праві користування (далі - "об`єкт суборенди"). Об`єктом суборенди для цілей цього договору є відкритий майданчик 60 м2;

- пункт 1.3: строк суборенди за договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта суборенди та закінчується 31.03.2019 (останній день суборенди);

- пункт 5.1: за згодою сторін щомісячна суборендна плата за користування об`єктом суборенди за договором становить 2 100,00 грн;

- пункт 5.3: суборендна плата нараховується на щомісячній основі, починаючи з дати прийняття об`єкта суборенди суборендарем за актом приймання-передачі, до дати фактичного повернення об`єкта суборенди від суборендаря до орендаря за відповідним актом приймання-передачі. Суборендна плата сплачується на підставі рахунків орендаря в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря не пізніше 10-го числа кожного місяця суборенди.

Пунктом 5.7 договорів суборенди №12-РІ та №12-ІП передбачено, що компенсація вартості комунальних послуг здійснюється суборендарем на авансовій основі згідно з рахунками, виставленими орендарем на основі показників лічильників за тарифами, визначеними постачальними організаціями, та збільшеними на 10%.

На підставі актів приймання-передачі приміщення від 01.04.2018 орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове володіння та користування приміщення за адресою: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, а саме: складське приміщення - 425,1 м2, побутове приміщення № 1 площею - 27,1 м2, відкритий майданчик площею 60 м2. Відповідач продовжує користуватися приміщеннями та відкритим майданчиком і станом на дату подання позову жодних актів приймання-передачі підписано не було.

Крім того, 03.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", яке у подальшому змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ"), та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ІТ Інвест" (далі - ТОВ "ІТ Інвест") укладено договір про надання кредиту № 888 з додатковими договорами, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод) банк відкриває ТОВ "ІТ Інвест" (позичальнику) відкличну кредитну лінію у розмірі 33 985 000,00 грн терміном до 17.12.2015 на поповнення обігових коштів.

Між ВАТ "УПБ" (правонаступником якого є ПАТ "УПБ") та ВАТ "ЕМЗ" (позичальник) 25.12.2007 укладено договір про надання кредиту № 967 з додатковими договором, відповідно до якого (з урахуванням додаткових угод) банк надає позичальнику кредит на суму 40 335 000,00 грн терміном до 17.12.2015.

З метою належного виконання зобов`язань ТОВ "ІТ Інвест" за кредитним договором №888 та ВАТ "ЕМЗ" за кредитним договором № 967, між ПАТ "УПБ" та ВАТ "ЕМЗ" 25.12.2007 було укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С. М. та зареєстровано в реєстрі за №949 (далі - іпотечний договір).

Згідно з пунктом 6 іпотечного договору, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця та позичальника за кредитними договорами іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: майновий комплекс, загальною площею 28 223,10 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6.

Державна реєстрація іпотеки була проведена 25.12.2007, реєстраційний номер 6305997, що підтверджується Витягом з Державного реєстру іпотек та інформаційною довідкою з Державного реєстру нерухомого майна.

Передане позивачем в суборенду відповідачу майно є частиною майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/14751/17, яке набрало законної сили 22.02.2018 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 27.06.2018), визнано за ПАТ "УПБ" наявність права майнової вимоги до ТОВ "ІТ Інвест" за договором про надання кредиту від 03.12.2007 № 888 з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього; договором поруки від 25.12.2007 № 888-1 з додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього; за іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С.М. за реєстровим № 949, з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі № 910/14751/17 встановлено, що 30.03.2020 відбулися електронні публічні торги щодо реалізації пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, які укладені з суб`єктами господарювання та фізичними особами, частина з котрих знаходяться в заставі Національного банку України, де відповідно до Протоколу № UA-EA-2020-03-19-000019-b переможцем торгів визначено ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста". За результатами електронних публічних торгів 27.04.2020 між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" укладено договір № 81 від 27.04.2020 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання (далі - договір № 81).

Відповідно до договору №81 ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" набуло право вимоги, зокрема, і до ТОВ "ІТ Інвест", за договором про відкриття кредитної лінії № 888 від 03.12.2007 з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього, за договором поруки від 25.12.2007 № 888-1 з усіма додатковими договорами про внесення змін та угодами до нього та іпотечним договором від 25.12.2007, з усіма додатковими договорами, договорами про внесення змін та угодами до нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20 позовні вимоги ПАТ "Банкомзв`язок" та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору задоволено частково та задоволено позов ТОВ "Фрунзе 69". Визнано недійсними відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 30.03.2020, з реалізації лоту №GL16N717120 та протокол електронного аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 та визнано недійсними з моменту укладення договір № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020, посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 618, укладений між ПАТ "Український професійний банк" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання від 27.04.2020, посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 619, укладений між ПАТ "Український професійний банк" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста".

Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №910/8680/20 рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 у справі № 910/8680/20 залишено в силі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 у справі №910/9669/21, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, витребувано від ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" нерухоме майно - майновий комплекс, що розташований в місті Києві, по вулиці Будіндустрії, будинок 6, загальною площею 28 223,1 кв.м.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду.

5.4. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. У справі, що переглядається, предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за договором суборенди. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням договору суборенди в частині оплати.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частина третя статті 774 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762 Цивільного кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами першою та третьою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили із того, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати орендної плати та експлуатаційних витрат настав, заборгованість підтверджується наявними у справі доказами. Зважаючи на те, що відповідач після закінчення встановленого у договорі строку дії договору продовжував користуватися та сплачувати орендну плату до жовтня 2020 року, не повернув фактично об`єкт оренди, суди, враховуючи положення статті 764 Цивільного кодексу України та умови договору, дійшли висновку про те, що термін дії договору було поновлено до 31.03.2021, тому відповідач зобов`язаний здійснити оплату орендних платежів.

Також суд апеляційної інстанції спростував доводи ТОВ "Білл-Апс" щодо помилкового незастосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" та частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Положеннями частини першої статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

ТОВ "Білл-Апс" стверджував про відсутність у ТОВ "Рентінвест 3000" права передавати йому в суборенду орендовані ним приміщення та недійсність (нікчемність) договору суборенди з посиланням на відсутність згоди іпотекодержателя на передання майна в оренду (суборенду). На підтвердження своїх доводів відповідач долучив до відзиву на позовну заяву інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.04.2021 №25120807.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "Гансо Компані" (яке передало майновий комплекс загальною площею 28 223,10 кв.м, що знаходиться у місті Києві по вулиці Будіндустрії, 6, в оренду ТОВ "-Сервіс Тех-" за договором №ІП-28 від 11.06.2020, яке у свою чергу передало частину цього майнового комплексу загальною площею 9 924 кв.м, в суборенду позивачу за договором №РП-28/1 від 11.06.2020) у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містилось жодного запису про іпотеку (у тому числі встановлену на користь ПАТ "Український Професійний Банк", яке з 10.09.2015 перебуває у стані припинення).

Також встановлено, що договір був укладений між ТОВ "Рентінвест 3000" та ТОВ "Білл-Апс" задовго до набуття ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" права власності на вказаний майновий комплекс (15.10.2020), чим спростовано посилання на недійсність такого договору внаслідок відсутності згоди ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на передачу в оренду приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6, оскільки за змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підстави недійсності правочину (нікчемного чи оспорюваного) повинні існувати саме в момент вчинення такого правочину.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що з наданої інформації в описі об`єкта неможливо ідентифікувати (ані за площею, ані за назвою), що передане за договором суборенди майно на час укладення вказаного правочину було обтяжено заставою, що могло бути підставою для застосування положень спеціального законодавства.

До того ж, суд апеляційної інстанції виходив з того, що орендар, якому майно передане в користування на умовах оренди, не вправі посилатися на недійсність договору як на підставу, яка звільняє його від виконання основного обов`язку орендаря.

5.6. За доводами касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, від 09.01.2019 у справі №759/2328/16-ц, від 28.10.2020 у справі №910/10963/19.

Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 463/5896/14-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги Банку до фізичної особи про визнання нікчемним договору №1230475 на вклад "Депозитний" на ім`я фізичної особи" від 08.07.2013, укладеного між позивачем, від імені якого діяла фізична особа, та відповідачем. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на неефективність обраного способу захисту. При цьому Верховний Суд зазначив, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У справі № 916/3156/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги Банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" до товариства про визнання недійсним договору про розірвання договору застави майнових прав. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладення якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи частково касаційну скаргу та викладаючи мотивувальні частини судових рішень у редакції постанови, зазначила, що позовна вимога Банку про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряла доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджувала і не спростовувала його, оскільки відповідний аналіз мав бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.

У справі №759/2328/16-ц предметом спору були вимоги Банку до фізичної особи про зобов`язання повернути Банку грошові кошти в розмірі 21 496,29 доларів США, отримані за договором про внесення змін від 25.05.2015 до договору банківського вкладу на накопичувальний рахунок за відповідними реквізитами. Позов обґрунтовано тим, що договір про внесення змін від 25.05.2015 є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв`язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 21 496,29 доларів США. Верховним Судом зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

У справі №910/10963/19, на яку скаржник послався в касаційній скарзі, позивач просив визнати право вимоги за кредитним договором, визнати права вимоги та іпотекодержателя за іпотечними договорами, визнати незаконними дії щодо звернення стягнення на майно та визнати недійсними правочини щодо такого звернення з моменту їх вчинення за іпотечними договорами, визнати недійсними договори купівлі-продажу, визнати недійсними додатковий договір про внесення змін до договору іпотеки, визнати незаконними та скасувати рішення у сфері державної реєстрації права власності, іпотеки та іпотекодержателя, обтяжень, припинення іпотеки, припинення обтяжень, припинення об`єктів нерухомого майна та зміни об`єктів нерухомого майна, вчинених відповідачами з 31.12.2014, а також всі відповідні їм записи щодо об`єктів нерухомого майна, які були предметами іпотеки. Верховний Суд під час касаційного перегляду справи зробив відповідні висновки, у тому числі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження з огляду на конкретні, встановлені обставини у цій справі (наявності/відсутності дійсного права вимоги у позивача, питань переходу цього права до позивача від банку та дійсності договору відступлення).

Дослідивши зазначені скаржником постанови Верховного Суду у справах №916/3156/17, №463/5896/14-ц, №759/2328/16-ц, №910/10963/19, суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на фактичні обставини даної справи (№914/408/21) у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду.

У справі, що розглядається, та у зазначених справах, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. Тому правовідносини в зазначених скаржником справах, з одного боку, і в даній справі - з іншого не є подібними, а доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій відповідних висновків Верховного Суду не знаходять підтвердження.

Також скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 629 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

У справі №355/385/17 за позовом фізичної особи до страхової компанії про визнання події звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП страховим випадком, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди, Верховний Суд, застосовуючи положення статті 629 Цивільного кодексу України, погодився із рішенням місцевого суду щодо задоволення позову в частині визнання події звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв`язку зі скороченням штату працівників, страховим випадком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у висновках, зазначених скаржником, наведена правова позиція щодо застосування положень статті 629 Цивільного кодексу України як універсальної норми, яка підлягає застосуванню у будь-яких спірних правовідносинах. Водночас відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оцінюючи правовідносини у справі №355/385/17 на предмет їх подібності із правовідносинами у справі №914/408/21, що розглядається, колегія суддів, застосовуючи змістовий критерій їх порівняння, вважає, що правовідносини, є неподібними.

5.7. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджені докази надані позивачем.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Крім того, колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №910/3334/21, від 07.10.2022 у справі №910/1797/21 за подібних правовідносин.

Водночас колегія суддів зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Білл-Апс" в цій частині.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження за касаційної скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білл-Апс" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №914/408/21 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко