Постанова

від 18.05.2023 по справі 923/954/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 923/954/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Фінансова компінія "Форінт": Філатова Н.А.,

ТОВ "Дитячий заклад санаторного типу Дельфін": Сонько В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (колегія суддів у складі: Філінюк І.Г. - головуючий, Богатир К.В., Таран С.В.)

та постанову Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 (суддя Нікітенко С.В.)

у справі №923/954/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Форінт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу Дельфін"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст заяви та хід розгляду справи

1. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - Кредитор) звернулось до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу Дельфін" (далі - Боржник).

2. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.11.2020, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021, відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника, визнано грошові вимоги Кредитора до Боржника в розмірі 10825981,15 грн основної заборгованості (8458077,05 грн - тіло кредиту, 2367904,10 грн - проценти), введено процедуру розпорядження майном Боржника.

3. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Херсонської області від 16.06.2021 встановлено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів: вимоги Кредитора до Боржника в розмірі 10825981,15 грн основної заборгованості (8458077,05 грн - тіло кредиту, 2367904,10 грн - проценти), визнані ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.11.2020, та 21020,00 грн (судовий збір).

Стислий зміст постанов судів першої та апеляційної інстанцій

4. Постановою Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 визнано банкрутом Боржника, відкрито ліквідаційну процедуру.

5. Постанова суду першої інстанції мотивована, зокрема, відсутністю підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, визначених у частині 1 статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 постанову суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

7. Постановою Верховного Суду від 07.07.2022 скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 залишено без змін постанову Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021.

9. Постанова мотивована існуванням підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури через його неможливість відновити платоспроможність, збитковість, недостатність коштів, за рахунок яких було б можливо погасити кредиторські вимоги без процедури ліквідації.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство з підстав, визначених статтею 90 КУзПБ, оскільки частина грошових вимог Кредитора до Боржника в сумі 2816287,15 грн не є покритою вартістю іпотечного майна, а підстави для застосування частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин відсутні з огляду на умови відповідних іпотечних договорів, що передбачають можливість задоволення кредитором вимог за рахунок іншого майна боржника у разі непокриття його вимог іпотечним майном.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

11. Боржник подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанови судів апеляційної та першої інстанцій, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі про банкрутство Боржника.

12. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

13. Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без врахування правових висновків Верховного Суду: щодо застосування частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку", викладених у постановах від 15.03.2018 у справі №927/84/16, від 13.04.2018 у справі №911/2798/16, від 26.02.2019 у справі №914/355/17, від 20.06.2018 у справі №756/31271/15-ц, від 27.02.2019 у справі №943/18466/15-ц, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, та щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України, викладених у постанов від 18.03.2021 у справі №910/9525/19.

14. Боржник вважає, що частина вимог Кредитора, яка залишилась непокритою вартістю іпотечного майна, є недійсною за приписами частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку".

15. При цьому Боржник наголошує, що договори іпотеки не містять прямої вказівки про відступ сторін від загальних положень статті 36 Закону України "Про іпотеку", а Кредитор витлумачує пункти 3.1.8, 3.1.9 договорів іпотеки на свою користь.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Кредитор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

17. Відзив мотивований тим, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 вже виклала висновок щодо застосування норм права (частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку") в подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові врахував такі висновки при новому розгляді справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. Між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" у особі Херсонської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Банк), і Приватним підприємством "Дитячий оздоровчий комплекс "Дельфін" (позичальник), правонаступником якого є Боржник, укладена генеральна кредитна угода №010/03-051/434 від 15.12.2005 (далі - Генеральна кредитна угода), за умовами якої Банк зобов`язався надавати Боржнику грошові кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у межах цієї угоди, в розмірі не більше 1000000 грн. У подальшому шляхом підписання між сторонами додаткових угод ліміт кредитування збільшено до 6027100 грн, кінцевим строком погашення зобов`язань позичальника визначено 01.10.2018.

19. У межах Генеральної кредитної угоди між сторонами укладені наступні кредитні договори:

- від 15.12.2005 №010/03-051/434-1 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати Боржнику кредит у сумі 177200 грн зі сплатою 21,5% річних строком до 01.09.2011;

- від 26.02.2007 №010/03-051/434-4 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати Боржнику кредит в сумі 214472 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 25.02.2017;

- від 12.11.2007 №010/03-051/434-5 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати Боржнику кредит у сумі 2300000 грн зі сплатою 13% річних;

- від 14.10.2008 №010/03-051/434-6 (з урахуванням змін та доповнень), за умовами якого Банк зобов`язався надати Боржнику кредит в сумі 762581,60 грн зі сплатою 21,5% річних з погашенням кредиту та відсотків до 25.02.2017.

20. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою, а також укладеними у її рамках кредитними договорами між Банком та Боржником були укладені два договори іпотеки: від 11.01.2006 реєстраційний №23 та від 07.03.2007 реєстраційний №105, посвідчені приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Л.М.

21. Предметом іпотеки за вказаними договорами є цілісний майновий комплекс дитячого оздоровчого табору "Дельфін", розташований за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукур", територія 14 (далі - Майно).

22. Розділом 5 договору іпотеки від 11.01.2006 та розділом 6 договору іпотеки від 07.03.2007 визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

23. Пунктом 3.1.4 договору іпотеки від 11.01.2006 передбачено право іпотекодержателя у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором або за Генеральною кредитною угодою та усіма кредитними договорами, укладеними в її рамках, звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 5 цього Договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовільнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, комісійні тарифи, необхідних витрат та утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізації предмета іпотеки.

24. Відповідно до пункту 3.1.8 договору іпотеки від 11.01.2006 у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, що буде заставленим в забезпечення виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна іпотекодавця.

25. Аналогічні положення містить договір іпотеки від 07.03.2007 у підпунктах 3.1.4, 3.1.8.

26. Крім того, згідно з пунктом 3.1.9 договору іпотеки від 11.01.2006 іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за Генеральною кредитною угодою, перевести на себе право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання або від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому розділом V Закону України "Про іпотеку". У такому випадку, у разі відсутності домовленості між іпотекодержателем та іпотекодавцем щодо вартості предмета іпотеки, його оцінка визначається на дату укладання договору купівлі-продажу оцінщиком, якого самостійно обирає іпотекодержатель, при цьому витрати по здійсненню оцінки покладаються на іпотекодавця або задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Якщо сума одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна іпотекодавця.

27. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.10.2013 у справі №923/1166/13 стягнуто з Боржника на користь Банку:

- заборгованість за кредитним договором від 15.12.2005 №010/03-051/434-1: за кредитом у сумі 142016,14 грн, за відсотками в сумі 55814,37 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 37620,22 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 8289,76 грн;

- заборгованість за кредитним договором від 26.02.2007 №010/03-051/434-4: за кредитом у сумі 196032,87 доларів США, що еквівалентно 1566890,73 грн, за відсотками в сумі 44841,26 доларів США, що еквівалентно 358416,19 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 12532,23 доларів США, що еквівалентно 100170,11 грн, пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 6810,79 доларів США, що еквівалентно 54438,64 грн;

- заборгованість за кредитним договором від 12.11.2007 № 010/03-051/434-5: за кредитом у сумі 2042444,52 грн, за відсотками в сумі 741046,53 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 130938,02 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 109 860,24 грн;

- заборгованість за кредитним договором від 14.10.2008 №010/03-051/434-6: за кредитом у сумі 747959,47 грн, за відсотками в сумі 307084,67 грн, пеню за порушення строків сплати кредиту в сумі 36683,85 грн та пеню за порушення строків сплати відсотків у сумі 46434,04 грн.

28. 24.05.2017 між Банком і Публічним акціонерним товариством "Кристалбанк" укладений договір факторингу, за умовами якого ПАТ "Кристалбанк" зобов`язалось передати Банку суму фінансування, а Банк зобов`язався відступити ПАТ "Кристалбанк" права вимоги до боржників (портфельне відступлення прав вимоги) за кредитними договорами згідно з реєстром відступлених прав.

29. 25.05.2017 між Банком та ПАТ "Кристалбанк" укладений договір відступлення прав за іпотечними договорами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрований в реєстрі за №1497.

30. У подальшому на підставі укладеного з ПАТ "Кристалбанк" договору факторингу від 25.05.2017 №1 права вимоги до Боржника за основними та забезпечувальними зобов`язаннями набув Кредитор.

31. Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжиніринговий центр "Екскон" станом на 13.04.2018 вартість Майна складала 8009694 грн.

32. 26.04.2018 Кредитор задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - Майно, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, "Цукур", територія 14 (реєстраційний запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 16.04.2018 №25907441).

33. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.11.2019 у справі №923/705/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, задоволено позов Боржника про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису про право власності від 16.04.2018 №25907441.

34. 02.03.2020 Боржник на підставі зазначеного судового рішення здійснив поновлення права власності на Майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно станом на 17.03.2020.

35. З огляду на відновлення Боржником запису про право власності на предмет іпотеки, 24.09.2020 Кредитор, вважаючи, що погашення його кредиторських вимог за рахунок майна Боржника не відбулось, звернувся до Господарського суду Херсонської області з заявою про визнання Боржника банкрутом. Розмір грошових вимог Кредитора до Боржника становить 10825981,15 грн.

36. Постановою Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №923/705/18 скасовано рішення Господарського суду Херсонської області від 22.11.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2020, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

37. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.04.2021 у справі №923/705/18 (яке набрало законної сили 19.07.2021) відмовлено Боржнику в задоволенні позову про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 16.04.2018 №25907441.

38. Пунктами 2 та 3 резолютивної частини вказаного рішення місцевий господарський суд здійснив поворот виконання рішення, скасувавши рішення державного реєстратора відділу економічного розвитку, інвестиційної діяльності та туризму Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області від 11.03.2020 №51558549 стосовно державної реєстрації права власності на Майно (реєстраційний номер об`єкта 1540494665247) за Боржником (номер запису про право власності від 02.03.2020 №35882270) з одночасним припиненням права власності Боржника на Майно з відновленням права власності на нього у Кредитора.

39. На виконання ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.06.2021 у справі, що розглядається, 25.06.2021 проведені збори кредиторів Боржника (протокол №1 від 25.06.2021), на якому схвалено звіт №02/01-923/954/20-19 від 25.06.2021 розпорядника майна про проведену роботу по провадженню процедури розпорядження майном, розглянуто аналіз фінансового становища боржника та прийнято рішення звернутися до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

40. Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника, складений 21.06.2021 за замовленням розпорядника майна Боржника арбітражного керуючого Ткачука Д.В., містить наступні висновки, а саме: встановлення наявності ознак доведення підприємства до банкрутства та приховування банкрутства, підтверджених як діями особи, що була керівником підприємства у відповідній період, так і відповідними показниками; фінансовий стан Боржника характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, оскільки підприємство не отримало прибутку за останні три роки, коефіцієнт покриття менший 1,0, тому задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе лише шляхом застосування ліквідаційної процедури.

41. Боржник не здійснює господарську діяльність понад три роки, не отримує прибуток і не має працівників, що підтверджується, зокрема, звітом аналізу фінансово-господарської діяльності від 21.06.2021, звітними документами Боржника, листом Боржника від 03.03.2021 із зазначенням, що підприємство призупинено діяльність з 2016 року, та листом Боржника від 30.11.2020 із зазначенням, що підприємство не працює з 2014 року, працівники відсутні.

42. Майно боржника з 2016 року використовується з метою підприємницької діяльності третьою особою - ТОВ "Маков Люкс" (власник та керівник якого є також власником та керівником Боржника). Доказів надходження коштів від ТОВ "Маков Люкс" за використання майна Боржник не надав.

43. За даними фінансової звітності за період з 31.12.2017 до 31.12.2019 кредиторська заборгованість становить 1869100,00 грн, тоді як в процедурі банкрутства визнано судом 10825981,15 грн, що значно більше за суму, задекларовану керівництвом Боржника у фінансовій звітності.

44. За час процедури розпорядження майном Боржник (його посадові особи) протидіяли виконанню рішення суду (ухвали від 06.11.2020) та реалізації повноважень розпорядника майна, зокрема, не надавали документи на вимоги розпорядника майна, перешкоджали в проведенні інвентаризації майна Боржника, не надавали доступ до майна Боржника. Вказані обставини встановлені в ухвалі Господарського суду Херсонської області від 16.06.2021 та не потребують доказування згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

45. Станом на 05.07.2021 суду не надано доказів виконання Боржником визнаних кредиторських вимог, заяв від потенційних інвесторів щодо оздоровлення фінансового становища боржника, а також рішень зборів кредиторів боржника щодо санації.

Позиція Верховного Суду

46. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

47. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів встановлені КУзПБ.

48. Відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута (ч. 1 ст. 6 КУзПБ).

49. Згідно з положеннями статті 49 КУзПБ, яка регулює закінчення процедури розпорядження майном, у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі шляхом ухвалення відповідного судового рішення, зокрема: постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство.

50. Закриття провадження у справі про банкрутство врегульовано розділом VІ КУзПБ. Так, згідно з положеннями статті 90 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, зокрема, якщо господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника (п. 8 ч. 1). При цьому в передбаченому зазначеним пунктом випадку провадження у справі про банкрутство може бути закрито лише до визнання боржника банкрутом (ч. 2). Про закриття провадження у справі про банкрутство постановляється ухвала (ч. 3).

51. Завданням підсумкового засідання суду є з`ясування ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі.

52. За своєю правовою природою постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у конкретній справі, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

53. При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає стаття 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень частини четвертої якої суб`єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів. Подібна за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі №916/100/20.

54. Зважаючи на те, що КУзПБ не передбачає подальшого перебігу провадження у справі про банкрутство у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність відкриття провадження у справі з огляду на відсутність непогашених вимог кредитора (кредиторів) до боржника (зокрема, в разі з`ясування обставин їх безпідставності через погашення до відкриття провадження у справі), Суд вважає за можливе закриття провадження в такій справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 90 КУзПБ за наслідками підсумкового засідання, а також за наслідками апеляційного перегляду відповідної постанови суду першої інстанції.

55. Неплатоспроможність визначена у статті 1 КУзПБ як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

56. При цьому грошовим зобов`язанням в розумінні зазначеної статті є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Зокрема, до грошових зобов`язань належать зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

57. Договори та інші правочини є одними з підстав виникнення цивільних зобов`язань відповідно до положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України. А згідно з положеннями статей 598 цього Кодексу зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, вичерпний перелік яких не визначений.

58. Водночас з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 Цивільного кодексу України передбачено види забезпечення виконання зобов`язання. Так, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, окремим видом якої є іпотека (ст.ст. 546, 575 ЦК України).

59. Іпотека визначена у статті 1 Закону України "Про іпотеку" як вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

60. Частиною 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачена можливість сторін іпотечного договору вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, зокрема, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

61. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку").

62. Тобто передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності є одним зі способів позасудового задоволення вимог іпотекодержателя. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі.

63. Відповідно до встановленого частиною 4 статті 591 Цивільного кодексу України загального правила, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

64. Водночас частиною 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент звернення стягнення Кредитором на Майно) передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

65. Тобто Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає, зокрема, з кредитного договору, встановлюючи спеціальне правило відносно положень Цивільного кодексу України, яке підлягає переважному застосуванню.

66. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 дійшла висновку, що частина 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в зазначеній редакції) передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

67. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

69. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові з огляду на положення статей 6, 591 Цивільного кодексу України звернула увагу на те, що, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України "Про іпотеку", так і загальних положень Цивільного кодексу України щодо реалізації іпотеки.

70. Тобто кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки лише в разі, якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором.

71. Дослідивши умови договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007, укладених з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її рамках кредитними договорами, суд апеляційної інстанції встановив, що вони передбачають право іпотекодержателя здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання шляхом позасудового врегулювання як у спосіб переведення на себе права власності на предмет іпотеки, так і у спосіб продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (пп 3.1.9 і розділ 5 договору іпотеки від 11.01.2006, розділ 6 договору іпотеки від 07.03.2007)

72. На відміну від загального правила, закріпленого у частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у відповідній редакції), сторони у підпунктах 3.1.8, 3.1.9 договору іпотеки від 11.01.2006 і підпункту 3.1.8 договору іпотеки від 07.03.2007 передбачили право іпотекодержателя, якщо сума одержана від реалізації предмета іпотеки не покриває його вимоги, отримати решту суми з іншого майна іпотекодавця.

73. З викладеного вбачається, що сторони при укладенні іпотечних договорів, керуючись принципом свободи договору, відступили від положень цивільного законодавства щодо наслідків завершення позасудового врегулювання у вигляді недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя, але лише стосовно одного з можливих способів задоволення вимог іпотекодержателя - реалізації предмета іпотеки, що в розумінні положень Закону України "Про іпотеку" означає його продаж.

74. Водночас зі змісту оскаржуваної постанови Верховний Суд не вбачає встановлення апеляційним господарським судом обставин, які б свідчили про обумовлення сторонами при укладенні договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007 інших правових наслідків завершення позасудового врегулювання ніж ті, що передбачені частиною 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку", у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

75. Виходячи з викладеного, оскільки за встановленими під час апеляційного розгляду справи обставинами Кредитор як іпотекодержатель задовольнив свої забезпечені іпотекою вимоги саме шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - Майно, а не шляхом його продажу (реалізації) іншій особі від свого імені на підставі договору купівлі-продажу, апеляційний господарський суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних у справі правовідносин положень частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеки".

76. Відповідно ж до положень вказаної норми Кредитор не має права вимагати задоволення своїх вимог, не покритих визначеною суб`єктом оціночної діяльності вартістю іпотечного майна, за рахунок іншого майна Боржника, адже такі вимоги після завершення відповідного позасудового врегулювання є недійсними. Тобто позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом обернення його Кредитором у свою власність у даному випадку, з урахуванням умов договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007, мало наслідком погашення всіх вимог Кредитора до Боржника за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її рамках кредитними договорами.

77. У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає слушними викладені в касаційній скарзі аргументи Боржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 36 Закону України "Про іпотеку" з огляду на умови договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007, обставини щодо змісту яких встановлені ним під час нового розгляду справи.

78. Стосовно ж доводів Кредитора про те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вказівкам, що містяться у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у цій справі та є обов`язковими під час нового розгляду справи, необхідно зауважити, що з огляду на приписи частини 2 статті 316 Господарського процесуального кодексу України постанова суду касаційної інстанції не містить вказівок, яка норма права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Тобто визнання Верховним Судом передчасними певних висновків судів попередніх інстанцій через недоліки судових рішень, зумовлені неповнотою встановлення судами обставин та дослідження доказів тощо, направлення у зв`язку з цим справи на новий розгляд через неможливість усунення таких недоліків у межах, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не означає остаточного формування правового висновку у відповідній справі. Адже такий висновок може бути сформований лише на підставі належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, правильність чи неправильність застосування до яких норм матеріального і процесуального права перевіряє суд касаційної інстанції.

79. Враховуючи викладене, за відсутності інших визнаних судом у справі про банкрутство кредиторських вимог до Боржника, окрім вимог Кредитора за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її рамках кредитними договорами, які є погашеними внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом обернення його Кредитором у свою власність, встановлені під час розгляду справи обставини не свідчать про неспроможність Боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених КУзПБ.

80. Отже, не застосувавши до спірних правовідносин положення частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеки", з урахуванням обставин, встановлених у справі внаслідок належного дослідження змісту іпотечних договорів, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 90 КУзПБ, та залишення без змін постанови суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані постанови суду першої та апеляційної інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі про банкрутство Боржника - закрити.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу "Дельфін" задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та постанову Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 у справі №923/954/20 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення - закрити провадження у справі №923/954/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Форінт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад санаторного типу Дельфін" про банкрутство.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Пєсков