Постанова

від 16.05.2023 по справі 346/1740/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

16 травня 2023 року

м. Київ

справа № 346/1740/20

провадження № 51-3623 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника цивільного відповідача

ФГ «Прометей» (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020090000000207 від 05 березня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційними скаргами потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ФГ «Прометей» задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ФГ «Прометей» на користь потерпілої ОСОБА_10 19 500 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 05 березня 2020 року приблизно о 12:50, не маючи посвідчення тракториста-машиніста на право керування транспортними засобами відповідної категорії і практичних навиків у керуванні ними, керуючи навантажувачем марки JCB 535-95 AGRI реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час виїзду з території шиномонтажу, розташованого біля автодороги сполученням «Стрий-Чернівці-Мамалига», по вул. Миколайчука у с. Корнич Коломийського району Івано-Франківської області, з метою виїзду на автодорогу з виконанням маневру повороту ліворуч у напрямку м. Чернівці, в порушення вимог п. 1.5, п.п. «а» п. 2.1, п.п. «б», «д» п. 2.3, п. 10.1, п. 10.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, не урахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не маючи переваги над пішоходом, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, маючи об`єктивну можливість виявити пішохода потерпілу ОСОБА_11 , не надав їй дорогу, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, виїхав на узбіччя, де вчинив наїзд на потерпілу ОСОБА_11 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 залишено без задоволення, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди змінено, ухвалено стягнути з ФГ «Прометей» на користь потерпілої ОСОБА_10 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, через м`якість, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині призначеного покарання та часткового задоволення цивільного позову скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що оскаржувані рішення в частині призначення ОСОБА_6 покарання є необ`єктивними, незаконними та такими, що суперечать положенням статей 50, 65 КК України.

На обґрунтування своїх вимог потерпіла ОСОБА_10 зазначає, що призначене обвинуваченому основне покарання, у виді позбавлення волі на строк 3 роки, не відповідає принципам справедливості та співрозмірності покарання, виходячи з обставин вчинення злочину. При цьому зауважує, що судами попередніх інстанцій не було враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, його наслідки у виді смерті потерпілої ОСОБА_11 , яка була її матір`ю, суспільну небезпечність, а також позицію потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому суворе покарання.

Крім того, потерпіла ОСОБА_10 стверджує, що ОСОБА_6 за весь час судового розгляду щиро не вибачився та не відшкодував заподіяну його злочинними діями шкоду, що, на її думку, спростовує висновки судів попередніх інстанцій про наявність в поведінці обвинуваченого щирого каяття.

Також потерпіла вказує, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, у своїх рішеннях не навели достатніх на обґрунтованих мотивів на підтвердження своїх висновків про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування реального покарання.

Одночасно потерпіла не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення її цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди. При цьому зауважує, що протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_6 їй було заподіяно непоправних моральних страждань, оскільки вона втратила матір, найріднішу для себе людину, у зв`язку з чим перенесла дуже сильну важку болючу психологічну травму, а тому вважає, що заявлена у позові сума морального відшкодування у розмірі 1 000 000 грн підлягає задоволенню.

У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині призначеного покарання та часткового задоволення цивільного позову скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що суд першої інстанції не повідомив його про дату, час та місце судового розгляду та здійснив судове провадження за його відсутності як потерпілого, що в силу положень п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог процесуального закону.

Крім того, потерпілий зазначає, що призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції та залишене без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки не відповідає як принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння обраному покаранню, так і не узгоджується з принципом справедливості та, як наслідок, суперечить положенням статей 50, 65 КК України. При цьому зауважує, що суди належним чином не врахували тяжкість скоєного обвинуваченим злочину, обставини його вчинення, тяжкість наслідків, а також те, що обвинувачений щиро не вибачився та не відшкодував заподіяну шкоду.

Одночасно потерпілий ОСОБА_9 зауважує, що суди попередніх інстанцій не врахували його думку щодо призначення ОСОБА_6 суворого та реального покарання, оскільки внаслідок вчиненого злочину потерпілий втратив матір, що призвело до сильної психологічної травми.

Разом з тим потерпілий ОСОБА_9 стверджує, що за встановлених в ході розгляду кримінального провадження обставин, рішення судів попередніх інстанцій щодо можливості звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, є необґрунтованими та несправедливими.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги потерпілих не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подані касаційні скарги потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 лише в частині безпідставності застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, та заперечував щодо задоволення касаційних вимог в іншій частині.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційних скарг потерпілих, просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Представник цивільного відповідача ФГ «Прометей» ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_10 в частині стягнення на її користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що позивачкою не було доведено перед судом понесення моральних страждань саме на таку суму. При цьому вказував, що потерпіла з померлою ОСОБА_11 , яка була її матір`ю, спільно не проживала, спілкувалась з нею тільки по телефону, а доводи про те, що внаслідок злочинних дій обвинуваченого загинула бабуся, є некоректними, оскільки потерпіла ОСОБА_10 не має дітей. Крім того, представник цивільного відповідача зауважує, що в матеріалах провадження відсутні докази про те, що позивачка зверталась за психологічною допомогою у зв`язку з моральними стражданнями та порушенням психологічного стану з цих підстав. Водночас представник цивільного відповідача стверджував, що ФГ «Прометей» наразі повністю відшкодувало потерпілій визначений судом апеляційної інстанції розмір морального відшкодування у сумі 500 000 грн, а також відшкодує понесені ОСОБА_10 витрати на встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 158 000 грн. Разом з тим представник зазначив, що наразі у порядку цивільного судочинства призначено до розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Крім того, представник цивільного відповідача ФГ «Прометей» ОСОБА_8 також заперечував щодо задоволення касаційних скарг потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 стосовно м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині є законними та справедливими.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги потерпілих підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілої ОСОБА_10 про неправильне вирішення заявленого нею цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм ЦК України та ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, в рамках даного кримінального провадження потерпілою ОСОБА_10 було заявлено цивільний позов, в якому вона просила стягнути з ФГ «Прометей» 19 500 грн на відшкодування матеріальної шкоди (витрати на поховання) та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вироком суду першої інстанції цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 було задоволено частково, та стягнуто з ФГ «Прометей» на її користь 19 500 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, потерпіла ОСОБА_10 оскаржила його в апеляційному порядку.

У своїй апеляційній скарзі потерпіла, з-поміж іншого, зазначала, що місцевий суд дійшов неправильного та необґрунтованого висновку щодо можливості стягнення на її користь лише 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своєї позиції потерпіла вказувала, що померла ОСОБА_11 була її матір`ю, а тому в результаті загибелі останньої, через протиправну поведінку обвинуваченого, потерпіла втратила найріднішу для себе людину, її підтримку та опору, у зв`язку з чим перенесла дуже сильну, важку, болючу психологічну травму, а тому суд першої інстанції мав повністю задовільнити її цивільний позов та стягнути з ФГ «Прометей» моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, частково задовільнив апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 в частині вирішення цивільного позову, та постановив стягнути на її користь з ФГ «Прометей» 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги потерпілої ОСОБА_10 , вищезазначені норми кримінального процесуального та цивільного законодавства виконав у повному обсязі.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, встановив, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого, потерпілій було завдано моральних страждань, оскільки втрата матері останньою є непоправною, через що потерпіла пережила великі страждання, які не припиняються і на цей час. При цьому суд зауважив, що з огляду на засади розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь глибини та тривалості душевних страждань потерпілої, характер та обставини вчиненого кримінального правопорушення, сума стягнення на відшкодування моральної шкоди підлягає збільшенню до 500 000 грн.

На переконання колегії суддів, таке рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та повною мірою відповідає вимогам статей 128, 129 КПК України та статей 23, 1167 ЦК України, а тому касаційна скарга потерпілої ОСОБА_10 в цій частині задоволенню не підлягає.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_9 цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не подавав та відповідно у своїй касаційній скарзі не наводив жодних доводів стосовно необґрунтованості вироку та ухвали в цій частині, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення його вимог щодо скасування рішень судів попередніх інстанцій внаслідок неправильного вирішення цивільного позову.

Що ж стосується доводів касаційних скарг потерпілих про необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в частині застосування до ОСОБА_6 , положень, передбачених ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, інститут звільнення від відбування покарання врегульовано розділом ХІІ КК України. Питання щодо можливості застосування положень зазначеного закону може вирішуватись лише після вирішення питання щодо призначення остаточного покарання відповідно до положень передбачених розділом ХІ КК України.

Відтак наявність чи відсутність підстав для застосування положень, передбачених ст. 75 КК України, не входить до переліку питань, які вирішуються під час призначення покарання, та з огляду на положення передбачені ст. 414 КПК України не може свідчити про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, яке саме за своїм видом чи розміром може бути явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Водночас необґрунтоване чи безпідставне застосування інституту звільнення від відбування призначеного покарання, може свідчити про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).

Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Як убачається з мотивувальних частин касаційних скарг потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , останні, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, з-поміж іншого, хоча і посилались в тому числі на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України (ст. 413 КПК України), проте у прохальних частинах своїх скарг просили скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції лише в частині призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок м`якості та часткового задоволення цивільного позову.

Вимоги про скасування судових рішень з підстав неправильного застосування положень, передбачених ст. 75 КК України касаційні скарги не містять.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів позбавлена можливості надавати оцінку доводам потерпілих в частині безпідставності звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки з урахуванням положень, передбачених ч. 2 ст. 433 КПК України Суд позбавлений можливості вийти за межі вимог касаційних скарг тому, що в такому разі буде погіршено становище засудженого, що з огляду на зазначені положення процесуального закону є неприпустимим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 412 КПК України встановлено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 зазначає, що суд першої інстанції належним чином його не повідомив про дату, час та місце судового розгляду та здійснив судове провадження за його відсутності як потерпілого.

Згідно зі ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, окрім інших, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 56 КПК України передбачено, що під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право бути завчасно повідомленим про час і місце судового розгляду та брати участь у судовому провадженні.

Положеннями ст. 325 КПК України встановлено, що суд може вирішити питання про проведення судового розгляду без потерпілого, якщо він за викликом у судове засідання не прибув, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 02 лютого 2017 року у справі «Лопушанський проти України» зауважив, що суд повинен повідомити заявника про судове засідання завчасно рекомендованим листом та відкласти розгляд справи з огляду на відсутність заявника, а також на відсутність будь-яких доказів того, що він належним чином був сповіщений про судове засідання.

Під час касаційного розгляду колегією суддів було встановлено, що судовий розгляд у суді першої інстанції було здійснено за відсутності потерпілого ОСОБА_9 . При цьому матеріали кримінального провадження містять лише копії судових повісток про виклик потерпілого до суду, однак відсутні дані щодо направлення їх засобами поштового зв`язку та отримання ОСОБА_9 . Крім того, Верховний Суд також звертає увагу і на відсутність в матеріалах провадження даних, що підтверджували б належне повідомлення потерпілого ОСОБА_9 в інший спосіб.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, здійснюючи судове провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_9 , який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, порушив його право на доступ до правосуддя та не створив необхідних умов для використання прав, наданих йому як стороні процесу, що в свою чергу призвело до порушення вищезазначених засад кримінального провадження.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, потерпілий ОСОБА_9 оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому у своїй апеляційній скарзі потерпілий, з-поміж іншого, звертав увагу і на те, що судовий розгляд в суді першої інстанції було здійснено за його відсутності.

Частиною 2 ст. 419 КПК України визначено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи матеріали кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, вказані порушення, які були допущені судом першої інстанції не усунув, та залишаючи апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, у своєму рішенні не навів жодного обґрунтування щодо зазначених доводів апелянта в частині проведення судового розгляду за його відсутності, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 419 КПК України.

Наведені порушення, які були допущені судами попередніх інстанцій, на думку колегії суддів, є істотними, оскільки могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

За таких обставин Верховний Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційних скарг потерпілих в частині невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі через м`якість, оскільки саме з цих підстав потерпілий ОСОБА_9 оскаржує в тому числі і вирок суду першої інстанції, який було ухвалено за його відсутності без належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, у зв`язку з чим оцінку таким доводам можливо буде надати лише після усунення істотних порушень, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що касаційні скарги потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Під час нового розгляду в суді першої інстанції суд, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, повинен усунути встановлені Судом недоліки та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги потерпілої ОСОБА_10 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3