Постанова

від 23.05.2023 по справі 360/1283/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 360/1283/20

адміністративне провадження № К/9901/2056/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №360/1283/20 за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агродвір» до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року (головуючий суддя Борзаниця С.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя Міронова Г.М., судді: Геращенко І.В., Гайдар А.В.),

УСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агродвір» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00000050513 від 17.02.2020, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1'655'531,00грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 413882,75грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.09.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у Луганській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі №360/1283/20 за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Луганській області.

До суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу.

Ухвалою від 22.05.2023 розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 23.05.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, які сторонами не заперечуються, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агродвір», код ЄДРПОУ 39550042, зареєстроване як юридична особа 16.12.2014, № запису 1 377 102 0000 000978, місцезнаходження: 92760, Луганська обл., Старобільський р-н, с. Половинкине, вул. Колгоспна, буд. 19, перебуває на обліку як платник податків у Старобільській ДПІ в ГУ ДПС у Луганській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (том 2 арк. спр. 238).

19.12.2019 посадовими особами ГУ ДПС у Луганській області відповідно до плану-графіку проведення планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік та наказу Головного управління ДПС у Луганській області від 10.10.2019 № 208, державними ревізорами - інспекторами Головного управління ДПС у Луганській області в порядку, встановленому п.п.20.1.4. п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77, ст.79 ПК України, проведено документальну планову невиїзну перевірку сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агродвір» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати військового збору, а також з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за наслідками якої складено акт від 19.12.2019 №312/12-32-05-13/39550042.

За висновками Акту перевірки встановлено порушення СТОВ "АГРОДВІР" : пп.198.1, пп.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, ст.1, п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність-в Україні №996 (із змінами та доповненнями); пп.1.1 п.1, пп.1.2 п.1, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 - у результаті чого, занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1' 660' 621грн., в т.ч. за грудень 2017 року в сумі 2913грн., січень 2018 року в сумі 2177грн., за вересень 2018 року в сумі 318923грн., за жовтень 2018 року в сумі 652179грн., за листопад 2018 року в сумі 684429грн (том 1 арк. спр. 16-59).

Податковий орган дійшов висновку, що позивач задекларував суми податкового кредиту з ПДВ по нереальним господарським операціям з ТОВ «ОМАН ГРУП».

З Акту перевірки слідує, що по ТОВ ОМАН ГРУП неможливо зробити висновок про наявні трудові ресурси, відсутність необхідних умов для реалізації відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, матеріальних витрат на оплату праці, неможливо встановити фактично здійснення ТОВ ОМАН ГРУП господарської операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

В порушення Правил перевезень вантажів в наданих позивачем ТТН відсутні реквізити, а саме: прізвища, ім`я, по батькові, посади відповідальної особи вантажоодержувача у відповідній графі, та не зазначено час прибуття та вибуття, в який проміжок часу відбувались вантажно-розвантажувальні операції. ТТН не підтверджують реальний рух товару від продавця до покупця.

Видаткові накладні також мають дефект, а саме: не зазначено прізвище, ім`я, по батькові отримувача товару. Тобто, яка саме особа поставила свій підпис. Таким чином, надані СТОВ "АГРОДВІР" видаткові накладні та ТТН хоча й відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають фактичного руху товару, тобто є такими, що не засвідчують фактичне здійснення господарських операцій.

Також визначається сумнівність можливості двохразового здійснення рейсів за маршрутом: с. Партизанське, Дніпропетровського району - с. Половинкене, Старобільського району, Луганської області протягом двох дів підряд. Оскільки відстань від с. Половинкине, Старобільського району, Луганської області до с. Партизанське, Дніпропетровської області складає 469 км в одну сторону, 7 годин.

Зазначено, що за результатами проведеного аналізу не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ ОМАН ГРУП по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

На підставі Акта перевірки ГУ ДПС у Луганській області винесено податкове повідомлення-рішення від 17.02.2020 № 00000050513, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2' 075' 776,25грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями 1' 660' 621,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 415155,25грн (том 1 арк. спр. 60, 61).

Як вважав позивач, податкове повідомлення-рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку в частині збільшення суми грошового зобов`язання СТОВ "АГРОДВІР" за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1' 655' 531,00грн та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 413882,75грн.

В іншій частині позивач не оскаржує в цьому позові нараховані йому за податковим повідомленням-рішенням від 17.02.2020 № 00000050513 грошові зобов`язання та штраф.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що доводи відповідача є припущеннями, які на фактичних обставинах не ґрунтуються.

Неможливість зробити висновок про наявні трудові ресурси, не є висновком про відсутність таких трудових ресурсів. При цьому, відповідач ставить також під сумнів наявність у ТОВ ОМАН ГРУП матеріальних ресурсів, одночасно спростовуючи свої ж доводи посиланням на наявне у товариства майно: кар`єр, офіс, переробний цех (будівлі промислові та склади).

Посилання на відсутність ТТН часу прибуття, вибуття та вантажно-розвантажувальних робіт на законі не грунтується, адже Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні такі вимоги до ТТН не встановлені. Вказаними Правилами передбачено, що ТТН може бути оформлена без дотримання форми, встановленої в додатку 7 до Правил, за умови наявності в ній переліченого виду інформації, серед якої інформація про час прибуття, вибуття та вантажних робіт відсутня. Контролюючому органу під час перевірки надані подорожні листи вантажного автомобіля, які містять відомості про час виїзду та повернення автомобіля в гараж, а також загальну кількість відпрацьованих автомобілем годин. Щодо наявного, на думку відповідача, дефекту ТТН в частині відсутності прізвища, ім`я та по батькові отримувача товару, то такі висновки контролюючого органу є проявленням зайвого формалізму. На всіх без виключення ТТН міститься скріплений печаткою СТОВ "АГРОДВІР" підпис керівника товариства, як отримувача товару, так само як і міститься прізвище, ім`я та по батькові водія автомобіля, який здійснював перевезення ватажу. Теж саме стосується видаткових накладних.

Доводи відповідача про робочий час водія, який має становити не менше 15 годин, є його припущеннями, що належними доказами та фактичним обставинами не підтверджуються.

Відповідач посилається на відсутність факту придбання (покупки) ТОВ ОМАН ГРУП за період з 01.01.2018 по 30.11.2018 м`яких контейнерів з поліпропіленової або капронової (поліамідної) тканини, що були використані як тара придбаного позивачем у ТОВ ОМАН ГРУП товару. Разом з тим, м`які контейнери, про які зазначив відповідач, мають простомовну назву мішок поліпропіленовий та можуть бути виготовлені самим ТОВ ОМАН ГРУП для пакування своєї продукції - органічних добрив. Факт самостійного виготовлення товариством тари не перевірений, та висновками акту перевірки не спростований. Також, податковим органом встановлено відсутність факту придбання ТОВ ОМАН ГРУП зазначеної вище тари у період часу з 01.01.2018 по 30.11.2018, що не виключає придбання товариством тари у період часу до 01.01.2018. Поряд з цим, податковим органом не перевірено та не враховано факт набуття ТОВ ОМАН ГРУП майнового права на володіння та використання тари в інший передбачений законом правовий спосіб, в т.ч. шляхом укладення інших цивільних договорів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилались на те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності. У свою чергу, позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. Згідно з позицією відповідача, викладеною у касаційній скарзі, висновки щодо відсутності у позивача права на формування даних податкового обліку за господарськими операціями обґрунтовуються встановленими під час перевірки обставинами. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами. Відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин, де Суд вказував за яких обставин господарську операцію можна визнавати такою, яка здійснена для отримання необґрунтованої податкової вигоди. На підставі викладеного, податковий орган просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги. У відзиві, посилаючись на висновки Верховного Суду в подібних спорах, Товариство зазначає про законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, вважає, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та доводів відповідача, позивач задекларував суми податкового кредиту з ПДВ по нереальним господарським операціям з ТОВ «ОМАН ГРУП».

На підставі матеріалів справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.09.2018 між ТОВ ОМАН ГРУП (постачальник) та СТОВ "АГРОДВІР" (покупець) укладено договір поставки №20 відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар у повному розмірі за на умовах та в порядку, визначених цим договором. Пунктом 2.1 Договору визначено, що асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі Специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід`ємною частиною даного договору (том 1 а.с. 62-65).

Специфікацією № 1 до вказаного договору визначене найменування товару - добрива Фосфоорганік плюс та визначена ціна. Також визначене знаходження товару - склад самовивозу Дніпропетровська область, с. Партизанське, вул. Леніна, 34 (том 1 а.с. 66).

Вказаний товар позивач на автомобілі КАМАЗ на умовах самовивозу та на підставі видаткових накладних перевозив вантаж - добриво Фосфоорганік плюс з пункту навантаження: Дніпропетровська область, с. Партизанське, вул. Леніна, 34 до пункту розвантаження: Луганська область, Старобільський район, с. Половинкине, вул. Колгоспна, 19; вантажовідправник - ТОВ ОМАН ГРУП , що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (том 1 а.с. 89-113).

Згідно подорожніх листів в період з 17.09.2018 по 26.11.2018 водій на автомобілі КАМАЗ виїжджав з с. Половинкине до села Партизанське Дніпропетровської області для транспортування добрив у с. Половинкине, перевезення здійснював за 14 годин (том 1 а.с. 114-134).

За отриманий товар СТОВ "АГРОДВІР" на рахунок ТОВ ОМАН ГРУП здійснено перерахунок коштів, як оплата за добриво, що підтверджується виписками банківських установ про рух коштів (том 1 а.с. 135-145).

З посвідчень про відрядження та наказів (розпоряджень) про відрядження вбачається, що водій, який працює у позивача, в період з 17.09.2018 по 26.11.2018 виїжджав з с. Половинкине до села Партизанське Дніпропетровської області для придбання добрив (том 1 а.с. 146-164).

Також позивачем на підтвердження реальності здійснений операцій надано податкові накладні, з який була обчислена сума ПДВ та сплачена позивачем за договором поставки №20 від 17.09.2018, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ ОМАН ГРУП (том 1 а.с. 185-231).

Використання мінеральних добрив позивачем у своїй господарській діяльності підтверджується відповідними актами, згідно яких придбані добрива Фосфоорганік плюс були використані у господарській операціях у вересні-жовтні 2018 року та у 2019 році (том 1 а.с. 241-244, 245-248).

З урахуванням наведеного, суди з`ясували, що між позивачем та його контрагентами виконані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків. Належних доказів, що останні вчинялися в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, в матеріалах справи відсутні. Всі документи, які надані позивачем на підтвердження реального виконання укладеного договору, містять не лише відомості щодо виду товару, його кількості та ціни, якості такого товару та його оприбуткування.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 27.03.2018 у справі №816/809/17, від 14.08.2018 у справі №815/3479/17.

Як враховано судами, про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

В обґрунтування своїх доводів податковий орган у Акті перевірки, апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що у позивача відсутні транспортні документи, які б підтверджували реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Судами розглянуто згадані доводи та правомірно не визнано їх обґрунтованими. Суди зауважили, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом. Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Судами визнано належними доказами по справі податкові накладні, зазначені позивачем в якості підстави для формування податкового кредиту, оскільки вони складені на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, та відображають реальні господарські операції з вказаним постачальником саме за зазначеними позивачем договором поставки.

Посилання відповідача на недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не може слугувати одноосібною підставою для позбавлення платника податкової вигоди, оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб`єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб`єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Суд першої інстанції констатував, апеляційний суд погодився, що зазначені обставини не були доведені податковим органом у цій справі.

Судами розглянуто посилання представника відповідача на ненадання до перевірки додаткових документів та визнано їх незмістовними, оскільки під час надання заперечень на Акт перевірки позивачем надавалися додаткові документи, які не досліджувалися при проведенні перевірки (том 1, арк. спр. 232-235). Однак відповідач не призначив з цього приводу додаткову перевірку, не досліджував належним чином ці документи та не робив відповідних висновків.

Крім того, відповідач під час проведення перевірки не використовував своє право направлення на адресу позивача запитів для надання додаткових документів стосовно підтвердження господарських операцій.

Затим, судами з`ясовано, що податковий орган при формуванні Результатів опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ ОМАН ГРУП наголошує на необхідності проведення перевірки відносно ТОВ ОМАН ГРУП для визначення можливості/неможливості виконання оформлених товариством господарських операцій, в тому числі й відносно позивача.

Однак, результатів призначення та проведення такої перевірки відносно ТОВ ОМАН ГРУП з конкретними висновками відповідачем не надано.

Як вбачається, суди врахували з`ясовані обставини та дійшли висновку, що в Акті перевірки наявні очевидні протиріччя висновків порівняно зі встановленими та не встановленими відповідачем обставинами. Висновок в Акті перевірки стосовно нереальності господарських операцій за договором поставки №20 від 17.09.2018, укладеного між позивачем та ТОВ ОМАН ГРУП , є таким, який не ґрунтується на фактичних обставинах.

З огляду на приписи статті 77 КАС України стосовно обов`язку доказування правомірності своїх дій суб`єктом владних повноважень, суди першої та апеляційної інстанцій вважали правомірність податкового повідомлення-рішення, відповідачем недоведеною.

Переглянувши судові рішення у касаційному порядку, в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд не встановив правових підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, при цьому зазначає наступне.

Касаційний суд неодноразово вказував, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в формуванні таких документів носять виключно оціночний характер.

Верховний Суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів платника, як критерій оцінки реальності господарських операцій, а також на узагальнюючу податкова інформація із висновками контролюючого органу про можливість чи неможливість суб`єкта господарювання проводити відповідні господарські операції не може бути достатнім доказом неправомірних дій таких осіб, оскільки наявність певної інформації про господарську діяльність контрагентів позивача, одержану від інших територіальних органів доходів і зборів чи з інформаційних систем державної фіскальної служби, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (постанова Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 817/560/17).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зроблених на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що ТТН в повній мірі дають можливість зрозуміти характер господарської операції. Судами відзначено, що певні недоліки в оформленні таких документів, не впливають на визначення змісту та обсягу проведеної господарської операції.

Надаючи правову оцінку посиланням контролюючого органу про відсутність у контрагента персоналу, необхідного для надання послуг, інших виробничих умов, які є економічно необхідні для здійснення діяльності з транспортування товару, судами враховано, що сама по собі наявність або відсутність у контрагента окремих документів, транспортних засобів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю.

Посилання відповідача на відсутність реального характеру спірних господарських операцій, з огляду на ненадання позивачем окремих документів на підтвердження їх здійснення та наявність недоліків у їх оформленні, Верховний Суд оцінює критично та зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Необхідно зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Крім того, не є свідченням нереальності господарських операцій відсутність деталізації їх опису в первинних документах.

Подібні висновки міститься в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16, від 26.06.2018 у справі №826/3006/14, від 06.11.2018 у справі № К/9901/3443/18.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 вказала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Верховний Суд вбачає, що викладаючи висновки в акті перевірки, відповідач жодними належними доказами в розумінні КАС України не довів обставин, що мали наслідком виникнення зазначених припущень у відповідача та потягли за собою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Верховний Суд також вважає, що доводи касаційної скарги в частині незгоди позивача з висновками судів попередніх інстанцій щодо безтоварності господарських операцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, на які посилається скаржник у касаційні скарзі. Наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та загалом стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Верховний Суд враховує, що висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись з висновками, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

За наслідками розгляду справи у порядку касаційного провадження, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, підтвердженим під час апеляційного розгляду справи, що відповідачем не виконано вимоги частини другої статті 77 КАС України, якою встановлено, що адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, Суд зауважує, що обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Також, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №360/1283/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду