Постанова

від 16.12.2020 по справі 360/1283/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року справа №360/1283/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Гайдар А.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника позивача Лісечка О.С., представника відповідача Арнаутової А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 р. у справі № 360/1283/20 (головуючий І інстанції С.В. Борзаниця) за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агродвір" до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 26.03.2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000050513 від 17.02.2020 року, винесене відповідачем, в частині збільшення суми грошового зобов`язання СТОВ Агродвір (код ЄДРПОУ 39550042) за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1655531,00 грн., та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій до СТОВ Агродвір в розмірі 413882,75 грн. (том 1 а.с. 1-14).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 р. у справі № 360/1283/20 позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агродвір" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.02.2020 № 00000050513, винесене Головним управлінням ДПС у Луганській області, в частині збільшення суми грошового зобов`язання Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Агродвір за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1655531,00 грн (один мільйон шістсот п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять одна гривня 00 коп.) та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 413882,75 грн (чотириста тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривни 75 коп.).

Вирішено питання відшкодування судових витрат (том 2 а.с. 242-250).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що надані СТОВ Агродвір видаткові накладні та товаро-транспортні накладні хоча й відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають фактичного руху товару, тобто є такими, що не засвідчують фактичне здійснення господарських операцій. Операції з надання послуг та придбання товарів лише свідчать про оформлення окремих первинних документів з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання по ланцюгу постачання до ТОВ ОМАН ГРУП та в подальшому від ТОВ ОМАН ГРУП до контрагентів-покупців необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Крім того, апелянт вказує, що позивачем не надано документів, що підтверджують отримання, надходження, оприбуткування добрив на склад, складські квитанції, матеріальні звіти, звіти про рух товарно-матеріальних цінностей на складі. Також, документи про зберігання добрив на складі, передачу від матеріально-відповідальних осіб на підприємстві відсутні, що не може свідчити про реальність здійснення операцій.

Представником позивача на адресу суду надіслано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання заперечував проти доводів апеляційної скарги та підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 01.11.2019 року по 12.12.2019 року посадовими особами відповідача на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, ст. 79 Податкового кодексу України відповідно до плану-графіку проведення планових перевірок суб`єктів господарювання за 2019 рік та відповідно до наказу ГУ ДПС у Луганській області від 10.10.2019 № 208 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки , податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агродвір з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2016 року по 30.06.2019 року, правильності нарахування, обчислення та сплати військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, а також по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (том 1 а.с. 16-59).

У висновках до акту перевірки від 19.12.2019 № 312/12-32-05-13/39550042 вказано на порушення СТОВ Агродвір , зокрема, пп.198.1, пп.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність-в Україні № 996 (із змінами та доповненнями); пп.1.1 п.1, пп.1.2 п.1, п.2.16 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 за зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; в результаті чого занижений податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1660621 грн., в т.ч. за грудень 2017 року в сумі 2913 грн., січень 2018 року в сумі 2177 грн., за вересень 2018 року в сумі 318923 грн., за жовтень 2018 року в сумі 652179 грн., за листопад 2018 року в сумі 684429 грн (том 1 а.с. 16-59).

На підставі акта від 19.12.2019 № 312/12-32-05-13/39550042 ГУ ДПС у Луганській області винесено податкове повідомлення - рішення від 17.02.2020 № 00000050513, яким СТОВ Агродвір збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2075776,25 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями 1660621,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 415155,25 грн (том 1 а.с. 60, 61).

Спірним у цій справі є правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 17.02.2020 № 00000050513.

З вимог позовної заяви вбачається, що позивачем вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено в частині збільшення суми грошового зобов`язання СТОВ Агродвір за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1655531,00 грн., та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій до СТОВ Агродвір в розмірі 413882,75 грн.

За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Приписами статті 86 Податкового кодексу України окреслено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

П. 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначає: платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У підпункті 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України відбито, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Зміст п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України відзначає: на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Унормуванням пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

За приписами пп. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об`єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів та послуг. Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу постачання товарів - це передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу окреслено: постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. Місцем постачання послуг із переробки сировини відповідно до пп. г пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 цього Кодексу є місце фактичного постачання таких послуг.

У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996).

Ст. 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

З матеріалів справи вбачається наступне.

17.09.2018 року між ТОВ ОМАН ГРУП (постачальник) та СТОВ Агродвір (покупець) укладено договір поставки № 20 відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар у повному розмірі за на умовах та в порядку, визначених цим договором. Пунктом 2.1 Договору визначено, що асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі Специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід`ємною частиною даного договору (том 1 а.с. 62-65).

Специфікацією № 1 до вказаного договору визначене найменування товару - добрива Фосфоорганік плюс та визначена ціна. Також визначене знаходження товару - склад самовивозу Дніпропетровська область, с. Партизанське, вул. Леніна, 34 (том 1 а.с. 66).

Видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи, підтверджується, що в період з 17 вересня 2018 року по 26 листопада 2018 року ТОВ ОМАН ГРУП поставляв позивачу добриво Фосфоорганік плюс . (том 1 а.с. 67-88).

Вказаний товар позивач на автомобілі КАМАЗ НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 , на умовах самовивозу та на підставі видаткових накладних перевозив вантаж - добриво Фосфоорганік плюс з пункту навантаження: Дніпропетровська область, с. Партизанське, вул. Леніна, 34 до пункту розвантаження: Луганська область, Старобільський район, с. Половинкине, вул. Колгоспна, 19; вантажовідправник - ТОВ ОМАН ГРУП , що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (том 1 а.с. 89-113).

Згідно подорожніх листів в період з 17 вересня 2018 року по 26 листопада 2018 року водій ОСОБА_1 на автомобілі КАМАЗ НОМЕР_1 виїжджав з с. Половинкине до села Партизанське Дніпропетровської області для транспортування добрив у с. Половинкине, перевезення здійснював за 14 годин (том 1 а.с. 114-134).

За отриманий товар СТОВ АГРОДВІР на рахунок ТОВ ОМАН ГРУП здійснено перерахунок коштів, як оплата за добриво, що підтверджується виписками банківських установ про рух коштів в період з 17 вересня 2018 року по 23 листопада 2018 року (том 1 а.с. 135-145).

З посвідчень про відрядження вбачається, що водій, який працює у позивача, в період з 17 вересня 2018 року по 26 листопада 2018 року виїжджав з с. Половинкине до села Партизанське Дніпропетровської області для придбання добрив (том 1 а.с. 146-164).

Згідно наказів (розпоряджень) про відрядження водій ОСОБА_1 відряджався позивачем в період з 17 вересня 2018 року по 26 листопада 2018 року з с. Половинкине до села Партизанське Дніпропетровської області для придбання добрив (том 1 а.с. 165-184).

Також позивачем на підтвердження реальності здійснений операцій надано податкові накладні, з який була обчислена сума ПДВ та сплачена позивачем за договором поставки № 20 від 17.09.2018, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ ОМАН ГРУП (том 1 а.с. 185-231).

Використання мінеральних добрив позивачем у своїй господарській діяльності підтверджується відповідними актами, згідно яких придбані добрива Фосфоорганік плюс були використані у господарській операціях у вересні-жовтні 2018 року та у 2019 році (том 1 а.с. 241-244, 245-248).

Таким чином, позивач мав усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які складені та виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що між позивачем та його контрагентами виконані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Належних доказів, що вони вчинялися в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а, від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, від 14.08.2018 року у справі № 815/3479/17.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Частиною першою статті 9 Конституції України окреслено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1".

Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 21-4953а15.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у позивача відсутні транспортні документи, які б підтверджували реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів вважає такий довід неприйнятним, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16.

Отже, на переконання колегії суддів позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом.

Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Посилання відповідача на недотримання контрагентами позивача податкового законодавства, є неприйнятними оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб`єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб`єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Зазначені обставини не були доведені податковим органом у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов`язку доказування правомірності своїх дій суб`єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 р. у справі № 360/1283/20 -залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

А.В. Гайдар