Рішення

від 10.05.2023 по справі 914/3690/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2023 Справа № 914/3690/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Копача М.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича, м.Запоріжжя

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ріел-Естейт Груп», м. Львів

про визнання недійсним договору від 28.02.2020 про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ріел-Естейт Груп» про визнання недійсним Договору від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020.

Ухвалою від 10.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залишено без розгляду клопотання Позивача про витребування оригіналів документів з підстав недотримання вимог процесуального закону щодо подання такого клопотання; підготовче засідання по справі призначено на 10.01.2022.

31.12.2021 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 31746/21).

10.01.2022 Позивач надіслав на електронну пошту суду відповідь на відзив (вх. № 352/22).

У підготовчому засіданні 10.01.2022 суд оголосив перерву до 24.01.2022.

Ухвалою суду від 24.01.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 24.01.2023, суд зупинив провадження у справі № 914/3690/21 до набрання законної сили рішенням у справі № 914/1399/21 (с. О.З. Долінська) за позовом Фізичної особи-підприємця Юхно Микити Леонідовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28 лютого 2020 року та стягнення з Відповідача завдатку в розмірі 86030,00 грн.

05.07.2022 на електронну пошту господарського суду надійшло клопотання від представника Позивача (вх.№14196/22) про поновлення провадження у справі №914/3690/21. Додатково, у вказаному клопотанні представник Позивача повідомляє, що рішення господарського суду у справі №914/1399/21 набрало законної сили.

Ухвалою від 25.07.2022 суд ухвалив поновити провадження у справі та призначив підготовче засідання у справі на 15.08.2022.

Від Відповідача до початку підготовчого засідання 15.08.2022 на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 15.08.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 15.08.2022, суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 19.09.2022.

Враховуючи перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці у зв`язку із сімейними обставинами з 19.09.2022 по 30.09.2022 включно, підготовче судове засідання 19.09.2022 не відбулося.

У перший робочий день після відпустки суд прийшов до висновку про необхідність визначення нових дати та часу судового засідання для розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою від 03.10.2022 суд ухвалив призначити підготовче засідання на 10.10.2022.

У підготовче засідання 10.10.2022 представники сторін не з`явилися.

Підготовче засідання 10.10.2022 відбулось у раніше визначений судом час - о 14:30 год., проте фіксація судового засідання технічними засобами не здійснювалась у зв`язку з відсутністю електропостачання, що підтверджується копією Акта про відключення електроенергії від 11.10.2022, виданого Господарським судом Львівської області.

Відповідно до частини 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Ухвалою від 10.10.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 10.10.2022, суд ухвалив задовольнити клопотання Позивача у частині про витребування доказів, зареєстроване за вх. № 5074/21 від 09.12.2021 та відклав підготовче засідання до 14.11.2022.

12.10.2022 на електронну адресу суду від представника Позивача надійшло клопотання від 10.10.2022 про відкладення судового засідання (вх. № 21022/22).

04.11.2022 засобами поштового зв`язку від представника Відповідача надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 10.10.2022 (вх. № 22982/22) та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 22983/22).

Враховуючи перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці у зв`язку із сімейними обставинами з 17.10.2022 по 24.11.2022, 25.11.2022; з 28.11.2022 по 30.12.2022; з 02.01.2023 по 17.01.2023 та з 18.01.2023 по 19.01.2023 включно, підготовче засідання 14.11.2022 не відбулося.

У перший робочий день після відпустки суд прийшов до висновку про необхідність визначення нових дати та часу судового засідання для розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою від 20.01.2023 суд ухвалив призначити підготовче засідання на 26.01.2023.

У судове засідання 26.01.2023 представник Позивача не з`явився, на електронну адресу суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. № 1901/23).

Ухвалою від 26.01.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 26.01.2023, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Позивача про призначення експертизи за вх. № 5074/21 від 09.12.2021 та відклав підготовче засідання на 06.03.2023.

Враховуючи перебування судді Гоменюк З.П. у відпустці у зв`язку із сімейними обставинами з 02.03.2023 по 25.03.2023 включно, підготовче засідання 06.03.2023 не відбулося.

У перший робочий день після відпустки суд прийшов до висновку про необхідність визначення нових дати та часу судового засідання для розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою від 27.03.2023 суд ухвалив призначити підготовче засідання на 06.04.2023.

У підготовче засідання 06.04.2023 Позивач не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, однак 05.04.2023 представник Позивача на електронну адресу суду скерував клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№8568/23 від 05.04.2023).

Ухвалою від 06.04.2023 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.04.2023

20.04.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 20.04.2023) представник Позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№9717/23).

Ухвалою від 20.04.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 20.04.2023, суд відклав розгляд справи по суті на 10.05.2023.

10.05.2023 на електронну адресу суду від представника Позивача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку для витребування доказів (вх.№11597/23).

У судовому засіданні 10.05.2023 суд розглянув клопотання представника Відповідача від 26.01.2023 про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№1902/23) та повідомляє наступне.

Згадане клопотання мотивоване тим, що Відповідач проти заявлених у справі позовних вимог та обставин, на яких ґрунтуються такі позовні вимоги, заперечує у повному обсязі та вкотре просить залишити таку позовну заяву без розгляду, зазначивши, що Договір про внесення змін до Договору оренди, дійсність якого оспорюється у даному провадженні, є невід`ємною частиною Договору оренди (пункт 2 Договору про внесення змін), дійсність якого Позивач вже оспорював у Господарського суду Львівської області №914/1399/21 (суддя Долінська О.З.). Враховуючи те, що сторонами у зазначених справах є ті самі учасники, з тотожними предметом спору та підставами позову. Відмінність полягає лише у тому, що у межах справи №914/1399/21 Позивач оскаржує Договір оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020, а у справі № 914/3690/21 - Договір від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020, який є невід`ємною частиною основного Договору оренди нежитлових приміщень. На переконання Відповідача, такі дії Позивача свідчать про його зловживання процесуальними правами, що є підставою для залишення позову без розгляду у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Позивач також повідомляє, про те що Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020 є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020 не може бути перешкодою для його окремого оскарження в судовому порядку. Позивач визнає факт укладення та підписання Договору оренди нежитлових приміщень з орендною платою 700 доларів США на місяць, але заперечує щодо укладення та підписання Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020 з орендною платою 3500 доларів США на місяць.

Учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом (ст. 169 ГПК України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. У процесі розгляду і вирішення справи по суті, позивач має право змінити предмет позову (ст. 46 ГПК України). Така зміна можлива лише до закінчення підготовчого засідання, шляхом подання письмової заяви.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 909/243/18, у якій акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, ВС зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору за позовом є Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020. При цьому, для існуючих спорів, які виникли із невиконання чи неналежного виконання зобов`язань в рамках одного Договору, однак предмет доказування у кожному спорі є різним та визначатиметься виходячи із заявлених вимог (предмету і підстав позову).

Предметом спору у справі №914/1399/21 (суддя Долінська О.З.) був Договір оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року, укладений між ФОП Юхно М.Л. та ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп», а також стягнення завдатку в розмірі 86030,00 грн з ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп».

У матеріалах справи міститься клопотання представника Позивача від 05.07.2022 (вх.№14196/22), у якому зазначено про те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 відмовлено у задоволенні позову ФОП Юхно М.Л. у справі №914/1399/21 (суддя Долінська О.З.).

Отже, зі змісту заявленого Відповідачем клопотання вбачається, що у суду відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду з огляду на різний предмет спору у зазначених справах.

У судовому засіданні 10.05.2023 суд розглянув клопотання представника Позивача від 10.05.2023 про поновлення процесуального строку для витребування доказів (вх.№11597/23) та повідомляє наступне.

Згадане клопотання мотивоване тим, що ФОП Юхно М.Л. не підписував оскаржуваний Договір, а отже має на меті отримати інформацію з підтверджуючими документами про те, чи були зареєстровані податкові накладні на ім`я Позивача ТзОВ «Компіня Ріел-Естейт груп» та/або ТзОВ «Ріел-Естейт Девелопмент» за період з серпня 2020 року по січень 2021 року, а отож просить отримати Додаток Д5 до податкової декларації з ПДВ за 2020 рік щодо вищезгаданих копаній.

У зв`язку з вищезазначеними обставинами, представник Позивача звертався до ГУ ДПС України у Львівській області з адвокатським запитом №А3/16/11-22 від 18.11.2022, на що отримав відповідь від ГУ ДПС України у Львівській області за вих.№21753/13-01-04-07 від 24.11.2022 про недопустимість безпідставного поширення запитуваної інформації.

19.12.2022 року представник Позивача - адвокат Цімура Я.В. звернувся до ГУ ДПС у Запорізькій області з адвокатським запитом №А3/16/12-22 від 19.12.2022 року, на що отримав відповідь б/н від ГУ ДПС у Запорізькій області про неможливість надання запитуваної інформації.

26.04.2023 року представник Позивача звернувся з адвокатським запитом №А3/28/04-23 до ДПС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та 4 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з матеріалів клопотання, представник Позивача не обґрунтовує неможливості подання такого клопотання у строки, визначені господарським процесуальним кодексом України.

Частинами 1, 3 ст. 169 ГПК України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України).

Зі змісту статті 177 ГПК України вбачається, що збір доказової бази є завданням, власне. підготовчого провадження. А відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 ГПК України).

Суд зазначає, що подане представником Позивача клопотання № б/н від 10.05.2023 (вх.№11597/23) про поновлення процесуального строку для витребування доказів у справі №914/3690/21 підлягає залишенню без розгляду.

Вказане клопотання подане з порушенням процесуальних строків, визначених чинним Господарським процесуальним кодексом України, відсутнє відповідне обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законодавством процесуального строку.

При цьому, суд зазначає, що сторонам у даній справі було надано достатньо часу висловити свою позицію у справі, у тому числі письмово, та реалізувати права, надані їм чинним процесуальним законодавством України.

У судове засідання 10.05.2023 сторони не з`явились, явку уповноважених представник до суду не забезпечили. Додаткових клопотань, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не подавали.

У судовому засіданні 10.05.2023 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 10.05.2023 після повернення з нарадчої кімнати суд повідомив про прийняте рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 28.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» та фізичною особою-підприємцем Юхно Микитою Леонідовичем було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20. Цього ж дня між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20. Позивач переконаний, що зазначений Договір повинен бути визнаний недійсним, адже Позивач не був обізнаний про збільшення суми орендної плати у 5 (п`ять) разів протягом дня, отже не міг підписати Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20, щоб суперечило його інтересам та попередньо обумовленим умовам основного Договору, а відтак підпис, виконаний на Договорі про внесення змін є підробкою.

На підставі викладеного Позивач просить суд визнати недійсним Договір від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020.

У відповіді на відзив (вх.№352/22 від 10.01.2022) Позивач заперечує аргументованість доводів Відповідача щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, зазначивши, що предмет та підстави позову у справі №914/3690/21 та №914/1399/21 не є тотожними, а отже у суду відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Позивач наголошує про те, що Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року та не може бути перешкодою для його окремого оскарження у судовому порядку.

Представник Позивача також заперечив щодо доводів Відповідача щодо наявності необхідного обсягу повноважень у директора ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» на момент підписання договірних відносин. Позивач стверджує, що не був обізнаний під час підписання Договору оренди із усіма додатками, а сплата орендної плати виходила зі розрахунку в 700 доларів США на місяць.

Аргументи відповідача.

Відповідач щодо доводів, викладених у позові, заперечує у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву (вх.№31746/21 від 31.12.2021) Відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду з огляду на те, що Позивачем вже подано до Господарського суду Львівської області позов (справа №914/1399/21) щодо того самого предмету і з тих самих підстав. Відповідач зазначає, що такі дії Позивача визнаються зловживанням процесуальними правами.

Окрім цього, Відповідач заперечує доводи Позивача щодо відсутності у директора ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» належних повноважень на укладення договорів на суму більше 20000,00 грн. Таким чином, Позивач був обізнаний про факт наявності необхідного обсягу повноважень у директора Відповідача, адже підписав Договір оренди із усіма додатками. Відповідач стверджує також про здійснення часткової оплати за Договору оренди та Договором про внесення змін до Договору.

Таким чином, Відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, а Позивачем не надано доказів щодо укладення Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 за його відсутності, без волевиявлення Позивача про зміну ціни місячної орендної плати.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

28.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» (орендодавцем) та фізичною особою-підприємцем Юхном Микитою Леонідовичем (орендарем) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного Договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. (надалі приміщення), яке являє собою частину нежитлового приміщення загальною площею 343,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Галицька, буд. 20. Межі приміщення визначаються у додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 17192,00 грн, що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що вказаний в п. 3.1. цього Договору розмір орендної плати визначено в гривнях у еквіваленті до доларів США, тому Сторони погодили, що орендна плата за користування приміщенням підлягає сплаті Орендарем Орендодавцю в національній валюті України - гривнях згідно з курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату проведення платежу. При цьому Сторони погодили, що у випадку зменшення курсу гривні до долара США згідно офіційного курсу, встановленого Національним банком України, у порівнянні з курсом гривні до долара США, що був встановлений Національним банком України на день підписання цього Договору, розмір орендної плати підлягає сплаті Орендарем Орендодавцю згідно з курсом гривні до долара. США, встановленим Національним банком України станом на день підписання цього Договору. Сторони погодили, що у випадку збільшення курсу гривні до долара США згідно офіційного курсу, встановленого Національним банком України, розмір орендної плати підлягає сплаті Орендарем Орендодавцю згідно з курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату проведення платежу.

Відповідно до пункту 3.7 Договору, Сторони домовились, що в день підписання цього Договору Орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за повний перший та за останній місяці оренди у розмірі суми двомісячної орендної плати визначеної відповідно до п.3.1. цього Договору.

Дана передоплата (гарантійний платіж) враховуватиметься у виконання зобов`язань Орендаря зі сплати орендної плати, якщо іншого непередбачено умовами цього Договору. У випадку дострокового розірвання цього Договору з ініціативи Орендаря із порушенням умов п.5.5. цього Договору, гарантійний платіж за останній місяць оренди не підлягає поверненню чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди та залишається у Орендодавця.

При цьому, сплачена сума передоплати з орендної плати (гарантійний платіж) за останній місяць оренди, у випадку несплати (повністю чи частково) Орендарем будь-яких платежів по цьому Договору (включаючи неустойку, штрафні санкції) зараховується в односторонньому порядку Орендодавцем в оплату таких платежів та не підлягає поверненню Орендарю чи зарахуванню такого в рахунок орендної плати за останній місяць оренди.

Кінцевий перерахунок орендної плати за останній місяць оренди буде здійснено в передостанньому місяці оренди з урахуванням цього пункту - 3.7., п. 3.5. та п. 3.2, цього Договору.

Пункт 3.9. Договору визначає порядок зарахування коштів зі сплати за оренду приміщення, враховуючи положення п.3.8. цього Договору щодо порядку зарахування отриманих Орендодавцем платежів, отримані від Орендаря кошти зараховуються у погодженому порядку незалежно від вказаного Орендарем у платіжному документі призначення платежу.

За умовами п. 4.1.2 Договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк дії цього Договору становить 35 місяців з моменту його підписання сторонами. Строк оренди за цим Договором обчислюється з моменту підписання цього Договору та закінчується в останній день строку дії цього Договору чи його припинення (розірвання).

28.02.2020 року між сторонами був підписаний Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Відповідно до п.1 Договору про внесення змін, пункт 3.1 Розділу 3 Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року викласти у наступній редакції: « 3.1.Розмір місячної орендної плати за користування вказаним в розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 85960,00 гри. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), що еквівалентно 3500,00 доларів США (три тисячі п`ятсот доларів США 00 центів США) за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору».

Пункт 2 Договору про внесення змін зазначає, що цей Договір про внесення змін с невід`ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.30 від 28.02.2020.

Пунктом 3 Договору про внесення змін передбачено, що цей Договір про внесення змін складений на 1 (одному) аркуші при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у 1 (одному) примірнику, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із Сторін.

Позивач зазначив, що напередодні укладення Договору оренди нежитловим приміщенням №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, а саме: 26.02.2020 року ФОП Юхно Микита Леонідович передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» 86030,00 грн. (3500 дол. США) завдатку.

З матеріалів справи вбачається, що зі сторони ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» розписку підписав директор Молінський В.В., додатково зазначивши, що зобов`язується призупинити процес здачі нерухомого майна до 05.03.2020. У разі не укладання Договору оренди з вини орендаря, орендодавець не повертає завдаток. У разі не укладення Договору з вини орендодавця, завдаток повертається.

Позивач неодноразово наголошує, що Договір про внесення змін був підписаний директором Відповідача без належних повноважень, адже діяв поза межами своїх повноважень на укладення договорів на суму більше 20000,00 грн.

Натомість, Відповідачем спростовується позиція Позивача, покликаючись на те, що засновниками Товариства проводяться загальні збори для надання відповідних дозволів, що оформляється протоколом загальних зборів, який надав можливість директору Молінському В.В. укладати договори на суму більше 20000,00 гривень. Таким чином, у межах договірних відносин між Позивачем та Відповідачем, кожна сторона була обізнана про факт наявності необхідного обсягу повноважень у директора Товариства.

01.04.2020 року сторони підписали акт приймання - передачі нежитлових приміщень.

Позивач зазначає про те, що приміщення, яке було передане йому за Договором оренди відсутнє у Відповідача, адже 15.06.2020 року за вих.№2401-вих-44457 Управління архітектури та урбаністики надало відповідь на звернення №3-Ю-23616/АП-2401 від 27.05.2019 щодо надання висновку про технічну можливість використання приміщення без проведення реконструкції (перепланування) на вул. Галицькій, 20. У своїй відповіді Управління зазначило про відсутність приміщення площею 42,0 кв.м. на поверхневому плані приміщень у Договорі оренди нежитлових приміщень №Г28/.02.2020 від 28.02.2020 року, у зв`язку із цим Управління не має підстав для надання висновку про технічну можливість використання приміщень без проведення реконструкції (перепланування) на вул. Галицькій, 20.

У свою чергу, Відповідач наголошує про те, що зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки передане Позивачу приміщення є частиною нежитлового приміщення загальною площею 343, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Галицька, будинок 20. Належним підтвердження цього є зазначення у Договорі оренди, Додатку №l до Договору оренди та Акті приймання-передачі. Позивач підтвердив свою обізнаність у цьому під час підписання вищенаведених документів.

Позивач зазначає, що в січні 2021 року Відповідач скерував на адресу ФОП Юхна М.Л. претензію від 15.01.2021 року, зі змісту якої вбачається, що Позивач та Відповідач 28.02.2020 року підписали Договір про внесення змін до Договору оренди, яким змінилась сума місячної орендної плати.

Таким чином, у Позивача перед Відповідачем виявилась заборгованість у розмірі 1488200,79 грн за Договором та Договором про внесення змін до Договору №Г28/.02.2020 від 28.02.2020 року. У подальшому Відповідач звернувся за захистом своїх прав до суду (справа №914/289/21).

ФОП Юхно М.Л. звертався до ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року (справа №914/1399/21).

Позивач заперечує про факт підписання Договору про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень №Г28/.02.2020 від 28.02.2020 року, а відтак просить такий визнати недійсним.

Одночасно, Позивач заперечує про достатність повноважень Молінського В.В. (колишнього директора ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп), який на момент підписання Договору не мав достатніх підстав на його підписання, а відтак не міг діяти від імені Відповідача.

Відповідач заперечує щодо заявлених Позивачем вимог, окрім цього зазначає, що на укладення договорів на суму більше 20000,00 грн засновниками Товариства проводяться загальні збори для надання відповідних дозволів, що оформляється протоколом загальних зборів, та що було зроблено в межах договірних відносин між Позивачем та Відповідачем. Про факт наявності необхідного обсягу повноважень у директора Товариства Позивач був обізнаний, оскільки підписав Договір оренди із усіма додатками та здійснював часткову оплату за Договору оренди, та не заперечував про це навіть після отримання Претензії про стягнення заборгованості за Договором оренди, розмір якої був розрахований відповідно до Договору про внесення змін.

Одночасно Відповідач наголошує про те, що на виконання зазначених Договорів Позивачем неодноразово перераховувались на рахунок Відповідача грошові кошти у різних сумах з призначенням платежу «оренда приміщення м.Львів, вул. Галицька, 20, 22.06.20-30.06.20, зг. Рах. №СФ - 0009453 від 01.06.2020, ФОП Юхно Микита Леонідович» або з призначенням платежу «Оплата зг. дог. оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28/02/2020 від ФОП Юхно М.Л. контакт. інформ. НОМЕР_1 , від ФОП Юхно М.Л.» та інші.(копії таких доказів містяться у матеріалах справи №914/1399/21).

ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» не заперечує про факт отримання зазначених коштів від Позивача.

Таким чином, на думку Відповідача, зазначені обставини свідчать про фактичне виконання сторонами умов Договору. Оскільки Позивач своїми діями у подальшому неодноразово схвалював укладений правочин, Відповідач вважає, що спірний Договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених статтею 203 Цивільного кодексу України.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, оскільки вважає, що Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року необхідно визнати недійсним.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.05.2023, який судом долучено до матеріалів справи, датою запису про державну реєстрацію ФОП Юхна Микити Леонідовича є 21.02.2020.

15.01.2021 року зареєстровано державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича, за його рішенням. Відтак, судом встановлено, що підприємницька діяльність Фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича припинена 15.01.2021 року.

Згідно статті 51 та статті 52 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Враховуючи правову природу укладеного Договору від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020, між Фізичною особою-підприємцем Юхном Микитою Леонідовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп», кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором оренди майна.

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимог у однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Таким чином, судом встановлено, що 28.02.2020 між фізичною особою-підприємцем Юхном Микитою Леонідовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» укладено договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. (надалі - приміщення), яке являє собою частину нежитлового приміщення загальною площею 343,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Галицька, буд. 20. Межі приміщення визначаються у додатку №1 до цього договору.

З матеріалів справи суд встановив, що передача Відповідачем нежитлового приміщення площею 42,0 кв.м. Позивачу здійснювалась відповідно до акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2020, який підписаний повноважними представниками сторін.

Однак, судом встановлено, що зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки передане Позивачу приміщення є частиною нежитлового приміщення загальною площею 343, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Галицька, будинок 20. Належним підтвердження цього є Договір оренди, Додаток №l до Договору оренди та Акт приймання-передачі. Позивач підтвердив свою обізнаність у цьому під час підписання вищенаведених документів. Об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 924372146101), який знаходиться за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Галицька, будинок 20, станом на дату підписання господарських правовідносин, належав на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп»

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічне правове положення закріплено у ч. 2 ст. 180 ГК України.

Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч. 1 ст. 203 ЦК України, є невідповідність такого правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Як вказано в п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», частини третьої статті 67 Закону України «Про запобігання корупції» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, Позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Як зазначалося Позивачем в обґрунтуванні своїх позовних вимог щодо недодержання в момент вчинення правочину норм, які встановлені частинами першою, другою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: Молінський В.В. як директор ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» станом на 28.02.2020 не мав повноважень на підписання договору на суму більше 20000,00 грн.

Суд зазначає, що на укладення договорів на суму більше 20000,00 грн засновниками Товариства проводились загальні збори для надання відповідних дозволів, що оформлено протоколом загальних зборів, та що було зроблено в межах договірних відносин між Позивачем та Відповідачем. Сторони були обізнані щодо наявності необхідного обсягу повноважень у директора Товариства, оскільки підписали Договір оренди із усіма його додатками.

Позивачем здійснювалась часткова оплату за Договором оренди, адже ФОП Юхно М.Л. неодноразово перераховував на рахунок Відповідача грошові кошти у різних сумах з призначенням платежу «оренда приміщення м.Львів, вул. Галицька, 20, 22.06.20-30.06.20, зг. Рах. №СФ - 0009453 від 01.06.2020, ФОП Юхно Микита Леонідович» або з призначенням платежу «Оплата зг. дог. оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28/02/2020 від ФОП Юхно М.Л. контакт. інформ. НОМЕР_1 , від ФОП Юхно М.Л.» та інші.(копії таких доказів містяться у матеріалах справи №914/1399/21).

Посада «директор», яка наведена у розділі «Реквізити та підписи сторін» Акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2020 та у першому абзаці першої сторінки зазначеного Акту приймання-передачі не впливає на дійсність оспорюваного Договору про внесення змін до Договору оренди №Г/28.02.20 від 28.02.2020 р.

Відповідно до вимог статей 92, 241 Цивільного кодексу України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Аналогічні висновки неодноразово були викладені Верховним Судом, зокрема і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Позивачем зазначено про те, що оспорюваний Договір був підписаний особою, яка не мала повноважень, а отже діяла з перевищенням своїх повноважень.

Керуючись нормами цивільного законодавства України, Молінський В.В. мав достатні правові підстави бути уповноваженим представником Відповідача на підписання Акту приймання-передачі від 01.04.2020 року. Окрім цього, на Акті приймання-передачі наявний відтиск оригіналу печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп», що є достатнім підтвердженням волі сторони Договору. Печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати юридичну особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Позивач не довів фактів протиправності використання печатки Відповідачем, а отже відсутні підстави вважати, що така використовувалась проти волі останнього.

Окрім цього, правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (стаття 241 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Господарського суду Запорізької області перебувала справа №914/289/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» про стягнення з Юхно Микити Леонідовича 1488200,79 грн, з яких: 319303,73 грн - сума основного боргу зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, 8012,22 грн - інфляційні втрати, 6527,33 грн - 3% річних, 1138688,25 грн - сума штрафу, передбаченого пунктом 6.2 Договору оренди №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, 15669,26 грн - сума заборгованості зі сплати комунальних платежів за жовтень та листопад 2020 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №914/289/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022, судом вирішено позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Юхно Микити Леонідовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» основний борг зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року у сумі 473166,64 грн, 3% річних у сумі 9848,67 грн, штраф у сумі 989466,32 грн, заборгованість зі сплати комунальних платежів у сумі 15669,26 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 22322,26 грн.

У вказаному рішенні від 25.05.2021 у справі №914/289/21 судом встановлено, що « 28.02.2020 Відповідачем - Юхно Микитою Леонідовичем було оплачено суму 17192,70 грн. (призначення платежу: оренда), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (24,561 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 700 доларів США. Позивач зарахував дану суму в оплату орендної плати, після чого залишилась до сплати сума орендної плати, еквівалентна 6300,00 доларам США. У строк до 13.04.2020 Відповідач оплату не вніс, внаслідок чого з 14.04.2020 виникло прострочення сплати орендної плати в розмірі, еквівалентному 6300,00 доларам США. Відповідно до п. 3.3 Договору з урахуванням Договору про внесення змін від 28.02.2020 Відповідач мав сплачувати орендну плату в розмірі, еквівалентному 3500,00 доларів США, щомісячно, не пізніше 5 числа поточного місця. Наступні платежі здійснено у такому порядку: 14.05.2020 оплачено суму 18756,30 грн. (призначення платежу: гарантійний платіж згідно з рахунком-фактурою №СФ-0009182 від 13.05.2020), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (26,6897 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 702,75 доларів США; 17.06.2020 оплачено суму 5642,70 грн. (призначення платежу: оренда згідно з рахунком-фактурою №СФ-0009453 від 01.06.2020), що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (26,7424 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 211,00 доларів США; 03.07.2020 оплачено суму 18667,32 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату платежу (27,1801 грн. за 1 долар США) було еквівалентно 686,80 доларів США. Інших платежів не здійснювалося. Отже, Відповідач здійснював оплату орендної плати з порушенням встановлених строків та не в повному обсязі».

Відтак, у рішенні Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №914/289/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022, судом встановлено, що Юхно Микита Леонідович здійснював платежі за користування орендованим приміщенням згідно укладеного Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що на розгляді Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1399/21 (суддя Долінська О.З.) за позовом Юхно Микити Леонідовича до Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року та стягнення з Відповідача завдатку в розмірі 86030,00 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/1399/21, судом вирішено у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Рішення суду у справі №914/1399/21 від 01.06.2022 не оскаржувалось до Західного апеляційного господарського суду і набрало законної сили 28.06.2022 року.

Відповідно до п.2 Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 року, цей Договір про внесення змін є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17(провадження №12-144гс18): преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/28079/14 зазначено, що не встановлюють залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Щодо доводу Позивача про те, що Договір від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020 ним не укладався, не підписувався особисто та не був погоджений сторонами, адже збільшення ціни у п`ять разів протягом дня 28.02.2020 року не узгоджувалось між Позивачем та Відповідачем.

У силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Відтак, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, договір, який не укладено (пункт 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).

У своїх доводах Позивач посилається на факт не укладання оспорюваного Договору, а підпис ФОП Юхна М.Л. не належить йому і є підробленим. Для забезпечення своїх прав, Позивач звертається до суду з клопотанням від 09.12.2021 року (вх.№5074/21) про витребування доказів у Відповідача та просить суд призначити у справі №914/3690/21 судово-технічну та почеркознавчу експертизу документу.

Ухвалою суду від 10.10.2022 на підставі частини другої статті 74 Господарського кодексу України зобов`язано Відповідача надати оригінал Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020, укладеного між ТОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» та ФОП Юхно Микитою Леонідовичем.

На виконання ухвали від 10.10.2022 ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» скерувала до суду оригінал Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020, який досліджено судом.

Суд зазначає, що Позивачем не доведено належними і допустимими доказами підробленого підпису ФОП Юхна М.Л. на Договорі від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, адже суд ухвалою у справі №914/3690/21 від 10.10.2022 зобов`язав Позивача надати суду оригінали документів, підписані ним особисто у період 2018-2022 років, встановивши Позивачеві строк для подання запитуваних судом оригіналів документів до 10.11.2022 року включно. Цією ж ухвалою суд визнавав явку сторін обов`язковою. Однак, Позивачем не виконано вимог ухвали суду, не надав оригінали документів, підписані ним особисто у період 2018-2020 років, особисту участь у підготовчих засіданнях Позивач не забезпечив, що унеможливлює дотриматися процедури відбору вільних (експериментальних) зразків підписів ФОП М.Л. для подальшого надання науково-дослідному інституту з метою проведення судової почеркознавчої експертизи. Відповідно до зазначеного, ухвалою від 26.01.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання Позивача про призначення експертизи вх.№5074/21 від 09.12.2021 року.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не приймає довід Позивача про неможливість укладення Договору від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 про зміну ціни орендної плати за користування нежитловим приміщенням за один календарний місяць у розмірі 85960,00 грн, що еквівалентно 3500,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США на момент укладення Договору. Адже, відповідно до статті 6, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, керуючись принципом свободи договору, сторони, станом на 28.02.2020, мали право на визначення нових умов Договору №Г/28.02.20 від 28.02.2020 щодо ціни місячної орендної плати за користування нежитловим приміщенням, що розташовано за адресою: м. Львів, вул. Галицька, буд. 20, уклавши Договір про внесення змін до Договору №г/28.02.20 від 28.02.2020, яким раніше була встановлена орендна плата у розмірі 17192,00 грн, що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США на момент підписання договірних відносин.

У матеріалах справи міститься розписка про завдаток від 26.02.2020 року, підписана директором ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» та Юхном Микитою Леонідовичем . У контексті зазначеної розписки міститься інформація про те, що Молінський Віталій Володимирович (директор Відповідача) отримав завдаток від Юхно М.Л. у розмірі 86030,00 грн, що еквівалентно 3500 доларів США. Також зазначається, що вартість оренди за користування приміщенням становить 3500,00 грн доларів США.

Однак, суд наголошує, що зазначена розписка за користування приміщенням не дає можливості суду встановити період за який надавались грошові кошти у сумі 86030,00 грн, що еквівалентно 3500 доларів США, а отже не може розцінюватися судом як належний та допустимий доказ у справі.

Провівши аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України, суд зазначає, що підставами для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка в тому числі була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Зі встановлених вище обставин справи вбачається, що підстави, зазначені Позивачем у позові, не знайшли свого належного підтвердження у поданих суду доказах.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що Позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсним Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що Позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для задоволення позову.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2023.

Суддя Гоменюк З.П.