Постанова

від 04.10.2023 по справі 914/3690/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2023 р. Справа №914/3690/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. Кравчук

Б.Д. Плотніцького,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича б/н від 12.06.2023 (вх. № 01-05/1891/23 від 13.06.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 (повний текст рішення виготовлено 22.05.2023, м. Львів, суддя З.П. Гоменюк)

у справі № 914/3690/21

за позовом: фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп, м. Львів

про визнання недійсним договору від 28.02.2020 про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємць Юхно Микита Леонідович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп про визнання недійсним договору від 28.02.2020 про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020.

Позовна заява мотивована тим, що 28.02.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп та фізичною особою-підприємцем Юхно Микитою Леонідовичем було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20. Цього ж дня між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20. Позивач вказує, що зазначений Договір повинен бути визнаний недійсним, адже він не був обізнаний про збільшення суми орендної плати у 5 (п`ять) разів протягом дня та не підписував Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 у справі № 914/3690/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на укладення договорів на суму більше 20000,00 грн засновниками товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп проводились загальні збори для надання відповідних дозволів, що оформлено протоколом загальних зборів, та що було зроблено в межах договірних відносин між позивачем та відповідачем. Сторони були обізнані щодо наявності необхідного обсягу повноважень у директора Товариства, оскільки підписали Договір оренди із усіма його додатками.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог щодо визнання недійсним Договору про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Не погоджуючись з даним рішенням суду фізична особа-підприємць Юхно Микита Леонідович подав апеляційну скаргу б/н від 12.06.2023 (вх. № 01-05/1891/23 від 13.06.2023), в якій просить рішення Господарського Львівської області від 10.05.2023 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не був належним чином повідомлений про дату судового засідання, оскільки прибувши до суду для участі у справі працівники Служби охорони повідомили про те, що поступило повідомлення про замінування приміщення суду. Працівник Служби охорони повідомив, що суд не працюватиме близько двох годин, відтак представнику позивача не було відомо про час судового засідання.

Разом з тим, апелянт зазначає про те, що судом ухвалою від 06.04.2023 закрито підготовче провадження у справі, однак позивач 05.04.2023 надсилав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд не взяв до уваги.

Апелянт також вказує на те, що Молінський В.В. як директор товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп станом на 28.02.2020 року не мав повноважень на підписання договору на суму більше 20 000, 00 грн. У зв`язку з цим позивач вважає, що договір підписано особою, яка не мала повноважень діяти від імені відповідача.

Окрім того, в апеляційній скарзі зазначено, що ФОП Юхно М.Л. не міг підписати спірний Договір, так як збільшення ціни в 5 разів протягом дня 28.02.2020 з ним взагалі не обговорювалось та не обумовлювалось.

Разом з апеляційною скаргою позивач подав клопотання про призначення експертизи.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів вказує наступне.

Позивач просить суд призначити у справі № 914/3690/21 судово-технічну експертизу документу та судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої просить поставити наступні питання:

1) визначити чи виконаний (надрукований) договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 саме в лютому 2020, або виконаний (надрукований) в інший період часу та який саме?

2) у який період часу був виконаний рукописний підпис у договорі про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020 р. - Молінським В.В. та ФОП Юхно М.Л.?;

3) чи виконаний рукописний підпис у договорі про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.20 від 28.02.2020 р., а саме підпис ФОП Юхна М.Л. - Юхном М.Л. або іншою особою?

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи.

Згідно ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З матеріалів справи колегія суддів встановила, що у підготовчому засіданні позивач подав клопотання про призначення експертизи. З метою подальшого вирішення питання щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи суд першої інстанції зобов`язав позивача надати суду оригінали документів, підписані ним особисто у період 2018-2020 роки.

Позивач вимог ухвали суду від 10.10.2022 не виконав.

В подальшому ухвалою від 26.01.2023 суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи. Ухвалою від 06.04.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Відтак, відповідач не надав суду документів необхідних для проведення відповідної експертизи, після відмови в задоволенні клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції з повторним клопотанням про призначення експертизи не звертався. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції надав достатньо часу позивачу для реалізації своїх прав.

Відповідно до приписів частин першої та третьої ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи наведене, суд не вбачеє підстав для задоволення клопотання про призначення експертизи на стадії апеляційного розгляду справи.

При цьому слід зауважити, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Апелянт в апеляційній скарзі також просить колегію судів витребувати у ГУ ДПС У Львівській області докази.

Подане клопотання мотивоване тим, що ФОП Юхно М.Л. не підписував оскаржуваний Договір, а отже необхідно отримати інформацію з підтверджуючими документами про те, чи були зареєстровані податкові накладні на ім`я позивача ТзОВ компанією «Компіня Ріел-Естейт груп» та/або ТзОВ «Ріел-Естейт Девелопмент» за період з серпня 2020 року по січень 2021 року, а отож просить отримати Додаток Д5 до податкової декларації з ПДВ за 2020 рік щодо вищезгаданих копаній.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та 4 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У поданому клопотанні апелянт не обгрунтовує неможливості вчасно подати клопотання про витребування доказів, вказує лише на те, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні такого з огляду на пропуск строку подання.

Частинами 1, 3 ст. 169 ГПК України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вказане клопотання подане з порушенням процесуальних строків, визначених чинним Господарським процесуальним кодексом України, відсутнє відповідне обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законодавством процесуального строку, відтак, колегія суддів, залишає клопотання про витребування доказів без розгляду.

У судове засідання 04.10.2023 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 04.10.2023 з`явився представник відповідача, надав пояснення, проти задоволенняи апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

28.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп (орендодавцем, відповідачем) та фізичною особою-підприємцем Юхном Микитою Леонідовичем (орендарем, позивачем) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного Договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. (надалі приміщення), яке являє собою частину нежитлового приміщення загальною площею 343,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Галицька, буд. 20. Межі приміщення визначаються у додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 17192,00 грн, що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що вказаний в п. 3.1. цього Договору розмір орендної плати визначено в гривнях у еквіваленті до доларів США, тому Сторони погодили, що орендна плата за користування приміщенням підлягає сплаті Орендарем Орендодавцю в національній валюті України - гривнях згідно з курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату проведення платежу.

Відповідно до пункту 3.7 Договору, Сторони домовились, що в день підписання цього Договору Орендар здійснить передоплату з орендної плати (гарантійний платіж) за повний перший та за останній місяці оренди у розмірі суми двомісячної орендної плати визначеної відповідно до п.3.1. цього Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк дії цього Договору становить 35 місяців з моменту його підписання сторонами. Строк оренди за цим Договором обчислюється з моменту підписання цього Договору та закінчується в останній день строку дії цього Договору чи його припинення (розірвання).

28.02.2020 року між сторонами був підписаний Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Відповідно до п.1 Договору про внесення змін, пункт 3.1 Розділу 3 Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року викласти у наступній редакції: « 3.1.Розмір місячної орендної плати за користування вказаним в розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 85960,00 гри. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), що еквівалентно 3500,00 доларів США (три тисячі п`ятсот доларів США 00 центів США) за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору».

Пункт 2 Договору про внесення змін зазначає, що цей Договір про внесення змін є невід`ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.30 від 28.02.2020.

Позивач зазначив, що напередодні укладення Договору оренди нежитлових приміщення №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, а саме: 26.02.2020 року ФОП Юхно Микита Леонідович передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» 86030,00 грн. (3500 дол. США) завдатку.

З матеріалів справи вбачається, що зі сторони ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» розписку підписав директор Молінський В.В., додатково зазначивши, що зобов`язується призупинити процес здачі нерухомого майна до 05.03.2020. У разі не укладання Договору оренди з вини орендаря, орендодавець не повертає завдаток. У разі не укладення Договору з вини орендодавця, завдаток повертається.

01.04.2020 року сторони підписали акт приймання - передачі нежитлових приміщень.

Позивач зазначає про те, що приміщення, яке було передане йому за Договором оренди відсутнє у відповідача, адже 15.06.2020 року за вих.№2401-вих-44457 Управління архітектури та урбаністики надало відповідь на звернення №3-Ю-23616/АП-2401 від 27.05.2019 щодо надання висновку про технічну можливість використання приміщення без проведення реконструкції (перепланування) на вул. Галицькій, 20. У своїй відповіді Управління зазначило про відсутність приміщення площею 42,0 кв.м. на поверхневому плані приміщень у Договорі оренди нежитлових приміщень №Г28/.02.2020 від 28.02.2020 року, у зв`язку із цим Управління не має підстав для надання висновку про технічну можливість використання приміщень без проведення реконструкції (перепланування) на вул. Галицькій, 20.

Відповідач наголошує про те, що зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки передане позивачу приміщення є частиною нежитлового приміщення загальною площею 343, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Галицька, будинок 20. Належним підтвердження цього є зазначення у Договорі оренди, Додатку №l до Договору оренди та Акті приймання-передачі. Позивач підтвердив свою обізнаність у цьому під час підписання вищенаведених документів.

В січні 2021 року Відповідач скерував на адресу ФОП Юхна М.Л. претензію від 15.01.2021 року, зі змісту якої вбачається, що позивач та відповідач 28.02.2020 року підписали Договір про внесення змін до Договору оренди, яким змінилась сума місячної орендної плати.

Таким чином, у позивача перед відповідачем виявилась заборгованість у розмірі 1488200,79 грн за Договором та Договором про внесення змін до Договору №Г28/.02.2020 від 28.02.2020 року. У подальшому відповідач звернувся за захистом своїх прав до суду (справа №914/289/21).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №914/289/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022, судом вирішено позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Юхно Микити Леонідовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» основний борг зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року у сумі 473166,64 грн, 3% річних у сумі 9848,67 грн, штраф у сумі 989466,32 грн, заборгованість зі сплати комунальних платежів у сумі 15669,26 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 22322,26 грн.

ФОП Юхно М.Л. звертався до ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.2020 від 28.02.2020 року (справа №914/1399/21).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/1399/21, судом вирішено у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Рішення не набрало законної сили.

Оцінка суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення позивача про час судового засідання, колегія суддів вказує наступне.

Доводи апеляційної скарги в цій частині мотивовані тим, що в день судового засідання поступило повідомлення про замінування приміщення суду. Працівник служби судової охорони повідомив представника позивача про те, що суд не працюватиме близько двох годин та судові засідання будуть відкладатись.

Відповідно до ст. 62 ГПК України учасниками судового процесу, крім учасників справи та їх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст.

Колегія суддів зазначає, що за наслідками розгляду справи суд ухвалює рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до ч.2 ст. 232 ГПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відтак, судові рішення ухвалюються тільки суддею, працівник служби охорони не є учасником судового процесу, та не може бути обізнаний про рішення які ухвалюються внаслідок настання форс мажорних обставин.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі Каракуця проти України).

Отже, позивач для отримання достовірної інформації повинен був поцікавитись рішенням яке було прийнято за фактом настання форс-мажорних обставин у помічника судді, секретаря судового засідання або судового розпорядника, а не у працівника служби охорони.

Враховуючи наведене, суд критично оцінює аргументи позивача про те, що його не було повідомлено належним чином про час та дату судового засідання.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що суд передчасно закрив підготовче провадження у справі, що унеможливило позивачу повторно подати клопотання про призначення експертизи та подання вільних зразків.

Колегія суддів вказує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, виходячи зі змісту статей 202, 216 ГПК України, у суду були відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що ухвалою від 10.10.2022 суд першої інстанції зобов`язав позивача надати суду оригінали документів, підписані ним особисто у період 2018-2020 роки.

Позивач вимог ухвали суду від 10.10.2022 не виконав.

В подальшому ухвалою від 26.01.2023 суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи. Ухвалою від 06.04.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Відтак, суд надав позивачу достатньо часу для реалізації своїх прав, однак позивач протягом трьох місяців з моменту відмови в задоволенні клопотання про призначення експертизи не звертався до суду з повторним клопотанням..

Разом з тим, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги аргументи позивача про те, що суд передчасно закрив підготовче провадження у справі.

Щодо визнання недійсним договору від 28.02.2020 про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень № Г/28.02.2020 від 28.02.2020 колегія суддів вказує наступне.

Норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, чинних на момент вчинення спірних правочинів.

. Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимог у однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Як встановлено судом, 28.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп (орендодавцем, відповідачем) та фізичною особою-підприємцем Юхном Микитою Леонідовичем (орендарем, позивачем) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір місячної орендної плати за користування вказаним у розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 17192,00 грн, що еквівалентно 700,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору.

28.02.2020 року між сторонами був підписаний Договір про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Відповідно до п.1 Договору про внесення змін, пункт 3.1 Розділу 3 Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року викласти у наступній редакції: « 3.1.Розмір місячної орендної плати за користування вказаним в розділі 1 даного Договору нежитловим приміщенням за один календарний місяць становить 85960,00 гри. (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), що еквівалентно 3500,00 доларів США (три тисячі п`ятсот доларів США 00 центів США) за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату укладення цього Договору».

Позивач в апеляційній скарзі зазначає про недодержання в момент вчинення правочину норм, які встановлені частинами першою, другою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: Молінський В.В. як директор ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» станом на 28.02.2020 не мав повноважень на підписання договору на суму більше 20000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до вимог статей 92, 241 Цивільного кодексу України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Аналогічні висновки неодноразово були викладені Верховним Судом, зокрема і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що керуючись нормами цивільного законодавства України, Молінський В.В. мав достатні правові підстави бути уповноваженим представником відповідача на підписання Акту приймання-передачі від 01.04.2020 року. Окрім цього, на Акті приймання-передачі наявний відтиск оригіналу печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт груп», що є достатнім підтвердженням волі сторони Договору. Печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати юридичну особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Позивач не довів фактів протиправності використання печатки відповідачем, а отже відсутні підстави вважати, що така використовувалась проти волі останнього.

Окрім цього, правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (стаття 241 Цивільного Кодексу України).

Верховний суд у постанові від 06.04.2016 у справі №3-84гс16 зазначив, наступне: «Судами об`єктивно встановлено, що відповідач за первісним позовом упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймав відвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості. За наявності таких фактів судам належало керуватися положеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченні частини першої цієї статті. Сама по собі відсутність у генерального директора відповідача повноважень на укладення від імені товариства спірного Договору № 5/14 не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано».

Сторонами після підписання Договору про внесення змін було підписано Акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.04.2020, а також Позивачем здійснювалась часткова сплата орендної плати.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів вказує, що на розгляді Господарського суду Запорізької області перебувала справа №914/289/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ріел-Естейт Груп» про стягнення з ОСОБА_1 1488200,79 грн, з яких: 319303,73 грн - сума основного боргу зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, 8012,22 грн - інфляційні втрати, 6527,33 грн - 3% річних, 1138688,25 грн - сума штрафу, передбаченого пунктом 6.2 Договору оренди №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року, 15669,26 грн - сума заборгованості зі сплати комунальних платежів за жовтень та листопад 2020 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 у справі №914/289/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2022, встановлено, що ОСОБА_1 здійснював платежі за користування орендованим приміщенням згідно укладеного Договору оренди нежитлових приміщень №Г/28.02.20 від 28.02.2020 року.

Таким чином, подальші дії Позивача щодо підписання акта приймання-передачі від 01.04.2020, а також сплата орендних платежів свідчать про визнанням ним умов Договору від 28.02.2020 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень N° Г/28.02.2020 від 28.02.2020.

Так, відповідно до статті 6, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, керуючись принципом свободи договору, сторони, станом на 28.02.2020, мали право на визначення нових умов Договору №Г/28.02.20 від 28.02.2020 щодо ціни місячної орендної плати за користування нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи також міститься розписка про завдаток від 26.02.2020 року, підписана директором ТзОВ «Компанія Ріел-Естейт груп» та ОСОБА_1 . У тексті зазначеної розписки міститься інформація про те, що ОСОБА_2 (директор Відповідача) отримав завдаток від ОСОБА_1 у розмірі 86030,00 грн, що еквівалентно 3500 доларів США. Також зазначається, що вартість оренди за користування приміщенням становить 3500,00 грн доларів США.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Враховуючи вищенаведе, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави, зазначені позивачем у позові, не знайшли свого належного підтвердження у поданих суду доказах.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 у справі № 914/3690/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Юхна Микити Леонідовича б/н від 12.06.2023 (вх. № 01-05/1891/23 від 13.06.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 10.05.2023 у справі № 914/3690/21 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 16.10.2023.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя Б.Д. Плотніцький