Постанова

від 19.04.2023 по справі 910/12462/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2023 р. Справа№ 910/12462/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Сі.І»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023

у справі № 910/12462/22 (суддя О.В. Котков)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Сі.І»

про стягнення грошових коштів,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Мамотенко О.П.,

від відповідача: Дрофенко І.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Драгон Еволюшн» (далі - ТОВ «Драгон Еволюшн», відповідач), яке у подальшому змінило свою назву на Товариство з обмеженою відподальністю «Ді.Сі.І» про стягнення заборгованості за договором №Р/0001/01/21 оренди приміщень від 18.01.2021 у сумі 599 859,00 грн, в тому числі заборгованість по оплаті орендної плати у розмірі 423 813,00 грн, експлуатаційних послуг - 165 851,00 грн та за спожиту електроенергію - 10 194,66 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/12462/22 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Драгон Еволюшн" на користь ПАТ АКБ "Індустріалбанк" 599 858,66 грн боргу та 8 997,88 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов`язань щодо здійснення орендної плати та компенсаційних витрат за договором; встановивши факт повернення відповідачем предмету оренди за відповідним актом приймання-передачі, суд дійшов висновку про наявну в орендаря заборгованість по сплаті орендної плати, доказів оплати якої останній не надав; суд відхилив як необґрунтовані заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на настання форс-мажорних обставин як підстави звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань у зв`язку з невиконанням останнім умов п.6.3 договору щодо письмового повідомлення сторони про настання таких обставин; судом враховано, що відповідач за обставин введення в Україні воєнного стану, не маючи можливості використовувати орендоване приміщення у своїй господарській діяльності, не скористався правом на розірвання договору або ж на укладення додаткової угоди до договору щодо зміни терміну виконання зобов`язань; задовольняючи вимоги про стягнення орендної плати, експлуатаційних витрат та витрат за спожиту електроенергію, суд виходив з того, що відповідач не оспорював їх розмір, не навів контррозрахунку, а лише наголошував на припиненні дії договору, направленні позивачем актів здачі-приймання робіт (послуг) після припинення його дії та передачі приміщень з оренди.

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/12462/22, ТОВ "Драгон Еволюшн", посилаючись на ухвалення оскаржуваного рішення за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні дійсним обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою скаржник наголосив на неправильному тлумаченні судом пунктів 3.1.4., 4.4. договору оренди, ненаданні судом належної оцінки протоколам із системи М.Е.Dос, якими підтверджується надання позивачем Актів здачі-приймання робіт (послуг) майже в один день після припинення дії договору, що позбавило відповідача можливості надати пояснення чи заперечення щодо іх підписання у строки, визначені п. 4.4. договору; судом не було враховано, що акти здачі-приймання послуг містять лише інформацію про послуги, проте не підтверджують факт їх надання; суд дійшов неправильного висновку про наявність у відповідача можливості використовувати орендовані приміщеннями після 24.02.2022, не надав належної оцінки долученим до відзиву копіям Наказу ТОВ "Драгон Еволюшн" №24/02-22-1 від 24.02.2022 про оголошення простою та Наказу №31/03-22-1 від 31.03.2022 та не врахував, що господарська діяльність товариства залежала від реалізації виключно проекту будівництва, місцезнаходження якого у м. Маріуполі Донецької області; суд безпідставно визнав та стягнув суму заборгованості за електроенергію за відсутності будь-яких доказів щодо її споживання відповідачем та розрахунку розміру заборгованості; принцип заборони суперечливої поведінки судом було застосовано виключно до орендаря, хоча дії позивача суперечать добросовісності та чесній діловій практиці.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Драгон Еволюшн" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12462/22, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "Драгон Еволюшн" до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

06.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про зміну назви та адреси відповідача (нова назва: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ді.Сі.І», нова адреса місця реєстрації: вул. Грінченка Миколи, 18, м. Київ, 03039) з доданою до неї копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої 01.03.2023.

08.03.2023 матеріали справи № 910/12462/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О., судді Агрикової О.В. у відпустках з 13.03.2023 по 17.03.2023, а судді Чорногуза М.Г. - у відпустці з 10.03.2023 по 17.03.2023, питання щодо подальшого руху даної апеляційної скарги було розглянуто після виходу колегії суддів з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ді.Сі.І» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/12462/22; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 19.04.2023; встановлено ПАТ АКБ «Індустріалбанк» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.04.2023.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав 04.04.2023 відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Ді.Сі.І», в якому просив залишити скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач наполягав на відповідності висновків суду дійсним обставинам справи та на безпідставності і необгрунтованості доводів відповідача. Як зауважив позивач, відповідач мав можливість здійснювати контроль за показниками засобів обліку електричної енергії в орендованому ним приміщенні; видача наказу відповідачем про простій та призупинення дії трудових договорів не зумовлює припинення споживання електричної енергії в орендованому приміщенні та не звільняє орендаря від її оплати; за умовами п. 4.2. договору оренди (зі змінами) підставою для сплати орендованої плати є договір, а не акт приймання-передачі наданих послуг, відтак за умови непідписання орендарем акта приймання-передачі наданих послуг, після 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, послуга вважається такою, що прийнята (п. 4.4. Договору); документ, який сторони назвали «акт приймання-передачі» не має ознак правочину, він не спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та обов`язків, в тому числі щодо сплати орендної плати, а є документом первинного бухгалтерського обліку; відповідач не реалізував наданого йому права на розірвання договору оренди в односторонньому порядку; відповідач безпідставно послався на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 14.02.2022 у справі №910/4532/21.

13.04.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ «Ді.Сі.І» Дрофенко І.Ю. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 вищевказане клопотання представника ТОВ «Ді.Сі.І» задоволено.

19.04.2023 в судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

19.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при постановленні судом оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.01.2021 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Драгон Еволюшн" (надалі - орендар) укладено договір оренди приміщень № Р/0001/01/21 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого (в редакції додаткової угоди № 5 від 15.09.2022) орендодавець передає орендарю у користування за плату приміщення загальною площею 195,8 кв.м для розміщення офісу орендаря, які розташовані на шостому поверсі восьмиповерхової будівлі за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7, на строк з 18 січня 2021 року до 15 вересня 2022 року. З дати підписання договору до 15 вересня 2022 року орендар використовує приміщення для облаштування робочих місць.

Згідно з п. 2.1. договору приміщення передаються в оренду по акту приймання-передачі впродовж 3-х календарних днів з дати підписання цього договору. Приміщення вважаються переданими в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень уповноваженими представниками сторін.

На виконання умов договору, за актом приймання-передачі приміщень від 18.01.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення в адміністративному будинку за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7 загальною площею 145 кв.м.

Відповідно до умов п. 2.4. договору, повернення орендарем приміщень орендодавцю здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3-х календарних днів з дати закінчення строку договору оренди, передбаченого п. 1.1. цього договору, або дати дострокового розірвання договору чи дати його припинення з будь-яких інших підстав, передбачених цим договором та чинним законодавством України. День підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі приміщень вважається останнім днем оренди.

Пунктом 3.1.4. договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 13.01.2022) визначено, що орендар зобов`язується щомісячно компенсувати орендодавцю на підставі договору вартість експлуатаційних послуг, починаючи з 01.01.2022 по 15.04.2022 та з 15.10.2022 по 31.01.2023 в розмірі 41 314,00 грн за один місяць, окрім того - витрати за електропостачання по показникам лічильника; з 16.04.2022 по 14.10.2022 - в розмірі 20 776,00 грн за один місяць, окрім того - витрати за електропостачання по показникам лічильника.

За умовами п. 4.2. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 01.12.2021) сплата орендної плати за цим договором починається з 18.03.2021 шляхом 100% передплати за місячний термін до 5 (п`ятого) числа місяця, за який сплачується орендна плата. Починаючи з 01.12.2021 розмір орендної плати складає 65 202,00 грн. За неповний місяць здійснюється розрахунок, виходячи з фактичної кількості днів. Розмір орендної плати за цим договором може бути переглянуто сторонами на кінець кожного календарного року, про що сторони підписують відповідну додаткову угоду до договору.

Відповідно до п. 4.4. договору акти приймання-передачі наданих послуг підписуються сторонами не пізніше ніж в останній робочий день поточного місяця. Якщо орендар не підписав акт до 5 (п`ятого) числа, наступного за розрахунковим місяця та не надав мотивованого письмового обґрунтування про відмову від підпису, послуга вважається такою, що прийнята.

Додатковою угодою № 2 від 01.11.2021 сторони доповнили договір пунктом 4.5., у відповідності з яким, з метою та у зв`язку із виконанням своїх зобов`язань за договором, сторони здійснюють обмін електронними документами (рахунки, акти наданих послуг, листування тощо) на електронних носіях, підписаними кваліфікованим електронним підписом через програму «М.Е.Dос».

01.12.2021 сторонами було укладено Додаткову угоду №3, якою, в тому числі, уточнено порядок компенсації та суму експлуатаційних витрат, а саме погоджено, що відповідач щомісячно компенсує позивачу на підставі договору вартість експлуатаційних послуг, починаючи з 01.12.2021 по 15.04.2022 та з 15.10.2022 по 31.01.2023 в розмірі 35 852,40 грн, в тому числі ПДВ 20% за один місяць; окрім того, витрати за електропостачання по показникам лічильника з 16.04.2022 по 14.10.2022 в розмірі 20 775,80 грн, в тому числі ПДВ 20% за один місяць; також встановлено розмір орендної плати у сумі 65 202,00 грн за один місяць.

Додатковою угодою №4 від 13.01.2022 до Договору в черговий раз сторони уточнили порядок компенсації та суму експлуатаційних витрат, а саме, визначили, що орендар зобов`язується на підставі договору щомісячно компенсувати орендодавцю вартість експлуатаційних послуг:

- починаючи з 01.01.2022 по 15.04.2022 та з 15.10.2022 по 31.01.2023 в розмірі 41 314,00 грн, в тому числі ПДВ 20% за один місяць, окрім того, витрати за електропостачання - по показникам лічильника;

- з 16.04.2022 по 14.10.2022 - в розмірі 20 776,00 грн, в тому числі ПДВ 20% за один місяць, окрім того, витрати за електропостачання - по показникам лічильника. За неповний місяць компенсація розраховується за формулою: (Щомісячна вартість/30) х фактична кількість днів у періоді.

Крім того, пунктом 3.2.3. сторони договору передбачили право орендаря за письмовим погодженням з орендодавцем надавати приміщення в суборенду.

Також, у відповідності до пункту 3.2.8. договору, орендар має право відмовитись від оренди і достроково розірвати договір оренди в односторонньому порядку, письмово повідомивши про такий намір орендодавця за 30 календарних днів до дати дострокового розірвання договору оренди.

Згідно з пунктом 2.4. договору, повернення орендарем приміщень орендодавцю здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3-х календарних днів з дати закінчення строку договору оренди, передбаченого п. 1.1. цього договору, або дати дострокового розірвання цього договору чи дати його припинення з будь-яких інших підстав, передбачених цим договором та чинним законодавством України. День підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі приміщень вважається останнім днем оренди.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за актом приймання-передачі приміщень від 15.09.2022 орендодавець прийняв, а орендар повернув з оренди приміщення в адміністративному будинку за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7 загальною площею 195,8 кв.м.

Як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з березня 2022 року відповідач припинив виконувати зобов`язання за договором оренди, порушуючи тим самим право позивача на отримання орендної плати.

За розрахунком позивача, відповідач має заборгованість за договором у розмірі 599 859,00 грн, яка складається із заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 423 813,00 грн, заборгованості з експлуатаційних послуг у розмірі 165 851,00 грн та заборгованості за спожиту електроенергію у розмірі 10 194,66 грн.

В свою чергу, відповідач позовні вимоги заперечував, посилаючись на об`єктивну неможливість виконання зобов`язань за договором внаслідок форс-мажорних обставин, які настали 24.02.2022 та продовжують тривати і на момент розгляду справи, при цьому дані обставини є загальновідомими та не потребують документального підтвердження.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання вищевказаного договору, колегія суддів зазначає, що такий за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України, у відповідності до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Передавання наймачеві (орендарю) будівлі або її окремої частини оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору частини першої статті 795 ЦК України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, враховуючи вищевказану норму та на виконання умов договору, на підставі акту приймання-передачі приміщень від 18.01.2021 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення в адміністративному будинку за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7 загальною площею 145 кв.м., а в редакції додаткової угоди № 5 від 15.09.2022 до договору оренди - приміщення загальною площею 195,8 кв.м для розміщення офісу орендаря, які розташовані на шостому поверсі восьмиповерхової будівлі за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7, на строк з 18.01.2021 до 15.09.2022, яке використовується орендарем для облаштування робочих місць.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Аналізуючи умови укладеного сторонами договору, а саме п. 3.1.4. договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 13.01.2022) та п. 4.2. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 01.12.2021), суд першої інстанції правомірно зазначив, що обов`язок відповідача сплачувати орендні платежі виникає в силу закону (ст. 762 ЦК України) та умов договору.

Відповідно до п. 2.4. договору повернення орендарем приміщень орендодавцю здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3-х календарних днів з дати закінчення строку договору оренди, передбаченого п. 1.1. цього договору або дати дострокового розірвання цього договору чи дати його припинення з будь-яких інших підстав, передбачених цим договором та чинним законодавством України. День підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі приміщень вважається останнім днем оренди.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, за актом приймання-передачі приміщень від 15.09.2022, орендодавець прийняв, а орендар повернув із оренди приміщення в адміністративному будинку за адресою: 01133, м. Київ, вул. Алмазова, 18/7 загальною площею 195,8 кв.м.

Відповідно до п. 4.4. договору акти приймання-передачі наданих послуг підписуються сторонами не пізніше ніж в останній робочий день поточного місяця. Якщо орендар не підписав акт до 5 (п`ятого) числа, наступного за розрахунковим місяця та не надав мотивованого письмового обґрунтування про відмову від підпису, послуга вважається такою, що прийнята.

З метою та у зв`язку із виконанням своїх зобов`язань за договором сторони здійснюють обмін електронними документами (рахунки, акти наданих послуг, листування тощо) на електронних носіях, підписаними кваліфікованим електронним підписом через програму «М.Е.Dос» (п. 4.5. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 01.11.2021).

З матеріалів справи вбачається, що позивач через програму «М.Е.Dос» направив відповідачеві акти здачі-приймання робіт (надання послуг): № 02-2022 від 28.02.2022 на суму 111 896,99 грн, № 03/1-2022 від 31.03.2022 на суму 106 516,00 грн, № 03-2022 від 31.03.2022 на суму 3879,37 грн, № 04/1-2022 від 30.04.2022 на суму 96 247,00 грн, № 04-2022 від 30.04.2022 на суму 542,52 грн, № 05/1-2022 від 31.05.2022 на суму 85 978,00 грн, № 05-2022 від 31.05.2022 на суму 1353,74 грн, № 06/1-2022 від 30.06.2022 на суму 85 978,00 грн, № 06-2022 від 30.06.2022 на суму 827,26 грн, № 07/1-2022 від 31.07.2022 на суму 85 978,00 грн, № 07-2022 від 31.07.2022 на суму 1255,14 грн, № 08/1-2022 від 31.08.2022 на суму 85 978,00 грн, № 08-2022 від 31.08.2022 на суму 1250,50 грн та № 09-2022 від 15.09.2022 на суму 44 075,13 грн.

Судова колегія враховує обставину, на яку посилається скаржник в апеляційній скарзі, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за березень, квітень, травень, червень, липень та вересень 2022 року були надіслані відповідачеві орендодавцем 22.09.2022, а за серпень 2022 року - 21.09.2022 через програму «М.Е.Dос», що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами електронного листування (а.с.110-118).

Дослідивши дані акти, суд дійшов правильного висновку, що станом на час звернення позивача до суду, відповідачем лишаються несплаченими послуги за договором оренди на загальну суму 599 859,00 грн, з них: заборгованість по сплаті орендної плати - 423 813,00 грн, заборгованість по експлуатаційним послугам - 165 851,00 грн та заборгованість за спожиту електроенергію - 10 194,66 грн, оскільки останній припинив виконувати зобов`язання за договором, починаючи з березня 2022 року.

Твердження відповідача про недоведеність позивачем заявленого розміру заборгованості з орендної плати з огляду на те, що Акти здачі-приймання робіт (послуг), на підставі яких нарахована заборгованість з орендної плати вважаються такими, що не були отримані орендарем, оскільки направлені орендодавцем в той час, коли договір оренди вже не діяв, що вказує про ненадання позивачем послуг, колегія суддів вважає необгрунтованими, адже умовами договору сторони погодили, що орендна плата сплачується на підставі договору, шляхом передплати за місячний термін; тоді як акт приймання-передачі наданих послуг є лише документом первинного бухгалтерського обліку. При цьому, навіть якщо орендар не підписав акт приймання-передачі наданих послуг, то після 05 числа, наступного за розрахунковим місяця, послуга вважається такою, що прийнята (пункт 4.4. договору).

Суд звертає увагу на умови п.7.3 договору, яким сторони передбачили, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Отже, зміна строку дії договору оренди нежитлового приміщення від 18.01.2021 на підставі додаткової угоди №5 від 15.09.2022, не звільняє відповідача від обов`язку сплатити кошти за надані послуги оренди протягом строку його дії.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що на момент пред`явлення вимог до ТОВ «Драгон Еволюшн» про стягнення заборгованості договір оренди від 18.01.2021 вже був розірваний за погодженням сторін і станом на 15.09.2022 позивач не мав претензій до відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки укладенням додаткової угоди №5 від 15.09.2022 сторони засвідчили зміну строку дії договору, а актом приймання-передачі приміщення - факт повернення приміщення з оренди. Інші питання фінансово-майнового характеру в цій угоді не відображались та не вирішувались.

Вирішуючи питання щодо обгрунтованості вимоги позивача про відшкодування відповідачем витрат за спожиту електричну енергію у період з березня по вересень 2022 року у сумі 10 194,66 грн, колегія суддів зауважує, що укладаючи договір оренди від 18.01.2021, сторони погодили істотні умови договору, в тому числі розмір орендної плати, суму експлуатаційних витрат та порядок їх сплати, а також порядок оплати спожитої електроенергії. Сторони не заперечують, що тривалий час відповідач належним чином виконував зобов`язання за вказаним договором, зокрема сплачував компенсацію вартості експлуатаційних послуг, а також здійснював оплату витрат за спожиту електроенергію.

Відповідно до умов додаткового договору №2 від 01.11.2021 до договору оренди від 18.01.2021, через систему M.E.D.oc орендар та орендодавець обмінювалися рахунками, актами, вели переписку.

Умови вказаного договору були прийнятними для відповідача, порядок нарахування позивачем плати за електроенергію відповідачем не ставився під будь-який сумнів, останнім зобов`язання за договором оренди приміщень виконувались належним чином по лютий 2022 року, при цьому, останній сплачував як орендну плату, експлуатаційні витрати так і витрати за електропостачання згідно показів засобу обліку електричної енергії.

Так, зокрема, з актів здачі-приймання робіт (послуг) №11-2021 від 30.11.2021, №12-2021 від 31.12.2021, №01-2022 від 31.01.2022, №02-2022 від 28.02.2022 вбачається, що позивач надав послуги з оренди приміщень, експлуатаційних послуг, і водночас пред`явив до оплати компенсацію за спожиту електричну енергію у кількості 1 338 кВт за листопад 2021 року на суму 6 888,03 грн, у кількості 1 465 кВт за грудень 2021 року на суму 8 508,72 грн, у кількості 1 843 кВт за січень 2022 на суму 10 416,63 грн, у кількості 1 843 кВт за лютий 2022 року на суму 5 380,99 грн (а.с.50-57).

Як пояснив в судовому засіданні під час апеляційного провадження представник позивача, покази споживання орендарем електричної енергії щомісяця фіксувались відповідальною особою орендодавця - енергетиком підриємства згідно з показами електролічильників, до яких у орендаря є безперешкодний доступ. В подальшому ці кількісні показники відображались позивачем в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) та направлялись орендареві.

Отже, матеріали справи свідчать, що між сторонами у справі склалася стала практика, коли показники спожитої електроенергії відображались позивачем в актах здачі-приймання робіт, а відповідачем, у свою чергу, здійснювалась їх оплата.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції прийняв у якості належних доказів кількісні показники спожитої орендарем електроернергії, які зазначені позивачем в актах наданих послуг, не перевіривши належних чином їх реальний обсяг.

Проте, суд вважає такі доводи непереконливими та погоджується з позицією суду першої інстанції в цій частині, який обгрунтовано зазначив, що скаржник не навів свого контррозрахунку, а маючи фізичний доступ до засобів обліку електичної енергії, не надав інших даних про фактичне споживання ним електроенергії в орендованому приміщенні.

З огляду на викладене, судова колегія поділяє позицію суду першої інстанції про обгрунтованість вимог про стягнення з відповідача витрат за спожиту електроенергію у сумі 10 194,66 грн, а твердження відповідача про недоведеність позивачем розміру такої заборгованості вважає безпідставними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір заборгованості відповідача за договором оренди складає саме 599 858,66 грн (423 813,00 грн + 165 851,00 грн + 10 194,66 грн) та враховує, що доказів на спростування вказаної заборгованості відповідачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, а тому позов підлягає задоволенню на суму 599 858,66 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошував на настанні форс-мажорних обставин, які позбавили його можливості з 24.02.2022 використовувати орендоване приміщення, а тому він має бути звільнений від сплати орендної плати відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Вищенаведена норма Закону передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Проте колегія суду відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для його звільнення від плати за користування майном відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, за обставин запровадження в Україні воєнного стану, які за своєю природою є форс-мажорними, оскільки належних доказів неможливості використання ним орендованих приміщень суду не було надано.

Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Проте, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, несе тягар доказування наявності таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Водночас, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Умовами п. 6.1., 6.2., 6.3. договору сторони передбачили можливість звільнення сторони від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажор).

Так, у разі виникнення зазначених у п. 6.2. договору обставин, сторони впродовж п`яти календарних днів письмово сповіщають одна одну про наявність даних обставин, підтверджуючи це відповідними офіційними документами. Якщо сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання умов цього договору.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача відповідачем про настання форс-мажорних обставин, як і доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України за його зверненням військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання ним зобов`язань за договором оренди шляхом видачі відповідного сертифіката.

Як зауважив суд в оскаржуваному рішенні, відповідач, у разі неможливості здійснювати свою підприємницьку діяльність, не був позбавлений можливості звернутися до позивача з пропозицією укласти додаткову угоду щодо зміни терміну виконання зобов`язань або ж реалізувати надане йому пунктом 3.2.8. договору право на одностороннє розірвання договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на умови пункту 3.2.3. договору оренди, які передбачають право орендаря, за письмовим погодженням з орендодавцем, надавати приміщення в суборенду.

Виходячи з вищенаведеного, колегія погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що запровадження воєнного стану на території України не може свідчити про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України.

При цьому місцевий господарський суд звернув увагу на заходи, які вживаються державою на даний час для заохочення малого бізнесу та розвитку підприємницької діяльності вцілому з метою сприяння позитивному впливу на економіку країни, як то зменшення податків, митних платежів тощо.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного у країні воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Таким чином, посилання апелянта на те, що вся його господарська діяльність залежала від реалізації виключно одного проекту будівництва - вищого навчального закладу з гуртожитком, будівлею спортивного призначення за адресою: м. Маріуполь, пр-т Миру, 105а, а також на припинення діяльності товариства у зв`язку з виданням 24.02.2022 наказу №24/02-22-1 про оголошення простою та наказу від 31.03.2022 за №31/03-22-1 про призупинення дії трудових договорів, суд апеляційної інстанції відхиляє та визнає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Суд також не погоджується з доводами апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.02.2022 у справі №910/4532/21 щодо звільнення орендаря від сплати орендної плати за час, протягом якого останній не мав можливості користуватись орендованим приміщенням, оскільки у зазначеній справі орендар не здійснював орендної плати на відповідній правовій підставі, а саме, через заборону здійснювати господарську діяльність у зв`язку з прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої корнавірусом SaRS-CoV-2».

Посилання скаржника на дану правову позицію суду касаційної інстанції є безпідставним, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачеві на відповідній правовій підставі заборонено здійснювати господарську діяльність.

Відтак, фактичне зупинення господарської діяльності товариства не звільняє його від виконання зобов`язань за договором.

Оцінюючи доводи скаржника про те, що дії позивача є поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, колегія суддів зауважує, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Разом з тим, колегією суддів не встановлено недобросовісної поведінки позивача у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, зміст цієї норми процесуального права свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ді.Сі.І» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/12462/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/12462/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12462/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.05.2023, після виходу судді Чорногуза М.Г. з відпустки.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз