Постанова

від 24.05.2023 по справі 910/13569/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р. Справа№ 910/13569/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників сторін: не з`явилися.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023

у справі №910/13569/22 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" про стягнення заборгованості за договором поставки №07.02/22/1 від 07.02.2022 у загальному розмірі 251240,95 грн, з яких: 200000,00 грн - заборгованість за поставлений товар, 45159,49 грн - інфляційні втрати та 6081,46 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі №910/13569/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/13569/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" задоволено частково, закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення 30000,00 грн заборгованості, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" на користь позивача 140000,00 грн заборгованості, 45159,49 грн інфляційних втрат та 5974,86 грн 3% річних, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2023 апеляційну скаргу у справі №910/13569/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Євсіков О.О., Буравльов С.І.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги, суддею-доповідачем виявлено її недоліки, а саме відсутність доказів сплати судового збору у встановлених законом порядку та розмірі, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано скаржникові строк десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору.

До суду 10.03.2023 від скаржника надійшла заява про продовження строку на виконання ухвали, у якій відповідач просив продовжити процесуальний строк на усунення недоліків на 13 днів.

Разом з цим, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, апеляційну скаргу у справі №910/13569/22 повернуто заявникові на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України, у зв`язку з не усуненням її недоліків.

31.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" повторно звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 згідно якої просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

За твердженнями відповідача, при прийнятті оскаржуваного рішення, в частині стягнення основного боргу за договором, судом не було враховано всіх сум проведених оплат.

Також скаржник вказує на безпідставність стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки несвоєчасне виконання умов договору відбулося через форс-мажорні обставини, які виключають можливість застосування вказаних заходів впливу. На переконання відповідача, вплив обставин форс-мажору на функціонування підприємства підтверджується доповідною запискою головного бухгалтера та наказом товариства про призупинення трудового договору за яким з сімнадцятьма співробітниками було призупинено трудовий договір.

Водночас відповідач стверджує, що повідомляв позивача про настання обставин непереборної сили. Більше того, після отримання від позивача претензії направив йому лист №01/09-22 від 21.09.2022, який залишено без розгляду позивачем.

Вказуючи на неможливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідач, крім іншого, покликається на Закон України №2120-ІХ від 15.03.2022.

Насамкінець відповідач зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не розглянув його клопотання про призначення судово-економічної експертизи по справі та не звернув увагу, що додані позивачем до позовної заяви документи не завірені належним чином, що є підставою для надання позивачу строку для усунення недоліків.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 апеляційну скаргу у справі №910/13569/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник", зупинено дію оскаржуваного рішення, справу призначено до розгляду на 23.05.2023.

24.04.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Зокрема позивач зауважує, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості була правомірно задоволена судом у розмірі 140000,00 грн, оскільки звертаючись до суду з позовом позивачем не враховано здійснену відповідачем 06.10.2022 оплату в розмірі 30000,00 грн, а 30000,00 грн було сплачено відповідачем під час розгляду справи судом. Також позивач вказує на правомірність оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Заперечуючи проти доводів відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором позивач зазначає, що відповідачем не було його повідомлено про неможливість своєчасного виконання зобов`язань за договором, не надано належних доказів неможливості такого виконання, та не доведено взаємозв`язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання своїх зобов`язань за договором.

18.05.2023 на електронну адресу суду (22.05.2023 засобами поштового зв`язку) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" подало клопотання про закриття провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмета спору. За твердженнями скаржника, між сторонами відсутній спір, оскільки всі фінансові претензії апелянтом виконані в добровільному порядку.

Крім того відповідачем подано заяву про долучення доказів до матеріалів справи, а саме доказів сплати боргу за спірним договором у розмірі 140000,00 грн (копія платіжних інструкцій №201 від 12.05.2023 на суму 25000,00 грн, №138 від 18.04.2023 на суму 25000,00 грн, №124 від 07.04.2023 на суму 30000,00 грн, №83 від 28.02.2023 на суму 30000,00 грн, №18 від 19.01.2023 на суму 30000,00 грн), інфляційних втрат у розмірі 45159,49 грн (копія платіжної інструкції №211 від 17.05.2023), 3% річних у розмірі 5974,86 грн (копія платіжної інструкції №212 від 17.05.2023) та судового збору у розмірі 5867,02 грн (копія платіжної інструкції №213 від 17.05.2023).

В судове засідання 23.05.2023 представник позивача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторін, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи, які є достатніми для розгляду апеляційної скарги по суті.

Колегія суддів розглянувши заяву скаржника про долучення до матеріалів справи доказів та клопотання про закриття провадження у справі встановила наступне.

Предметом даного апеляційного провадження є стягнення заборгованості за договором №07.02/22/1 від 07.02.2022 у загальному розмірі 191134,35 грн, з яких: 140000,00 грн заборгованості, 45159,49 грн інфляційних втрат та 5974,86 грн 3% річних.

З доданих до заяви про долучення доказів платіжних інструкцій слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" заборгованість за спірним договором. Отже, фактично предмет спору відсутній на момент перегляду рішення судом апеляційної інстанції, однак вказану заборгованість було сплачено відповідачем вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Нормами ч. 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість судового рішення саме на момент його прийняття, а обставини що змінились після прийняття рішення, зокрема, і погашення відповідачем заборгованості яка є предметом спору, не може бути підставою для скасування прийнятого рішення. При цьому, фактичне погашення заборгованості яка існувала на момент прийняття рішення Господарським судом міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/13569/22, після прийняття вказаного рішення має трактуватись як добровільне часткове виконання судового рішення та враховуватись на стадії виконання судового рішення.

До того ж, системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач спростовує заявлені позовні вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відзивом на позовну заяву, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Проте в даному випадку відповідач просить суд долучити докази (копію платіжних інструкцій), які датовано вже після прийняття рішення судом першої інстанції, тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

З огляду на викладене суд відмовляє в задоволенні заяви скаржника про долучення доказів та клопотанні про закриття провадження у справі, оскільки суд переглядає законність та обґрунтованість судового рішення саме на момент його прийняття, тоді як оплата заборгованості здійснена на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки дана постанова приймається за відсутності учасників справи та без її проголошення, датою її ухвалення є дата складення повного тексту.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 07.02.22. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" (покупець) було укладено договір поставки №07.02/22/1, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити за нього оплату.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що піддягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, термін та умови поставки визначаються у рахунках фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п. 1.3 договору, до товару, який може поставлятися, входять наступні матеріали:

- листи сотового та монолітного полікарбонату, а також комплектуючі до/для них (стрічка перфорована та суцільна, профілі торцеві та з`єднувальні, саморізи, термошайби та ін..);

- алюмінієві композитні панелі;

- вироби металеві, а саме: плоский лист, профільний лист та гнуті елементи до них;

- інші матеріали групи листові пластики: ПВХ листи, акрил листовий, АБС пластик листовий;

- рекламні матеріали: самоклеючі плівки, суміші для склеювання, фарби та ін.

Згідно п. 2.1 договору погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що є невід`ємними складовими даного договору, а також в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості з постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товаросупровідні документи на товар.

Пунктами 2.2 - 2.4 договору сторонами унормовано, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку. Валюта розрахунку - гривня. Загальна сума договору складається із сумарної вартості специфікацій, складених на кожну партію товару. Остаточна загальна сума договору є сумою вартості партій товару, замовлених покупцем та поставлених постачальником за умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.5 договору оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів на підставі рахунку-фактури. Оплата за поставлений товар в розмірі 100% здійснюється протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару постачальником. Зобов`язання по сплаті за товар вважається виконаними з дати надходження грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника.

Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором при виникненні обставин непереборної сили, тобто: пожежа, повінь, землетрус, військові дії, у випадку, якщо ці обставини виникли після підписання даного договору. При цьому терміни виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором продовжуються на строк дії обставин (п. 6.1 договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що сторона, яка не може виконати свої зобов`язання внаслідок визначених у п. 6.1 договору форс-мажорних обставин, повинна повідомити про це письмово іншу сторону в термін 3 доби з моменту виникнення цих обставин. Невиконання цієї вимоги не дає стороні права посилатися в подальшому на вищенаведені обставини.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його дії договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені даним договором (п. п. 8.1, 8.2 договору).

Згідно специфікації №1 від 07.02.2022 сторони погодили поставку партії монолітного полікарбонату на загальну суму 389578,64 грн.

Пунктом 4 специфікації передбачено, що оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів на підставі рахунку-фактури. Оплата за поставлений товар в розмірі 100% здійснюється протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару постачальником.

На виконання умов договору позивачем 08.02.2022 поставлено відповідачу товар на суму 389578,64 грн, що підтверджується видатковою накладною №81 від 08.02.2022 та товарно-транспортною накладною №АТ000000026 від 08.02.2022.

Проте покупцем зобов`язання з оплати отриманого товару було виконано частково, що підтверджується копіями наданих позивачем платіжних доручень №12434 від 06.06.2022 на суму 100000,00 грн, №12477 від 21.07.2022 на суму 20000,00 грн, №16 від 12.08.2022 на суму 50000,00 грн та №12516 від 07.09.2022 на суму 19578,64 грн.

21.09.2022 позивач направив на юридичну адресу відповідача претензію №01/09-22 згідно якої запропонував останньому задовольнити вимоги претензії в добровільному порядку та сплатити позивачеві суму заборгованості у розмірі 200000,00 грн. Вказана претензія була повернута відправнику з відміткою причини повернення «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №07.02/22/1 від 07.02.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айронтрейд" звернулося з даним позовом до суду та просило стягнути з відповідача 200000,00 грн основного боргу за договором.

Окрім цього, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 6081,46 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 45159,49 грн за період з 11.03.2022 по 23.11.2022.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував на необґрунтованість їх розміру та наявність форс-мажорних обставин. Також до відзиву на позовну заяву відповідачем додано копії платіжних доручень №12552 від 06.10.2022 на суму 30000,00 грн та №12640 від 22.12.2022 на суму 30000,00 грн.

Встановивши, що позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою не було враховано здійснену відповідачем 06.10.2022 оплату товару в розмірі 30000,00 грн суд відмовив у позові в цій частині. Крім того, врахувавши, що відповідачем під час розгляду справи було сплачено позивачу 30000,00 грн, місцевий господарський суд закрив провадження у вказаній частині, у зв`язку з відсутністю предмета спору. Поряд з цим суд визнав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача 140000,00 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх невірність, у зв`язку з неврахуванням здійсненої відповідачем 06.10.2022 оплати, та здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5974,86 грн 3% річних та 45159,49 грн інфляційних втрат

З наведеними висновками місцевого господарського суду в їх сукупності погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Укладений між позивачем та відповідачем договір відповідно до його предмету та змісту є договором поставки, який регулюється параграфом 1 глави 30 ГК України та положеннями ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку товару загалом на суму 389578,64 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною та товаро-транспортною накладною. Обставини отримання товару за спірним договором також не заперечуються відповідачем.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.5 договору та п. 4 специфікації, оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів на підставі рахунку-фактури. Оплата за поставлений товар в розмірі 100% здійснюється протягом 30 календарних днів з дня відвантаження товару постачальником.

Таким чином, з урахуванням умов договору, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною №81 від 08.02.2022 на суму 389578,64 грн до 10.03.2022.

Разом з тим, згідно платіжних доручень відповідачем було здійснено оплату отриманого товару лише на суму 189578,64 грн (№12434 від 06.06.2022 на суму 100000,00 грн, №12477 від 21.07.2022 на суму 20000,00 грн, №16 від 12.08.2022 на суму 50000,00 грн, №12516 від 07.09.2022 на суму 19578,64 грн).

Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано копії платіжних доручень №12552 від 06.10.2022 на суму 30000,00 грн та №12640 від 22.12.2022 на суму 30000,00 грн.

З наведеного вбачається, що відповідачем було частково оплачено вартість отриманого товару із порушенням встановлених умовами договору строків, що останнім не заперечується.

Оскільки матеріали справи містять належні докази поставки товару за спірним договором, тоді як відповідачем не надано доказів повної оплати спірної заборгованості, місцевий господарський суд, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати згідно платіжних доручень №12552 від 06.10.2022 на суму 30000,00 грн (яка не була враховано позивачем під час звернення до суду з даним позовом) та №12640 від 22.12.2022 на суму 30000,00 грн (яка здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі), дійшов вірного висновку про відмову в позові в частині стягнення основного боргу в розмірі 30000,00 грн, закриття провадження в частині 30000,00 грн основного боргу згідно ч. 2 ст.231 ГПК України та задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором у розмірі 140000,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 45159,49 грн інфляційні втрати та 6081,46 грн 3% річних, суд відмічає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням зокрема 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у період з 11.03.2022 по 23.11.2022 на суму заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем оплат (06.06.2022 на суму 100000,00 грн, 21.07.2022 на суму 20000,00 грн, 12.08.2022 на суму 50000,00 грн та 07.09.2022 на суму 19578,64 грн).

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунки позивача здійснено без врахування проведеної відповідачем оплати заборгованості 06.10.2022 в сумі 30000,00 грн.

Північний апеляційний господарський суд здійснивши арифметичну перевірку наданого позивачем та здійсненого судом першої інстанції розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 6081,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 45159,49 грн з урахуванням встановлених у справі обставин (зокрема, факт оплати відповідачем частини заборгованості за договором 06.10.2022 у розмірі 30000,00 грн), погоджується з місцевим господарським судом щодо невірності наданих позивачем розрахунків 3% річних та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача суми 3% річних у меншому розмірі ніж заявлено позивачем, а саме у розмірі 5974,86 грн, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем не враховано оплати відповідача від 06.10.2022 у розмірі 30000,00 грн. Натомість, сума інфляційних втрат за підрахунками суду є більшою, ніж пред`явлено до стягнення з відповідача, у зв`язку з чим судом правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 45159,49 грн інфляційних втрат. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач не погоджуючись з розміром заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не надав контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на безпідставність стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат, оскільки несвоєчасне виконання умов договору відбулося через форс-мажорні обставини, які виключають можливість застосування вказаних заходів впливу.

Проаналізувавши доводи скаржника щодо наявності підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів відмічає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (ч. 1 ст. 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Так, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, обов`язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила.

В господарському праві діє принцип вини зобов`язаної сторони, якщо не доведено протилежне. При цьому, за змістом ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідач, обґрунтовуючи відсутність підстав для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язань за договором, покликається на наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які поза волею Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" та не з вини останнього унеможливили виконання зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар, що на підставі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», ст. 6.1 договору є правовою підставою для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" від відповідальності, заявленої позивачем у справі.

Як слідує з умов договору поставки, сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором при виникненні обставин непереборної сили, тобто: пожежа, повінь, землетрус, військові дії, у випадку, якщо ці обставини виникли після підписання даного договору. При цьому терміни виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором продовжуються на строк дії обставин (п. 6.1 договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що сторона, яка не може виконати свої зобов`язання внаслідок визначених у п. 6.1 договору форс-мажорних обставин, повинна повідомити про це письмово іншу сторону в термін 3 доби з моменту виникнення цих обставин. Невиконання цієї вимоги не дає стороні права посилатися в подальшому на вищенаведені обставини.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин. Не може розцінюватися судом, як повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин за договором, і долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву лист-відповідь на претензію позивача №10/09-22 від 21.09.2022, оскільки вказаний лист направлений позивачу в порушення строків передбачених п. 6.2 договору (03.11.2022).

Колегія суддів відмічає, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15)).

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 27.10.22 у справі №927/25/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Так, стверджуючи про зупинення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" через настання форс-мажорних обставин (військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022) та відповідно, відсутність вини останнього за невиконання зобов`язань за договором, відповідачем додано до відзиву на позовну заяву доповідну записку головного бухгалтера від 01.03.2022 та наказ товариства №2-А від 24.02.2022 про призупинення трудового договору за яким з сімнадцятьма співробітниками було призупинено трудовий договір.

Оцінюючи встановлені обставини даної справи (в тому числі і часткову оплату заборгованості) в сукупності з наданими відповідачем доказами, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не довів неможливість виконання взятих на себе зобов`язань, позаяк не надав доказів впливу форс-мажорних обставин на прострочення виконання зобов`язань за договором.

Доводи відповідача стосовного того, що вплив обставин форс-мажору на функціонування підприємства підтверджується доповідною запискою головного бухгалтера та наказом товариства є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені в наказі 17 осіб є єдиними працівниками відповідача, та відповідно, призупинення дії трудового договору з вказаними особами стало наслідком неможливості товариства виконувати свою господарську діяльність. Доповідна ж записка головного бухгалтера є внутрішнім документом підприємства та не доводить неможливості відповідача виконати взяті на себе зобов`язання щодо оплати за поставлений позивачем товар, тоді як інших доказів відсутності у підприємства грошових коштів матеріали справи не містять (як-то виписки по банківським рахункам, довідки податкового органу про всі відкриті рахунки тощо).

Суд зауважує, що відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення військового стану стало причиною неможливості проведення відповідачем своєчасного розрахунку за поставлений товар згідно договору поставки №07.02/22/1 від 07.02.2022.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд апеляційної інстанції відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально та такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Північний апеляційний господарський суд також зазначає, що в силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, відповідач уклавши з позивачем договір на відповідних умовах зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наведені відповідачем форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за конкретних обставин справи не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором.

Посилання скаржника, як на підставу неможливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання під час військового стану, на Закон України №2120-ІХ від 15.03.2022 колегія суддів вважає помилковими, оскільки згідно із вказаним законом розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Тобто, від нарахування 3% річних та інфляційних втрат звільняються на визначений законом період позичальники за кредитними договорами (договорами позики), тоді як в даному випадку позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Не знаходять свого підтвердження і доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права стосовно прийняття позовної заяви без засвідчених належним чином документів, а також не розглянувши клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи по справі, оскільки: - долучені до позовної заяви документи засвідчені відповідно до вимог Національного стандарту ДСТУ 4163-2020; - клопотання відповідача про призначення експертизи подано до суду засобами поштового зв`язку 03.02.2023, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення (02.02.2023).

Таким чином, аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірності висновків місцевого господарського суду щодо встановлених обставин справи.

За наведеного, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" на користь позивача 140000,00 грн основної заборгованості за договором, 45159,49 грн інфляційних втрат та 5974,86 грн 3% річних.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/13569/22 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 02.02.2023 у справі №910/13569/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/13569/22.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тівіес Цінник".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко