Постанова

від 15.05.2023 по справі 912/1124/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2023 року м.Дніпро Справа № 912/1124/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідача),

суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від відповідача: Березовська Ірина Анатоліївна, адвокат, ордер серії ВА №1043162 від 29.11.2022 року;

від позивача: Крихта Алла Анатоліївна, адвокат, ордер серії АЕ №1148197 від 10.08.2022 року

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Віра" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022 року (повний текст складено 07.11.2022 року) у справі № 912/1124/22 (суддя Бестаченко О.Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Украгротрейд", 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Миру, буд. 67, оф. 110

до відповідача Фермерського господарства "Віра", 26041, Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Мар`ївка

про стягнення 2 328 788,16 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Украгротрейд" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства "Віра" про стягнення 2 328 788,16 грн., з яких: 1 172 455,68 грн. основного боргу, 263 374,40 грн. пені, 410 236,70 грн. штрафу, 248 578,36 грн. - 25% річних та 234 143,02 грн. інфляційних втрат та просила покласти на відповідача судові витрати у даній справі.

Позовні вимоги позивач обгрунтовував неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 18.12.2020 року №121801/КВ в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022 року у даній справі позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з фермерського господарства "Віра" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Украгротрейд" заборгованість за договором поставки № 121801/КВ від 18.12.2020 року у сумі 1 987 875,96 грн., з яких сума основного боргу - 1 172 455,68 грн., пеня - 128 799,09 грн., штраф - 205 118,35 грн., сума збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції - 234 137,98 грн. та 25% річних - 247 364,86 грн., а також 34 827,02 грн. сплаченого судового збору та 11 964,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що факт порушення відповідачем умов договору поставки та наявність боргу позивачем доведена.

Право позивача стягнути пеню, штраф та 25 % річних передбачено умовами договору (п.п.7.3, 7.4), а право стягнути інфляційні втрати приписами ст.625 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що позивачем некоректно визначений період нарахування пені з 08.11.2021 року по 07.11.2021 року, а нарахуванню підлягає пеня за період з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року на розмір заборгованості 1 367 455,68 грн., та за період з 18.02.2022 року по 16.08.2022 року на заборгованість 1 172 455,68 грн.

Також суд встановив неправильний період нарахування позивачем 25% згідно п.7.4 договору та ст.625 Цивільного кодексу України. Суд провів власний розрахунок 25% річних згідно умов договору та ст.253 Цивільного кодексу України, в межах періодів, визначених позивачем, з 02.11.2021 року по 07.11.2021 року на суму заборгованості 1 771 700,74 грн. та погодився з розрахунком позивача щодо нарахування 25% річних у період з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року на заборгованість 1 367 455,68 грн. та у період з 18.02.2022 року по 16.08.2022 року на заборгованість 1 172 455,68 грн.

Також судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, проведений позивачем, виявлено помилку в розрахунку та вказано належну до стягнення суму інфляційних втрат, проведену за допомогою програми Ліга Закон.

Судом враховано клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 30%. Суд вважав справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи та встановлених законодавством (ст.233 Господарського кодексу України) критеріям обмежити розмір санкцій до 50% від сум пені та штрафу, належних до стягнення на користь позивача.

Не погодившись із вказаним рішенням, Фермерське господарство "Віра" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення пені в розмірі 128 799,09 грн., штрафу в розмірі 205 118,35 грн., суми збільшення боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 234 137,98 грн. та 25% річних в розмірі 247 364,86 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір нарахованих ТОВ "Торгова фірма "Украгротрейд" штрафних санкцій за договором поставки №121801/КВ від 18.12.2020 року до 194 801,85 грн.

В частині стягнення основної суми боргу за договором поставки №121801/КВ в сумі 1 172 455,68 грн. рішення суду не оскаржується.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

- клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій було обґрунтовано настанням форс-мажорних обставин, які унеможливили своєчасне виконання основного зобов`язання у визначені договором строки та фінансовою неспроможністю сплатити заявлену позивачем суму штрафу;

- з введенням воєнного стану на території України було фактично зупинено експорт сільгосппродукції, що вплинуло на можливість здійснити реалізацію ФГ "Віра" вирощеної продукції та, відповідно, провести розрахунки за спірним договором поставки;

- станом на теперішній час ФГ "Віра" намагається стабілізувати свою господарську діяльність та вирішити питання по виконанню майнових зобов`язань, а стягнення непомірно великих штрафних санкцій буде мати наслідком повторну дестабілізацію господарства і неможливість продовження ведення сільськогосподарської діяльності.

Скаржник стверджує, що при вирішення справи суд першої інстанції не надав належну оцінку наведеним відповідачем доводам та наданим доказам, не врахував специфіку діяльності господарства та не з`ясував належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Зазначає, що матеріали справи та доводи апеляційної скарги не містять обґрунтованих підстав, підтверджених належними доказами, для висновку про те, що суд першої інстанції недостатньо зменшив розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки період невиконання відповідачем зобов`язання з оплати є значним, будь-які докази того, що відповідач відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України вживав всі належні від нього заходи для виконання зобов`язання, відсутні.

На думку позивача визначену судом суму штрафних санкцій в жодному разі не можна розглядати як невиправданий додатковий прибуток позивача, оскільки відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором була узгоджена сторонами умовами договору.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду без змін як законне та обгрунтоване.

15.05.2023 року у судове засідання з`явилися представники сторін, які надали відповідні пояснення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова фірма "Украгротрейд" (постачальник) та Фермерським господарством "Віра" (покупець) укладено договір поставки № 121801/КВ, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця насіння соняшника, кукурудзи та засоби захисту рослин (надалі - товар), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар відповідно до умов договору (додаткових угод та специфікацій до нього).

Пунктами 2.1., 2.3. договору визначено, що найменування (асортимент) товару, що поставляється, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наводяться у специфікаціях до договору, які є його невід`ємними частинами. Ціна товару, що вказується у специфікаціях, визначається на дату їх укладення. Ціна договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору.

За змістом п.4.2., п.4.3., п. 4.4. договору товар може поставлятися покупцеві партіями. Приймання товару за кількістю і якістю проводиться покупцем у момент одержання його від постачальника. Всі претензії повинні бути заявлені до закінчення приймання і підписання накладної. Після підписання накладної приймання товару вважається таким, що відбулося і претензії покупця не приймаються. Датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній.

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата товару розміром 100 (сто) відсотків за даним договором здійснюється строком до 01 листопада 2021 року, якщо інші умови та порядок оплати не передбачені специфікаціями.

У відповідності до пункту 8.1 договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов`язань, які залишилися невиконаними ним.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

18.12.2020 року сторонами для узгодження асортименту, кількості, ціни, умов поставки і оплати товару, який поставляється окремими партіями, укладено та підписано три специфікації до вищезазначеного договору поставки, а саме:

1. Специфікація № 1 на поставку:

- насіння кукурудзи ДКС 4590 у кількості 80 мішків вартістю без ПДВ 11466,67 дол. США;

- насіння кукурудзи ДКС 3939 у кількості 80 мішків вартістю без ПДВ 12200,00 дол. США;

- насіння соняшника СИ Барбаті у кількості 20 мішків вартістю без ПДВ 3216,67 дол. США;

- насіння соняшника Мирхей у кількості 20 мішків вартістю без ПДВ 3216,66 дол. США - всього з ПДВ 36120,00 дол. США.

Пунктом 2.3 даної специфікації визначено, що на дату укладення сторонами даної специфікації гривневий еквівалент загальної вартості товару з урахування ПДВ складає 1 035 199,68 грн.

За змістом п. 4 даної специфікації покупець зобов`язаний сплатити 100 відсотків загальної вартості товару до 01 листопада 2021 року.

2. Специфікація № 2:

- насіння соняшника Тунка у кількості 42 мішки вартістю без ПДВ 4900 євро;

- насіння соняшника ЛГ 5542 у кількості 40 мішків вартістю без ПДВ 4833,33 євро.

Всього з ПДВ 11 680,00 Євро.

Пунктом 2.3 даної специфікації визначено, що на дату укладення сторонами даної специфікації гривневий еквівалент загальної вартості товару з урахування ПДВ складає 404 245,06 грн.

За змістом п. 4 даної специфікації покупець зобов`язаний сплатити 100 відсотків загальної вартості товару до 01 листопада 2021 року.

3. Специфікація № 3:

- насіння кукурудзи Вієн у кількості 40 мішків вартістю без ПДВ 4000,00 євро;

- насіння кукурудзи Раттен у кількості 40 мішків вартістю без ПДВ 4000,00 євро.

Всього з ПДВ 9 600,00 Євро.

Пунктом 2.3 даної специфікації визначено, що на дату укладення сторонами даної специфікації гривневий еквівалент загальної вартості товару з урахування ПДВ складає 332 256,00 грн.

За змістом п. 4 даної специфікації покупець зобов`язаний сплатити 100 відсотків загальної вартості товару до 01 листопада 2021 року.

На виконання вказаних специфікацій позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 771 700,74 грн, що підтверджується видатковою накладною від 23.02.2021 року №РН-022301, товарно-транспортною накладною від 23.02.2021 року №022301, видатковою накладною від 23.02.2021 року № РН-022302, товарно-транспортною накладною від 23.02.2021 року№022302, видатковою накладною від 23.02.2021 року №РН-022303 та товарно-транспортною накладною від 23.02.2021 року № 022303.

Відповідач частково оплатив отриманий товар, про що свідчать платіжні доручення від 08.11.2021 року №1210 на суму 404 245,06 грн. та від 18.02.2022 року №1343 на суму 195 000,00 грн.

Станом на день звернення ТОВ "Торгова фірма "Украгротрейд" з даним позовом до суду 25.08.2022 року, відповідач свої зобов`язання з повної оплати отриманого товару не виконав. Заборгованість в розмірі 1 172 455,68 грн. відповідачем не заперечується.

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін виникли за договором №121801/КВ від 18.12.2020 року, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 771 700,74 грн.

Жодних зауважень щодо кількості або якості поставленого товару відповідачем протягом строку прийняття по кількості та якості товару на адресу позивача не заявлено.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати виконав частково, з порушенням строку проведення розрахунку за поставлений (прийнятий) товар, сплативши в загальній сумі 599245,06 грн.

Встановивши відсутність доказів своєчасної оплати відповідачем основного боргу у розмірі 1 172 455,68 грн, місцевий господарський суд обгрунтовано визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем поставленого товару, позивач нарахував 263 374,40 грн. пені, 410 236,70 грн. штрафу, 248 578,36 грн. - 25% річних та 234143,02 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом апеляційної скарги апелянт не спростовує правові підстави для стягнення пені, штрафу, 25 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами до ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст.627 Цивільного кодексу України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У пункті п.7.3 договору сторони визначили, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов`язань покупець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30 % від простроченої суми грошового зобов`язання.

За умовами п.7.6 договору, нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання покупцем зобов`язань за цим договором, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.7 договору сторони домовились про збільшення до трьох років строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, штрафу та пені, які виникають у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням покупцем зобов`язань за даним договором.

Встановивши факт порушення відповідачем зобов`язання за спірним договором, здійснивши перерахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 30% від простроченої суми 410 236,70 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем під час нарахування пені на суму заборгованості 1 771 700,74 грн. у розмірі 5776,23 грн. некоректно визначено період з 08.11.2021 року по 07.11.2021 року. В іншій частині розрахунок пені є обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення пені у період з 08.11.2021року по 17.02.2022 року на заборгованість 1 367 455,68 грн. в сумі 69 684,04 грн. та у період з 18.02.2022 року по 16.08.2022 року на заборгованість 1 172 455,68 грн. в сумі 187 914,13 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п.7.4. договору сторони узгодили, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити постачальникові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25 процентів річних від простроченої суми.

Отже, сторони погодили умови договору щодо сплати процентів річних та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми 25% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 25% річних за період з 02.11.2021 року по 07.11.2021 року на суму заборгованості 1771700,72 грн. у розмірі 7280,96 грн., у період з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року на суму заборгованості 1 367 455,68 грн. у розмірі 95 534,57 грн. та у період з 18.02.2022року по 16.08.2022 року на суму заборгованості 1 172 455,68 грн. у розмірі 144 549,33 грн.

Апелянт не спростовує і проведений судом першої інстанції перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат.

Суд першої інстанції зазначив, що сума інфляційних втрат, яка встановлена судом, є більшою від суми, заявленої позивачем, та розглянув вказану вимогу в межах заявленої суми - 234 137,98 грн.

Отже, судом першої інстанції відповідно до умов договору та приписів закону визначено належні до стягнення з відповідача суми - 1 172 455,68 грн. основного боргу, 247 364,86 грн. 25 % річних, 257 598,17 грн. пені, 410 236,70 грн. штрафу, 234137,98 грн. інфляційних втрат.

Предметом апеляційного дослідження є питання обгрунтованості доводів апелянта щодо неналежного задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій за період з 08.11.2021 року по 23.02.2022 року з 649 339,51 грн. до 194 801,85 грн. (тобто до 30% від нарахованої суми).

Як встановлено колегією суддів, вказане клопотання відповідач обґрунтовував посиланням на скрутне фінансове становище у зв`язку із введенням в країні воєнного стану, що унеможливило продаж сільськогосподарської продукції; стягнення такої значної суми штрафних санкцій може призвести до неможливості відновлення платоспроможності відповідача, а також неможливості проведення посівної кампанії як восени 2022 року, так і навесні 2023 року.

Крім того, відповідач зазначає, що сума штрафних санкцій майже дорівнює сумі основного боргу, а також посилається на наявність форс-мажорних обставин та наявність кредитних зобов`язань.

В підтвердження зазначених обставин відповідачем надано копію листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1., звіт про посіви під урожай 2022 року, кредитний договір від 25.04.2019 року №46_2019, договір від 10.05.2022 року №808/2022/КОД-МСБ про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого, середнього та корпоративного бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів підприємства "Доступні кредити 5-7-9%" в АБ "Укргазбанк".

До суду апеляційної інстанції відповідач також надав докази, що підтверджують, на думку апелянта, пошкодження земельних ділянок відповідача внаслідок падіння російської ракети та подальшого її знешкодження піротехнічним підрозділом ДСНС України у Кіровоградській області.

На думку колегії суддів суд першої інстанції надав обгрунтовану оцінку доказам клопотання відповідача, обставинам справи та дійшов вірного висновку про те, що з урахуванням всіх обставин справи справедливим є обмежити до 50% належний до стягнення на користь позивача розмір сум пені та штрафу.

Слід звернути увагу, що апелянт не погоджується як з розміром зменшення (50 % а не до 30%, як просив відповідач), так не погоджується з тим, що судом не зменшено належний до стягнення розмір 25% річних.

Такі доводи скаржника колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне:

Стаття 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Річні не є неустойкою.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

У постанові від 18.03.2020 року у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст.86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 року у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 року у справі №922/1716/20).

Апеляційний господарський суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 року у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 року у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 року у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 року у справі №905/1742/18, від 14.07.2021року у справі №916/878/20).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд першої інстанції справедливо зменшив на 50% розмір нарахованих пені та штрафу, а правові підстави для зменшення річних у суду були відсутні.

Визначений розмір стягнутих судом пені та штрафу є пропорційним і таким, що відповідає обставинам даної справи та наведеним вище критеріям.

При цьому господарським судом правомірно зазначено про відсутність підстав для зменшення всіх нарахувань за боргом до 30 %, зважаючи на ступінь виконання зобов`язання (сплачено 599 245,06 грн., заборгованість за договором - 1 172 455,68 грн.), період прострочення, який розпочався до введення в країні воєнного стану, економічної ситуації в державі, яка впливає не лише на відповідача, а й позивача.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наявність форс-мажорних обставин, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідно до ч.2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Колегія суддів враховує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений.

За приписами ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Листом від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 року №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких-то настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких-то стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Апеляційний господарський суд звертає увагу, саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв`язку між його введенням та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання за договором, не свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

За приписами ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, тощо.

Окрім цього, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження в державі воєнного стану.

Крім того, позивачем поставлено відповідачу товар 23.02.2021 року, строк виконання зобов`язання для відповідача настав 01.11.2021 року, задовго до початку воєнної агресії в України.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Посилання скаржника на наявність кредитних зобов`язань також є безпідставними, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості за наданими кредитними договорами і взаємозв`язок з правовідносинами щодо спірного договору з позивачем.

Рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 1 172 455,68 грн. та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 11 964,00 грн. відповідачем не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2022 року у справі №912/1124/22 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на Фермерське господарство "Віра".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 24.05.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя І.О. Вечірко