Рішення

від 11.05.2023 по справі 917/724/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2023 Справа № 917/724/21

Господарський суд Полтавської області у складі судді Дмитра Сіроша, за участю секретаря судового засідання Людмили Бойченко, розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в особі Котелевської селищної ради Полтавської області

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

2. Фермерського господарства ВЕЕТ

3. ОСОБА_1

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок

Представники:

від позивача: Марченко О. А.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідачів 1, 2: Коваленко О. В.

Обставини справи: Керівник Диканської окружної прокуратури Полтавської області в особі Котелевської селищної ради Полтавської області звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Фермерського господарства ВЕЕТ та ОСОБА_1 , в якій просить:

1. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання дозволів ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме:

- від 04.08.2014 №2020-сг;

- від 04.08.2014 № 2017-сг;

- від 04.08.2014 № 2018-сг;

- від 04.08.2014 № 2019-сг;

- від 04.08.2014 №2022-сг;

- від 04.08.2014 № 2021-сг;

- від 04.08.2014 № 2015-сг;

2. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної власності із земель запасу для ведення фермерського господарства, а саме:

- від 22.12.2014 №5762-СГ;

- від 22.12.2014 № 5760-СГ;

- від 22.12.2014 № 5765-СГ;

- від 22.12.2014 № 5758-СГ;

- від 22.12.2014 № 5759-СГ;

- від 22.12.2014 № 5757-СГ;

- від 22.12.2014 № 5761-СГ;

3. Визнати недійсними 7 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , а саме:

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 8, 9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

5. Зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство ВЕЕТ, шляхом підписання акту приймання - передачі земельної ділянки, повернути земельні ділянки загальною площею 199,9919 га Котелевській селищній раді Полтавського району Полтавської області, а саме:

земельну ділянку площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 8,9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

земельну ділянку площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що всупереч вимогам земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Полтавській області видало накази, згідно з якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення без проведення земельних торгів (аукціону), оскільки, на момент укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ ВЕЕТ, яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання в грудні 2014 року земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів.

Звертаючись з клопотаннями до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області ОСОБА_1 мав на меті уникнути процедури проведення земельних торгів при отриманні в оренду земельних ділянок, що суперечить вимогам статті 124 Земельного кодексу України.

Отже, спірні накази прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідачі 2, 3 у відзиві на позов (вх. № 6200 від 07.06.2021) проти позову заперечують, вважають посилання позивача в обґрунтування підстав визнання недійсними наказів та спірних договорів на те, що заяви ОСОБА_1 не містять відомостей про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, оскільки статтею 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18 - річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Також, відповідачі зазначають, що сторони договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди, Фермерське господарство "ВЕЕТ" використовує землю на правах суборенди, сторони виконують умови договорів оренди з часу їх укладення. Вважають, що порушень вимог чинного законодавства ГУ Держгеокадастру в Полтавській області під час видачі спірних наказів та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельних ділянок, які стали б підставами для задоволення позовних вимог, прокурор не довів.

Крім того, від відповідачів - Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності. Заява обґрунтована тим, що починаючи з 04.08.2014 та 22.12.2014 (з моменту прийняття спірних наказів) прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірні накази, в межах встановленого законом строку позовної давності.

Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області у відзиві на позов (вх. № 2530 від 28.02.2023) проти позову заперечує, посилаючись те, що позов фактично подано, як "держава" (в особі Прокурора) до "держави" ( в особі Головного управління), заявив про пропуск строку позовної давності, вважає накази Головного управління законними та такими, що не підлягають скасуванню, а договори такими, що укладені відповідно до законодавства та не суперечать йому.

10.03.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. № 3063), в якій вважає доводи відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо відсутності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді безпідставними; стверджує, що Диканською окружною прокуратурою не пропущено строк позовної давності; вважає, що спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області видані з порушенням Конституції, законів України, без урахування обставин, які мали значення для прийняття наказів, тому є недійсними з моменту їх прийняття разом з відповідними договорами.

10.03.2023 від прокуратури надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 3062).

24.06.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив Фермерського господарства "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 , у якій заперечує проти доводів відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 17.05.2021 суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання Васильківської міської ради (08600, м. Васильків, вул. Покровська, 5) із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 04.01.1997 Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 .

28.05.2021 від Відділу з питань реєстрації місця проживання Васильківської міської ради на адресу Господарського суду Полтавської області надійшла відповідь на запит суду, в якій повідомляється, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі № 917/724/21, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 14:30 07.06.2021.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.06.2021 зупинено провадження у справі № 917/724/21 до закінчення розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19 та опублікування повного тексту постанови та зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 917/724/21.

05.10.2022 Велика палата Верховного Суду переглянула у касаційному порядку судові рішення у справі № 922/1830/19. Повний текст постанови оприлюднено 09.01.2023.

17.01.2022 від прокуратури надійшла заява про поновлення провадження у справі провадження, у зв`язку із усуненням обставин, що зумовили її зупинення.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31.01.2023 суд поновив провадження у справі № 917/724/21 та призначив підтовче засідання у справі на 16:00 01.03.2023.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.03.2023 суд відклав підготовче засідання на 16:00 29.03.2023.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.03.2023 суд закрив підготовче провадження у справі № 917/724/21 та призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 14:30 11.05.2023.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Під час моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному вебсайті (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) та, у подальшому, вивчення питання щодо правомірності передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих на території Котелевького району для ведення фермерського господарства, встановлено наступне.

Наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області ОСОБА_1 (Київська область, м. Васильків, вул. Лісова, 24, паспорт серія НОМЕР_2 ІПН НОМЕР_1 ) надано 7 дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо 7 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме:

- від 04.08.2014 №2020-сг;

- від 04.08.2014 Хо2017-сг;

- від 04.08.2014 № 2018-сг;

- від 04.08.2014 №2019-сг;

- від 04.08.2014 №2022-сг;

- від 04.08.2014 №2021-сг;

- від 04.08.2014 №2015-сг.

За результатами розгляду 7 клопотань ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_2 ІПН НОМЕР_1 ) про надання земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства наказами Головного управління Держгеокадастру

(Держземагенства) у Полтавській області, далі по тексту ГУ Держгеокадастру у Полтавській області:

- від 22.12.2014 № 5762-СГ;

- від 22.12.2014 № 5760-СГ;

- від 22.12.2014 № 5765-СГ;

- від 22.12.2014 № 5758-СГ;

- від 22.12.2014 № 5759-СГ;

- від 22.12.2014 № 5757-СГ;

- від 22.12.2014 № 5761-СГ передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства 7 земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Усі зазначені накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятті на підставі клопотань та доданих до них документів ОСОБА_1 .

На підставі вказаних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали 7 договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, а саме:

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 15, 2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 20, 3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 8, 9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;

від 22.12.2014 щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років.

Вказані договори оренди землі в період з 06.04.2015 до 08.04.2015 пройшли державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Як зазначає прокурор, у поданих до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заявах (клопотаннях) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: заяви на орієнтовні площі 62,4434 га від 19.06.2014, 15,2762 га від 19.06.2014, 20,7710 га від 19,06,2014, 24,3831 га від 19.06.2014, 58,4196 га від 19.06.2014, 8,9504 га від 19,06.2014 не обґрунтовано бажані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства.

У всіх клопотаннях та доданих до них документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Крім того, відповідно до інформації, наданої Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області за № 01/38/1812 від 16.05.2018, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.12.2012 № 426 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для подальшого надання в оренду на території Качалівської сільської ради орієнтовного площею 510,6945 га, з них 473,2288 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення та не витребуваних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

08.04.2014 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 Краснокутська РДА та ОСОБА_1 уклали 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 05.11.2014 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства ВЕЕТ, ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

Отже, передача земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства позбавила державу можливості отримували орендну плату у розмірі, визначеному на умовах прозорої конкуренції та з дотриманням вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України.

18.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про наданню згоди на укладення договорів суборенди вказаних земельних ділянок.

19.06.2015 ГУ Держгеокадастру надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договорів суборенди.

20.06.2015 ОСОБА_1 та з ФГ ВЕЕТ уклали договори суборенди наступних земельних ділянок:

-щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0384 площею 62,4434 га, що розташована за межами населеного пункту ні території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293900;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0385 площею 15,2764 га, що розташована за меж;ами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10292025;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:0)0:004:0387 площею 20,3775 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною ;службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293437;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, площею 24,3836 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10295126;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00)004:0389, площею 58,4196 га, що розташована за межами населеного пункту на| території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10294454;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00;004:0390, площею 8, 9504 га, що розташована за межами населеного пункту на; території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10292516;

щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, площею 10,1410 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293051.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №31-ОТГ від 09.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Котелевській селищній раді Полтавського району (Котелевського району) Полтавської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2914,6706 га, які розташовані за межами населених пунктів. Відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 09.12.2020 земельні ділянки з кадастровими номера: 5322281300:00:004:0384, 5322281300:00:004:0385, 5322281300:00:004:0387, 5322281300:00:004:0388, 5322281300:00:004:0389, 5322281300:00:004:0390, 5322281300:00:004:0391, передано з державної власності в комунальну власність Котелевської селищної ради Полтавського району (Котелевського району) Полтавської області.

Ураховуючи викладене, розпорядником спірних земельних ділянок є Котелевська селищна рада Полтавського району Полтавської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009у, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т. ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави, як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи убачається, що цей позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру", аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Полтавській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з цим позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави керівник Диканської окружної прокуратури подав цей позов в інтересах Котелевської селищної ради.

Розглядаючи вимоги прокурора суд зазначає наступне.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 2 та 4 статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Як установив суд, у поданих до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заявах (клопотаннях) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: заяви на орієнтовні площі 62,4434 га від 19.06.2014, 15,2762 га від 19.06.2014, 20,7710 га від 19.06.2014, 24,3831 га від 19.06.2014, 58,4196 га від 19.06.2014, 8,9504 га від 19,06.2014 відповідач 3 - ОСОБА_1 не обґрунтував бажані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства.

У всіх клопотаннях та доданих до них документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Окремого письмового викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства Закон від заявника не вимагає, як не встановлює обов`язкової форми та змісту такої заяви та обґрунтування.

Суд вважає помилковим посилання позивача в обґрунтуваннях підстав визнання недійсними наказів та спірних договорів на те, що заяви ОСОБА_2 не містять відомостей про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, оскільки статтею 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Статтею 8 цього Закону визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтями 3 та 4 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Можливість набуття членства у фермерському господарстві є правом, а не обов`язком родичів або членів сім`ї засновника фермерського господарства.

Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, зокрема, що у заяві зазначаються кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Фермерське господарство згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" може бути створене одним громадянином.

Також Законом не визначено, що для виділення землі для фермерського господарства орендарям необхідно подавати перелік автотранспортних засобів певних марок та сільськогосподарської техніки, причому у визначеному об`ємі та специфікації. Відсутність у власності сільськогосподарської техніки для оброблення земельних ділянок не позбавляє особу можливості використання такої техніки на праві користування та на інших, не заборонених законом підставах.

Фермерське господарство не позбавлене права орендувати сільськогосподарську техніку у інших суб`єктів господарювання чи фізичних осіб.

Стосовно твердження прокурора про те, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах, суд зазначає наступне.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Як убачається з матеріалів справи відповідно до інформації, наданої Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області за № 01/38/1812 від 16.05.2018, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.12.2012 № 426 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для подальшого надання в оренду на території Качалівської сільської ради орієнтовного площею 510,6945 га, з них 473,2288 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення та не витребуваних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

08.04.2014 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 Краснокутська РДА та ОСОБА_1 уклали 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 05.11.2014 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства ВЕЕТ, ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Наведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

Можливість передачі земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України Про фермерське господарство, без проведення земельних торгів, чинним законодавством України не передбачена.

Отже, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Наведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом в постановах від 14.11.2018у справі № 314/3 881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.201у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

Оскільки, на момент укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ ВЕЕТ, яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання в грудні 2014 року земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів.

Отже, ГУ Держгеокадстру у Полтавській області не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотаннях ОСОБА_1 .

За таких підстав, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є правомірними та обґрунтованими.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним.

Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними")).

Правовими підставами для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельні ділянки є накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Ураховуючи те, що накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Полтавській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної власності із земель запасу для ведення фермерського господарства суперечить приписам земельного законодавства та визнані недійсними, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними укладених на їх підставі договорів оренди земельних ділянок.

Також слід зазначити, що суборенда це - договір, відповідно до якого одна сторона зобов`язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендарю).

Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені. Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря.

До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що і до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством.

Відповідно до статті 8 Закону України Про оренду землі у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Щодо вимоги про повернення земельних ділянок слід зазначити наступне.

Статтею 216 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Ураховуючи те, що договори оренди земельних ділянок від 22.12.2014 визнані судом недійсними, обґрунтованою та правомірною є вимога прокурора про повернення земельних ділянок.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з цим позовом.

Водночас, відповідачі 1, 2, 3 подали заяви про застосування строків позовної давності.

Заяви обґрунтовані тим, що починаючи з 04.08.2014 та 22.12.2014 (з моменту прийняття спірних наказів) прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірні накази, в межах встановленого законом строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції набрав чинності 15.07.2015 (пункт 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з дати прийняття оспорюваних наказів 04.08.2014 та 22.12.2014 були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Зазначені відомості були публічними та доступними, з урахуванням внесення відомостей до Публічної кадастрової карти України, публічного реєстру і посилання прокурора на витяги з Державного реєстру прав на нерухоме майно про державну реєстрацію речового права, інше речове право на земельні ділянки зареєстровано 08.04.2015.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів - 04.08.2014 та 22.12.2014.

В контексті вказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про порушення вимог законодавства під час надання земельних ділянок у користування ОСОБА_1 . Диканській окружній прокуратурі стало відомо в травні 2018 року, після отримання відповіді з Краснокутської РДА.

Як убачається з матеріалів справи спірні накази, видані Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області 04.08.2014 та 22.12.2014, договори оренди земельних ділянок були укладені 22.12.2014, право оренди зареєстровано в квітні 2015 pоку, проте з відповідним позовом до суду в межах цієї справи прокурор звернувся лише 11.05.2021, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Додатково в підтвердження того факту, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про спірні накази слід зазначити, що в провадженні Краснокутського районного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 627/261/15-ц за позовом прокурора Красиокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області до Красноярської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність. Справу переглядав Апеляційний суд Харківської області (копія рішення Краснокутського районною суду в матеріалах справи), розгляд справи проводився за участю прокурора.

Зазначене свідчить, що органами прокурори в 2014 2016 роках проводилася перевірка законності отримання земельних ділянок ОСОБА_1 для створення фермерського господарства.

Ураховуючи викладене, прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.

Суд ураховує, що порушення прав позивача мало місце.

Проте з огляду на пропуск строку позовної давності суд відмовляє в позові.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.05.2023.

Суддя Дмитро СІРОШ