Постанова

від 02.08.2023 по справі 917/724/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/724/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Ламановій А.В.

за участю:

прокурора- Горгуль Н.В., службове посвідчення від 01.03.2023 року №072883;

позивача - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - адвокат Коваленко О.В., ордер серії АХ №1122484 від 20.03.2023 року;

3-го відповідача - адвокат Коваленко О.В., ордер серії АХ №1122481 від 20.03.2023 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. №1135П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі № 917/724/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Сірош Дмитро), повний текст якого складено 22.05.2023 року

за позовом Керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в особі Котелевської селищної ради Полтавської області, Полтавська область

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

2. Фермерського господарства "ВЕЕТ", Харківська область

3. ОСОБА_1 , Київська область, м. Васильків

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі №917/724/21 в позові відмовлено.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом проінформованості про вчинення певної дії, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Котелевська селищна рада до звернення прокурора з листом від 19.03.2021 року фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки на момент прийняття спірних наказів не була розпорядником спірних земельних ділянок.

Також, Котелевська селищна рада не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду за землями сільськогосподарського призначення.

На момент прийняття спірних наказів та укладення договорів оренди, про порушення вимог законодавства не було відомо ані власнику земель - на той час ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ані прокурору.

Прокурор, в межах наданих йому повноважень, не міг встановити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах інакше, ніж шляхом отримання інформації з Краснокутської районної державної адміністрації від 15.05.2018 року, саме з якої було встановлено, що ОСОБА_1 вже використано своє право на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових умовах.

Про порушення вимог законодавства під час надання земельних ділянок у користування ОСОБА_1 , Диканській окружній прокуратурі стало відомо в травні 2018 року, після отримання відповіді з Краснокутської РДА та 14.06.2018 року Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області подано до Котелевського районного суду Полтавської області позовну заяву до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства "ВЕЕТ" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 08.11.2022 року у справі №910/11193/20, від 26.04.2022 року у справі №372/453/19, від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, від 06.02.2020 року у справі №916/2828/18 та у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 року у справі №3-18гс13.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 року, суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану" встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі № 917/724/21 залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

29.06.2023 року на адресу суду від апелянта надійшов лист, з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги (вх.№7547), який, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "02" серпня 2023 р. о 14:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі "Електронний суд"; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/724/21.

06.07.2023 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7889), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого останній вказує на те, що 1-м відповідачем дотримано вимоги ст. ст. 123, 124, 134 ЗК України в редакції від 29.12.2015 року чинного на час виникнення правовідносин, Закону України "Про фермерське господарство" та Закону України "Про оренду землі"; на час звернення із клопотаннями про передачу в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ч. 2 ст. 134 ЗК України було визначено необов`язковість проведення земельних торгів для передачі в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства; ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інших крім установлених цією статтею, матеріалів і документів; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу; чинний на час виникнення спірних правовідносин Земельний кодекс України, не передбачав обмежень у кількості земельних ділянок для передачі в оренду для ведення фермерського господарства; накази та договори оренди земельних ділянок, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області (на даний час - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_1 є законними та відповідають нормам законодавства.

18.07.2023 року на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/724/21 (вх. №8294).

26.07.2023 року на адресу суду від 1-го відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 8700), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить відкласти розгляд справи на більш пізній час для підготовки до наступних судових засідань, в обґрунтування якого вказує на те, що у зв`язку із звільненням працівників, які супроводжували зазначену справу, великим навантаженням, значним обсягом роботи та обмеженою кількістю працівників (за штатним розписом - 12 працівників, фактично працюючих - 3) представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не може прийняти участь у судовому засіданні на визначену дату з поважних причин.

Колегія суддів, розглянувши в судовому засіданні 02.08.2023 року клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "G. B. проти Франції").

Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (№51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання 1-го відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки 1-й відповідач не був позбавлений права забезпечити участь свого іншого представника в призначене судове засідання, останнім не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 77-79 ГПК України в обґрунтування заявленого клопотання та участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному апеляційним господарським судом обов`язковою не визнавалась.

Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.02.2021 року у справі №911/2681/19, де, зокрема, вказано на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

У судовому засіданні 02.08.2023 року прокурор підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити; представник 2-го та 3-го відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач та представник 1-го відповідача у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 02.08.2023 року не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за відсутності представників позивача та 1-го відповідача.

Ухвалу суду від 30.06.2023 року було надіслано засобами поштового зв`язку: Полтавській обласній прокуратурі (№6102272435285) - відправлення вручено 10.07.2023 року; Керівнику Диканської окружної прокуратури Полтавської області (№61022); Котелевській селищній раді Полтавської області (№6102272435323) - відправлення вручено 11.07.2023 року; Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області (№6102272435293); Фермерському господарству "ВЕЕТ" (№6102272435315) - відправлення вручено 11.07.2023 року; ОСОБА_1 (№6102272435307); Харківській обласній прокуратурі (№6102272435277) - відправлення вручено 10.07.2023 року.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

У зв`язку з введенням 24.02.2022 року на території України воєнного стану, з метою дотримання розумного балансу між реалізацією права на апеляційне оскарження і принципу юридичної визначеності, копії ухвал суду апеляційної інстанції від 30.06.2023 року було надіслано на вказані учасниками справи офіційні електронні адреси: Полтавській обласній прокуратурі -juvenile@pol.gp.gov.ua, gso_pl@ukr.net, Харківській обласній прокуратурі - viddil-05-2@prok.kh.ua , Котелевській селищній раді Полтавської області - kotelva-sr@ukr.net, Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області- poltava@land.gov.ua та отримані за цими електронними адресами: Полтавська обласна прокуратура -juvenile@pol.gp.gov.ua, gso_pl@ukr.net, Харківська обласна прокуратура - viddil-05-2@prok.kh.ua , Котелевська селищна рада Полтавської області - kotelva-sr@ukr.net, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області- poltava@land.gov.ua, що підтверджується роздруківками електронного листування, які містяться у матеріалах справи.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 року у cправі №911/1808/21, де, зокрема, вказано, що порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 30.06.2023 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Телефонограмами від 27.07.2023 року повідомлено Котелевську селищну раду Полтавської області, представника ФГ "ВЕЕТ" та ОСОБА_1 - адвоката Коваленко О.В. про дату, час та місце розгляду справи.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника 2-го та 3-го відповідачів, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Під час моніторингу даних Публічної кадастрової карти України на офіційному вебсайті (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) та, у подальшому, вивчення питання щодо правомірності передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих на території Котелевського району для ведення фермерського господарства, встановлено наступне.

Наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_1 ІПН НОМЕР_2 ) надано 7 дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо 7 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: від 04.08.2014 року №2020-сг; від 04.08.2014 року Хо2017-сг; від 04.08.2014 року № 2018-сг; від 04.08.2014 року №2019-сг; від 04.08.2014 року №2022-сг; від 04.08.2014 року №2021-сг; від 04.08.2014 року №2015-сг.

За результатами розгляду 7 клопотань ОСОБА_1 про надання земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства наказами Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області, далі по тексту ГУ Держгеокадастру у Полтавській області: від 22.12.2014 року № 5762-СГ; від 22.12.2014 року № 5760-СГ; від 22.12.2014 року № 5765-СГ; від 22.12.2014 року № 5758-СГ; від 22.12.2014 року№ 5759-СГ; від 22.12.2014 року № 5757-СГ; від 22.12.2014 року № 5761-СГ передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства 7 земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Вказані накази ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнятті на підставі клопотань та доданих до них документів ОСОБА_1 .

На підставі вказаних наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 уклали 7 договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 199,9919 га, які розташовані за межами населеного пункту Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, а саме: від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 15, 2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 20, 3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років;від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 8, 9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років.

Вказані договори оренди землі в період з 06.04.2015 року до 08.04.2015 року пройшли державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Прокурор посилається на те, що у поданих до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заявах (клопотаннях) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: заяви на орієнтовні площі 62,4434 га від 19.06.2014 року, 15,2762 га від 19.06.2014 року, 20,7710 га від 19.06.2014 року, 24,3831 га від 19.06.2014 року , 58,4196 га від 19.06.2014 року, 8,9504 га від 19.06.2014 року не обґрунтовано надані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства.

У всіх клопотаннях та доданих до них документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Крім того, відповідно до інформації, наданої Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області за № 01/38/1812 від 16.05.2018 року, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.12.2012 року № 426 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для подальшого надання в оренду на території Качалівської сільської ради орієнтовного площею 510,6945 га, з них 473,2288 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення та не витребуваних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

08.04.2014 року на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 року № 126 Краснокутська РДА та ОСОБА_1 уклали 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 05.11.2014 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

Отже, передача земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства позбавила державу можливості отримували орендну плату у розмірі, визначеному на умовах прозорої конкуренції та з дотриманням вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України.

18.06.2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотаннями про надання згоди на укладення договорів суборенди вказаних земельних ділянок.

19.06.2015 року ГУ Держгеокадастру надано дозвіл ОСОБА_1 на укладення договорів суборенди.

20.06.2015 року ОСОБА_1 з ФГ "ВЕЕТ" уклали договори суборенди наступних земельних ділянок: щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0384 площею 62,4434 га, що розташована за межами населеного пункту ні території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293900; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0385 площею 15,2764 га, що розташована за меж;ами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10292025; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:0)0:004:0387 площею 20,3775 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною ;службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293437; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, площею 24,3836 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10295126; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00)004:0389, площею 58,4196 га, що розташована за межами населеного пункту на| території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10294454; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00;004:0390, площею 8, 9504 га, що розташована за межами населеного пункту на; території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10292516; щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, площею 10,1410 га, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області. Право суборенди земельної ділянки зареєстровано Реєстраційною службою Котелевського РУЮ 04.07.2015, номер запису про речове право - 10293051.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №31-ОТГ від 09.12.2020 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Котелевській селищній раді Полтавського району (Котелевського району) Полтавської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2914,6706 га, які розташовані за межами населених пунктів. Відповідно до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 09.12.2020 земельні ділянки з кадастровими номера: 5322281300:00:004:0384, 5322281300:00:004:0385, 5322281300:00:004:0387, 5322281300:00:004:0388, 5322281300:00:004:0389, 5322281300:00:004:0390, 5322281300:00:004:0391, передано з державної власності в комунальну власність Котелевської селищної ради Полтавського району (Котелевського району) Полтавської області.

Отже, розпорядником спірних земельних ділянок є Котелевська селищна рада Полтавського району Полтавської області.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання дозволів ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: від 04.08.2014 року №2020-сг; від 04.08.2014 року № 2017-сг; від 04.08.2014 року № 2018-сг; від 04.08.2014 року № 2019-сг; від 04.08.2014 року №2022-сг; від 04.08.2014 року № 2021-сг; від 04.08.2014 року № 2015-сг; визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної власності із земель запасу для ведення фермерського господарства, а саме: від 22.12.2014 року №5762-СГ; від 22.12.2014 року № 5760-СГ; від 22.12.2014 року № 5765-СГ; від 22.12.2014 року № 5758-СГ; від 22.12.2014 року№ 5759-СГ; від 22.12.2014 року № 5757-СГ; від 22.12.2014 року № 5761-СГ; визнати недійсними 7 договорів оренди земельних ділянок загальною площею 199,9919 га, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , а саме: від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 8, 9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; від 22.12.2014 року щодо земельної ділянки площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 49 років; зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "ВЕЕТ", шляхом підписання акту приймання - передачі земельної ділянки, повернути земельні ділянки загальною площею 199,9919 га Котелевській селищній раді Полтавського району Полтавської області, а саме: земельну ділянку площею 62,4434 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0384, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 15,2764 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0385, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 20,3775 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0387, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 24,3836 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0388, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 58,4196 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0389, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 8,9504 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0390, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області; земельну ділянку площею 10,1410 га, кадастровий номер 5322281300:00:004:0391, що розташована за межами населеного пункту на території Деревківської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що всупереч вимогам земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Полтавській області видало накази, згідно з якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення без проведення земельних торгів (аукціону), оскільки, на момент укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ "ВЕЕТ", яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання в грудні 2014 року земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів.

11.05.2023 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

За змістом ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський суд з прав людини звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009у, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

За змістом ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986 року).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 року, зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т. ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави, як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі № 910/7813/18, де, зокрема, вказано на те, що для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою. Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

За матеріалами справи, позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. ст. 116, 123-126, 134, 137 Земельного України, ст. ст. 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України і ст.ст. 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру", аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Полтавській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Так, звернення прокурора з позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави, керівник Диканської окружної прокуратури звернувся з позовом в інтересах Котелевської селищної ради.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст.134 цього Кодексу.

Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 ЗК України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство".

Так, згідно з абзацами 1, 2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 2 та 4 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Вказані вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того, Закон України "Про фермерське господарство" передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті.

При цьому норми Закону України "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Так, у поданих до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заявах (клопотаннях) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, а саме: заяви на орієнтовні площі 62,4434 га від 19.06.2014 року, 15,2762 га від 19.06.2014 року, 20,7710 га від 19.06.2014 року, 24,3831 га від 19.06.2014 року, 58,4196 га від 19.06.2014 року, 8,9504 га від 19,06.2014 року ОСОБА_1 не обґрунтував бажані для отримання розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності створюваного фермерського господарства.

У всіх клопотаннях та доданих до них документах не вказано кількість членів фермерського господарства, наявність у них права на безоплатне одержання землі та не міститься доказів про наявність сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі.

Окремого письмового викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства Закон від заявника не вимагає, як не встановлює обов`язкової форми та змісту такої заяви та обґрунтування.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтями 3 та 4 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Можливість набуття членства у фермерському господарстві є правом, а не обов`язком родичів або членів сім`ї засновника фермерського господарства.

Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, зокрема, що у заяві зазначаються кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Фермерське господарство згідно з частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" може бути створене одним громадянином.

Також Законом не визначено, що для виділення землі для фермерського господарства орендарям необхідно подавати перелік автотранспортних засобів певних марок та сільськогосподарської техніки, причому у визначеному об`ємі та специфікації. Відсутність у власності сільськогосподарської техніки для оброблення земельних ділянок не позбавляє особу можливості використання такої техніки на праві користування та на інших, не заборонених законом підставах.

Фермерське господарство не позбавлене права орендувати сільськогосподарську техніку у інших суб`єктів господарювання чи фізичних осіб.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до інформації, наданої Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області за № 01/38/1812 від 16.05.2018 року, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 11.12.2012 року № 426 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для подальшого надання в оренду на території Качалівської сільської ради орієнтовного площею 510,6945 га, з них 473,2288 га ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення та не витребуваних земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

08.04.2014 року на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 року № 126 Краснокутська РДА та ОСОБА_1 уклали 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців, 05.11.2014 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

З урахуванням вимог ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. (Такий правовий висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.)

Можливість передачі земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, чинним законодавством України не передбачена.

Місцевим господарським судом обґрунтовано враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 365/65/16-ц, від 14.11.2018 року у справі № 314/3 881/15-ц, від 23.05.2018 року у справі № 389/29/17-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц, де, зокрема, вказано на те, що передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Отже, враховуючи те, що на момент укладення договорів оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ "ВЕЕТ", яке мало у користуванні земельні ділянки, отримання у грудні 2014 року земельних ділянок для ведення фермерського господарства мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів.

Таким чином, ГУ Держгеокадстру у Полтавській області не надано належної оцінки обставинам і умовам, зазначених у клопотаннях ОСОБА_1 .

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є правомірними.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , слід зазначити на таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним.

Статтями 210 - 211 ЗК України визначено, що наслідком укладення угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Правовими підставами для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельні ділянки є накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Беручи до уваги те, що накази Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Полтавській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення державної власності із земель запасу для ведення фермерського господарства суперечить приписам земельного законодавства, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними укладених на їх підставі договорів оренди земельних ділянок.

Суборенда це - договір, відповідно до якогоодна сторона зобов`язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендарю). Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені. Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря. До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що і до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Щодо вимоги прокурора про повернення земельних ділянок, слід зазначити на таке.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки договори оренди земельних ділянок від 22.12.2014 року підлягають визнанню недійсними, обґрунтованою та правомірною є вимога прокурора про повернення земельних ділянок.

Разом з цим, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідачі звернулись з заявами про застосування строків позовної давності.

Заяви обґрунтовані тим, що починаючи з 04.08.2014 року та 22.12.2014 року (з моменту прийняття спірних наказів) прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірні накази, в межах встановленого законом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладення правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 року у справі № 914/1708/17).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час прийняття спірних наказів) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

За змістом ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосування законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції набрав чинності 15.07.2015 року (пункт 1 прикінцевих положень).

Отже, прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Аргументи апелянта на те, що на момент прийняття спірних наказів та укладення договорів оренди, про порушення вимог законодавства не було відомо ані власнику земель - на той час ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ані прокурору не приймаються, оскільки у органів прокуратури, починаючи з дати прийняття спірних наказів - 04.08.2014 року та 22.12.2014 року існували усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором, за матеріалами справи, з невідомих причин зроблено не було.

Так само не приймаються аргументи апелянта на те, що прокурор, в межах наданих йому повноважень, не міг встановити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах інакше, ніж шляхом отримання інформації з Краснокутської районної державної адміністрації від 15.05.2018 року, саме з якої було встановлено, що ОСОБА_1 вже використано своє право на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових умовах.

Вказані відомості були публічними та доступними, з урахуванням внесення відомостей до Публічної кадастрової карти України, публічного реєстру і посилання прокурора на витяги з Державного реєстру прав на нерухоме майно про державну реєстрацію речового права, інше речове право на земельні ділянки, яке зареєстровано 08.04.2015 року та стверджує той факт, що держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів, а саме: 04.08.2014 року та 22.12.2014 року.

Також, не приймаються аргументи апелянта на те, що про порушення вимог законодавства під час надання земельних ділянок у користування ОСОБА_1 . Диканській окружній прокуратурі стало відомо в травні 2018 року, після отримання відповіді з Краснокутської РДА та 14.06.2018 року Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області подано до Котелевського районного суду Полтавської області позовну заяву до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства "ВЕЕТ" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок.

Так, з матеріалів справи слідує, що в провадженні Краснокутського районного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 627/261/15-ц за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області до Красноярської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність; справу переглядав Апеляційний суд Харківської області, розгляд справи проводився за участю прокурора.

За матеріалами справи, видані Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області 04.08.2014 року та 22.12.2014 року, договори оренди земельних ділянок були укладені 22.12.2014 року, право оренди зареєстровано в квітні 2015 pоку, проте з відповідним позовом до суду прокурор звернувся лише 11.05.2021 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Вказані обставини стверджують той факт, що органами прокурори в 2014 - 2016 роках проводилася перевірка законності отримання земельних ділянок ОСОБА_1 для створення фермерського господарства, а тому господарським судом першої інстанції обгрунтовано зазначено на те, що прокурором було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.(Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.).

Крім того, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №922/3737/19, де, зокрема, вказано на наступне: "Прокурор на обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності посилався на те, що про порушення йому стало відомо 01.06.2017 після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів, на підставі яких здійснювалася передача ОСОБА_1 у користування спірної земельної ділянки; оскільки з боку прокуратури не зазначено жодних причин неможливості проведення починаючи з листопада 2014 року перевірки законності передання в користування спірних земельних ділянок, суди визнали неповажними причини пропуску строку позовної давності; таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності щодо порушення прав держави лише з 01.06.2017, тобто з часу отримання від ГУ Держгеокадастру копій оспорюваних наказу та договору оренди, а тому й не довів наявності поважних причин пропуску позовної давності; за таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації оспорюваних прав оренди і зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх державі саме з мотивів пропуску позовної давності."

За таких обставин, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що порушення прав позивача мало місце, втім з огляду на пропуск прокурором строку позовної давності, обгрунтовано відмовив у позові.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, де, зокрема, вказано на те, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав; від 08.11.2022 року у справі №910/11193/20, від 26.04.2022 року у справі №372/453/19, від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, від 06.02.2020 року у справі №916/2828/18 та у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 року у справі №3-18гс13, де зокрема, зазначено, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом проінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів, не приймаються, з огляду на таке.

Так, предметом позову у справі №488/5027/14-ц є визнання незаконним і скасування п. 40 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний акт виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, передання яких у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд заборонене; у справі №910/11193/20 позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами без згоди позивачів проведено реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке є державним майном; у справі №372/453/19 предметом позову є визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації та витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння вказаних земельних ділянок; у справі №362/44/17 предметом позову є витребування на користь територіальної громади в особі сільської ради земельних ділянок; у справі №916/2828/18 предметом позову є визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки; у справі №3-18гс13 предметом позову є визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.

"Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г."

Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається апелянт та обставини вказаних справ №488/5027/14-ц, №910/11193/20, №372/453/19, №362/44/17, №916/2828/18 та №3-18гс13, не є подібними до правовідносин у справі №917/724/21, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.05.2023 року у справі №917/724/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 02.08.2023 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя І.А. Шутенко