Рішення

від 24.05.2023 по справі 922/1095/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1095/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Борохі" (61030, м. Харків, вул. Джерельна, 59, код ЄДРПОУ 23323792) до Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (63523, Харківська область, чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10, код ЄДРПОУ 30614042) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Борохі" (далі - позивач) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (далі - відповідач) 60 616,00 грн заборгованості за договором №03/04-20 від 03.04.2020 року, 22 498,22 грн інфляційних та 3 642,87 грн 3% річних.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.03.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

13.04.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. №9080) в якому він не оспорює обставини, викладені в позовній заяві та зазначає, що 29.03.2023 та 10.04.2023 відповідачем було частково погашено заборгованість в розмірі 10 000,00 грн. Щодо вимог про стягнення річних та інфляційних заперечує.

25.04.2023 позивачем подано до суду:

- відповідь на відзив (вх. №10129/23) в якій він не погоджується з позицією відповідача щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних та річних та зазначає, що обов`язок по оплаті отриманого товару виник у відповідача в силу приписів ст. 692 Цивільного кодексу України;

- заяву про зменшення позовних вимог вх. №10130/23 у зв`язку з частковою оплатою заборгованості в сумі 10 000,00 грн, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 50 616,00 грн заборгованості за договором №03/04-20 від 03.04.2020 року, 22 498,22 грн інфляційних та 3 642,87 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Відповідно до ст. 252 ГПК України:

- Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

- Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

- Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Враховуючи, що заява позивача про зменшення позовних вимог подана з дотриманням норм Господарського процесуального кодексу України, суд приймає її та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

25.04.2023 відповідачем подано клопотання (вх. №10085) про долучення до матеріалів справи доказів погашення заборгованості перед позивачем в розмірі 5 000,00 грн.

01.05.2023 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив (вх. №10680).

02.05.2023 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог вх. №10885/23 у зв`язку з частковою оплатою заборгованості в сумі 5 000,00 грн, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 45 616,00 грн заборгованості за договором №03/04-20 від 03.04.2020 року, 22 498,22 грн інфляційних та 3 642,87 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Відповідно до ст. 252 ГПК України:

- Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

- Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

- Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Ухвалою суду від 27.03.2023 було роз`яснено судом, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки, 26.04.2023 сплив 30-денний строк на подання заяви про зменшення позовних вимог, за відсутності клопотання про поновлення такого строку, суд залишає без розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимоги вх. № 10885/23 від 02.05.2023.

Таким чином, суд продовжує розгляд позовних вимог в наступній редакції: стягнення з відповідача 50 616,00 грн заборгованості за договором №03/04-20 від 03.04.2020 року, 22 498,22 грн інфляційних та 3 642,87 грн 3% річних.

02.05.2023 позивачем подано заяву (вх. №10873/23 про вирішення питання про розподіл судових витрат по справі відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь, крім судового збору, 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу, яка долучена судом до матеріалів справи.

10.05.2023 позивачем подані пояснення (вх. №11685) на заперечення відповідача на відповідь на відзив, які долучені судом до матеріалів справи.

10.05.2023 відповідачем подано клопотання (вх. №11628) про долучення до матеріалів справи доказів погашення заборгованості перед позивачем в розмірі 5 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.04.2020 р. між ПП «Борохі» (далі - Позивач) та ПрАТ «Новопокровський завод залізобе тонних конструкцій» (далі - Відповідач) укладений договір поставки №03/04-20 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, Позивач продає, а Відповідач купує продукцію (будівельні матеріали - цемент), згідно до видаткових накладних.

Згідно п. 2.3 Договору, оплата продукції відбувається на умовах 100% передплати, якщо інше не обумовлене у Специфікаціях.

01.06.2021р. Позивачем відвантажено Відповідачу продукцію вартістю 67 770,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000048.

Дані обставини не оспорюються відповідачем.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач, лише частково сплатив вартість поставленої продукції.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов`язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з умов договору поставки, сторонами передбачені такі умови оплати за товар, як пе редплата. Тобто, обов`язок сплатити за товар виникає у покупця до дати поставки товару та при йняття товаророзпорядчих документів на нього. Дії Відповідача з оплати вартості товару пере дують діям Позивача з його поставки. Отже, відсутність оплати вартості товару у термін до його поставки, є порушенням Відповідачем умов договору щодо термінів сплати за товар. В той час як обов`язок Позивача з поставки товару ним виконано, що підтверджується відповідними первин ними документами.

Відтак, обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару до дати поставки виникає як згідно умов договору, так і в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 Господарського кодексу України) та не залежить від факту вистав лення позивачем-постачальником рахунку-фактури на оплату відповідачем-покупцем вартості здійсненої поставки товару.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29.09.2009р. по справі №37/405, згідно якої ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України, та не є простроченням кредитора в розу мінні статті 613 ЦК України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку з оплати поставленого товару.

Отже, відповідно до наведеного, помилковою є позиція Відповідача, що відсутність рахун ку-фактури змінює строки оплати Відповідачем за поставлений товар, передбачені умовами до говору.

Одночасно, згідно із ч.ч. І, 2 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним ви конанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`я зання або звичаїв ділового обороту.

Отже, наведені обставини підтверджують, що Відповідач був зобов`язаний сплатити за постав лений товар не пізніше (одночасно) його поставки Позивачем, тобто, не пізніше 01.06.2021р.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідачем не оспорено вказану заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як зазначає Позивач, Відповідачем на момент подання позовної заяви було здійснено часткову оплату вартості отриманого за накладною № РН-0000048 товару на суму 7 154,00 грн.

Також, 29.03.2023 платіжним дорученням №4048 Відповідачем було сплачено 5000,00 грн та що 5000,00 грн платіжним дорученням №4051 від 10.04.2023, у зв`язку з чим, позивачем були зменшені позовні вимоги в частині стягнення основного бору до 50 616,00 грн.

Крім того, в подальшому, відповідачем були здійснені платежі на загальну суму 10000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4057 від 24.04.2023 та №4080 від 09.05.2023.

Таким чином сума непогашеної заборгованості становить 40 616,00 грн.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 40 616,00 грн. основної заборгованості обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем додатково було сплачено позивачеві 10 000 грн після подання позову до суду та після подання заяви позивача про зменшення позовних вимог від 25.04.2023, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу річні та інфляцію.

Відповідно до ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява має містити обгрунтований розрахунок суми позову.

Перевіряючи арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який надано позивачем до матеріалів справи, судом встановлено, що його нарахування здійснені позивачем за період з 01.06.2021 (тоді як прострочення відповідача почалося з 02.06.2021).

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, однак розмір 3% річник становить 3 542,61 грн, а інфляційні втрати нараховані вірно, тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3 542,61 грн 3% річних та 22 498,22 грн інфляційних втрат.

В задоволенні позову в частині стягнення 100,26 грн річних суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2 680,90 грн.

Крім того, позивачем було подано заяву про стягнення з відповідача 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В обгрунтування понесення таких витрат позивачем до своєї заяви подано копію договору про надання правової допомоги від 13.03.2023 з додатком №1 від 24.03.2023, копію акту виконаних робіт від 26.04.2023,

Відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень, проте, су вважає такий розмір витрат є необґрунтованим, оскільки не відповідають складності справи, яка не є складною та ухвалою суду від 27.03.2023 визнана малозначною, а спірні правовідносини стосуються поставки товару за однією накладною та не потребують значного дослідження.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на наявність заперечень відповідача стосовно розміру заявлених до розподілу судових витрат на правничу допомогу та клопотання про їх зменшення, перевіривши документи, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог, суд вважає, що заявлені витрати у сумі15 000,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становлять надмірний тягар та суперечить принципу розподілу таких витрат.

З огляду на викладене та враховуючи незначну складність справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача, до 5 000,00 грн., в іншій частині ці витрати належить покласти на позивача.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, п. 2, ч. 1 ст. 231, ст.. ст.. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (63523, Харківська область, Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10, код ЄДРПОУ 30614042) на користь Приватного підприємства "Борохі" (61030, м. Харків, вул. Джерельна, 59, код ЄДРПОУ 23323792):

- 50 616,00 грн основної заборгованості,

- 22 498,22 грн інфляційних втрат,

- 3 542,61 грн 3% річних,

- 2 680,90 грн судового збору,

- 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В задоволенні позову в частині стягнення 100,26 грн 3% річних відмовити.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн основної заборгованості.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Приватне підприємство "Борохі" (61030, м. Харків, вул. Джерельна, 59, код ЄДРПОУ 23323792)

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Новопокровський завод залізобетонних конструкцій" (63523, Харківська область, чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. Островського, 10, код ЄДРПОУ 30614042)

Повне рішення складено "24" травня 2023 р.

СуддяС.А. Прохоров