Ухвала

від 23.05.2023 по справі 903/706/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/706/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Яровиця Парк",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя в особі Волинської філії державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя,

представник відповідача - Уманський С.О., адвокат (довіреність від 26.04.2023 № Д-397),

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя в особі Волинської філії державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя

на рішення господарського суду Волинської області від 06.12.2022 (головуючий суддя Гарбар І.О.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (головуючий Миханюк М.В., судді: Савченко Г.І., Саврій В.А.)

у справі № 903/706/22

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Яровиця Парк" (далі - Товариство)

до державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя в особі Волинської філії державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя (далі - Підприємство)

про стягнення 256 453,24 грн

та за зустрічним позовом Підприємства

до Товариства

про визнання недійсним пункту 6.1 договору про виконання проектно-кошторисних робіт та стягнення 13 492,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення 256 453,24 грн, з яких 211 800,00 грн - основна заборгованість, 37 446,24 грн - інфляційні втрати та 7 207,00 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством умов договору про виконання проектно-кошторисних робіт від 22.03.2021 № 22/03-21 ЯП (далі - Договір).

У свою чергу, Підприємство звернулось до суду із зустрічним позовом до Товариства про визнання недійсним пункту 6.1 Договору та стягнення з Товариства 13 492,00 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що даний пункт 6.1 Договору не відповідає діючому законодавству, не є форс-мажорною обставиною, порушує права однієї із сторін договору; 13 492,00 грн є різницею між сплаченими Товариством коштами та виконаною Підприємством роботою.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.12.22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, первісні позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 256 453,24 грн, з яких 211 800,00 грн - заборгованість за основним боргом; 374 46,24 грн - інфляційні втрати та 7 207,00 грн - 3 % річних. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- листом від 07.07.2021 № 4 Товариство повідомило Підприємство про розірвання Договору на підставі його пункту 6.1. З огляду на положення статей 653, 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) така одностороння відмова від Договору (розірвання), не потребує узгодження з Підприємством, а тому Договір є розірваним з ініціативи замовника (Товариства). Перевіривши правильність розрахунків Товариством нарахувань 3% річних та інфляційних, визнали їх арифметично правильними;

- правові підстави для визнання пункту 6.1 Договору недійсним відсутні;

- вимога Підприємства про стягнення 13 492,00 грн заборгованості за виконані роботи за Договором є необґрунтованою та недоведеною.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання уточненої касаційної скарги), посилаючись на те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 916/3009/17, від 06.08.2019 у справі № 911/1106/17, від 02.02.2022 у справі № 922/3961/20 щодо застосування статей 525, 526, 837, 849, 853, 888, 890 ЦК України у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Підприємства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підставами касаційного оскарження Товариством визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 916/3009/17, від 06.08.2019 у справі № 911/1106/17, від 02.02.2022 у справі № 922/3961/20 щодо застосування статей 525, 526, 837, 849, 853, 888, 890 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 916/3009/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що судами обох інстанцій встановлено, що позивач зволікав з власної ініціативи з погодженням документації та листом від 23.12.2016 № 7837, тобто вже після спливу строку для виконання робіт, передбаченого календарним планом, висловив виконавцю зауваження до фактично виконаних робіт. Відповідно до пункту 6.2 договору сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання договору. За висновками судів, зробленими на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, відповідач вчиняв необхідні дії для виконання обумовлених договором робіт в строк, надіславши замовнику всю необхідну проектну документацію, однак зволікання замовника уповільнювало виконання зазначених робіт в повному обсязі, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини виконавця щодо порушення строків виконання робіт. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про відсутність вини відповідача у порушенні строків виконання обумовлених договором робіт та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення з останнього штрафних санкцій за несвоєчасно виконані роботи. З аналізу положень статей 509, 526, 837, 854, 887-890 ЦК України вбачається, що на підставі договору підряду у замовника виникає обов`язок оплатити підряднику належним чином виконані роботи після їх остаточної здачі, якому кореспондує право підрядника вимагати таку оплату. Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач виконав проектно-вишукувальні роботи та надіслав на адресу замовника проектну документацію для розгляду та погодження. У зв`язку з відсутністю погодження розробленої документації зі сторони замовника, виконавець здійснити передбачену пункту 2.2 передачу та одержати позитивний висновок Державної експертизи не зміг в строки, обумовлені договором, через що листом від 12.12.2017 (вже після звернення позивача за первісним позовом до суду) № 12/12-1 звернувся до позивача з повідомленням про неможливість завершити виконані роботи за договором та просив прийняти фактично виконані роботи за договором, підписати належним чином акт виконаних робіт та оплатити фактично виконані роботи. З даним листом додатками були надіслані 4 екземпляри проектної документації, два екземпляри акта виконаних робіт та рахунок на оплату фактично виконаних робіт, як і було передбачено умовами укладеного сторонами договору підряду. Доказів розгляду та підписання зазначеного акта позивачем протягом 15 днів судами не встановлено, як і доказів мотивованої відмови від прийняття робіт оформленої, відповідно до п. 5.6. укладеного між сторонами договору, двостороннім актом з переліком зауважень та термінів їх усунення. За висновками судів обох інстанцій, з наявного в матеріалах справи висновку судового експерта від 28.02.2019 №СЕ-2504-1-1006.18, яким досліджувалось питання вартості та "об`єму" фактично виконаних проектно-вишукувальних робіт за об`єктом Облаштування пунктів пропуску філій ДП "АМПУ" комплексами автоматизованого контролю за переміщенням радіоактивних речовин та ядерних матеріалів з урахуванням укладеного між сторонами договору та зведеного кошторису, вбачається, що експерту невідомо весь "об`єм" фактично виконаних ТОВ "ДІФОК" проектно-вишукувальних робіт за об`єктом Облаштування пунктів пропуску філій ДП "АМПУ" комплексами автоматизованого контролю за переміщенням радіоактивних речовин та ядерних матеріалів. В той же час, ним досліджено вартість фактично виконаних проектно-вишукувальних робіт на підставі договору від 29.04.2016 № 54-В-АМПУ-16 та Зведеного кошторису на проектні і вишукувальні роботи (що є додатком № 5 до Договору). Відповідачем листом від 15.11.2016 № 15/11-4 на адресу позивача було направлено в повному обсязі розроблену у відповідності до договору проектну документацію на погодження, а також повний кошторис робіт, перелік мінімальних цін за проектами. Проте, ДП "АМПУ" зазначену проектну документацію не погодило та листами від 29.11.2016 №7121 та від 06.12.2016 № 7317 висунуло нові вимоги, щодо розроблення кошторисів та всіх додатків до них за кожною філією окремо, а листом від 23.12.2016 року № 7837 висловило зауваження до проектів разом з погодженням класу наслідків та категорії складності, а також мінімальних цін на матеріали та вироби. Зазначені зауваження відповідачем за первісним позовом були опрацьовані, проте ані в технічному завданні, ані в вартості робіт ці додаткові роботи враховані не були, відповідні зміни до договору внесені також не були. Разом з тим, у висновку експертом було встановлено, що роботи, передбачені договором та додатками до нього, виконані в повному обсязі та на загальну вартість 1 000 020 грн. з урахуванням ПДВ, що відповідає умовам договору, а саме, його ціні. Таким чином, оскільки відповідачем роботи, обумовлені договором та додатками до нього, були виконані у повному обсязі відповідно на суму 1 000 020 грн., з урахуванням сплаченого замовником авансу у розмірі 300 006 грн., а також того, що умовами договору та проектно-кошторисної документації вартість отримання висновку Державної експертизи проекту не була обумовлена, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення зустрічних позовних вимог та стягнення з ДП "АМПУ" на користь ТОВ "ДІФОК" залишку несплаченої вартості виконаних робіт у розмірі 700 014,00 грн на підставі частини другої статті 850 ЦК України;

- № 911/1106/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що пунктом 5.1 договору на виконання ремонтних робіт від 15.06.2016 № 10 сторони погодили, що приймання виконаних робіт за договором проводиться замовником протягом 3 робочих днів з моменту отримання від підрядника повідомлення про готовність предмету договору до передачі. Разом з повідомленням, підрядник передає замовнику підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт у 2 екземплярах. Відповідно до пункту 5.2 договору замовник протягом терміну, вказаного у пункті 5.1 договору, перевіряє якість і об`єм виконаних робіт за договором, що підтверджується підписанням замовником акту приймання-передачі виконаних робіт і в ті ж терміни передає підряднику акт приймання-передачі виконаних робіт у 1 екземплярі або у разі виявлення недоліків, без підписання акту приймання-виконаних робіт, передає підряднику перелік недоліків, викладений у письмовій формі. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2016 ФОП Базюк М. А. направив на адресу ТОВ "Епона" акт виконаних робіт, додаткову угоду з доповненнями, довідку про вартість виконаних робіт та додатки: №№ 1/1, 1/2, 2/1, 2/2, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком. У встановлений пунктом 5.2 договору строк відповідач за первісним позовом відповіді не надав, акт виконаних робіт та додаткову угоду з доповненнями не підписав. Таким чином, судами обох інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позивач направив на адресу замовника акт виконаних робіт, який не було підписано ТОВ "Епона" без зазначення причин відмови від вчинення відповідних дій. Тому, виходячи з вимог закону та умов укладеного між сторонами договору, попередні судові інстанції мотивовано стягнули з відповідача визначену суму заборгованості за виконану позивачем роботу, яка вважається прийнятою за відсутності у матеріалах справи вмотивованої відмови ТОВ "Епона" від підписання акту приймання-передачі. Не може бути прийнято до уваги аргумент скаржника про те, що акт виконаних робіт містить неузгоджений перелік, обсяги та вартість робіт, оскільки в матеріалах справи відсутня вмотивована відмова ТОВ "Епона" від підписання акту приймання-передачі та відповідно будь-які зауваження до цього акту. При цьому у відзиві на позов та апеляційній скарзі ТОВ "Епона" не наголошувало на тому, що акт виконаних робіт містить неузгоджений перелік, обсяги та вартість робіт. Щодо аргументу скаржника про те, що суди помилково ототожнили направлення акта виконаних робіт з повідомлення підрядника про готовність до передання робіт слід зазначити, що заявник вдався до власного тлумачення висновків судів, які відхилили доводи відповідача за первісним позовом про відсутність при переданні спірного акту приймання робіт такого документу як повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, з огляду на те, що умовами договору його форми не визначено, а за змістом документів, що були направлені ТОВ "Епона", зокрема, акту виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт, вбачається настання умов, визначених пунктами 5.1, 5.2, 5.3 договору. З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову щодо стягнення заборгованості за виконану роботу та відповідно річних і інфляційних. Розрахунки суду першої інстанції перевірені апеляційною інстанцією. Що стосується зустрічного позову колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для його задоволення в частині стягнення пені за прострочення виконання ФОП Базюком М. А. своїх зобов`язань за договором на виконання ремонтних робіт та відмову у стягненні збитків у зв`язку із необґрунтуванням і не доведенням ТОВ "Епона": складу цивільного (господарського правопорушення) та наявності обставин, з якими законодавство пов`язує можливість відшкодування збитків. Розрахунки суду першої інстанції перевірені апеляційною інстанцією, а у відповідній частині здійснено власний розрахунок. Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2017 було призначено у даній справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, однак, від останнього надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи. Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2018 повторно призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, проте від останнього також надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи. Згідно з вказаним повідомленням неможливість проведення експертизи викликана відсутністю в судового експерта вихідних даних для її проведення у зв`язку з тим, що клопотання експерта про надання необхідних документів та вихідних даних для проведення судової будівельно-технічної експертизи не було задоволено ініціатором її проведення - ТОВ "Епона". Посилання заявника на добросовісність дій ТОВ "Епона" в контексті наміру узгодження з позивачем за первісним позовом переліку недоліків, які необхідно було усунути, не може бути підставою для відмови у первісному позові, оскільки це не позбавляє сторону обов`язку дотримання норм чинного законодавства та виконання умов договору;

№ 922/3961/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що, у разі відмови замовника від договору підряду з посиланням на частину другу статті 849 ЦК України, обов`язковому дослідженню підлягає наявність чи відсутність передбачених зазначеною нормою підстав для такої відмови, зокрема щодо порушення з боку підрядника умов відповідного договору. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з цим позовом до суду, Управління, крім посилання на узгоджену сторонами у спірному договорі можливість його одностороннього розірвання та на дотримання Позивачем відповідного порядку, також зазначало про порушення Відповідачем умов вказаного договору, які стосуються строку початку будівельних робіт та введення об`єкта будівництва до експлуатації, що, на думку Управління, є підставою для розірвання спірного договору від 28.02.2018 згідно з частиною другою статті 849 ЦК України. Так, у пункті 2.2 договору від 28.02.2018 сторони обумовили плановий термін введення об`єкта будівництва до експлуатації - лютий 2020 року. Водночас, згідно з пунктом 4.4.3 зазначеного договору ТОВ "Східбудкомплект" зобов`язане забезпечити початок виконання робіт протягом 30 робочих днів з дати набрання чинності цим договором та не пізніше 60 робочих днів з моменту отримання доступу до будівельного майданчику (та за умови його очищення від об`єктів), але після отримання усіх дозвільних документів. Крім того, за умовами пункту 5.4 договору він може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою Позивача, якщо Відповідач не виконує чи неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, у тому числі якщо ТОВ "Східбудкомплект" без поважних причин протягом 6 місяців не приступило до виконання робіт за цим договором, або у разі, якщо Відповідач протягом року від запланованого терміну не здійснить введення об`єкта в експлуатацію у стані, який відповідатиме усім технічним нормам та який є функціональним (крім незалежних від нього обставин), а також підключеним до мереж газопостачання, електропостачання та каналізації. Відповідно до пункту 5.7 договору у разі незгоди однієї із сторін із достроковим розірванням договору сторона має право звернутися для вирішення цього питання до суду відповідно до чинного законодавства. Однак, господарські суди попередніх інстанцій викладене залишили поза увагою та, незважаючи на відповідні доводи Позивача, взагалі не встановили наявності чи відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 849 ЦК України щодо розірвання укладеного між сторонами договору, зосередившись лише на дослідженні питання дотримання Управлінням обумовленого в договорі порядку одностороннього розірвання цього правочину, а також питання виконання/невиконання останнім умов зазначеного договору в частині своєчасного надання документації для будівництва об`єкта. Колегія суддів зазначила, що господарський суд під час прийняття судового рішення керується не лише тими нормативно-правовими актами, на які посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Верховний Суд звернув увагу, що місцевий та апеляційний господарські суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у позовній заяві, повинні керуватись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має перевірити доводи сторін і самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Таким чином, при вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок цієї процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою принципу jura novit curia. Однак, місцевий і апеляційний господарські суди наведеного не врахували та не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 849 ЦК України у зв`язку з чим не з`ясували істотні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у тому числі з мотивів неналежного виконання Позивачем своїх обов`язків за договором щодо надання Відповідачу технічної документації для організації проектування, врахувавши, що у справі № 922/1254/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудкомплект" до Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (предметом якого були вимоги про визнання недійсними результати конкурсу, проведеного відповідачем, на укладення договору спільної діяльності забудови багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул. Семінарська, 46, за результатом його проведення між відповідачем і Приватним акціонерним товариством "Трест Житлобуд-1", а також про зобов`язання відповідача виконати свої зобов`язання за договором № 303/39/21 УКБ від 28.02.2018 в натурі шляхом передачі позивачу будівельного майданчика у стані, визначеному у договорі, і належну земельну, технічну, дозвільну документацію, містобудівні умови та обмеження щодо забудови, дозвіл на будівництво багатоповерхових житлових будинків за адресою: м. Харків, вул.Семінарська,46) були встановлені обставини пов`язані з виконанням позивачем вказаних зобов`язані за спірним договором з 07.08.2018. Таким чином, суди, оцінивши доводи Відповідача про те, що Управління порушило обумовлений в договорі строк на надання технічної документації для організації проектування, із посиланням на судові рішення у справі № 922/1254/19, у той же час не надали оцінки доводам позивача щодо порушення з боку ТОВ "Східбудкомплект" умов вказаного договору в частині недотримання строку початку будівельних робіт вже після отримання наведеної документації. При цьому відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. У такий спосіб зазначені обставини, у випадку незгоди підлягають спростуванню стороною в загальному порядку та, відповідно, повинні бути оцінені судом з урахуванням предмету, підстав позову, а також встановлених обставин справи. За таких обставин посилання скаржника на наявність передбаченої статтею 287 ГПК України підстави для подання касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

При цьому у даній справі № 903/706/22 судами встановлено, що відповідно до пункту 6.1 Договору, Товариство рекомендованим листом (з повідомленням про вручення) від 07.07.2021 № 4, повідомило виконавця (Підприємство) про припинення зобов`язання шляхом розірвання Договору та просило повернути кошти в сумі 211 800,00 грн, сплачені Товариством в якості авансу.

Повідомлення-вимога отримана Підприємством 09.07.2021, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Підприємство направило Товариству лист від 12.07.2021 № 96/1-3 з розрахунком вартості виконаних проектних робіт.

Також Підприємством направлено Товариству лист від 15.07.2021 № 97/8-3, в якому, зокрема зазначено, що Підприємство надає Товариству документацію розроблену згідно з Договором, а саме: накладну на розроблені креслення, акт здачі-приймання виконаних проектних робіт та додаткову угоду.

22.07.2021 Товариство надіслало лист на адресу Підприємства, яким повідомило про свою незгоду з документами щодо прийняття робіт на виконання договору та відмову про їх підписання, у зв`язку з тим, що вони виконані не у відповідності до умов Договору, нормативної документації та завданням на проектування (оскільки завдання на проектування взагалі не було сформовано та затверджено замовником, а містобудівний розрахунок взагалі ним не замовлявся), а також повторно повідомило про розірвання Договору відповідно до пункту 6.1 Договору та повернення коштів.

Згідно із статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо умовами договору та можуть як ставитися в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Отже, за змістом наведеної норми розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.

Судами встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного між ними Договору.

Частиною першою статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно з частиною четвертою статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Суди встановили, що сторони в пунктом 6.1 договору погодили, що замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір.

Таким чином, замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 07.07.2021 № 4 Товариство повідомило Підприємство про розірвання Договору на підставі пункту 6.1.

Враховуючи, що така одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення статей 653, 849 ЦК України, не потребує узгодження з Підприємством, суди дійшли висновку, що Договір є розірваним з ініціативи замовника.

Також судами встановлено, що вимоги Підприємства про визнання недійсним пункту 6.1 Договору є безпідставним та необґрунтованим, оскільки правові підстави для визнання пункту 6.1 Договору недійсним відсутні.

Судами встановлено, що вимоги Підприємства про стягнення з Товариства 13 492,00 грн заборгованості за виконані роботи за Договором є необґрунтованими та недоведеними, оскільки у листі від 22.07.2021 № 15/1 Товариство повідомило про свою незгоду з документами щодо прийняття робіт на виконання Договору та обґрунтувало відмову про їх підписання, а саме зазначивши, що містобудівний розрахунок, вартість робіт по розробці якого оцінена Підприємством в сумі 214 992,00 грн, з ПДВ, не замовлявся, не виконувався, та і не міг виконуватися Підприємством у рамках Договору, оскільки ні умовами Договору, ні умовами нормативної документації (ДБН А.2.2-3-2014 ?Склад та зміст проектної документації на будівництво?) зазначений документ не відноситься до складу робочого проекту, відповідно, і не може входити до складу робіт за Договором. Повідомило про відмову від підписання наданого ?Акта № 22/03-21 ЯП здачі-приймання виконаних проектно-кошторисних робіт складених за договором № 22/03-21 ЯП від 22 березня 2021р.? без дати та накладної від 15.07.2021 № 08, у зв`язку з їх виконанням не у відповідності до умов Договору, нормативної документації та завдання на проектування. Також, повідомило про неможливість усунення недоліків у виконаних роботах, оскільки вони не відповідають умовам Договору по суті, відповідно і строк для їх виправлення встановлений бути не може з огляду на розірвання Договору на підставі пункту 6.1.

Крім того роботи про які зазначає Підприємство, а саме виготовлення завдання на проектування, містобудівний розрахунок, модель 3D (візуалізація), варіанти планів поверхів і благоустрою, не входять до складу проектних робіт передбачених Договором.

Враховуючи викладене та відсутність належних доказів виконання робіт за Договором, суди дійшли висновку, що роботи за Договором Підприємством не були виконані, а тому вимога про стягнення заборгованості у розмірі 13 492,00 грн за виконані роботи за Договором задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя в особі Волинської філії державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя на рішення Господарського суду Волинської області від 06.12.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/706/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко