Рішення

від 17.05.2023 по справі 910/13572/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2023Справа № 910/13572/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка,12/14, код ЄДРПОУ 32114278)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" (03119, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 4, офіс 10, код ЄДРПОУ 40459518)

про стягнення 296 561,83 грн,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" (03119, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 4, офіс 10, код ЄДРПОУ 40459518)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка,12/14, код ЄДРПОУ 32114278)

про стягнення 133 948,93 грн,

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Питель М.В.

від відповідача за первісним позовом: Сидорова Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» про стягнення заборгованості за договором № ПД-62 від 29.11.2019 у розмірі 296 561,83 грн, з яких: 204 837,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн трьох відсотків річних та 50 140,59 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.12.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

22.12.2022 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

18.01.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

23.01.2023 через відділ діловодства суду Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» подана зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» про стягнення 133 948,93 грн збитків, які виникли в процесі виконання договору № ПД-62 про надання послуг від 29.11.2019. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» в супереч вимогам Податкового кодексу України не зареєструвало податкові накладні на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» про стягнення 133 948,93 грн. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом. Постановлено здійснювати розгляд справи № 910/13572/22 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 13.02.2023.

10.02.2023 на електронну адресу суду від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника.

Представник позивача за первісним позовом у засіданні суду 13.02.2023 заперечень щодо клопотання представника відповідача за первісним позовом про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника не навів та повідомив, що має намір подати відзив на зустрічну позовну заяву, попередньо ознайомившись з її матеріалами.

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача за первісним позовом, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 відкладено підготовче засідання на 15.03.2023.

20.02.2023 від позивача за первісним позовом засобами поштового зв`язку надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, який залучено до матеріалів справи..

У підготовчому засіданні 15.03.2023 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2023.

У судовому засіданні 19.04.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 17.05.2023.

16.05.2023 на електронну адресу суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, до якого останнім долучено копію платіжного доручення №264 на суму 5 000,00 грн та виписку на підтвердження платежу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідачем було частково погашено заборгованість у сумі 11 536,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №3 від 04.01.2023 на суму 3536,00 грн, №20 від 06.01.2023 на суму 3000,00 грн та № 264 від 22.02.2022 на суму 5 000,00 грн.

Судом встановлено, що надані докази свідчать про відсутність предмету спору в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 11 536,00 грн, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в цій частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 провадження у справі №910/13572/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 11 536,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; вирішено подальший розгляд у справі за первісними позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" здійснювати про стягнення заборгованості за договором № ПД-62 від 29.11.2019 у розмірі 285 025,92 грн, з яких 193 301,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн трьох відсотків річних та 50 140,59 грн пені.

Представник позивача за первісним позовом у засіданні суду 17.05.2023 підтримав первісні вимоги та просив відмовити в зустрічному позові.

Представник відповідача за первісним позовом у засіданні суду 17.05.2023 проти первісного позову заперечував в повному обсязі, просив задовольнити зустрічні позовні вимоги.

17.05.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» (далі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг №ПД-62, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику друкарські послуги (далі - замовлення) на підставі підписаних сторонами додатків до цього договору, які є його невід`ємною частиною, і в яких визначаються тираж, технічні умови, графіки чи строки надання послуг, ціна, умови доставки, строки здійснення розрахунків та інші умови за згодою сторін.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору №ПД-62 передача - приймання наданих послуг здійснюються згідно з актами надання послуг.

У випадку, якщо інше не зазначено сторонами в додатках до цього договору, готову продукцію замовник отримує на складі виконавця на умовах самовивозу.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна за одиницю замовлення та/або вартість замовлення визначається сторонами в додатках до цього договору.

Згідно з п. 5.2. договору розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця згідно умов та строків, викладених в додатках до цього договору.

Відповідно до п. 6.2.1. договору при порушенні строків виконання замовлення виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданої продукції за кожний робочий день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дня підписання та діє до 31 грудня 2020 року (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору №ПД-62 у період з 17.02.2022 до 24.02.2022 позивач надав, а відповідач прийняв друкарські послуги, зокрема:

- 17.02.2022 на суму 19 536,00 грн, у т.ч. ПДВ - 3 256,00 грн (Акт надання послуг №506 від 17.02.2022);

- 21.02.2022 на суму 19 789,85 грн, у т.ч. ПДВ - 3 298,31 грн (Акт надання послуг №539 від 21.02.2022);

- 22.02.2022 на суму 5 206,50 грн, у т.ч. ПДВ - 867,75 грн (Акт надання послуг №556 від 22.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 2 600,00 грн, у т.ч. ПДВ - 433,33 грн (Акт надання послуг №564 від 23.02.2022);

-23.02.2022 на суму 1 560,00 грн, у т.ч. ПДВ - 260,00 грн (Акт надання послуг №565 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 63 246,83 грн, у т.ч. ПДВ - 10 541,14 грн (Акт надання послуг №566 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 27 181,42 грн, у т.ч. ПДВ - 4 530,24 грн (Акт надання послуг №567 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 14 222,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2 370,33 грн (Акт надання послуг №568 від 23.02.2022);

- 24.02.2022 на суму 19 008,00 грн, у т.ч. ПДВ - 3 168,00 грн (Акт надання послуг №603 від 24.02.2022);

- 24.02.2022 на суму 32 486,96 грн, у т.ч. ПДВ - 5 414,49 грн (Акт надання послуг №604 від 24.02.2022).

Загальна вартість вказаних послуг склала 204 837,56 грн.

Однак, як зазначає позивач за первісним позовом, у порушення власних зобов`язань, визначених умовами договору №ПД-62, відповідач не оплатив позивачу вказані послуги.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, відповідачем було частково погашено заборгованість у сумі 11 536,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №3 від 04.01.2023 на суму 3536,00 грн, №20 від 06.01.2023 на суму 3000,00 грн та № 264 від 22.02.2023 на суму 5 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 провадження у справі №910/13572/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 11 536,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; вирішено подальший розгляд у справі за первісними позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" здійснювати про стягнення заборгованості за договором № ПД-62 від 29.11.2019 у розмірі 285 025,92 грн, з яких 193 301,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн трьох відсотків річних та 50 140,59 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання щодо строків оплати наданих послуг за договором, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Оцінюючи подані позивачем за первісним позовом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписом статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору в період з 17.02.2022 до 24.02.2022 року позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 204 837,56 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками позивача та відповідача актами надання послуг, зокрема, №506 від 17.02.2022, №539 від 21.02.2022, №556 від 22.02.2022, №564 від 23.02.2022, №565 від 23.02.2022, №566 від 23.02.2022, №567 від 23.02.2022, №568 від 23.02.2022, №603 від 24.02.2022 та №604 від 24.02.2022.

Відповідачем частково сплачено суму боргу у розмірі 11 536,00 грн, в зв`язку з чим неоплаченими залишилися послуги на суму 193 301,56 грн.

Відповідачем дана обставина не заперечується і не спростована.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів того, що у строк, встановлений договором, відповідач за первісним позовом здійснив оплату наданих позивачем послуг в повному обсязі, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд вважає за можливе задовольнити первісні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 193 301,56 грн суми основного боргу.

У зв`язку з порушенням відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання за договором позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 4 100,18 грн за період з 25.02.2022 по 31.10.2022, інфляційні втрати в розмірі 37 483,59 грн за період з 25.02.2022 по 31.10.2022, пеню в розмірі 50 140,59 грн за період з з 25.02.2022 по 31.10.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 №904/7401/16.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірними, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 100,18 грн 3 % річних та 37 483,50 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 50 140,59 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.2.1. договору при порушенні строків виконання замовлення виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданої продукції за кожний робочий день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, пункт 6.2.1. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 6.2.1. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 50 140,59 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та пункт 6.5. договору, в якому зазначено, що виконавець виплачує замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Отже, враховуючи вищевикладене, до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 35 500,83 грн.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем первісні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 193 301,56 грн, пені у розмірі 35 500,83 грн, інфляційних втрат у розмірі 37 483,50 грн та 3% річних у розмірі 4 100,18 грн.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» про стягнення 107 373,15 грн збитків, які виникли в процесі виконання договору № ПД-62 про надання послуг від 29.11.2019, та стягнення 3% річних у розмірі 2 787,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 23 788,78 грн, суд зазначає наступне.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ», всупереч вимогам Податкового кодексу України, не зареєструвало податкові накладні на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що таке порушення ТОВ «МЕГА- ПОЛІГРАФ» позбавило ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 107 373,15 грн.

У зв`язку з вищевикладеним позивач за зустрічним позовом зазначає, що ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» понесло збитки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість (ПДВ) має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг; не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

За змістом пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

У свою чергу, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не передбачає можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 - 3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами частин 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Системний аналіз положень пункту 187.1 ст. 187 та пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що датою виникнення податкового зобов`язання з постачання товарів в даному випадку є дата відвантаження товару та при здійсненні операції з постачання товару платник податку - продавець був зобов`язаний в установлені строки скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, а також надати її покупцю за його вимогою, у свою чергу, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, є підставою для нарахування покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту, а відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товару податкової накладної в ЄРПН не дає права покупцю на включення суми ПДВ до податкового кредиту, проте не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної у податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що у відповідності до вищевказаних положень Податкового кодексу України, відповідач за зустрічним позовом був зобов`язаний скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022. Оскільки таке порушення ТОВ «МЕГА- ПОЛІГРАФ» позбавило ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 107 373,15 грн.

Доказів на підтвердження складення та реєстрації відповідачем за зустрічним позовом податкових накладних в ЄРПН щодо надання послуг матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Порушення відповідачем порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період скарги на такого постачальника з доданням певного пакету документів. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 917/799/17.

З огляду на викладене, позивачем за зустрічним позовом не доведено суду понесення ним реальних збитків у розмірі суми ПДВ, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту, у зв`язку з невиконанням відповідачем за зустрічним позовом свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної на поставлений товар в ЄРПН.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання письмового запиту контролюючого органу, в якому зазначається інформація із скарги, пояснень та документального підтвердження на цей запит.

Отже, у випадку подання позивачем за зустрічним позовом разом з податковою декларацією за відповідний звітний податковий період скарги на дії відповідача за зустрічним позовом податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення. Необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення ним правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 911/224/19 від 10.03.2020. Таких доказів суду не надано.

Порушення передбачених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є підставою для застосування до такого платника податків штрафів у розмірах, встановлених Податковим кодексом України, проте доказів на підтвердження накладення на відповідача штрафів за порушення норм податкового законодавства позивачем також не надано.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що в діях відповідача за зустрічним позовом відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає можливість притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

З приводу правової позиції позивача за зустрічним позовом, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача за зустрічним позовом має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач за зустрічним позовом самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не надано ані копій платіжних доручень про оплату відповідачу за зустрічним позовом вказаних послуг, у т.ч. нарахованого податку на додану вартість за операціями постачання-придбання друкарських послуг, ані податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, де визначено розмір його зобов`язання з податку на додану вартість з урахуванням різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за цей період, ані копії платіжного доручення про сплату зобов`язань з податку на додану вартість за лютий 2022 року. Таки чином, позивачем за зустрічним позовом не доведено заподіяння йому збитків.

Більше того, господарський суд не може дійти беззаперечного висновку про те, що позивач за зустрічним позовом не може відшкодувати ПДВ саме з вини відповідача за зустрічним позовом, а не з вини покупця, оскільки останнім не вчинено дій, передбачених нормами чинного законодавства України для відшкодування сплаченого ПДВ.

Отже, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 107 373,15 грн, є менш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову залишаються за позивачем за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" (03119, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 4, офіс 10, код ЄДРПОУ 40459518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка,12/14, код ЄДРПОУ 32114278) заборгованість у розмірі 193 301 (чотириста вісімдесят шість тисяч вісімдесят) грн 56 коп., пеню у розмірі 35 500 (тридцять п`ять п`ятсот) грн 83 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 37 483 (тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят три) грн 50 коп., 3% річних у розмірі 4 100 (чотири тисячі сто) грн 18 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 055 (чотири тисячі п`ятдесят п`ять) грн 80 коп.

3. У решті первісних позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина