Постанова

від 12.09.2023 по справі 910/13572/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2023 р. Справа№ 910/13572/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 12.09.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.05.2023 (повний текст складено 25.05.2023)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

від 31.05.2023

у справі № 910/13572/22 (суддя Андреїшина О.І.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім"

про стягнення 296 561, 83 грн,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф"

про стягнення 133 948, 93 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» про стягнення 296 561,83 грн, з яких: 204 837,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн 3% річних та 50 140,59 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № ПД-62 від 29.11.2019 щодо оплати за отримані друкарські послуги.

У подальшому, у січні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» звернулось до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» про стягнення 133 948,93 грн збитків, які виникли в процесі виконання договору № ПД-62 про надання послуг від 29.11.2019.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» всупереч вимогам Податкового кодексу України не зареєструвало податкові накладні на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022, чим завдало позивачу за зустрічним позовом збитки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 провадження у справі №910/13572/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 11536,00 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.

Постановлено подальший розгляд у справі за первісними позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" здійснювати про стягнення заборгованості за договором № ПД-62 від 29.11.2019 у розмірі 285 025,92 грн, з яких 193 301,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн трьох відсотків річних та 50 140,59 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі №910/13572/22 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" заборгованість у розмірі 193 301, 56 грн, пеню у розмірі 35 500, 83 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 37 483, 50 грн, 3% річних у розмірі 4 100, 18 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 055, 80 грн.

У решті первісних позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/13572/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13572/22 задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 14 770, 12 грн.

У задоволенні заяви в частині решти суми витрат на правову допомогу відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, зустрічний позов задовольнити, судові витрати покласти на ТОВ «Мега-Поліграф», мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач за первісним позовом зазначає, що умовами договору про надання послуг не встановлено строку здійснення відповідачем за первісним позовом дати кінцевої оплати наданих позивачем послуг, останній в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не звертався до відповідача з вимогою про сплату грошових коштів, а одразу звернувся з позовною заявою до суду. За вказаних обставин, відповідача не можна вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання, в свою чергу права позивача не порушено, оскільки строк виконання зобов`язання не настав.

В частині зустрічного позову ТОВ «Видавництво УМД» вказує, що ТОВ «Мега-Поліграф» в супереч вимогам Податкового кодексу України не зареєструвало податкові накладні на загальну суму 107373,15 грн, що позбавило ТОВ «Видавництво УМД» права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на вказану суму. А порушення ТОВ «Мега-Поліграф» п. 10.3 договору в частині повідомлення позивача за зустрічним позовом про зміну статусу платника податку на додану вартість за 15 календарних днів до моменту внесення таких змін, позбавило ТОВ «Видавництво УМД» можливості звернутись зі скаргою до контролюючих органів щодо неправомірних дій ТОВ «Мега-Поліграф» щодо не реєстрації податкових накладних. Зазначеними порушеннями ТОВ «Мега-Поліграф» завдало позивачу за зустрічним позовом збитки у сумі 107373,15 грн.

Крім того, ТОВ «Видавництво УМД» вважає необґрунтованим додаткове рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у заявленому розмірі, оскільки в порушення вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України представником позивача не надано детальний опис робіт (наданих послуг), адже копії актів виконаних робіт не містять жодної деталізації щодо надання правової допомоги саме у даній справі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Мега-Поліграф» визнає висновки суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову законним та обґрунтованими, а відтак просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

05.09.2023 та 11.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» надійшли заяви про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості на загальну суму 41 079,56 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Заяви обґрунтовані тим, що 08.09.2023 відповідач за первісним позовом здійснив оплату за договором №ПД-62 від 29.11.2019 на користь позивача у сумі 41079,56 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, №№1 від 14.06.2023, №1241 від 04.07.2023, №1331 від 22.07.2023, №1332 від 22.07.2023, №1388 від 26.07.2023, №1476 від 14.08.2023, №1604 від 28.08.2023, №1591 від 04.09.2023, №1632 від 08.09.2023.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного правовідношення між сторонами, яке було підставою звернення позивача до суду за захистом своїх інтересів.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Колегія суддів зазначає, що оплата заборгованості за договором у сумі 41 079,56 грн відбулась вже після прийняття рішення судом першої інстанції, а саме у період з 14.06.2023 по 08.09.2023. Однак, з огляду на положення статі 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції процесуально обмежений межами перегляду справи у суді, тому переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції станом на момент його прийняття. Обставини погашення відповідачем основної заборгованості, яка відбулась уже після прийняття судом рішення, не можуть прийматись до уваги суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» у даній справі.

Враховуючи викладене вище, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 41 079,56 грн задоволенню не підлягає.

Явка представників у судове засідання

В судовому засіданні 12.09.2023 був присутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф".

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, водночас, 11.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване тим, що його представник буде приймати участь в іншому судовому засіданні, призначеному в Оболонському районному суді міста Києва.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Відповідач за первісним позовом у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи не наголошує на обставинах, які, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, та викладення ним своєї правової позиції у заяві по суті спору (апеляційній скарзі), перешкоджали б суду здійснити розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» без участі його представника. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заявником не надано докази на підтвердження викладених у клопотанні обставин, а саме зайнятості представника у іншому судовому засіданні.

Учасник справи, який в силу норм статті 42 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний сприяти суду в своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Отже, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ», колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, 29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» (замовник) було укладено договір про надання послуг №ПД-62, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику друкарські послуги (замовлення) на підставі підписаних сторонами додатків до цього договору, які є його невід`ємною частиною, і в яких визначаються тираж, технічні умови, графіки чи строки надання послуг, ціна, умови доставки, строки здійснення розрахунків та інші умови за згодою сторін.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору №ПД-62 передача - приймання наданих послуг здійснюються згідно з актами надання послуг.

У випадку, якщо інше не зазначено сторонами в додатках до цього договору, готову продукцію замовник отримує на складі виконавця на умовах самовивозу.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна за одиницю замовлення та/або вартість замовлення визначається сторонами в додатках до цього договору.

Згідно з п. 5.2. договору розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця згідно умов та строків, викладених в додатках до цього договору.

Відповідно до п. 6.2.1. договору при порушенні строків виконання замовлення виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданої продукції за кожний робочий день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дня підписання та діє до 31 грудня 2020 року (п. 10.1. договору).

Згідно з пунктами 10.1., 10.2. договору, якщо сторона не пізніше, ніж за 10 (десять) днів до закінчення дії договору не повідомить в письмовій формі одна одну про необхідність припинення цього договору, його дія автоматично продовжується строком на кожний наступний один рік.

Отже, на виконання умов договору у період з 17.02.2022 до 24.02.2022 позивач надав, а відповідач прийняв друкарські послуги, зокрема:

- 17.02.2022 на суму 19 536,00 грн, у т.ч. ПДВ - 3 256,00 грн (Акт надання послуг №506 від 17.02.2022);

- 21.02.2022 на суму 19 789,85 грн, у т.ч. ПДВ - 3 298,31 грн (Акт надання послуг №539 від 21.02.2022);

- 22.02.2022 на суму 5 206,50 грн, у т.ч. ПДВ - 867,75 грн (Акт надання послуг №556 від 22.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 2 600,00 грн, у т.ч. ПДВ - 433,33 грн (Акт надання послуг №564 від 23.02.2022);

-23.02.2022 на суму 1 560,00 грн, у т.ч. ПДВ - 260,00 грн (Акт надання послуг №565 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 63 246,83 грн, у т.ч. ПДВ - 10 541,14 грн (Акт надання послуг №566 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 27 181,42 грн, у т.ч. ПДВ - 4 530,24 грн (Акт надання послуг №567 від 23.02.2022);

- 23.02.2022 на суму 14 222,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2 370,33 грн (Акт надання послуг №568 від 23.02.2022);

- 24.02.2022 на суму 19 008,00 грн, у т.ч. ПДВ - 3 168,00 грн (Акт надання послуг №603 від 24.02.2022);

- 24.02.2022 на суму 32 486,96 грн, у т.ч. ПДВ - 5 414,49 грн (Акт надання послуг №604 від 24.02.2022).

Загальна вартість вказаних послуг склала 204 837,56 грн.

Вказані вище акти наданих послуг підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін, послуг прийняті замовником без зауважень.

Звертаючись із даним позовом до суду, ТОВ «Мега-Поліграф» зазначає, що ТОВ "Видавництво Український Медіа Дім" в порушення власних зобов`язань, визначених умовами договору, не здійснив оплату вказаних послуг.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи вже після порушення провадження у даній справі, відповідачем було частково погашено заборгованість у сумі 11 536,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №3 від 04.01.2023 на суму 3536,00 грн, №20 від 06.01.2023 на суму 3000,00 грн та № 264 від 22.02.2023 на суму 5 000,00 грн.

У зв`язку з чим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 провадження у справі №910/13572/22 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 11 536,00 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; вирішено подальший розгляд у справі за первісними позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" здійснювати про стягнення заборгованості за договором № ПД-62 від 29.11.2019 у розмірі 285 025,92 грн, з яких 193 301,56 грн основного боргу, 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн трьох відсотків річних та 50 140,59 грн пені.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» у свою чергу звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ» про стягнення 133 948,93 грн збитків, які виникли в процесі виконання договору № ПД-62 про надання послуг від 29.11.2019.

Зустрічні позовні вимоги ТОВ «Видавництво УМД» обґрунтовує тим, що ТОВ «Мега-Поліграф» в супереч вимогам Податкового кодексу України не зареєструвало податкові накладні на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022, чим завдало позивачу за зустрічним позовом збитки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своє правовою природою є договором про надання послуг, а тому правовідносини між сторонами регулюються Главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Виконавець повинен надати послугу особисто (частина 1 статті 902 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За встановленими обставинами, позивачем за первісним позовом за період з 17.02.2022 по 24.02.2022 надано відповідачу за первісним позовом друкарські послуги на загальну суму 204837,56 грн, що підтверджується відповідними актами надання послуг. Проте станом на момент звернення з даним позовом до суду відповідач за первісним позовом не здійснив оплату прийнятих послуг, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 204837,56 грн.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що вже після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем здійснено сплату основного боргу у сумі 11 536,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №3 від 04.01.2023 на суму 3536,00 грн, №20 від 06.01.2023 на суму 3000,00 грн та № 264 від 22.02.2023 на суму 5 000,00 грн

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі, неоплаченим залишається основний борг у сумі 193 301,56 грн.

Разом з тим, ТОВ «Видавництво УМД» вважає, що оскільки договором не встановлено кінцевого строку для оплати визначених договором послуг, відповідача не можна вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання, в свою чергу права позивача не порушено, оскільки строк виконання зобов`язання не настав.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком відповідача за первісним позовом, з огляду на наступне.

Двосторонній характер договору про надання послуг зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору виконавець бере на себе обов`язок надати друкарські послуги (виготовлення поліграфічної продукції) і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник зі свого боку набуває права вимагати від виконавця передачі поліграфічної продукції та зобов`язаний здійснити оплату.

Надаючи оцінку умовам укладеного сторонами договору, суд апеляційної інстанції встановив, що тираж, технічні умови, графіки чи строки надання послуг, ціна умови доставки, строки здійснення розрахунків погоджуються сторонами шляхом укладення додатків до договору, а передача-приймання наданих послуг здійснюється згідно з актами надання послуг.

Як зазначалось вище, за актами надання послуг ТОВ «Видавництво УМД» прийняло виконані ТОВ «Мега-Поліграф» друкарські послуги у повному обсязі та без заперечень щодо їх кількості, якості і строків виконання, відтак колегія суддів дійшла до висновку про те, що у відповідача за первісним позовом виникло зобов`язання з їх оплати.

Оскільки, доказів оплати заборгованості у сумі 193 301,56 грн станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції не надано, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

ТОВ «Мега-Поліграф» також заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом 37 483,59 грн інфляційних втрат, 4 100,18 грн 3% річних та 50 140,59 грн пені.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 №904/7401/16.

Оскільки судом встановлено прострочення відповідача за первісним позовом щодо оплати друкарських послуг, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат наданий позивачем, встановив, що він є арифметично правильним, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 100,18 грн 3 % річних та 37 483,50 грн інфляційних втрат.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.2.1. договору при порушенні строків виконання замовлення виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непереданої продукції за кожний робочий день прострочення.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, пункт 6.2.1. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 6.2.1. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Отже, перевіривши розрахунок пені, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та пункт 6.5. договору, в якому зазначено, що виконавець виплачує замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

З огляду на викладене, вимога ТОВ «Мега-Поліграф» про стягнення з ТОВ «Видавництво УМД» пені підлягає задоволенню частково, у розмірі 35 500,83 грн.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 193301,56 грн, пені у розмірі 35500,83 грн, інфляційних втрат у розмірі 37 483,50 грн та 3% річних у розмірі 4100,18 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліграф» про стягнення 133 948,93 грн збитків, які виникли в процесі виконання договору № ПД-62 про надання послуг від 29.11.2019, слід зазначити наступне.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА-ПОЛІГРАФ», всупереч вимогам Податкового кодексу України, не зареєструвало податкову накладну на суму 56 140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкову накладну на суму 51 233,02 грн в строк 15.03.2022. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що таке порушення ТОВ «МЕГА- ПОЛІГРАФ» позбавило ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 107 373,15 грн.

Крім того, порушення ТОВ «Мега-Поліграф» п. 10.3 договору в частині повідомлення позивача за зустрічним позовом про зміну статусу платника податку на додану вартість за 15 календарних днів до моменту внесення таких змін, позбавило ТОВ «Видавництво УМД» можливості звернутись зі скаргою до контролюючих органів щодо неправомірних дій ТОВ «Мега-Поліграф» щодо не реєстрації податкових накладних.

Зазначеними порушеннями, як вважає позивач за зустрічним позвом, ТОВ «Мега-Поліграф» завдало ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» збитки.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов`язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Системний аналіз положень пункту 187.1 ст. 187 та пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України дає підстави для висновку про те, що датою виникнення податкового зобов`язання з постачання товарів в даному випадку є дата відвантаження товару та при здійсненні операції з постачання товару платник податку - продавець був зобов`язаний в установлені строки скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, а також надати її покупцю за його вимогою, у свою чергу, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, є підставою для нарахування покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту, а відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товару податкової накладної в ЄРПН не дає права покупцю на включення суми ПДВ до податкового кредиту, проте не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної у податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що у відповідності до вищевказаних положень Податкового кодексу України, відповідач за зустрічним позовом був зобов`язаний скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні на суму 56140,13 грн в строк до 28.02.2022 та податкові накладні на суму 51233,02 грн в строк 15.03.2022. Оскільки таке порушення ТОВ «МЕГА- ПОЛІГРАФ» позбавило ТОВ «ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ» права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 107 373,15 грн.

Доказів на підтвердження складення та реєстрації відповідачем за зустрічним позовом податкових накладних в ЄРПН щодо надання послуг матеріали справи не містять.

Підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у випадку подання щодо платника податку скарги про порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначається інформація зі скарги.

Отже, зі змісту вказаних норм податкового законодавства вбачається, що права замовника (у даному випадку позивача за зустрічним позовом) у разі нездійснення виконавцем (у даному випадку відповідачем за зустрічним позовом) реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної підлягають захисту шляхом подання позивачем до податкового органу, разом з податковою декларацією за відповідний звітний податковий період, заяви зі скаргою на дії відповідача. У цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази звернення ТОВ «Видавничий дім УМГ» до податкового органу із відповідною скаргою на дії відповідача у зв`язку із несвоєчасним оформленням та реєстрацією відповідачем відповідної податкової накладної, а також доказів про результати здійснення податковим органом перевірки такої бездіяльності відповідача, оформлені актом, довідкою або іншим рішенням відповідного контролюючого органу.

Як зазначалось вище, для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків є - доведеність вини та протиправних дій відповідача, тобто саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних. При цьому зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.03.2020 у справі № 911/224/19.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №910/20686/20 зазначив, що факт вчинення відповідачем податкового правопорушення у справі про стягнення збитків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов`язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов`язання.

Отже, у випадку подання позивачем за зустрічним позовом разом з податковою декларацією за відповідний звітний податковий період скарги на дії відповідача за зустрічним позовом податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення. Необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення ним правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 911/224/19 від 10.03.2020. Таких доказів суду не надано.

Порушення передбачених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є підставою для застосування до такого платника податків штрафів у розмірах, встановлених Податковим кодексом України, проте доказів на підтвердження накладення на відповідача штрафів за порушення норм податкового законодавства позивачем також не надано.

Порушення відповідачем порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період скарги на такого постачальника з доданням певного пакету документів. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 917/799/17.

З огляду на викладене, позивачем за зустрічним позовом не доведено суду понесення ним реальних збитків у розмірі суми ПДВ, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту, у зв`язку з невиконанням відповідачем за зустрічним позовом свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної на поставлений товар в ЄРПН.

Судом також встановлено, що позивачем за зустрічним позовом не надано ані копій платіжних доручень про оплату відповідачу за зустрічним позовом вказаних послуг, у т.ч. нарахованого податку на додану вартість за операціями постачання-придбання друкарських послуг, ані податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, де визначено розмір його зобов`язання з податку на додану вартість з урахуванням різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за цей період, ані копії платіжного доручення про сплату зобов`язань з податку на додану вартість за лютий 2022 року. Таки чином, позивачем за зустрічним позовом не доведено заподіяння йому збитків.

Крім того, доводи позивача за зустрічним позовом стосовно порушення ТОВ «Мега-Поліграф» п. 10.3 договору в частині повідомлення позивача за зустрічним позовом про зміну статусу платника податку на додану вартість за 15 календарних днів до моменту внесення таких змін, що позбавило ТОВ «Видавництво УМД» можливості звернутись зі скаргою до контролюючих органів щодо неправомірних дій ТОВ «Мега-Поліграф» є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, повідомлення щодо зміни статусу платника податку (ТОВ «Мега-Поліграф») позивач за зустрічним позовом отримав 18.05.2020, а спірні поставки відбулись у лютому 2022 року. Тобто майже за два роки до спірних поставок позивач за зустрічним позовом був повідомлений про зміну статусу платника податку - ТОВ «Мега-Поліграф».

З огляду на викладене, у діях відповідача за зустрічним позовом відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає можливість притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків. А відтак, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/13572/22 слід зазначити наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" заборгованість у розмірі 193 301 грн 56 коп., пеню у розмірі 35 500,83 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 37 483,50 грн, 3% річних у розмірі 4 100,18 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 055,80 грн, у решті первісних позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКИЙ МЕДІА ДІМ" відмовлено повністю.

23.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" подало до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/13572/22, в якій останній просить суд стягнути судові витрати на професійну правничу адвоката у розмірі 16 800,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/13572/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13572/22 задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Поліграф" витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 14 770, 12 грн.

У задоволенні заяви в частині решти суми витрат на правову допомогу відмовлено.

Так, відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом позивач у позовній заяві вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції складає 16800, 00 грн.

Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

У заяві про ухвалення додаткового рішення, ТОВ «Мега-Поліграф» просить стягнути з відповідача за первісним позовом судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 16800,00 грн.

На підтвердження понесених ним судових витрат позивач долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання правової допомоги від 01.08.2022, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Адвокатом Пителем Максимом Володимировичем;

- акти приймання-передачі №07/10 від 31.10.2022, №07/11 від 30.11.2022, №07/12 від 31.12.2022, №07/02 від 28.02.2023, №07/03 від 31.03.2023, № 07/04 від 30.04.2023;

- рахунки на оплату №07/10 від 31.10.2022, №07/11 від 30.11.2022, №07/12 від 31.12.2022, №07/02 від 28.02.2023, №07/03 від 31.03.2023, № 07/04 від 30.04.2023;

- звіти про виконання доручень за період з 01.08.2022-31.10.2022, з 01.11.2022-31.12.2022, з 01.02.2023-28.02.2023, 01.03.2023 - 31.03.2023, з 01.04.2023-30.04.2023;

- платіжні інструкції №2193 від 05.12.2022, №2297 від 30.12.2022, №2336 від 16.01.2023, № 2424 від 10.02.2023, №2430 від 13.02.2023, №191 від 11.05.2023, №199 від 11.05.2023;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1059604;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1362 від 23.02.2018.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом першої інстанції встановлено, що загальна вартість наданих послуг складає 16800,00 грн (600,00 грн - аналіз наданих документів для підготовки позову; 5400,00 грн - підготовка позову; 1500,00 грн - підготовка заяви про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з матеріалами справи; 1200,00 грн - участь в судовому засіданні 13.02.2023; 1200,00 грн - участь в судовому засіданні 15.03.2023; 4500,00 грн - підготовка відзиву на позовну заяву; 1200,00 грн - участь в судовому засіданні 19.04.2023, 1200,00 грн - участь в судовому засіданні 17.05.2023).

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В заперечення заяви ТОВ «Мега-Поліграф» про ухвалення додаткового рішення, ТОВ «Видавництво УМД» посилається на те, позивачем за первісним позовом не доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у заявленому розмірі, оскільки в порушення вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України представником позивача не надано детальний опис робіт (наданих послуг), адже копії актів виконаних робіт не містять жодної деталізації щодо надання правової допомоги саме у даній справі.

Водночас, як вбачається з поданих позивачем за первісним позовом документів, а саме звітів про виконання доручень, у них відображено зміст наданої правової допомоги, витрачений на неї час та вартість послуги.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено, що як надану клієнту адвокатську послугу адвокатом Пителем М.В. у звіті про виконання доручень за період з 01.08.2022 по 31.10.2022 зазначено «аналіз наданих документів для підготовки позову про стягнення заборгованості за надані послуги» вартістю 600,00 грн (1 година витраченого часу) та в подальшому, в звіті про виконання доручень за період з 01.11.2022 по 31.12.2022 зазначено «підготовка позову про стягнення заборгованості» вартістю 5400,00 грн (9 годин витраченого часу).

Водночас, зазначення адвокатом, як окремо наданої адвокатської послуги, здійснення аналізу наданих документів для підготовки позову, не відповідає критерію співмірності витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зважаючи на сукупно витрачений адвокатом час у 10 годин на підготовку позову про стягнення заборгованості, під час написання якого адвокатом здійснено фактичний аналіз наданих документів для підготовки позову.

Відтак при розподілі витрат відповідача на професійну правничу допомогу слід зменшити заявлений позивачем розмір таких витрат на визначену адвокатом суму оплати за здійснення аналізу наданих документів для підготовки позову (1год.) в розмірі 600,00 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 14770,12 грн, які відповідно до статті 129 Господарського кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.

У зв`язку з чим заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ПОЛІГРАФ" про ухвалення додаткового рішення у цій справі підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі №910/13572/22 обґрунтовані, відповідають обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для їх скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Український Медіа Дім" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/13572/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/13572/22 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 у справі № 910/13572/22 залишити без змін.

Матеріали справи №910/13572/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 16.10.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка