Рішення

від 14.04.2023 по справі 911/67/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/67/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочка Т.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма „Дитятки» (07220, Київська обл., Іванківський р-н, село Дитятки(з), вул. Колгоспна, будинок 1-л, код ЄДРПОУ 41094273)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» (07211, Київська обл., Іванківський р-н, село Мусійки, вулиця Центральна, будинок 145, код ЄДРПОУ 38286596)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 0608/21,

за участю представників:

позивача: Шпортило Ярослав Іванович;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма „Дитятки» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» про стягнення заборгованості за договором поставки № 0608/21.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2023 суд відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначив проведення судового засідання на 13.02.2023 на 14:00.

Відповідачем 09.02.2023 до суду подано відзив на позовну заяву, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.02.2023 був присутній представник позивача. У судовому засіданні суд в порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання.

Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 27.02.2023 на 16:00.

У судовому засіданні 27.02.2023 був присутній представник позивача.

До Господарського суду Київської області надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи.

Так, суд у судовому засіданні у порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 20.03.2023.

Враховуючи вищевикладене, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.03.2023 на 17:00.

В судовому засіданні 27.03.2023 були присутні представники позивача та відповідача. Суд у порядку статті 216 ГПК України оголосив перерву у судовому засіданні на стадії судових дебатів до 14.04.2023 до 15:00.

До суду 14.04.2023 надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача. Суд зазначає, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони. Суд вважає, що сторонам за час перебування справи на розгляді надано достатньо можливостей реалізувати своє право на участь у розгляді справи шляхом подання письмових заяв по суті спору, які взяті судом до уваги у повному обсязі.

Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 14.04.2023 за наявними у справі матеріалами, та поданими сторонами заявами, разом з долученими до них доказами

Зміст позовних вимог, обставини спірних правовідносин

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою ТОВ Агрофірма "Дитятки" вказало, що 06.08.2021 між позивачем (постачальник) та ТОВ "Заруддя-Агро" (покупець) було укладено договір поставки № 0608/21/1, згідно умов якого позивач зобов`язується здійснити поставку добриво-азотно-фосфорно-калійне Suprofos 12 NРК (S) 4-12-12(25), а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити грошові кошти за поставлений товар.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 0608/21/1, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 531 055,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 145 983,65 грн та 3% річних від суми заборгованості у розмірі 19 545,00 грн.

Позивач акцентував увагу суду, що на підставі п. 2.2 договору поставки постачальник поставляє товар покупцю на умовах: вивіз власними силами покупця з місця його знаходження, якщо інше не буде узгоджено сторонами окремо.

Відповідно пункту 2.4 договору при поставці товару покупцеві надаються з боку постачальника товарно-транспортна накладна та видаткова накладна.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачальник поставляє товар на умовах, що зазначені у специфікації до договору. Відповідно до пункту 3.2 договору, строк поставки товару зазначається в специфікації (додатках) до даного Договору.

Пунктом 3.4. Договору зазначено, що датою поставки вважається дата зазначена в ТТН з відміткою підприємства, та датою виписки видатковою накладної на товар підписаної уповноваженими представниками сторін.

Передусім, посилаючись на видаткову накладну № 160 від 18.08.2021, позивач вказав, що на підставі договору та на умовах специфікації № 1 позивач відвантажив, а відповідач прийняв товар у кількості 20,5 тон на загальну суму 304896,83 грн з ПДВ. В подальшому сторони дійшли згоди, що поставка товару буде здійснюватися на загальних умовах встановлених договором поставки 0608/21/1

Тож 27.09.2021 та 19.10.2021 було здійснено ще дві поставки за договором, що підтверджуються наданими до суду видатковими накладними № 193 та № 261, вказав позивач. Позивач звертав увагу суду на те, що пункт 4.2 договору поставки передбачає, кінцевий термін оплати за товар до 15.10.2021.

Відповідач не в повній мірі розрахувався за поставлений товар в строк, визначений договором поставки 0608/21/1 від 06.08.2021, тож за переконанням позивача станом на момент подачі позову, загальна заборгованість відповідача за вищевказаними видатковими накладними становить 531055,56 грн, без урахування штрафних санкцій.

Також позивач нарахував відповідачу інфляційні та 3 % річні за кожною окремою поставкою, надавши до суду відповідний розрахунок.

Узагальнена позиція відповідача

Відповідач не погодився з заявленим позовом, просив відмовити у його задоволенні посилаючись на дію форс-мажорних обставин військову агресію проти України, засвідчення таких форс-мажорних обставин Торгово Промисловою Палатою України, які є надзвичайними, невідворотніми та об`єктивними.

ТОВ "Заруддя-Агро" послалось на умови пункту 7.1 договору поставки, де вказано, що жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов`язань в період дії договору, то даний договір може бути продовжено на строк протягом якого діє така обставина.

Окрім іншого, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3.1 договору поставки постачальник поставляє товар на умовах, що зазначені у специфікації до цього договору. В той же час, інших специфікацій окрім специфікації від 06.08.2021, умови якої відповідачем було виконано у повному обсязі, позивачем не подано.

Відтак, за переконанням відповідача вказані обставини свідчать про неможливість задовольнити поданий позов.

Висновки господарського суду

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст.ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Дослідивши наявну в матеріалах справи специфікацію №1 від 06.08.2021 на поставку 20,5 тонн азотно-фосфорно-калійного добрива на загальну суму з ПДВ 304896,83 грн, суд з`ясував, що пунктом 4 встановлено умови оплати за товар - 100% оплати до 15.11.2021. Видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 дійсно підтверджується факт поставки добрива в повному обсязі.

З наданої позивачем виписки з банку вбачається, що відповідач повністю оплатив вказану поставку 10.12.2021, водночас така оплата відбулась з простроченням, яке почалось 16.11.2021 та закінчилось 09.12.2021.

Судом з`ясовано, що 27.09.2021 позивачем також було поставлено відповідачу 22 тонни товару на загальну суму 333806,35 грн. Жодних обумовлених строків оплати цієї поставки сторонами не наведено, таким чином, суд застосовує визначений у договорі поставки загальний строк оплати, зафіксований пунктом 4.2 до 15.10.2021.

Вбачається, що вартість вказаної поставки не відшкодована відповідачем повністю.

З видаткової накладної № 261 від 19.10.2021 вбачається, що позивач поставив відповідачу ще 19 тон товару на суму 197249,21 грн. Зазначена поставка, як і поставка від 27.09.2021 залишена відповідачем без оплати.

Таким чином, керуючись неведеними вище положеннями статей Цивільного та Господарського кодексів України, беручи до уваги положення укладеного між сторонами договору поставки, за яким у відповідача виникає обов`язок оплачувати грошові кошти за поставлений товар, суд констатує виникнення у відповідача зобов`язання оплатити прийнятий за договором поставки товар на загальну суму 531055,56 грн, що включає в себе неоплачені поставки від 27.09.2021 та від 19.10.2021.

Суд відхиляє аргументи відповідача про дію на нього форс-мажорних обставин, зважаючи на те, що поставка за договором здійснювалась задовго до моменту виникнення визначених Торгово Промисловою Палатою України обставин, такі обставини не впливали на відповідача з моменту виникнення обов`язку щодо оплати товару, та не призвели до прострочення відповідачем отриманого за цим договором товару.

Окрім іншого, суд не може погодитися з відповідачем, що відсутність попередньо обумовлених у специфікаціях умов за всіма поставками чи відсутність самих специфікацій стали перешкодою для сторін у досягненні мети договору в частині здійснення поставки, прийняття товару відповідачем, що як наслідок тягне за собою виникнення у відповідача обов`язку оплатити такий товар. Суд не вбачає жодних підстав для звільнення відповідача, як покупця, від обов`язку сплачувати куплений та отриманий товар, зважаючи також на основні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Тож вимога позовної заяви про стягнення основної заборгованості підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, суд вважає за необхідне зосередити увагу сторін на встановлених вище висновках щодо прострочення виконання відповідачем обов`язку з оплати.

Узагальнюючи, суд додатково вважає за необхідне підкреслити, що строк прострочення оплати за накладною № 160 тривав з 16.11.2021 по 09.12.2021, а за накладною № 193 з 16.10.2021 по 26.12.2022 (не виходячи за межі заявленого позивачем у позові періоду).

Здійснивши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, суд з`ясував, що підставна до стягнення сума становить 91761,14 втрат від інфляції та 12500,03 грн 3% відсотків.

Суд зауважує, що поставка за накладною № 261 від 19.10.2021 здійснена після визначеного в договорі кінцевого строку платежу за поставлений товар, а відтак, вбачається, що строк оплати вказаної партії товару сторонами не погоджений і має застосовуватися положення статті 530 ЦК України.

Вимоги на оплату, в тому числі і рахунок на оплату накладної № 261 від 19.10.2021 позивач відповідачу не виставляв. Відтак, стверджувати про прострочення строків оплати за даною накладною немає підстав, оскільки сторони не погодили конкретних строків оплати цього товару, а позивач не вчинив юридично значимих дій у порядку статті 530 ЦК України. Тож у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахованих позивачем за наведеною накладною.

Таким чином позов в частині інфляційних нарахувань та 3 % річних підлягає частковому задоволенню.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 9529,75 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» (07211, Київська обл., Іванківський р-н, село Мусійки, вулиця Центральна, будинок 145, код ЄДРПОУ 38286596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма „Дитятки» (07220, Київська обл., Іванківський р-н, село Дитятки(з), вул. Колгоспна, будинок 1-л, код ЄДРПОУ 41094273) 531055,56 грн основного боргу, 91761,14 грн втрат від інфляції, 12500,03 грн 3% відсотків річних та 9529,75 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз