Постанова

від 07.09.2023 по справі 911/67/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2023 р. м.Київ Справа№ 911/67/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.09.2023:

від позивача: Шпортило Я.І.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро"

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.04.2023 (повний текст рішення складено та підписано24.05.2023)

у справі № 911/67/23 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки""

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро"

про стягнення заборгованості за договором поставки № 0608/21,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки" (далі - позивач, ТОВ "Агрофірма „Дитятки") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" (далі - відповідач, ТОВ "Заруддя-Агро" ) про стягнення загалом 696 584,21 грн., з яких: 531 055,56 грн. основна заборгованість за договором поставки № 0608/21, 145 983,65 грн. - сума інфляційного збільшення боргу, 19 545,00 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не здійснено у повному обсязі розрахунок за поставлений товар в строк, визначений договором поставки 0608/21/1 від 06.08.2021, чим порушено приписи ст. ст. 526, 712 Цивільного кодексу України. Заборгованість відповідача за видатковими накладними, за розрахунками позивача, становить 531055,56 грн. Також позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 145 983,65 грн. та 3 % річні в розмірі 19 545,00 грн. за кожною окремою поставкою, та просив їх стягнути з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на дію форс-мажорних обставин - військову агресію проти України, засвідчення таких форс-мажорних обставин Торгово Промисловою Палатою України, які є надзвичайними, невідворотніми та об`єктивними. ТОВ "Заруддя-Агро" послалось на умови пункту 7.1 договору поставки, де вказано, що жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов`язань в період дії договору, то даний договір може бути продовжено на строк протягом якого діє така обставина. Окрім іншого, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3.1 договору поставки постачальник поставляє товар на умовах, що зазначені у специфікації до цього договору. В той же час, інших специфікацій, окрім специфікації від 06.08.2021, умови якої відповідачем було виконано у повному обсязі, позивачем не подано.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки"" задоволено частково, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" (07211, Київська обл., Іванківський р-н, село Мусійки, вулиця Центральна, будинок 145, код ЄДРПОУ 38286596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки"" (07220, Київська обл., Іванківський р-н, село Дитятки(з), вул. Колгоспна, будинок 1-л, код ЄДРПОУ 41094273) 531 055,56 грн основного боргу, 91761,14 грн втрат від інфляції, 12500,03 грн 3% відсотків річних та 9529,75 грн витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сума боргу відповідача становить 531 055,56 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, що свідчить про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, за арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягає стягненню 91761,14 грн втрат від інфляції, 12500,03 грн 3% відсотків річних. В решті показників інфляційних втрат та 3% річних було відмовлено, оскільки сторонами не було погоджено строків поставки товару за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" (27.06.2023 згідно штемпеля канцелярії суду на апеляційній скарзі) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступних доводів:

- відповідно до пункту 3.1 договору поставки постачальник поставляє товар на умовах, що зазначені у специфікації до цього договору;

- пунктом 4.1 договору поставки передбачає, що оплата товару, що поставляється за даним договором проводиться шляхом перерахування коштів всю партію товару, згідно умов зазначених в специфікації до цього договору та виставленого рахунку;

- як вбачається з матеріалів справи, позивачем було долучено лише 1 специфікацію від 06.08.2021, умови якої ТОВ «Заруддя-Агро» було виконано в повному обсязі;

- інших специфікацій, окрім специфікації від 06.08.2021, умови якої відповідачем було виконано у повному обсязі, позивачем не подано;

- позивачем по справі було долучено до матеріалів справи видаткові накладні від 27.09.2021 та від 19.10.2021, які не містять ні умов поставок, ні умов оплати товару, що фактично виключає застосування до відповідача будь-яких санкцій за неналежне виконання умов договору;

- тобто, матеріали справи не містять невід`ємної частини договору поставки, зокрема специфікацій на суму 333 806,35 грн. та 197 249,21 грн., що свідчить про непогодження сторонами вартості товару;

- суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат від інфляції належним чином не обґрунтував проведений розрахунок.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

25.07.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом до розгляду у відповідності до приписів ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на апеляційну каргу посилався на те, що:

- відповідач не оспорює отримання товару за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., однак наголошує на непогодженні ціни отриманого товару;

- відповідно до пункту 1.5 договору поставки № 0608/21/1, ціна товару також вказується у видаткових накладних до окремих партій і вважається погодженою між продавцем і покупцем при наявності печаток обох сторін договору; загальна сума договору складається із загальної суми усіх рахунків - фактур та видаткових накладних;

- отже, сторони передбачили, що ціна товару, крім специфікацій, також вказується у видаткових накладних до окремих партій і вважається погодженою між продавцем і покупцем при наявності печаток обох сторін договору;

- у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивачем до позовної заяви надані належним чином складені та підписані, посвідчені печаткою відповідача видаткові накладні, які містять найменування товару, одиниці виміру, ціну та договорі на підставі якого було здійснено поставку, і в яких були відсутні будь-які заперечення відповідача щодо вказаних характеристик;

- позивачем також були сформовані та належним чином зареєстровані податкові накладні щодо здійсненої поставки за видатковими накладними;

- відсутність підписаної між сторонами специфікації на товар, поставлений за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн, не спростовує факту поставки товару позивачем і прийняття його відповідачем на умовах договору № 0608/21/1, з підтвердженою видатковими накладними ціною.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/67/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23.

06.07.2023 на виконання ухвали з суду першої інстанції до Північного апеляційного суду надійшли матеріали справи № 911/67/23.

Ухвалою Північного апеляційного гоподарського суду від 07.07.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/67/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 07.09.2023, зупинено дію оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 07.09.2023 з`явився представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" в судове засідання 07.09.2023 представників не направило, про дату час та місце розгляду справи повідомлене належним чином як засобами поштового зв`язку (рекомендоване повідомлення 0411638934213), так і електронного шляхом направлення на електронні адреси, повідомлені відповідачем.

В свою чергу, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника скаржника бути присутнім в судовому засіданні.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма „Дитятки" проти заявленого клопотання про відкладення розгляду справи заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Розглянувши заявлене клопотання, суд дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, а заявником клопотання не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Крім того, до клопотання також не додано і жодних доказів в підтвердження підстав неможливості представника прибути у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, з урахуванням наявних матеріалів справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні, у зв`язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" - задоволенню не підлягає та відхиляється судом.

Представник позивача в судовому засіданні 07.09.2023 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, а рішення першої інстанції просив залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 06.08.2021 між позивачем (постачальник) та ТОВ "Заруддя-Агро" (покупець) було укладено договір поставки № 0608/21/1 (далі - договір поставки), згідно умов якого позивач зобов`язується здійснити поставку добриво-азотно-фосфорно-калійне Suprofos 12 NРК (S) 4-12-12(25), а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити грошові кошти за поставлений товар.

П. 2.2 договору поставки визначено, що постачальник зобов`язаний відвантажити товар відповідно до умов, зазначених у специфікації до договору.

Відповідно пункту 2.4 договору поставки, при поставці товару покупцеві надаються з боку постачальника товарно-транспортна накладна та видаткова накладна.

Пунктом 3.1 договору поставки передбачено, що постачальник поставляє товар на умовах, що зазначені у специфікації до договору.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставки, строк поставки товару зазначається в специфікації (додатках) до даного Договору.

Пунктом 3.4. договору поставки визначено, що датою поставки вважається дата зазначена в ТТН з відміткою підприємства, та датою виписки видатковою накладної на товар підписаної уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 4.1 договору поставки визначено, що оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться шляхом перерахування коштів всю партію товару, згідно умов, зазначених у специфікації до цього договору та виставленого рахунку.

Пунктом 4.2 договору поставки визначено, що кінцевий термін оплати за товар - 15.10.2021.

Пунктом 4.3 договору поставки визначено, що датою оплати вважається дата зарахування банком грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Також, сторонами було підписано Специфікацію № 1 до договору поставку, згідно якої погоджено:

- найменування та опис товару, що поставляється: добриво-азотно-фосфорно-калійне Suprofos 12 NРК (S) 4-12-12(25), кількість - 20,5 тон, ціну за 1 метричну тону без ПДВ - 12 394,18 грн., загалом - 304 896,83 грн.;

- строк поставки - до 15.10.2021;

- умови поставки - самовивіз зі складу постачальника за адресою: Київська обл.., Іванківський район, с. Дитятки, вул.. Колгоспна, 1Л;

- умови оплати за товар - 100% оплата до 15.10.2021, у разі прострочення грошових зобов`язань - штраф в розмірі 20% від вартості товару за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до пункту 7.1 договору поставки, жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов`язань в період дії договору, то даний договір може бути продовжено на строк протягом якого діє така обставина.

Пунктом 9.1. договору поставки визначено, що вказаний договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з видатковою накладною № 160 від 18.08.2021, яка підписана представниками сторін та посвідчена печатками обох сторін, позивач відвантажив, а відповідач прийняв товар у кількості 20,5 тон на загальну суму 304896,83 грн з ПДВ. Також, на вказану поставку позивачем було подано та зареєстровано відповідну податкову накладну, і відповідачем 10.12.2021 було оплачено вартість поставленого товару за видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 на суму 304 896,83 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача, і що учасниками спору не заперечувалось.

Як вказував позивач у позові, в подальшому сторони дійшли згоди, що поставка товару буде здійснюватися на загальних умовах встановлених договором поставки № 0608/21/1.

Крім того, згідно наявних у справі видаткових накладних № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., які підписані представниками позивача та відповідача і посвідчені їх печатками, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар загалом на суму 531 055,56 грн. При цьому, у вказаних накладних містяться відомості про те, що вони складені стосовно поставки в межах договору № 0608/21/1 від 06.08.2021.

Також, стосовно здійсненої господарської операції за поставками згідно видаткових накладних № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., позивачем було подано та зареєстровано відповідні податкові накладні.

Як вказував позивач у позові, відповідачем не було здійснено оплату товару, поставленого в межах виконання договору згідно видаткових накладних № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., як не було здійснено оплату і у строк, обумовлений у п. 4.2 договору - до 15.10.2021.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 0608/21/1, позивач звернувся з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача:

- основний борг у розмірі 531 055,56 грн, який виник внаслідок неоплати поставленого товару згідно видаткових накладних № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 145 983,65 грн , з яких 91 761,14 грн., нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. (період прострочення з листопада 2021 по листопад 2022 року включно) та 54 222,51 грн. , нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. (період прострочення з листопада 2021 по листопад 2022 року включно));

- 3% річних від суми заборгованості у розмірі 19 545,00 грн., з яких 11 898,59 грн., нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. (період прострочення з 16.11.2021 по 26.12.2022 включно) та 7 019,91 грн. , нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. (період прострочення з 20.10.2021 по 26.12.2022 включно), та 626,50 грн. , нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 на суму 304 896,83 грн. (період прострочення з 16.11.2021 по 10.12.2021 включно).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги у визначених скаржником межах, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачу було поставлено позивачем за договором поставки товар загалом на суму 835 952,39 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними № 160 від 18.08.2021 на суму 304896,83 грн, № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., з яких: за видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 на суму 304896,83 грн здійснено оплату товару 10.12.2021. В решті отриманого товару за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., відповідачем оплату здійснено - не було, внаслідок чого у відповідач перед позивачем утворилась заборгованість загалом на суму 531 055,56 грн.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що оскільки пунктом 4.2 договору поставки визначено, що кінцевий термін оплати за товар - 15.10.2021, а отже, за видатковою накладною № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. - строк оплати тривав до 15.10.2021, а з 16.10.2021 відповідачем допущено прострочення виконання свого обов`язку оплати отриманого товару на вказану суму за даною видатковою накладною.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., за якою товар було поставлено позивачем відповідачу в межах договору, що сторонами узгоджено зокрема шляхом підписання відповідної видаткової накладної, в якій міститься чітке зазначення договору, в межах якого відбувається поставка, а тому обов`язок відповідача з оплати отриманого за даною видатковою накладною насупив в силу приписів частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, та ст. 530 Цивільного кодексу України.

Також, дослідивши наявну в матеріалах справи специфікацію №1 від 06.08.2021 на поставку 20,5 тонн азотно-фосфорно-калійного добрива на загальну суму з ПДВ 304896,83 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 4 встановлено умови оплати за товар - 100% оплати до 15.11.2021. Видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 дійсно підтверджується факт поставки добрива в повному обсязі. З наданої позивачем виписки з банку вбачається, що відповідач повністю оплатив вказану поставку 10.12.2021, водночас така оплата відбулась з простроченням, яке почалось 16.11.2021 та закінчилось 09.12.2021 (оскільки сплата вказаних коштів здійснена відповідачем 10.12.2021).

Крім того, як підтверджується наявними матеріалами справи, позивачем здійснено за кожним фактом поставки товару реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних, що підтверджено відповідним квитанціями про реєстрацію.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно, між сторонами була узгоджена специфікація лише за поставкою згідно видаткової накладної № 160 від 18.08.2021 на суму 304 896,83 грн., проте, відсутність між сторонами специфікацій стосовно поставок товару за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. - жодним чином не спростовує ні факту здійснення поставок позивачем, ні факту прийняття відповідачем товару на вказані у накладних сумах без зауважень та заперечень (з урахуванням того, що в накладних міститься посилання на те, що їх складено на виконання умов укладеного між сторонами договору), як не спростовує факту здійснення поставок саме в межах правовідносин, врегульованих договором поставки № 0608/21/1 від 06.08.2021, з урахуванням пункту 9.1 зазначеного договору, що в сукупності свідчить як про погодження між сторонами факту поставки, так і про погодження між ними вартості та обсягів поставки на зазначені у накладних суми.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника в цій частині як необгрунтовані та такі, що суперечать наявним у справі доказам в сукупності з встановленими обставинами справи.

В свою чергу, доводи скаржника стосовно відсутності специфікацій не впливають на обов`язок здійснення розрахунків за поставлений товар за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. у визначений договором строк, а отже строк оплати спірної суми заборгованості в розмірі 531 055,56 грн. є таким що настав в розумінні як умов договору, так і вимог закону (ст. 530, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відхилення аргументів відповідача про дію на нього форс-мажорних обставин, зважаючи на те, що поставка за договором здійснювалась задовго до моменту виникнення визначених Торгово Промисловою Палатою України обставин, такі обставини не впливали на відповідача з моменту виникнення обов`язку щодо оплати товару, та не призвели до прострочення відповідачем отриманого за цим договором товару.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем всупереч умов договору поставки та приписів ст. 526, частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України не було здійснено оплату отриманого без зауважень та заперечень товару за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість загалом на суму 531 055,56 грн.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 531 055,56 грн. заборгованості за поставлений, але не оплачений товар - є законними, обгрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в цій частині. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними у справі доказами підтверджується настання строку оплати повної вартості товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. та № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., і відповідно, підтверджується прострочення виконання відповідачем свого обов`язку з оплати товару на загальну суму 531 055,56 грн., що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов`язань, обумовленої ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді 3% річних та інфляційних нарахувань. Проте, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що оскільки сторонами не було погоджено строків поставки товару за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн., а тому і підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат в цйі частині - відсутні.

Крім того, дослідивши наявну в матеріалах справи специфікацію №1 від 06.08.2021 на поставку 20,5 тонн азотно-фосфорно-калійного добрива на загальну суму з ПДВ 304896,83 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 4 встановлено умови оплати за товар - 100% оплати до 15.11.2021. Видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 дійсно підтверджується факт поставки добрива в повному обсязі. З наданої позивачем виписки з банку вбачається, що відповідач повністю оплатив вказану поставку 10.12.2021, водночас така оплата відбулась з простроченням, яке почалось 16.11.2021 та закінчилось 09.12.2021, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошових зобов`язань, обумовленої ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема у вигляді 3% річних.

Доводи скаржника про те, що позивачем по справі було долучено до матеріалів справи видаткові накладні від 27.09.2021 та від 19.10.2021, які не містять ні умов поставок, ні умов оплати товару, що фактично виключає застосування до відповідача будь-яких санкцій за неналежне виконання умов договору - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки обумовлені ст. 625 Цивільного кодексу України показними віднесені саме до відповідальності за порушення грошових зобов`язань, і не є штрафними санкціями в розумінні ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України. Відповідно, нарахування інфляційних втрат та 3% річних відбувається в силу вимог закону.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

В свою чергу, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням граничних строків оплат за кожною видатковою накладною та вищевстановлених строків прострочення, суд апеляційної інстанції встановив, що з відповідача на користь позивача судом першої інстанції обгрунтовано присуджено до стягнення:

- 91761,14 грн втрат від інфляції, з яких 91 761,14 грн., нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. (період прострочення з листопада 2021 по листопад 2022 року включно);

- 12 500,03 грн 3% відсотків річних, з яких 11 898,59 грн., нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 193 від 27.09.2021 на суму 333 806,35 грн. (період прострочення з 16.11.2021 по 26.12.2022 включно) та 626,50 грн. , нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 160 від 18.08.2021 на суму 304 896,83 грн. (період прострочення з 16.11.2021 по 10.12.2021 включно).

В решті вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 54 222,51 грн., нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. (період прострочення з листопада 2021 по листопад 2022 року включно) та 3% річних в сумі 7 019,91 грн. , нарахованих за прострочення оплати за видатковою накладною № 261 від 19.10.2021 на суму 197 249,21 грн. (період прострочення з 20.10.2021 по 26.12.2022 включно), судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено.

Доводи скаржника суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат від інфляції належним чином не обґрунтував проведений розрахунок - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи, адже позивачем було наведено відповідні розрахунки, які перевірені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав ні суду першої інстанції під час розгляду спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи жодних належних, допустимих та достатніх доказів у спростування позовних вимог позивача в оскаржуваній частині щодо стягнення суми основного боргу за договором, 3% річних та інфляційних втрат, а вимоги позивача в частині стягнення 531 055,56 грн основного боргу, 91761,14 грн втрат від інфляції та 12 500,03 грн 3% відсотків річних - є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаних частинах як такі, що доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності, а доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позовні вимоги та присуджено до стягнення 531 055,56 грн основного боргу, 91761,14 грн втрат від інфляції та 12 500,03 грн 3% відсотків річних,з відмовою решті вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

Крім того, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Заруддя-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23- залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/67/23.

5. Матеріали справи № 911/67/23 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 21.09.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала