Ухвала

від 25.05.2023 по справі 923/1102/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 923/1102/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон» (далі - ТОВ «Зеленгосп - Херсон», скаржник)

на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022

у справі №923/1102/21

за позовом Акціонерного товариства «Херсонобленерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон»

про стягнення 144 245,12 грн вартості необлікованої електричної енергії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Зеленгосп - Херсон» 17.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21; в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити виконання оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.05.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №923/1102/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ТОВ «Зеленгосп - Херсон» 14.12.2022 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21.

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зеленгосп - Херсон» на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

ТОВ «Зеленгосп - Херсон» 13.01.2023, 15.02.2023 та 03.04.2023 повторно зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21.

Водночас, ухвалами Верховного Суду від 03.02.2023, 08.03.2023 та 17.04.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зеленгосп - Херсон» на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вже відповідними ухвалами Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Повторне посилання скаржника, що Суд не зв`язний пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України та має відкрити касаційне провадження попри наявну ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №903/357/21 судом до уваги не беруться, адже в цій частині доводи є абстрактними і непереконливими у контексті Верховного Суду, як суду «права» переглянути справу. Крім того, Верховний Суд виходить з того, що об`єднана палата Касаційного господарського суду відступила від вказаного висновку (ухвала 18.11.2022 у справі №903/682/21).

Разом з тим Суд вважає за необхідне повторно зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.

Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.

Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його касаційної скарги поданої вчетверте на те ж саме судове рішення.

З огляду на доводи скаржника щодо забезпечення права на доступ до правосуддя, то Верховний Суд виходить з того, що рівень доступу до суду першої та другої інстанції був достатнім для забезпечення права особи на суд у порядку передбаченому чинним законодавством.

Верховний Суд виходить з того, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відтак, Верховний Суд вкотре наголошує, що ним взято до уваги, доводи касаційної скарги, які були наведені скаржником, предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Реалізуючи своє право подати касаційну скаргу у справі, яка є малозначною скаржник в силу приписів закону усвідомлював, що право на касацію в такій категорії справ надається як виняток у чітко визначених випадках, передбачених ГПК України.

Особа мала чітку практичну можливість оскаржити рішення.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

«Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному

процесі. Воно має встановлені обмеження («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), § 49; «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], § 67).

Проте, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв`язок («Герін проти Франції» (Guйrin v. France) [ВП], § 37; «Омар проти Франції» (Omar v. France) [ВП], § 34, де процитовано взірцеві справи щодо цивільного судочинства).

За практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права на доступ до суду можуть бути наслідком процесуальних правил, зокрема щодо умов прийнятності заяви про порушення провадження.

Верховний Суд також виходить з того, що практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Так, у справі «Трегубенко проти України» заявник скаржився, що остаточне і обов`язкове судове рішення, винесене на його користь, було скасовано в порядку нагляду, а також що судове провадження в його справі було несправедливим. Крім того, заявник скаржився, що йому було відмовлено у доступі до суду для визначення його цивільних прав.

Слід зазначити, що на час розгляду цієї справи глава 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачала можливість перегляду остаточних і обов`язкових рішень суду в порядку нагляду.

Розглянувши обставини цієї справи, Суд зауважив, що, дозволяючи внесення протесту згідно з цим правилом, Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов`язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконано.

У своїй практиці Суд дотримується тієї думки, що це питання має розглядатися з урахуванням принципу юридичної визначеності, а не просто як втручання з боку виконавчої влади. Тому у вказаній справі Суд дійшов висновку, що, застосовувавши процедуру нагляду з метою скасування судового рішення, винесеного на користь заявника, Пленум Верховного Суду України порушив принцип юридичної визначеності та право заявника на доступ до суду, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції.

Аналогічного висновку щодо скасування остаточного судового рішення, Суд дійшов у справах «Науменко проти України», «Полтораченко проти України» та «Тімотієвич проти України». Суд визнав, що у згаданих справах, в яких мали місце скасування рішень, які набули статусу остаточних та мали обов`язковий характер, було порушено статтю 6 § 1 Конвенції.

Зі змісту касаційної скарги скаржника як особи, яка не досягла у судовому провадженні бажаного результату полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та оцінки доказів

У зв`язку з цим слід нагадати, що функції Верховного Суду полягають у забезпеченні сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Зокрема, питання помилок щодо фактів та оцінки доказів, які начебто були припущені судами попередніх інстанцій, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конституцією.

Так, у справі «Мельничук проти України» заявник скаржився на несправедливе рішення національних судів у його справі, посилаючись на національне законодавство. Суд, розглянувши матеріали, надані заявником, вирішив, що заявник не надав доказів щодо скарги про порушення у цій справі процесуальних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції і вирішив, що заява є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Мельничук проти України»).

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Зеленгосп - Херсон» рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалами Верховного Суду від 23.12.2022, від 03.02.2023, від 08.03.2023 та 17.04.2023 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

Повторне посилання скаржника на підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду, Судом не приймаються до уваги, оскільки правила відкриття касаційного провадження визначені статтями 292- 298 ГПК України, вміщеними в параграфі 2 «Відкриття касаційного провадження» глави 2 «Касаційне провадження» розділу IV ГПК України. Стаття 294 ГПК України встановлює, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Натомість процесуальні норми, що встановлюють підстави та порядок передачі судом справи на розгляд, зокрема об`єднаної палати Верховного Суду, визначені статями 302 та 303 ГПК України, вміщеними в параграфі 3 «Касаційний розгляд» глави 2 «Касаційне провадження» розділу IV цього Кодексу.

Частинами першою, другою та третьою статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відтак справа може бути передана на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду лише після відкриття касаційного провадження.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у Верховного Суду підстав для розгляду клопотань скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження рішень зі справи та зупинення виконання оскаржуваних рішень зі справи немає.

За приписами частин першої - другої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається; залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеленгосп - Херсон» на рішення Господарського суду Херсонської області від 10.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі №923/1102/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос