Постанова

від 24.05.2023 по справі 242/5281/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3247/23 Справа № 242/5281/21 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Мірути О.А.,

суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області про позбавлення батьківських прав, (суддя Хацько Н.О.) ухваленого в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем народився син - ОСОБА_3 , в шлюбі сторони не перебували, деякий час проживали у м. Києві, після народження дитини відповідач багато часу проводив у м. Донецьку, приїжджав не часто та на короткий термін, та згодом відповідач залишився проживати у м. Донецьку. Через деякий час позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 , який запросив переїхати позивача з сином до Ізраїлю. 13.10.2018 року відповідач надав письмову згоду на виїзд сина ОСОБА_3 на постійне місце проживання до Держави Ізраїль та на отримання малолітнім громадянства Держави Ізраіль. Позивач, син та чоловік позивача проживають в м. Ашкелон Держави Ізраїль. З позовом про стягнення аліментів позивач до відповідача не зверталась. Відповідач участю у матеріальному забезпеченні сина не бере, участі у вихованні сина не брав як в період проживання в Україні так і після переїзду до іншої країни, не дзвонить та не цікавиться справами дитини. На підставі зазначеного просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 07 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Санамян Ольга Олегівна, до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивач ОСОБА_1 вважає рішення неповним та необґрунтованим, так як судом було не всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судом було прийнято рішення з порушеннями норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що всі роки навіть проживання дитини у м. Києві батько не цікавився успіхами дитини, не допомагав матеріально та не брав участі у його житті. Проживання відповідача на окупованій території не є поважною причиною для того, щоб не виконувати хоча б деякі обов`язки батька (що найменше телефонувати, спілкуватись по відеочату, перераховувати кошти дитині, пересилати подарунки).

Стосовно позиції суду, що є підставою для звільнення відповідача від виконання батьківських обов`язків проживання дитини за кордоном, скаржник зазначає, що батько, особисто надавав дозвіл на виїзд дитини, а тому, розумів куди і на скільки дитина виїжджає. І знову ж таки, ніхто не відміняв дзвінки, подарунки, спілкування через відеочати. Річ у тім, що зі сторони батька, дитина не має уваги, спілкування, виховання, матеріального забезпечення та допомоги.

Також, судом першої інстанції не взято до уваги, заяви відповідача де зазначено, що він не заперечує проти задоволення позову, так як дійсно не виконує покладених на нього обов`язків, також відповідачем надсилалась відповідна заява до Органу опіки, де останній зазначав, що не заперечує проти вимог Позивача та просить розглянути питання на комісії без його присутності.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 в режимі відеоконференції підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у свідоцтві про народження серія НОМЕР_1 виданого повторно 15.12.2018 року Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно до заяви ОСОБА_2 від 30.11.2018, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірог Ю. С. та зареєстрованої в реєстрі за № 1090, надав свою згоду на виїзд на постійне місце проживання до Держави Ізраїль сину, ОСОБА_7 , з матір`ю ОСОБА_1 , а також згоду на отримання малолітнім сином громадянства Держави Ізраїль та перебування під опікою матері до досягнення дитиною вісімнадцяти років,

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 26.01.2019 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрували шлюб 26 січня 2019 року у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про що здійснено відповідний актовий запис № 165.

Згідно до річного висновку від 06.07.2021 року, складеного директором садка ОСОБА_8 , та переведеного з мови іврит на українську мову перекладачем Гарник К. В. , ОСОБА_3 - люба приємна та допитлива дитина, протягом року були труднощі з розставанням з батьками, на сьогодні помітні покращення, вранці розстається з батьками без труднощів, з радістю ходить до садка, любить садок. Протягом року просувався у саді у мовному, навчальному та суспільному розвитку(а.с.8-9).

Згідно до договору про оренду укладеного 02.03.2021 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , вбачається що Орендодавець надає в оренду орендареві, та орендар цим орендує у орендодавця орендоване майно, яке розташоване по АДРЕСА_1 , виключно з ціллю житла(а.с.20-23).

Згідно до довідки від 13.12.2018 року № 0000085651 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно до листа виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 14.09.2022 року № 03-28/2373 було повідомлено, що у зв`язку з тим, що ні мати з дитиною, ні батько в місті Шепетівці не проживають, тому члени комісії не змогли встановити, чи дійсно батько дитини ухиляється від виконання обов`язків по її вихованню, тому не змогли дати рекомендацію органу опіки та піклування для прийняття висновку щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем доказів не вбачається наявність підстав передбачених ст. 164 СК України, а тому застосування до відповідача такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав суд вважав недоцільним, оскільки винної поведінки відповідача відносно дитини доведено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, за змістом яких батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої світи, готувати її до самостійного життя тощо.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У п. 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК ( 2947-14 ). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення;не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для тримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавленнябатьківськихправ є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

На думку Суду, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо сина, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька на краще неможливо, і лише за наявності вини в діях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивачки, так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375,381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду .

Повний текст постанови складено 24 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: