Постанова

від 24.05.2023 по справі 522/23161/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1370/23

Справа № 522/23161/16-ц

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Шлапак А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моряк-10» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Абухіна Р.Д., у цивільній справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моряк-10» до ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ДАБІ України, Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Моряк-10»(даліОСББ «Моряк-10») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області ДАБІ України, Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок, в якому просило:

- скасувати реєстрацію декларації № ОД 142133600335 про готовність об`єкту будинку АДРЕСА_1 від 26.12.2013 року до експлуатації;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , серія та номер 22128744, виданий 26.05.2014 року Одеською міською радою на ім`я ОСОБА_2 .

Ухвалою суду провадження у справі в частині вимог про скасування реєстрації декларації № ОД 142133600335 про готовність об`єкту будинку АДРЕСА_1 від 26.12.2013 року до експлуатації закрито.

В обґрунтування свого позову, позивач зазначив, що житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 є самочинним будівництвом і таким, що порушує права ОСББ та його членів на користування прибудинковою територією, з урахування чого, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 328, 331, 376 ЦК України, ст.ст. 26.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» просив позов задовольнити.

Відповідач надала до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року в задоволенні позову ОСББ «Моряк-10» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСББ «Моряк-10» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що висновок суду про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту є необґрунтованим та висновок суду про те, що сам факт реєстрації декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення не відповідає усім принципам цивільного судочинства.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що вимоги ОСББ «Моряк-10» є безпідставними та не доведеними ніякими нормативними актами, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Учасники справи про призначене судове засідання на 24 травня 2023 року були сповіщені належним чином у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 208-217 т. 2).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Клопотань про розгляд справи у режимі відеоконференції учасниками справи до суду подано не було.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач звертаючись до суду з позовом, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 376, 328, 331 ЦК України, ст.ст. 26,29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вважав житловий будинок АДРЕСА_1 належний ОСОБА_2 самочинним будівництвом і таким, що порушує права ОСББ та його членів на користування прибудинковою територією, а тому просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та номер 22128744 видане 26.05.2014 року Одеськоюміською радою на ім`я ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволені позову ОСББ «Моряк-10» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чиінтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ст.ст. 76-81 ЦПК України закріплено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом вірно зазначено, про те, що позивач для обґрунтування свого права на позов у матеріальному сенсі повинен на підставі належних та допустимих доказів довести визначення прибудинкової території будинку АДРЕСА_3 , належність йому майнових прав на відповідну земельну ділянку та порушення таких майнових прав (володіння, користування) оскаржуваним свідоцтвом про право власності.

Так, прибудинкова територія територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (п.4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У свою чергу, вимогами ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцемрозташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянокі з земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Положеннями ст.ст. 125 та 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Висновки суду про те, що позивачем не доведено, що спірний об`єкт нерухомості оформлений на підставі оскаржуваного свідоцтва розташований у межах земельної ділянки, яка є прибудинковою територією будинку АДРЕСА_3 і належить позивачеві на праві власності або користування є вірними.

Суд дійшов вірного висновку про те, що заявлена позивачем позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок не є способом захисту цивільних прав, який передбачений положеннями статті 376 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема:

- про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки;

- про визнання права власності на самочинно збудованемайно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво;

- про відшкодування витрат на будівництво, здійснене на земельній ділянці, яку особі не було відведено;

- про знесення самочинно збудованого нерухомого майна;

- про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову;

- про стягнення витрат, пов`язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану (п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови,шо вонидоведуть наявністьпорушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-УІ право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою (п.5 Постанови).

Щодо самочинності забудови, судом зазначено наступне.

Судом встановлено, що 26 грудня 2013 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеської області за № ОД 14213360035 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , II категорія складності», яка подана ОСОБА_1 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13309194 від 26.05.2014 року державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Привалової Є.Є. проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 22128744 від 26.05.2014 року.

Також державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Приваловою Є.Є. 20.05.2014 року на підставі вищезгаданого свідоцтва про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис номер 5782113 про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 22,6 кв.м. та житловою площею 16 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог, за ненаданням до суду доказів у відповідності до встановлених обставин справи про порушені відповідачем права або охоронюванні законні інтереси позивача.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСББ «Моряк-10» про те, що висновок суду про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту є необґрунтованим та висновок суду про те, що сам факт реєстрації декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення не відповідає усім принципам цивільного судочинства, колегія суддів вважаєбезпідставними, оскількипісля реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того,зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуоб`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моряк-10» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 25 травня 2023 року.

Головуючий

Судді