Постанова

від 25.05.2023 по справі 571/1976/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2023 року

м. Рівне

Справа № 571/1976/21

Провадження № 22-ц/4815/39/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Боймиструка С.В.,

суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Мороз А.В.

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будівської гімназії Рокитнівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рокитнівська селищна рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2021року позивач ОСОБА_1 звернулася досуду зпозовом доБудівської гімназіїРокитнівської селищноїради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює в Будівській ЗОШ з 1995 року вчителем англійської мови. У листопаді 2021 року відповідачем грубо порушено її право на працю, яке полягало в постійному незаконному вимаганні на роботі медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження її прав щодо повноцінної роботи.

11 листопада 2021 року їй вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19. Наказ мотивований тим, що оскільки у неї відсутнє відповідне щеплення, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює її від роботи.

Разом з тим, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення працівника з роботи з підстав відсутності щеплення проти COVID-19. Вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню судом.

Посилаючись на ст.43 Конституції України, Загальну декларацію прав людини, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», норми КЗпП України, просить:

1.Визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

2.Поновити ОСОБА_1 на роботі;

3.Зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним. Вказує, що виключно ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється перелік обов`язкових щеплень у якому щеплення від Covid-19 відсутнє. Звертає увагу, що ні КЗпП ні іншим законом не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від Covid-19. Крім цього зазначає, що вакцинація має добровільний характер, а роботодавець не може примушувати працівника.

Будівська гімназія Рокитнівської селищної ради у відзиві на апеляційну скаргу заперечує викладені у ній доводи, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вчителя англійської мови Будівської ЗОШ (нині Будівська гімназія Рокитнівської селищної ради) з 01 квітня 1994 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5,64-65).

05 листопада 2021 року Будівська гімназія Рокитнівської селищної ради повідомила вчителя англійської мови ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153 та п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236. Просили до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. №595. Повідомлено, що якщо до 05 листопада 2021 р. не буде надано одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 р. ОСОБА_1 буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ. Одночасно поінформували, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності та те, що період відсторонення не увійде до стажу, що дає право на відпустку (а.с.24).

Оскільки ОСОБА_1 ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та відмовилася від проставлення підпису про ознайомлення із ним, 05.11.2021 комісією в складі: директора ОСОБА_4 , заступника з ОСОБА_5 та голови профспілки ОСОБА_6 складено акт про відмову від ознайомлення з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення, про відмову від надання документу про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 (а.с.25).

Наказом директора Будівської гімназії Рокитнівської селищної ради №43-к від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. 11.11.2021 ОСОБА_1 ознайомилася з наказом та зазначила, що категорично не погоджується тому, що незаконно (а.с.4,26).

Наказом Будівської гімназії Рокитнівської селищної ради №46-к від 08.11.2021 «Про заміну уроків ОСОБА_1 » встановлено заміну уроків англійської мови та уроків зарубіжної літератури на період відсторонення вчителя ОСОБА_1 з метою забезпечення безперервності навчально-виховного процесу, виконання навчальних планів та програм, створення умов безпеки життєдіяльності учнів закладу. З наказом ознайомлено відповідних вчителів під підпис: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с.27).

Правове регулювання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 досліджувалось ВП ВС у справі № 130/3548/21, висновки у якій підлягають врахуванню у вказаній категорії справ відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII, громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ, протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковимидо виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року затверджено Перелік № 2153. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою КМ України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову КМ України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль запроведенням обов`язковихпрофілактичних щепленьпроти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення відроботи (виконанняробіт)працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються абоухиляються відпроведення такихобов`язковихпрофілактичних щепленьпроти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяти до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66, особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66, не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно достатті 60-2 КЗпП України,дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Стаття 9 Закону України «Про освіту»містить норму, що однією з форм здобуття освіти є дистанційна форма здобуття освіти. Вона визначається, як «індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій».

Загальновідомою обставиною є те, що позивачка, яка є вчителем англійської мови та зарубіжної літератури, за характером своєї роботи має прямі безпосередні контакти із дітьми.

У випадку роботи закладу освіти у звичному режимі, тобто за умови перебування в ньому дітей, запровадження дистанційного навчання для окремого працівника (вданому випадкудля ОСОБА_1 ) не буде пропорційним, оскільки покладає додатковий тягар на роботодавця та водночас створює перевагу особистого інтересу працівника над інтересами дітей.

Отже, слід погодитись з висновком місцевого суду, що за відсутності підтвердження профілактичного щеплення від Covid-19 або абсолютних протипоказань до щеплення у позивачки, роботодавець мав законні підстави для її відсторонення від роботи..

Позивач була повідомлена про необхідність надання вказаних документів, проте відмовилась їх надати, що зафіксовано у повідомленні №63 від 05.11.2021 року та актом №89 від 05.11.2021 року.

Відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства та обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22).

Враховуючи викладене висновки місцевого суду про законність відсторонення є правильними, а доводи апеляційної скарги не дають вагомих підстав для їх відхилення. Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, то судовий збір за її подання покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382,383,384,390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 травня 2023 року.

Головуючий Боймиструк С. В.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.