Постанова

від 24.05.2023 по справі 758/7015/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/7015/22 Головуючий у суді І інстанції Ковбасюк О.О.

Провадження № 22-ц/824/2556/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Автопрайм плюс», ОСОБА_3 , третя особа - Головний сервісний центр МВС, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію (перереєстрацію) автомобіля,

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Автопрайм плюс», ОСОБА_3 , третя особа - Головний сервісний центр МВС, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію (перереєстрацію) автомобіля.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 рокупозовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав неусунення нею у встановлений строк недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі суду від 19 вересня 2022 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника за довіреністю - адвоката Іванова І.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом зроблено помилковий висновок про невідповідність позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України, перелік яких є вичерпним. Позовна заява пред`явлена з дотриманням територіальної юрисдикції (підсудності), які визначені у частині першій статті 27, частині п`ятнадцятій статті 28 ЦПК України. Якщо ж за результатом отриманої інформації встановлено, що справа не підсудна цьому суду, відповідно суд першої інстанції повинен був надіслати справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а не залишати позовну заяву без руху на підставі частини першої статті 185 цього Кодексу. Окрім того, ухвалу про залишення позовної заяви без руху ані позивач, ані її представника не отримували, тому не мали змоги реалізувати право на усунення недоліків.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунула визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме: не зазначила за правилом якої територіальної підсудності вона керувалася, звертаючись із даним позовом до Подільського районного суду м. Києва, та не надала відповідних документів на підтвердження таких обставин.

Проте колегія суддів не може в повні мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Так, процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (частина третя статті 175 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 175 ЦПК Україниу позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Судом встановлено, що у серпні 2022 року ОСОБА_1 пред`явила до Подільського районного суду м. Києвапозовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Автопрайм плюс», ОСОБА_3 , третя особа - Головний сервісний центр МВС, в якому просила:

1) витребувати із володіння ОСОБА_3 рухоме майно - автомобіль марки «Lexus LX 570», VIN НОМЕР_1 , 2019 року випуску, чорного кольору, дата першої реєстрації в Україні - 12 квітня 2019 року;

2) скасувати рішення Територіального сервісного центру 0741 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області про перереєстрацію вказаного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_2 на підставі поданої ним заяви № 339100679 від 22 жовтня 2021 року;

3) скасувати рішення Територіального сервісного центру 8047 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві про перереєстрацію спірного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_3 на підставі поданої ним заяви № 345555420 від 30 жовтня 2021 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, викладених у статях 175, 177 ЦПК України, а саме: позивачем не зазначено за правилом якої територіальної підсудності вона керувалася, звертаючись із даним позовом, адже однією (основною) із позовних вимог є витребування майна із володіння ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою, що територіально не підсудна Подільському районному суду м. Києва, а решта позовних вимог взагалі не стосується жодного із відповідачів, визначених у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не отримувалася, оскільки поштове відправлення разом з копією цієї ухвали повернулося до суду першої інстанції із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Виходячи з того, що недоліки позовної заяви в частині зазначення позивачем правил територіальної підсудності, якими вона керувалася при звернення до суду, та надання відповідних документів на підтвердження таких обставин не усунуто, районний суд ухвалою від 21 листопада 2022 року визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу.

Однак, повернення конверту до суду з вказівкою причини повернення - за закінченням терміну зберігання не свідчить про відмову позивача від одержання кореспонденції від суду та не свідчить про її недобросовісне ставлення до процесуальних обов`язків.

За вимогами, встановленими статтею 128 ЦПК України, копія ухвали разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до наведених норм права визнання неподаною та повернення позовної заяви на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України можливе лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема в постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), у якій зазначила, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи. Окрім того, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Отже, за відсутності доказів вручення позивачу копії ухвали від 19 вересня 2022 року суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки таке можливе у випадку отримання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху та невиконання нею вимог цієї ухвали суду.

Крім того, зазначаючи підставою для залишення позовної заяви без руху та її подальшого повернення позивачу саме те, що остання не дотримала правил територіальної юрисдикції (підсудності), місцевий суд не врахував таке.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

За загальним правилом статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача, зокрема, частина п`ятнадцята статті 28 ЦПК України передбачає, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачу надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (частина друга стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Отже, за змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

Таким чином, позови про витребування рухомого майна із чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу можуть бути подані за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи та/або місцезнаходженням юридичної особи - відповідачів за вибором позивача.

Як передбачено частинами шостою, восьмою, дев`ятою статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваному судовому рішенні підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 , посилаючись на положення частини першої статті 27, частини п`ятнадцятої статті 28 ЦПК України, вказала, що один з відповідачів - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним поділом м. Києві відноситься до юрисдикції Подільського районного суду м. Києва.

За інформацією Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської РДА про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 83594059 від 26 серпня 2022 року, отриманої судом на запит в порядку статті 187 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом статей 27, 28 ЦПК України право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу, а суд не вправі обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді, якщо такий вибір не суперечить вимогам процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, зареєстрованим місцем проживання (перебування) одного з відповідачів у даній справі є адреса, яка за територіальною підсудністю відноситься до юрисдикції Подільського районного суду м. Києва, суд першої інстанції у порушення вимог частини п`ятнадцятої статті 28 та частин шостої, восьмої, дев`ятої статті 187 ЦПК України безпідставно повернув позовну заяву ОСОБА_1 .

Посилання в оскаржуваній ухвалі на те, що основною із позовних вимог є витребування майна із володіння відповідача ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою, що територіально не підсудна Подільському районному суду м. Києва, а решта пред`явлених вимог взагалі не стосується жодного із відповідачів, визначених у позовній заяві, є необґрунтованими, оскільки однією із вимог поданої ОСОБА_1 позовної заяви являється скасування рішення Територіального сервісного центру 0741 Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області про перереєстрацію спірного транспортного засобу на нового власника - ОСОБА_2 .

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви без руху та її подальше повернення позивачу з наведених вище підстав є неприйнятним виявом надмірного формалізму на стадії вирішення питання про відкриття провадженні у справі.

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.

Отже, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертати її, позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо визнання неподаною та повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Автопрайм плюс», ОСОБА_3 , третя особа - Головний сервісний центр МВС, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування рішень про державну реєстрацію (перереєстрацію) автомобілянаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 травня 2023 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.О. Писана

Д.О. Таргоній