Постанова

від 15.05.2023 по справі 498/269/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2965/23

Справа № 498/269/21

Головуючий у першій інстанції Ткачук О. Л.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши в порядкуспрощеного позовногопровадження,у відсутністьучасників справи, апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мунтяна Анатолія Анатолійовича на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Ткачук О.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 3215-VІІ від 19.02.2020 року та № 4016-VІІ від 19.06.2020 року,

встановив:

16.04.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, припинення права приватної власності на земельну ділянку.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року позовна заява ОСОБА_2 була задоволена.

Визнано протиправним та скасовано рішення Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області №3215-VII від 19.02.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Визнано протиправним та скасовано рішення Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області №4016-VII від 19.06.2020 року про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий №5121683200:01:001:0779, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,5999 га за адресою: Великомихайлівська селищна рада, Великомихайлівський район, Одеська область (за межами населеного пункту), яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.07.2020 року, номер запису про право №37358601 (а.с.120-129).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Мунтяна А.А., ставить питання про скасування рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року, та просить ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.135-140).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, в тому числі і позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_1 - через представників ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 (а.с.186-190).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 26.04.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення через відпустку судді Громіка Р.Д. складений 15.05.2023 року.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Так, 26.04.2023 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Мунтяна А.А. про відкладення розгляду справи, яке вмотивоване тим, що адвокат Мунтян А.А. не може прибути у судове засідання, оскільки захворів на Covid-19, а сам ОСОБА_1 перебуває у відрядженні (а.с.191-193).

Разом з тим, з вищевказаного клопотання вбачається, що на підтвердження своїх причин неявки, ніяких доказів представником ОСОБА_4 своєї хвороби, або перебування ОСОБА_1 у відрядженні надано не було. Отже суд апеляційної інстанції визнає причини неявки до суду заявника апеляційної скарги та його представників неповажними.

При цьому, колегія суддів виходить із того, що відповідно до ст.372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції майже рік (а.с.156), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №491857, виданим 31 грудня 2003 року відповідно до розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області від 25 квітня 2003 року №190/А-2003, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №10, належить земельна ділянка площею 1,60 га, передана для ведення товарного селянського господарства, що розташована в межах згідно з планом на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області (а.с.16-17).

На виконання розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Великомихайлівського району Одеської області від 25 квітня 2003 року №190/А-2003, встановлено в натурі (на місцевості) межі зазначеної земельної ділянки, наданої у приватну власність ОСОБА_2 , про що складено відповідний акт 06.05.2003 року (а.с.18). Відповідно до зазначеного акту про встановлення в натурі меж земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на землю, встановлено, що зазначена земельна ділянка прямокутної форми площею 1,60 га по лінії від А до Г межує із земельною ділянкою кадастровий №5121683200:01:001:0686, яка належала ОСОБА_6 , а на даний час належить ОСОБА_7 , по лінії від Б до В межує із земельною ділянкою кадастровий №5121683200:01:001:0689, яка належить ОСОБА_8 .

Рішенням Одеської обласної ради від 12.08.2015 року №1416-VI «Про утворення Великомихайлівської об`єднаної територіальної громади та призначення перших місцевих виборів депутатів Великомихайлівської селищної ради об`єднаної територіальної громади та відповідного селищного голови» утворена Великомихайлівська об`єднана територіальна громада, до складу якої увійшла і колишня Новопетрівська сільська рада.

Рішенням Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 19.02.2020 року №3215-VIІ, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки, кадастровий №5121683200:01:001:0779, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,5999 га за адресою: Великомихайлівська селищна рада, Великомихайлівський район, Одеська область (за межами населеного пункту). Вказане рішення прийняте на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 (а.с.20-21).

Після розроблення технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, рішенням Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 19.06.2020 року №4016-VIІ, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий №5121683200:01:001:0779, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,5999 га за адресою: Великомихайлівська селищна рада, Великомихайлівський район, Одеська область (за межами населеного пункту) та передано вказану спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (а.с.22).

На підставі зазначеного рішення відділом надання адміністративних послуг Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області 13.07.2020 року зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий №5121683200:01:001:0779, за ОСОБА_1 (номер запису про право 37358601).

З Публічної кадастрової карти України (ортофотоплани з кадастровим поділом) зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 5121683200:01:001:0779, з однієї сторони межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 5121683200:01:001:0686, яка належить ОСОБА_7 з іншої сторони межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 5121683200:01:001:0689, яка належить ОСОБА_8 (а.с.32).

Порівняння скріншотів з Публічної кадастрової карти України з планом зовнішніх меж земельної ділянки у державному акті приватної власності на землю серії Р1 №491857 від 31.12.2003 року та актом Ф6 про встановлення в натурі меж земельної ділянки від 06.05.2003 року щодо спірної ділянки, підтверджує ту обставину, що земельна ділянка з кадастровим номером 5121683200:01:001:0779, яка передана у власність ОСОБА_1 , повністю накладається на надану земельну ділянку, яка перебуває у власності ОСОБА_2 .

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

У відповідно до ст. 391 ЦК України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи, щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, згідно до ч. 1 ст. 393 ЗК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 Прикінцевих таПерехідних положеньЗакону України«Про Державнийземельний кадастр»земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

З цих підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про те, що наявність в позивачки державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 31.12.2003 року, навіть за відсутності кадастрового номера ділянки, свідчить про те, що остання сформована і ОСОБА_2 є її законним титульним власником.

Державний акт на право приватної власності на землю документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина на земельну ділянку. Містить інформацію про власника земельної ділянки та підстави набуття права власності на земельну ділянку.

Отже, враховуючи, що видача Державних актів провадиться уповноваженим державним органом, у даному випадку Великомихайлівською районною державною адміністрацією то і відомості в нього вносились уповноваженими особами.

Так, ч.ч. 2, 3ст. 152 ЗК Українипередбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин 2, 5ст. 158 ЗК Українивиключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

В даному випадку, таким порушенням є факт накладення земельних ділянок, оскільки в такому випадку не тільки порушуються цивільна права та законні інтереси землевласників, але і порушується встановлений в Україні правовий порядок у сфері обліку земельних ділянок та ведення земельного кадастру, що є недопустимим.

Так,у державномуакті направо власностіна землюсерії Р1№491857від 31.12.2003року та актіФ6про встановленняв натурімеж земельноїділянки від06.05.2003року щодоспірної земельноїділянки,встановлено,що вонапрямокутноїформи площею 1,60 га по лінії від А до Г вона межує із земельною ділянкою з кадастровим номером №5121683200:01:001:0686, яка належала ОСОБА_6 , а на даний час належить ОСОБА_7 , а по лінії від Б до В межує із земельною ділянкою з кадастровим номером №5121683200:01:001:0689, яка належить ОСОБА_8 .

Крім того, рішення про скасування розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №190/А-2003 від 25.04.2003 року чи про позбавлення ОСОБА_2 права приватної власності на земельну ділянку не приймались.

Разом з тим, суд також враховує, що першочергово у власність була набута земельна ділянка саме позивачем, оскільки право власності на неї, з погодженням відповідних меж та видачею відповідного державного акту, набуте ще у 2003 році, в той час як відповідач ОСОБА_1 свою земельну ділянку набув у власність лише у 2020 році.

Отже, виходячи з вищевикладених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про те, що під час прийняття Великомихайлівською селищною радою рішень №3215-VII від 19.02.2020 року та №4016-VII від 19.06.2020 року, останніми в порушення вимоги ст.12 ЗК України, було вирішено питання про передачу земельної ділянки не комунальної власності а земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_2 а тому дані рішення органу місцевого самоврядування підлягають скасуванню.

Крім того, стосовно позовних вимог про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером №5121683200:01:001:0779, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до ст.378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(в редакції, чинній з 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч.6 ст.37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналіз зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від ч. 2 ст. 26Закону України№ 1952упопередній редакції,яка передбачалатакі способисудового захиступорушених правяк скасуваннязаписів пропроведену державнуреєстрацію правта скасуваннядокументів,на підставіяких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Разом зтим,відповідно доч.10ст.24Закону України«Про державнийземельний кадастр»,державна реєстраціяземельної ділянкискасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Отже, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що на земельну ділянку № 5121683200:01:001:0779, зареєстровано речове право (право приватної власності) за ОСОБА_1 , то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про припинення права власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку.

Доводи представника ОСОБА_1 адвоката Мунтяна А.А. стосовного того, що з додатків до позовної заяви ОСОБА_2 неможливо з`ясувати якого саме кольору державний акт серії Р1 №491857 від 31.12.2003 року, та про те, що з 1992 року по 2001 року був чинний державний акт на право приватної власності на землю, який був рожевого (червоного кольору), який не містив кадастрового номеру земельної ділянки, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

На теперішній час громадяни України мають три види державних актів, які були видані на різних етапах впровадження земельної реформи: без кадастрових номерів жовто-червоного кольору, зелені, і сині з кадастровими номерами. Усі вони чинні незалежно від кольору, і є підтвердженнями права власності на земельну ділянку. Крім того, з 1 січня 2012 року, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таким підтвердженням стало свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке видається у територіальних органах Міністерства юстиції, які є органами державної реєстрації прав.

Стосовно доводів апелянта щодо не сформованості земельної ділянки та не присвоєння їй кадастрового номеру, то вони не заслуговують на увагу, оскільки у відповідності до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Разом з тим, жодним правовим документом не встановлено дати, до якої власник має замінити старі державні акти, а лише передбачено, що для того щоб укласти угоду про перехід права власності на земельну ділянки (міни, ренти, дарування, оренди, інших цивільно-правових угод),земельна ділянка повинна пройти державну реєстрацію тобто отримати кадастровий номер, оскільки його наявність є обов`язковою умовою договору.

Виходячи з вищевикладених підстав, діюче законодавство покладає на власника земельної ділянки пройти державну реєстрацію тобто отримати кадастровий номер лише у разі укладення угоди про перехід права власності не земельну ділянку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з виском суду першої інстанції, про те, що з метою захисту порушених прав позивача, яка позбавлена можливості належним чином використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини ( далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийняте у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мунтяна Анатолія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення через відпустку судді Громіка Р.Д. складено 15.05.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький