Постанова

від 17.05.2023 по справі 175/21/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3671/23 Справа № 175/21/21 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Волоські мережі» Новоолександрівської сільської ради про визнання незаконним та скасування акту про порушення правил користування системою централізованого водопостачання та водовідведення,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 14 листопада 2016 року вона за власні кошти обладнала домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , приладом обліку холодної води типу KB ЛВ-20х заводський номер 5928378. Згідно акта допуску в експлуатацію означеного водоміра дата наступної перевірки встановлена до 01 вересня 2019 року.

Проте, в березні 2019 року водомір перестав належно працювати, зокрема, не показував об`єм споживчої води, у зв`язку з чим вона звернулася із заявою до підприємства відповідача про перевірку та демонтаж лічильника води для ремонту.

01 квітня 2019 року до домоволодіння позивача прибула комісія із перевірки вузла обліку води у склад якої входили: директор КП «Волоські мережі» ОСОБА_2 , контролер водопровідного господарства ОСОБА_3 , староста с.Волоське ОСОБА_4 та інспектор з питань житлово-комунального господарства, надзвичайних ситуацій та цивільного захисту ОСОБА_5 .

При цьому, позивачка вказувала, що замість того щоб перевірити та демонтувати лічильник обліку води, Комісія почала пред`являти до неї претензії, що лічильник обліку розташований у колодязі на прибудинковій земельній ділянці, а не в новому колодязі за межами її домоволодіння, поблизу вуличної дороги.

Після чого, Комісія склала акт про порушення №0104, в якому було зазначено неправдиві, на думку позивачки, відомості про те, що вона начебто самовільно перемістила вузол обліку з вуличного колодязя в колодязь на подвір`ї.

Також, згідно акту, Комісією було зазначено про виявлений безобліковий виток води, однак даний факт ОСОБА_1 категорично оспорювала, оскільки на лічильнику встановлені пломби КП «Волоські мережі», а не її особисті та які не мають жодного пошкодження.

Так, на підставі вищевказаного акту, позивачці, як споживачу, була нарахована сума до сплати за безоблікове водокористування у розмірі 40 746 грн 24 коп. Однак, вона відмовилася від підпису у оскаржуваному акті, оскільки зазначені факти не відповідають дійсності і вона їх не признає.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати дії КП «Волоські мережі» щодо складання акту про порушення №0104 від 01 квітня 2019 року незаконними; скасувати акт про порушення №0104 від 01 квітня 2019 року, складений контролером водопровідного господарства ОСОБА_3 та затверджений директором КП «Волоські мережі» Манько Ю.Б.; зобов`язати відповідача здійснити демонтаж, ремонт, повірку та монтаж лічильника холодної води типу КВ ЛВ-20х, заводський номер 5928378; а також судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Волоські мережі» Новоолександрівської сільської ради про визнання незаконним та скасування акту про порушення правил користування системою централізованого водопостачання та водовідведення. Судові витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок Держави.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі Договору №ПВ-0040 про надання послуг з централізованого постачання води від 12 травня 2016 року вищевказане домоволодіння обладнане приладом обліку холодної води типу Kр ЛК - 20х, заводський номер 5928378.

01 квітня 2019 року відповідною комісією із перевірки вузла обліку води, у склад якої входили: директор КП «Волоські мережі» Манько Ю.Б., контролер водопровідного господарства ОСОБА_3 , староста с.Волоське ОСОБА_4 та інспектор з питань житлово-комунального господарства, надзвичайних ситуацій та цивільного захисту Візір В.М., було складено акт про порушення №0104, в якому зазначено про те, що Комісією виявлено самовільне переміщення вузол обліку з колодязя в місці приєднання до вуличної мережі (на межі балансової належності мереж виробника та споживача) в колодязь на території подвір`я, чим порушено пункт 5.18 Правил користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мін.ЖКГ України від 27 червня 2008 року №190. Також у акті зазначено, що під час перевірки було виявлено, що вузол обліку не працює. Крім того, на мережі споживача, Комісією було виявлено безобліковий виток води.

На підставі вищезазначеного Акту, позивачці, як споживачу, було нараховано сума до сплати за безоблікове водокористування у розмірі 40 746 грн 24 коп.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону, а тому дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 23 Закону України від 10 січня 2002 року №2918-III «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення мають право, зокрема здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків та споруд, вимагати термінового усунення витоків з водопровідних мереж та обладнання, забезпечувати встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку питної води відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Відносини щодо комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання; розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг; встановлення, обслуговування, заміни вузлів обліку/приладів розподілювачів теплової енергії; формування та надання споживачам рахунків на оплату комунальних послуг; забезпечення споживачів обліковою інформацією, регулюється Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Відповідно до пунктів 3-5 частини першої статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол комерційного обліку вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом; вузол обліку комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

За приписами частини першої статті 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» забороняється приєднання житлових і нежитлових будівель до зовнішніх інженерних мереж без оснащення таких будівель вузлами комерційного обліку відповідних комунальних послуг відповідно до вимог цього Закону. Такими вузлами обліку обладнуються усі вводи зовнішніх інженерних мереж у будівлі, крім випадків, передбачених цим Законом. Місце встановлення вузла комерційного обліку визначається відповідно до будівельних норм і правил. Для споживача комунальних послуг, якому комунальна послуга постачається для групи нежитлових будівель та/або споруд, що є єдиним майновим комплексом, зовнішніми інженерними мережами, що належать споживачу, вузол комерційного обліку встановлюється на межі майнової належності в кожній точці приєднання до зовнішніх інженерних мереж.

Місце встановлення вузла комерційного обліку води визначається відповідно до Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року №206 (далі Порядок №206), та Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року №190 (далі Правила №190).

У Пункті 11 Порядку №206 зазначено, що оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил та з урахуванням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і не потребує видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, а також погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

Аналогічні вимоги щодо наявності проєктної документації для встановлення вузла комерційного обліку також міститься і в розділі V Правил №190.

Абзацами другим та третім пункту 13 Порядку №206 визначено, що для споживача комунальних послуг, якому послуга з постачання теплової енергії та/або гарячої води постачається зовнішніми інженерними мережами для групи нежитлових будівель та/або споруд, що є єдиним майновим комплексом, зовнішніми інженерними мережами, що належать споживачу, вузол комерційного обліку встановлюється на межі майнової належності на стороні споживача в кожній точці приєднання (вводу) до зовнішніх інженерних мереж. У разі неможливості встановлення вузла комерційного обліку на межі майнової належності вузол комерційного обліку встановлюється за домовленістю сторін в іншому місці, якомога ближче до межі майнової належності.

Згідно з пунктом 15 Порядку №206 приміщення, в якому встановлюється вузол комерційного обліку, обстежується представниками оператора зовнішніх інженерних мереж та власником (співвласниками) будівлі або їх уповноваженими представниками, виконавцем комунальної послуги (якщо виконавець комунальної послуги не є оператором зовнішніх інженерних мереж). За підсумками обстеження складається протокол узгодження місця встановлення вузла комерційного обліку у довільній формі.

Також відповідно до пункту 5.2 Правил №190 вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника, в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Отже, положення абзаців другого і третього пункту 13, пункту 15 Порядку №206 та пункту 5.2 Правил №190 визначають обов`язок встановлення вузлів комерційного обліку на межі майнової належності на стороні споживача в кожній точці приєднання (вводу) до зовнішніх інженерних мереж, однак також допускають можливість, за згодою сторін, встановлення вузла комерційного обліку води в іншому місці, ніж у тому, що є межею майнової (балансової) належності.

Водночас, Порядок №206 і Правила №190 не передбачають вимог щодо необхідності перенесення споживачем вже встановлених на момент набрання чинності Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (02 серпня 2017 року) вузлів обліку води на інше місце.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається, як і у тому числі своїй позовній заяві, на те, що вищевказаний акт комісії є незаконним та оспорює його, оскільки на лічильнику встановлені пломби КП «Волоські мережі», які не мають жодного пошкодження. Також скаржник стверджує, що позивачем в обґрунтування позову було надано докази, що повністю спростовують твердження відповідача про наявність факту самовільного перенесення приладу обліку води з колодязя на вулиці до колодязя на подвір`ї. Зокрема, в матеріалах справи містяться такі документи: копія акту допуску в експлуатацію лічильника питної води та копія акту про порушення №0104 від 01 квітня 2019 року, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка жодними належними та допустимими доказами свої посилання у позовній заяві не обґрунтовує та не надає відповідних документів, які б спростовували виявлені та зафіксовані у акті порушення.

Так, у справі, яка переглядається, районним судом було установлено, що на мережі споживача було виявлено безобліковий виток води, зокрема, навколо лічильника (по обидві сторони) наявні з`ємні механізми, які дозволяють від`єднувати лічильник від центральної мережі водопостачання без пошкодження пломб та з`єднувати трубу напряму (в обхід лічильника), що у свою черпгу підтверджується фотознімками наявними в матеріалах справи.

Також, матеріалами справи підтверджується той факт, що вузол обліку (лічильник) знаходиться саме в колодязі на території подвір`я, а не в колодязі в місці приєднання до вуличної мережі (на межі балансової належності мереж виробника та споживача), чим грубо порушено пункт 5.18 Правил користування системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мін.ЖКГ України від 27 червня 2008 року №190.

Натомість, ОСОБА_1 не навела спроможних доводів щодо наявності підстав для визнання дій КП «Волоські мережі» відносно складання акту про порушення №0104 від 01 квітня 2019 року незаконними.

При цьому, позивачкою належним чином не обґрунтовано підстави для скасування акту про порушення №0104 від 01 квітня 2019 року, складеного контролером водопровідного господарства ОСОБА_3 та затверджений директором КП «Волоські мережі» Манько Ю.Б.

Таким чином, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право на доказування, не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивачем в обґрунтування позову не надано жодного доказу про законність переносу вузлу обліку з точки розподілу у колодязь на території її домоволодіння, тоді як п.5.18 Правил №190 чітко встановлено, що знімати засоби обліку має право лише виробник (Виконавець) або споживач за дозволом виробника (Виконавця). Разом з тим, відповідного доказу дозволу КП «Волоські мережі», наданого ОСОБА_1 на зняття та переміщення лічильника, матеріали справи не містять, а твердження відповідача про те, що вузол обліку було встановлено ще у 2016 році у точці розподілу, в безпосередній близькості до домоволодіння позивача, а саме у при дворовій території, ОСОБА_1 не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевий суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, тобто, доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст.141ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова