Рішення

від 27.04.2023 по справі 761/13454/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/13454/21

Провадження № 2/761/1367/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Корнійчук Є.Т.,

від позивача: представник ОСОБА_1 ,

від відповідача 1: представник ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом:

позивач: Приватне підприємство «TBK СИСТЕМ» (код ЄДРПОУ: 39051691, місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Дружківська, буд. 10, офіс 526),

відповідач-1: ОСОБА_3 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),

відповідач-2: ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков Олександр Олександрович (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грінченка Бориса, буд. 4, прим. 3),

предмет позову: визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Саадулаєва А.І.

Позивач просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 3322 від 12.03.2021р. (номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000), укладеного між продавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та покупцем ОСОБА_4 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2021 р. відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2021 року між ОСОБА_3 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_4 (далі - відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., зареєстрований в реєстрі за №3322, номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000 (далі - договір купівлі-продажу). Разом з цим, у провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУ НП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100080000267 від 06.02.2021, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.3 ст. 191 КК України. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02.03.2021 року у пр. № 1-кс/759/1411/21 (копія додається) клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві Діхтієвського А.П., яке погоджене прокурором в кримінальному провадженні Дем`янцем С.М. про накладення арешту - задоволено, суд постановив: «Накласти арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на об`єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м., яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження без позбавлення права користування.». Не зважаючи на наявність вищевказаної ухвали про арешт майна та заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков О.О. здійснив 12.03.2021р. переоформлення прав власності на квартиру на користь відповідача 2 - ОСОБА_4 .

Після продажу 12.03.2021р. квартири, ОСОБА_3 продовжує фактично проживати в квартирі, що додатково свідчить про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не був направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований лише на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_3 в рамках вказаного кримінального провадження. Таким чином, з огляду на наявність ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 02.03.2021 року у провадженні №1-кс/759/1411/21 про накладення арешту та заборону відчуження спірної квартири, фактичне проживання в квартирі ОСОБА_3 як до так і після її продажу, подальше її формальне відчуження на користь її подруги - відповідача-2, а саме 12.03.2021р. на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними, є протиправним, а тому даний договір має бути визнаний недійсним повністю.

Від представника-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачами під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2021 року, через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. було здійснено всі можливі дії щодо перевірки відповідно до можливих реєстрів, щодо відсутності будь-яких заборон, арештів, іпотек, оренди та інше. Жодних арештів станом на 12.03.2021 року на спірну квартиру накладено не було.

Від представника-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що станом на дату укладання договору жодних обтяжень щодо спірної квартири не було. Сторони договору виконали вимоги приписів ст.203 ЦК України. Таким чином, правочин з купівлі-продажу квартири не може вважатися фіктивним, оскільки настали всі необхідні правові наслідки, які обумовлені правочином.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якому зазначено, що ОСОБА_3 на час укладення оскаржуваного договору не могла не знати, що на квартиру накладено арешт. 26.02.2021 у ході обшуку вилучено автомобіль, що належав ОСОБА_3 на праві власності. 09.03.2021 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва накладено арешт на її банківські картки, мобільні телефони та автомобіль марки «CITROEN СЗ AIR CROSS». Під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту ОСОБА_3 була присутня у судовому засіданні. Той факт, що в реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 12.03.2021 не було відомостей про накладення арешту, жодним чином не свідчить про відсутність заборони її відчуження, оскільки згідно із ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно. Як зазначалось у позовній заяві, ОСОБА_3 вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 191 КК України, про що внесено відомості до ЄРДР за № 1202111000800000267 від 06.02.2021 року. 09.03.2021 на майно відповідача-1 було накладено арешт та вилучено автомобіль, ОСОБА_3 , у той же час, продала квартиру відповідачу-2, з якою знаходилась у дружніх стосунках. Вказане підтверджується тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 співпрацюють найменше з 2017 року. Так, 01.11.2017 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір № 01/11/17 про надання послуг. З вказаного договору вбачається, що ОСОБА_3 надавала ФОП ОСОБА_4 послуги з ведення бухгалтерського обліку.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якому зазначені обставини викладені у відповіді на відзив відповідача-2.

Від відповідача-2 до суду надійшла відповідь на відзив.

Від відповідача-1 до суду надійшли письмові заперечення.

Третя особа подала до суду письмові пояснення в яких просила прийняти рішення відповідно до законодавства України та матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке відбулось 27.04.2023 року, представник позивача позовну заяву підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити з підстав викладених у ній.

В судовому засіданні, яке відбулось 27.04.2023 року, представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовної заяви посилаючись на обставини викладені у відзиві.

В судове засідання, яке відбулось 27.04.2023 року, відповідач-2 не з`явилась, про причини неявки суд не сповістила, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

В судове засідання, яке відбулось 27.04.2023 року, третя особа не з`явилась, про причини неявки суд не сповістила, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання здійснювалося технічним засобом.

Дослідивши повно та всебічно наявні матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що 12.03.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., зареєстрований в реєстрі за №3322, номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000.

Даний факт, також, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.03.2021р. та 09.02.2021р.

В провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУ НП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100080000267 від 06.02.2021, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.3 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 , відповідно до наказу № 005 від 02.06.2015, призначено на посаду заступника головного бухгалтера ПП «TBK Систем» (код ЄДРПОУ 39051691), на підставі чого, остання мала доступ до системи «Клієнт-Банк» підприємства для здійснення грошових платежів (в тому числі виплат заробітних плат), з метою забезпечення діяльності підприємства, у зв`язку з чим, у віданні останньої перебувало майно ПП «TBK Систем».

Будучи службовою особою, у віданні якої перебувало чуже майно, маючи злочинний умисел направлений на привласнення вказаного майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, ОСОБА_3 вирішила вчинити привласнення грошових коштів, ввірених їй в господарське відання як особі, виконуючій обов`язки заступника головного бухгалтера, та які належать ПП «TBK Систем» (код ЄДРПОУ 39051691).

З метою безпосередньої реалізації свого злочинного умислу, направленого на привласнення грошових коштів що перебувають у господарському віданні останньої та належать ПП «TBK Систем» (код ЄДРПОУ 39051691), ОСОБА_3 не санкціоновано здійснила перекази грошових коштів із рахунку підприємства, відкритого у банку «ПриватБанк», на особисту банківську картку банку «ПриватБанк», із призначенням платежу «відшкодування господарських витрат». Тим самим, отримала змогу розпорядитись грошима які привласнила на власний розсуд.

Досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_3 в період часу з 22.01.2018 по 18.01.2021, вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.191 КК України в кількості 187 разів. А отже, ОСОБА_3 своїми злочинними діями, які виразились у привласненні чужого майна, яке перебувало в її віданні та повторному привласненні чужого майна, яке перебувало в її віданні, що належить ПП «TBK Систем» (код ЄДРПОУ 39051691) в загальній сумі 7 489 868 (сім мільйонів чотириста вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 33 (тридцять три) коп.

26.02.2021 року органом досудового розслідування повідомлено про підозру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про вчинення останньою кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 3 ст.191 КК України.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02.03.2021 року у провадженні № 1-кс/759/1411/21 клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві Діхтієвського А.П., яке погоджене прокурором в кримінальному провадженні Дем`янцем С.М. про накладення арешту - задоволено, суд постановив: «Накласти арешт на майно підозрюваної ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на об`єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м., яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження без позбавлення права користування.».

Суд вважає необхідним зазначити, що із копії витягу з єдиної бази даних звітів про оцінку вбачається, що звіт про оцінку квартири АДРЕСА_1 , складений 11.03.2021 року.

Так, суд бере до уваги період між складанням звіту про оцінку квартири та укладанням договору купівлі-продажу квартири, що становить один день, та може свідчити у необхідності ОСОБА_3 невідкладно відчужити квартиру на користь третіх осіб.

Із копії протоколу допиту підозрюваної ОСОБА_3 від 16.03.2021 року вбачається, що на питання слідчого - "Мною особисто в усній бесіді було повідомлено Вам та Вашому захиснику про те, що існує ухвала про накладення арешту на належну Вам квартиру, однак у зв`язку із загруженністю суду, дана ухвала слідчим суддею буде видана із невиликою затримкою, що свідчить про те, що Ви були ознайомлені із існуючим арештом на квартиру. Поясніть, у зв`язку із чим, Ви знаючи про наявність ухвали слідчого судді про арешт належної Вам квартири здійснили її продаж?", підозрювана ОСОБА_3 відповіла - " Хочу зауважити, що слідчим зазначено, що ухвала про арешт квартири від 02.03.2021 року. Про те, що слідчий повідомляв мені про наявність такої ухвали я не пам`ятаю, оскільки це може бути пов`язано із моїм шоковим станом на той час. Зазначаю, що якби я знала про наявність такої ухвали, я в жодному разі не здійснила б продаж квартири. А з приводу адвоката, то можу повідомити, що із адвокатом, який у мене був на той час я розірвала договір та він більше не надає мені свої послуги, та про арешт мені нічого не говорив. Крім того, ще раз зазначу, що дану квартиру у базах перевіряв нотаріус, який жодних заборон не виявив."

Суд звертає увагу, що під час допиту ОСОБА_3 не заперечувала факт про повідомлення їй слідчим про наявність ухвали слідчого судді про накладення арешту на належну ОСОБА_3 квартиру, а зазначила, що вона не пам`ятає цього.

Також, в судовому засіданні, ОСОБА_3 підтвердила факт реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , після її відчуження на користь ОСОБА_4 .

Так, суд дійшов висновку, що наявність вищевказаних обставин в їх сукупності свідчить про те, що у даному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що даний правочин є фіктивним та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною другою цієї. статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст.215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до приписів ст.16 ЦК України можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (див. постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №280/2134/14-ц).

Разом з цим, згідно зі статтями 216, 217 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція). Якщо у зв`язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою. Наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін. Недійсність окремих частин правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Крім того, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року у справі № 6-1873цс16 зазначено, що при розгляді справ про встановлення фіктивності правочину суди повинні брати до уваги те, що у таких правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Так, суд дійшов висновку, що з огляду на наявність ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 02.03.2021 року у провадженні №1-кс/759/1411/21 про накладення арешту та заборону відчуження спірної квартири, фактичну реєстрацію в квартирі ОСОБА_3 як до так і після її продажу, подальше її формальне відчуження на користь відповідача-2, а саме 12.03.2021р. на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними, є протиправним, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним, а тому позовна заява підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що доводи відповідачів про відсутність у реєстрі запису про обтяження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є юридично не спроможним та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства «TBK СИСТЕМ» - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 3322, від 12.03.2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000), укладеного між продавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та покупцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: