Постанова

від 05.10.2023 по справі 761/13454/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/13454/21 Головуючий у І інстанції - Саадулаєв А.І. апеляційне провадження №22-ц/824/11961/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання Линок В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року у справі за позовом Приватного підприємства «ТВК «Систем» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков Олександр Олександрович про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ПП «ТВК Систем» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков О.О., в якому просило визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 3322 від 12 березня 2021 року (номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000), укладеного між ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначено, що 02 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., зареєстрований в реєстрі за №3322, номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000.

Зауважено, що при цьому у провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУ НП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100080000267 від 06 лютого 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою статті 191 КК України.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року у провадженні №1-кс/759/1411/21 клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві Діхтієвського А.П. про накладення арешту, яке погоджене прокурором в кримінальному провадженні Дем`янцем С.М., задоволено.

Накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_1 , а саме: на об`єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м, яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження без позбавлення права користування.

Не зважаючи на наявність вищевказаної ухвали про арешт майна та заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков О.О. здійснив 12 березня 2021 року переоформлення прав власності на квартиру на користь відповідача ОСОБА_3 .

Після продажу 12 березня 2021 року квартири, ОСОБА_1 продовжує фактично проживати в квартирі, що додатково свідчить про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не був направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований лише на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 в рамках вказаного кримінального провадження.

На підставі викладеного, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за №3322, від 12 березня 2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000), укладеного між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 .

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року заяву ПП «TBK СИСТЕМ» про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «TBK СИСТЕМ» 1 702,50 грн судового збору, 5 000 витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП «TBK СИСТЕМ» 1 702,50 грн судового збору, 5 000 витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з указаними рішенням та додатковим рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 23 червня 2023 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове рішення скасувати , ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У мотивування скарги зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири жодних арештів чи заборон зареєстровано не було, а тому вважає доводи позивача та посилання суду першої інстанції на те, що вона знала про наявність ухвали про арешт квартири, жодним чином не підтверджуються.

Вказує, що ОСОБА_1 не було відомо про існування та зміст ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2021 року у справі №759/3996/21.

Зауважує, що фактично вже після укладення договору купівлі-продажу квартири від 12 березня 2021 року державним реєстратором було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки заява про державну реєстрацію обтяження на вказану квартиру подана та зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 15 березня 2021 року.

Наголошує на тому, що між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено реальний договір купівлі-продажу квартири від 12 березня 2021 року, майно було передано ОСОБА_3 відразу після підписання та нотаріального посвідчення договору. Також здійснено державну реєстрацію за ОСОБА_3 відразу після підписання та нотаріального посвідчення договору.

Уважає, що не може виконаний правочин вважатися фіктивним, оскільки настали обумовлені ним правові наслідки, у той час як відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Щодо додаткового рішення вказує, що представник позивача не надав детального опису та обґрунтування витрат часу по кожному із видів робіт. Під час розгляду справи позиція позивача не змінювалася та не було необхідності представнику у вивченні судової практики та наданні консультацій за результатами опрацювання матеріалів справи, оскільки такі дії були здійснені попередніми представниками.

04 серпня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення - без змін.

Зазначає, зокрема, що укладення оспорюваного договору відбулось під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_1 мала статус підозрюваної та на її майно вже було накладено арешт.

Отже, вважає, що ОСОБА_1 була обізнана з указаними обставинами, знала про подану позовну заяву та не могла не розуміти, що арешт майна накладено з метою забезпечення відшкодування спричинених збитків у разі визнання її винною у скоєному злочині.

Уважає, що вищевикладене свідчить, що квартира була продана саме з метою укрити майно від можливого задоволення за його рахунок вимог позивача про відшкодування збитків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у даному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знали заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені правочином, у зв`язку із чим дійшов висновку, що даний правочин є фіктивним.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., зареєстрований в реєстрі за №3322, номер запису про право власності/довірчої власності: 40953722, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1194995680000.

Даний факт також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 березня 2021 року та 09 лютого 2021 року.

Також судом установлено, що у провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУ НП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100080000267 від 06 лютого 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою статті 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу №005 від 02 червня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника головного бухгалтера ПП «TBK Систем», на підставі чого остання мала доступ до системи «Клієнт-Банк» підприємства для здійснення грошових платежів (в тому числі виплат заробітних плат) з метою забезпечення діяльності підприємства, у зв`язку з чим у віданні останньої перебувало майно ПП «TBK Систем».

Будучи службовою особою, у віданні якої перебувало чуже майно, маючи злочинний умисел направлений на привласнення вказаного майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, ОСОБА_1 вирішила вчинити привласнення грошових коштів, ввірених їй в господарське відання як особі, виконуючій обов`язки заступника головного бухгалтера, та які належать ПП «TBK Систем».

З метою безпосередньої реалізації свого злочинного умислу, направленого на привласнення грошових коштів, що перебувають у господарському віданні останньої та належать ПП «TBK Систем», ОСОБА_1 не санкціоновано здійснила перекази грошових коштів із рахунку підприємства, відкритого у банку «Приватбанк», на особисту банківську картку банку «Приватбанк» з призначенням платежу «відшкодування господарських витрат». Тим самим отримала змогу розпорядитись грошима, які привласнила на власний розсуд.

Досудовим слідством установлено, що ОСОБА_1 в період часу з 22 січня 2018 року по 18 січня 2021 року вчинила кримінальні правопорушення, передбачені частиною третьою статті 191 КК України в кількості 187 разів. А отже, ОСОБА_1 своїми злочинними діями, які виразились у привласненні чужого майна, яке перебувало в її віданні, та повторному привласненні чужого майна, яке перебувало в її віданні, що належить ПП «TBK Систем» в загальній сумі 7 489 868,33 грн.

26 лютого 2021 року органом досудового розслідування повідомлено про підозру ОСОБА_1 про вчинення останньою кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою статті 191 КК України.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року у провадженні №1-кс/759/1411/21 клопотання слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у місті Києві Діхтієвського А.П. про накладення арешту, яке погоджене прокурором в кримінальному провадженні Дем`янцем С.М., задоволено.

Накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_1 , а саме: на об`єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м, яка згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження без позбавлення права користування.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до приписів статті 16 ЦК України можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з цим, згідно зі статтями 216, 217 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція).

Якщо у зв`язку з вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

Наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін.

Недійсність окремих частин правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

Згідно зі статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 березня 2021 року у справі №201/2832/19 визначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, Верховний Суд України звертає увагу судів на те, що - «у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».

Отже, правочин може бути визнано фіктивним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов`язує фіктивність правочину. Серед таких умов обов`язковими є вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з вищенаведених умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно, а також, якщо на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16 зазначено, що при розгляді справ про встановлення фіктивності правочину суди повинні брати до уваги те, що у таких правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Як зазначено вище, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в рамках провадження №1-кс/759/1411/21 накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_1 , а саме: на об`єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв.м, шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження без позбавлення права користування.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що з копії витягу з єдиної бази даних звітів про оцінку вбачається, що звіт про оцінку квартири АДРЕСА_1 , складений 11 березня 2021 року.

Із копії протоколу допиту підозрюваної ОСОБА_1 від 16 березня 2021 року вбачається, що на питання слідчого: «Мною особисто в усній бесіді було повідомлено Вам та Вашому захиснику про те, що існує ухвала про накладення арешту на належну Вам квартиру, однак у зв`язку із загруженністю суду, дана ухвала слідчим суддею буде видана із невеликою затримкою, що свідчить про те, що Ви були ознайомлені із існуючим арештом на квартиру. Поясніть, у зв`язку із чим, Ви знаючи про наявність ухвали слідчого судді про арешт належної Вам квартири здійснили її продаж?», - підозрювана ОСОБА_1 відповіла: «Хочу зауважити, що слідчим зазначено, що ухвала про арешт квартири від 02 березня 2021 року. Про те, що слідчий повідомляв мені про наявність такої ухвали я не пам`ятаю, оскільки це може бути пов`язано із моїм шоковим станом на той час. Зазначаю, що якби я знала про наявність такої ухвали, я в жодному разі не здійснила б продаж квартири. А з приводу адвоката, то можу повідомити, що із адвокатом, який у мене був на той час, я розірвала договір та він більше не надає мені свої послуги, та про арешт мені нічого не говорив. Крім того, ще раз зазначу, що дану квартиру у базах перевіряв нотаріус, який жодних заборон не виявив».

Таким чином, що під час допиту ОСОБА_1 не заперечувала факт повідомлення їй слідчим про наявність ухвали слідчого судді про накладення арешту на належну їй квартиру, а зазначила, що вона не пам`ятає цього.

Також, в судовому засіданні, ОСОБА_1 підтвердила факт реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , після її відчуження на користь ОСОБА_3 .

Окрім того, протокол додаткового допиту підозрюваної ОСОБА_1 від 16 березня 2021 року підписаний захисником ОСОБА_1 - Удовиченком Д.І., який у даній справі подав апеляційну скаргу, тобто і наразі представляє інтереси відповідача ОСОБА_1 .

При цьому, адвокат Удовиченко Д.І., підписуючи вказаний протокол допиту, не вніс до нього жодних зауважень з приводу твердження слідчого, що він особисто повідомляв ОСОБА_1 про існування ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року про накладення арешту та заборону відчужувати вказану квартиру.

До того ж, суд першої інстанції правильно взяв до уваги ту обставину, що період між складанням звіту про оцінку квартири та укладанням договору купівлі-продажу квартири становить один день та може свідчити про необхідність ОСОБА_1 невідкладно відчужити квартиру на користь третіх осіб.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Досліджені під час розгляду справи докази, зокрема, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року у провадженні №1-кс/759/1411/21 про накладення арешту та заборону відчуження спірної квартири; фактична реєстрація у квартирі ОСОБА_1 як до, так і після її продажу; подальше формальне відчуження квартири на користь відповідача ОСОБА_3 , яка є близькою знайомою ОСОБА_1 , а саме 12 березня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними, у своїй сукупності свідчать про протиправність дій ОСОБА_1 щодо укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та намагання уникнути вилучення квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність вищевказаних обставин в їх сукупності свідчить про те, що у даному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, мали інші цілі, ніж передбачені правочином, у зв`язку із чим даний правочин купівлі-продажу квартири є фіктивним та підлягає визнанню його недійсним.

Зважаючи на зазначене, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими місцевим судом обставинами справи і положеннями законодавства та є повним віддзеркаленням позовної заяви, доводам та аргументам якої судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та правильно встановлених судом першої інстанції на їх підставі обставин справи.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року заяву ПП «TBK СИСТЕМ» про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «TBK СИСТЕМ» 1 702,50 грн судового збору, 5 000 витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП «TBK СИСТЕМ» 1 702,50 грн судового збору, 5 000 витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У травні 2023 року ПП «TBK Систем» звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, в якому просило стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 3 405 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.

Звертаючись до суду із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано, зокрема: акт виконаних робіт; наказ про призначення директора; квитанція №4784; квитанція №5050; квитанція №5154; квитанція №5179; квитанція №5249; квитанція №5309; квитанція №5339; квитанція №5467; квитанція №5537; скриншот квитанції 06.03.2023; квитанція №5536.

Згідно Акту виконаних робіт від 27 квітня 2023 року виконавець виконала, а замовник прийняв юридичні послуги у формі:

ознайомлення з матеріалами цивільної справи №761/13454/21, що знаходиться у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва, аналіз матеріалів справи та судової практики, надання консультації за результатами опрацювання матеріалів справи - із розрахунку 1 000 грн/год. 2 * 1 000 = 2 000 грн.

підготовка процесуальних документів 1 000 грн/год - 7 * 1 000 = 7 000 грн.

- відповідь на відзив ОСОБА_1 ,

- відповідь на відзив ОСОБА_3 ,

- клопотання про витребування доказів,

- клопотання про визнання участі обов`язковою,

- підготовка, роздруківка та направлення поштою адвокатського запиту до ТОВ «Еверест Реал Естейд»,

- роздруківка документів та додатків до них і направлення їх до суду і учасникам процесу.

забезпечення участі у судових засіданнях - 9 000 грн (9 засідань; 1 500 грн - 1 засідання).

Витрати на правову допомогу фактично сплачені, що підтверджується товарним наданими квитанціями.

Представник відповідача ОСОБА_1 подав до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат позивача.

Суд першої інстанції, врахувавши заперечення відповідача щодо розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а також зваживши на те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи в частині вартості підготовки процесуальних документів, аналізу судової практики та вартості участі в судових засіданнях, дійшов законного та обґрунтованого висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн, тобто по 5 000,00 грн з кожного відповідача.

З огляду на те, що позовні вимоги ПП «ТВК Систем» задоволено судом у повному обсязі, місцевий суд правильно стягнув з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 405 грн, який документально підтверджений, що складає по 1 702,50 грн з кожного відповідача.

Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази є безумовною підставою для їх відшкодування, проте з урахуванням доведеного документально розміру, критерію розумної необхідності таких витрат.

Ураховуючи викладене, колегія дійшла висновку, що ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу здійснено у відповідності до закону, з урахуванням всіх обставин та доказів, поданих на обґрунтування заяви, а також клопотання відповідача про зменшення таких витрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду попередньої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник