Постанова

від 24.05.2023 по справі 520/27906/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 р.Справа № 520/27906/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 02.12.22 по справі № 520/27906/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0873091-2416-2037 від 01.09.2021 року в частині 920683,81 грн., № 0873095-2416-2037 від 01.09.2021 року в частині 113078,26 грн.; розподілити судові витрати в порядку ст. 139 КАС України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2022 р. адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу , вважає , що судом першої інстанції було порушено норму ч. 2 ст. 74 КАС України у зв`язку з чим рішення було винесено з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує , що відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Жодні інші документи чи джерела інформації не можуть використовуватись згідно приписів закону, однак судом визнано правомірним робити висновки на підставі «інформаційних систем ГУ ДПС». Додатково слід зауважити, що взагалі не зрозуміло, як певні інформаційні системи відповідача можуть свідчити про наявність офісну в приміщеннях позивача . В той же час, судом було проігноровано документи позивача, які були надані до справи та які відповідають нормам пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України і ч. 2 ст. 74 КАС України. Так, згідно технічного паспорту від 03.03.2009 року будинок літ. «ГТ-1» АДРЕСА_1 (в якому розташовані спірні приміщення) визначений як «виробничий», що, свідчить про віднесення його до промислового в розумінні Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Також, на думку апелянта, було невірно застосовано норму пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, згідно якої ставки податку встановлюються залежно від типів об`єктів нерухомості. В той же час, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції досліджував питання доведеності/недоведеності використання спірного приміщення за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності позивача. Однак, норма закону не пов`язує розрахунок податку з використанням об`єктів за функціональним призначенням чи віднесення його до господарської діяльності платника податку. Матеріали справи не свідчать про віднесення спірних приміщень за типом до офісних згідно ДК 018-2000, а припущення відповідача про фактичне використання приміщень як офісу є бездоказовим та взагалі прийнято судом до уваги всупереч фабулі норми пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2022 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні , рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля літ. "ГТ-1", за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 9898,1 кв.м., що складається з нежитлового приміщення 1-го поверху № І7 площею 8814,8 кв. м (договір купівлі-продажу від 28.12.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 4711); нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 1-:-16, 18-:-29. антресоль 1-го рівня № 30-:-33, антресоль 2-го рівня № 34-:-38 загальною площею 1083.3 кв. м (договір купівлі-продажу від 28.12.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 4717), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 13-16).

З матеріалів позовної заяви вбачається, позивач отримав податкові повідомлення-рішення з податку фізичних осіб на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, № 0873091-2416-2037 від 01.09.2021 року, № 0873095-2416-2037 від 01.09.2021 року, винесені відповідачем.

У зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з заявою для звірки даних щодо розміру ставки податку та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 26).

Відповідачем листом № 52130/6/20-40-24-16-21 від 19.11.2021 позивача повідомлено, що на теперішній час позивачем не надано доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 рр. вказана нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, не надано документів, які б дали змогу визначити класифікаційну ознаку будівель, а отже підстав для застосування пільг, передбачених пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу відсутні.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом правильно застосовано ставку оподаткування саме 1% від розміру мінімальної заробітної плати до вищевказаних нежитлових приміщень, які належать позивачу на праві власності, тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом правомірно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.

Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень відносно позивача щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (надалі за текстом ПК України).

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості, лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості, оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість, у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.

Отже, під час розгляду цієї справи підлягає встановленню - чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовує позивач їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).

З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до неї пільги, передбаченої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 200/8504/19-а.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникає у власників з дня виникнення права власності на об`єкти нерухомості, що відповідно до норм ПК України є об`єктами оподаткування.

Згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності ОСОБА_1 у 2018-2020 році, зокрема, перебували: нежитлова будівля літ. "ГТ-1", за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 9898,1 кв.м., що складається з нежитлового приміщення 1-го поверху № І7 площею 8814,8 кв. м (договір купівлі-продажу від 28.12.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 4711); нежитлових приміщень підвалу № 1, 2, 1-го поверху № 1-:-16, 18-:-29, антресоль 1-го рівня № 30-:-33, антресоль 2-го рівня № 34-:-38 загальною площею 1083.3 кв. м (договір купівлі-продажу від 28.12.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Мусієнко О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 4717).

Колегія суддів звертає увагу не те , що ОСОБА_1 до контролюючого органу та до суду як першої так і апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 рр. вказана нежитлова будівля використовувалась за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності.

На підставі матеріалів справи суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали не містять доказів/документів приналежності будівлі до того чи іншого класу, не надано документів для врахування класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Таким чином, у цій справі відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачеві не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Тобто , вказані нежитлові приміщення не використовуються у власній підприємницькій діяльності за їх функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

На підставі матеріалів справи суди дійшли правильного висновку, що у цій справі відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачеві не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі№420/5624/18.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (у редакції, що діяла в 2018-2020 році) Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Податок за об`єкти нежитлової нерухомості, розташовані у місті Харкові нараховується згідно з додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 Про місцеві податки і збори у місті Харкові.

Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 Про місцеві податки і збори у місті Харкові встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, а саме: п. 1 Ставка податку для об`єктів житлової та/або нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування; п. 5 Ставки податку для об`єктів житлової та/або нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у таких розмірах:

1. Будівлі готельні 1.0 %;

2. Будівлі офісні -1.0 %

2. Будівлі торгівельні - 1.0 %.

Відповідно до інформаційних систем ГУ ДПС приміщення за адресою: вул. Плиткова, 12, м. Харків (що належать на праві власності ОСОБА_1 ) використовуються ТОВ «Автрамат-Рембуд» (код ЄДРПОУ 23142659) як офісні приміщення.

Відповідно до ідентифікаційних даних, що додаються, керівником ТОВ «Автрамат-Рембуд» (код ЄДРПОУ 23142659) Мамедов Айнудін Абубакарович є керівником юридичної особи.

Доказів у спростування наведеного позивачем до суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно зі ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік мінімальна заробітна плата у 2018 році становить 3723,00 гривень. Отже, ставка податку за 2018 рік становила 37,23 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування об`єктів нежитлової будівлі (1% * 3723,00 розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2018).

Згідно зі ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік мінімальна заробітна плата у 2019 році становить 4173,00 гривень. Отже, ставка податку за 2018 рік становила 41,73 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування об`єктів нежитлової будівлі (1% * 4173,00 розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2019).

Згідно зі ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік мінімальна заробітна плата у 2020 році становить 4723,00 гривень. Отже, ставка податку за 2020 рік становила 47,23 грн за 1 квадратний метр бази оподаткування об`єктів нежитлової будівлі (1% * 4723,00 розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2020) .

Згідно підпункту б підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 Податкового кодексу України в період з 1 березня по 31 березня 2020 року.

Отже, у 2021 році обчислення сум податку за звітний 2020 рік з об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється податковим органом за виключенням періоду з 01 березня по 31 березня 2020 року.

Розрахунок податкового повідомлення - рішення від 01.09.2021 №0873091-2416-2037(за 2018 рік - 328 175,00 грн, за 2019 рік - 367 841,60 грн, за 2020 рік - 381 629,42 грн) за об`єкти нежитлової нерухомості загальною площею 8814,8 кв.м в літ. «ГТ-1» № 12 по АДРЕСА_1 : 8814,8 х 37,23 = 328 175,00 грн, де 8814,8 - площа нерухомості; 37,23 ставка податку за 2018 рік; 8814,8 х 41,73 = 367 841,60 грн, де 8814,8 - площа нерухомості; 41,73 ставка податку за 2019 рік; 8814,8 х 47,23 / 12 * 11 = 381 629,42 грн, де 8814,8 - площа нерухомості; 47,23 - ставка податку за 2020 рік; (звільнення з 01 березня по 31 березня 2020 року у зв`язку з пандемією СОVID-19, відповідно до 525 підрозділу XX «Інші перехідні положення» ПК України).

Розрахунок податкового повідомлення - рішення від 01.09.2021 №0873095-2416-2037(за 2018 рік - 40331,26 грн, за 2019 рік - 45206,11 грн, за 2020 рік 46900,57 гривень) за об`єкти нежитлової нерухомості загальною площею 1083,3 кв.м в літ. «ГТ-1» № 12 по АДРЕСА_1 : 1083,3 х 37,23 = 40 331,26 грн, де 1083,8 - площа нерухомості; 37,23 - ставка податку за 2018 рік; 1083,3 х 41,73 = 45 206,11 грн, де 1083,3 - площа нерухомості; 41,73 - ставка податку за 2019 рік,1083,3 х 47,23 / 12 * 11 = 46 900,57 грн, де 1083,3 - площа нерухомості; 47,23 ставка податку за 2020 рік; (звільнення з 01 березня по 31 березня 2020 року у зв`язку з пандемією СОVID-19, відповідно до 52-5 підрозділу XX Інші перехідні положення ПК України).

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень № 0873091-2416-2037 від 01.09.2021 року в частині 920683,81 грн., № 0873095-2416-2037 від 01.09.2021 року в частині 113078,26 грн.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2022 по справі № 520/27906/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 29.05.2023 року