Постанова

від 16.05.2023 по справі 506/17/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1065/23

Справа № 506/17/19

Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Комлевої О.С., Сєвєрової Є.С.,

За участю секретаря судового засідання: Трофименко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» про повернення земельної ділянки та зобов`язання не чинити перешкод у її використанні

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» про повернення земельної ділянки та зобов`язання не чинити перешкод у її використанні.

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року позов ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» (адреса місцезнаходження: с.Ткаченка Окнянського району Одеської області, код ЄДРПОУ 03767185) про повернення земельної ділянки та зобов`язання не чинити перешкод у її використанні задоволено повністю.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,08 га, кадастровий номер 5123181700:01:001:0064, яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА №082353 від 16 листопада 2005 року та не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні нею.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн. та судові витрати по оплаті вартості проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 5652 грн., а всього 6492,80 грн.

Роз`яснено позивачу ОСОБА_1 , що питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору може бути розглянуте судом за відповідною заявою позивача.

Роз`яснено позивачу положення ч.8 ст.141 ЦПК України, відповідно до якої розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ТОВ «Ягорлик» відхилити, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року залишити без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначеного на 16.05.2023 року з`явилася представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Інші учасники процесу до суду апеляційної інстанції не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідками секретаря судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,08 га, кадастровий номер 5123181700:01:001:0064, яка розташована на території Дубівської сільської ради, що посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯА №082353 /т.1 а.с.11/.

Позивач звертався до відповідача з листом про повернення йому вищевказаної земельної ділянки в найкоротший термін до 30.03.2018 року, у зв`язку з тим, що він має намір самостійно обробляти землю, а відповідач фактично користується його земельною ділянкою на підставі усної домовленості /т.1 а.с.21/.

23.03.2018 року ТОВ «Ягорлик» на адресу позивача, у відповідь на його звернення, направлено повідомлення про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди належної позивачу земельної ділянки, термін дії якого закінчується 03.09.2029 року /т.1 а.с.17/.

22.08.2018 року на звернення позивача відповідачем останньому направлено копію вищевказаного договору оренди /т.1 а.с.16/.

Згідно Типового договору оренди землі б/н від 19.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та СВК «Ягорлик» в особі голови правління Сложинського В.К., ОСОБА_1 передав в оренду на 20 років земельну ділянку, площею 3,08 га, кадастровий номер 5123181700:01:001:0064, належну йому згідно Державного акту серія ЯА №082353, виданого 16.11.2004 року. Договір зареєстровано у Красноокнянському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» 03 серпня 2009 року за №040952600129 /т.1 а.с.10-15/.

Як вбачається з копії статуту ТОВ «Ягорлик», СВК «Ягорлик» було реорганізовано шляхом перетворення в ТОВ «Ягорлик», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків СВК «Ягорлик» /т.1 а.с.78-83/.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що відповідач користується належною позивачу земельною ділянкою без належних правових підстав та своїми діями створює позивачу перешкоди у користуванні власністю, у звязку із чим суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу належну йому земельну ділянку та не чинити перешкод у користуванні нею.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, за змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно із ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним особам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.2 ст. 792 ЦК України, майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За правилами, передбаченими ст. ст. 1, 6, 13, 14, 16, 18, 20, 24, 27, 31, 2 Закону України «Про оренду землі», чинного на час виникнення спірних правовідносин, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають право на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельні ділянку.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставах цивільно-правового договору.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Судовим розглядом справи встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником земельної ділянки, площею 3,08 га, кадастровий номер 5123181700:01:001:0064, розташованої на території Дубівської сільської ради Окнянського району Одеської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004 року серія ЯА №082353. У 2009 році до нього звернулися представники СВК «Ягорлик», яке в подальшому було реорганізовано в ТОВ «Ягорлик», з проханням надати наведену земельну ділянку в користування. На той момент він не мав наміру обробляти свою земельну ділянку та не заперечував проти того, щоб земельна ділянка оброблялася. Дана домовленість була усною, жодних договорів щодо передачі в оренду земельної ділянки він не укладав та не підписував, строку користування даною земельною ділянкою вони не встановлювали, строки сплати за користування не визначали, жодних актів не підписували. На початку 2018 року він прийняв рішення про оброблення вказаної земельної ділянки власними силами, про що письмово повідомив відповідача листом, згідно якого просив не здійснювати обробіток земельної ділянки та повернути її йому, зокрема, не перешкоджати у користуванні нею, на що отримав відповідь про те, що відповідач здійснює користування земельною ділянкою відповідно до укладеного (підписаного) з ним договору оренди землі, який зареєстрований у Красноокнянському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр земельного кадастру». Також в листі зазначено, що сторонами договору погоджено строк дії договору оренди 20 років і в нього відсутні підстави для дострокового повернення земельної ділянки, він не має права її обробляти, а в разі ініціювання будь-яких процедур, з нього буде стягнуто кошти збитки на користь відповідача. Дана інформація стала для нього несподіванкою, оскільки він не погоджував з відповідачем передачу йому в користування земельної ділянки на 20 років та не підписував з ним жодного договору. На його звернення ним було отримано від відповідача копію вказаного договору, з якої вбачається, що на договорі відсутній його підпис та договір підписала інша, невідома йому, особа. Тому реєстрація договору оренди земельної ділянки в земельному кадастрі здійснена на підставі договору оренди, який він не підписував. При цьому, для договору оренди земельної ділянки встановлена письмова форма і такий договір є укладений виключно з моменту його підписання сторонами. Тобто підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Оскільки він не підписував вказаний договір оренди землі, то в цьому випадку відсутнє його волевиявлення на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору оренди землі, яка перебуває у його власності. Тому договір оренди землі від 19.02.2008 року є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що підлягають виконанню.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що 19.02.2008 року між позивачем та СВК «Ягорлик», правонаступником якого є ТОВ «Ягорлик», був укладений Типовий договір оренди землі №242, відповідно до умов якого земельна ділянка сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5123181700:01:001:0064, загальною площею, 3,08 га, яка знаходиться на території Дубівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області, власником є ОСОБА_1 , передано в оренду ТОВ «Ягорлик», строком на 20 років. Договір зареєстровано в Красноокнянському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.09.2009 року за №0409522600129. Відповідач зазначає, що позивач не заперечував, що земельна ділянка буде оброблятися відповідачем, про що було досягнуто усної домовленості, проте заперечує факт укладання та підписання договору оренди. Як зазначає відповідач, за весь час, починаючи з 2009 року, позивач ОСОБА_1 отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, що підтверджується відомостями про виплату орендної плати та не заперечується самим позивачем, а отже, на думку відповідача дії сторін у даній справі свідчать про їх добровільні наміри та волевиявлення щодо укладення договору оренди та те, що фактично оскаржуваний договір оренди земельної ділянки був укладений, про що, зокрема, свідчить те, що позивач добровільно передав ТОВ «Ягорлик» у користування належну йому на праві власності земельну ділянку, передавши при цьому копію державного акту на право власності на цю земельну ділянку та копію власного паспорта, а тому, на думку представника відповідача, такий договір не можна вважати неукладеним лише з тих підстав, що він не був підписаний позивачем. Схожих висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18).

Матеріалами справи також встановлено, що за клопотанням позивача для перевірки доводів позивача щодо непідписання ним оспорюваного договору оренди землі, ухвалою суду від 11.04.2019 року було призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу (Том І: а.с. 108-109).

На виконання вищевказаної ухвали суду, 20.11.2019 року до суду надійшов висновок судово почеркознавчої експертизи №19-2866 від 29.10.2019 року, проведеної експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України відповідно до якого встановлено, що: «Підпис від імені ОСОБА_1 у наданому на експертизу типовому договорі оренди землі від 19.02.2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та СВК «Ягорлик» щодо оренди земельної ділянки, площею 3,08 га з кадастровим номером 5123181700:01:001:0064, що зареєстрований у Красноокнянському районному відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», запис в Державному реєстрі земель №040952600129 від 03.09.2009 року, розміщений зі зворотної сторони останнього аркушу документу, в графі «Орендодавець», виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою» (Том І: а.с.130-134).

Таким чином, за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що позивач не підписував спірний договір, а отже, суд дійшов вірного висновку про те, що позивач не виявляв свого волевиявлення на укладення вказаного договору саме за тими умовами, що зазначені у договорі, а тому спірний договір оренди є неукладеним, тобто таким, що не відбувся і тому не створює правових наслідків, у звязку із чим, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

У доводах апеляційної скарги, ТОВ «Ягорлик» посилається на те, що договір від 19.02.2008 року не можна вважати неукладеними лише з тих підстав, що він не був підписаний позивачем, оскільки дії сторін у цій справі свідчать про їхні добровільні наміри та волевиявлення щодо укладення договору оренди та те, що фактично оскаржуваний договір оренди земельних ділянок був укладений про що, зокрема, свідчить те, що позивач добровільно передав ТОВ «ЯГОРЛИК» у користування належну йому на праві власності земельну ділянку, передавши при цьому копію державного акту на право власності на цю земельну ділянку, видані на його ім`я та копію свого паспорта, а також те, що протягом тривалого часу (2009 - 2018 роки) отримував від ТОВ «ЯГОРЛИК» орендну плату згідно з пунктом 9 спірного договору оренди. При цьому, апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), у якій Велика Палата до схожих висновків.

Проте на вказані доводи апелянта слід зазначити наступне.

Так, ч.4ст. 263 ЦПК Українивстановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, безпідставні, оскільки указані висновки зроблено за інших фактичних обставин. Так, у справі №338/180/17 вирішувався спір за позовом юридичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, і цей спір стосувався порядку укладання господарських договорів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, правовідносини у якій виникли у зв`язку з тим, що позивач звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки перебували в тимчасовому користуванні відповідача, згодом він звернувся до фермерського господарства з клопотанням про їх повернення, однак отримав відмову з тих підстав, що між ними було укладено договори оренди земельних ділянок. Позивач стверджував, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення та наміру на їх укладення він не мав. Оскільки судом було встановлено, що спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду надані роз`яснення щодо підстав застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Так, Велика Палата зазначала, що у праві України ця доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення.

Відповідно до частини другоїстатті 205 ЦК Україниправочин, для якогозакономне встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим,статтею 18 Закону України «Про оренду землі»(що діяла до 01 січня 2013 року) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. За такого Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у справі, що переглядалась.

З огляду на викладене, посилання ТОВ «Ягорлик» на фактичне виконання договору оренди землі не свідчить про укладеність цього договору враховуючи конкретні обставини справи, встановлені судом.

При цьому, необгрунтованими є посилання апеляційної скарги на неналежний спосіб захисту, а саме щодо позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобовязання відповідача не чинити перешкоди позивачу у використанні земельної ділянки.

Так, за змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернувся з вимогою про повернення земельної ділянки та зобов`язання не чинити перешкод у її використанні, посилаючись на те, що спірний договір оренди він не укладав та не підписував.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановленазакономабо якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, про те, що спірний договір, який укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, тобто укладений без волевиявлення позивача, підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті203та частини першої статті215 ЦК України, вказала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Беручи до уваги підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача за відсутності установленихзакономпідстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, зважаючи на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 обрав ефективний спосіб захисту, а тому його позовні вимоги про зобовязання не чинити перешкоди у використанні земельної діялнки, підлягають задоволенню.

Також на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності у справі до вимоги позивача, враховуючи наступне.

Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Як зазначав позивач, про наявність спірного договору оренди він дізнався з повідомлення ТОВ «Ягорлик» від 23.03.2018 року, а копія спірного договору оренди йому була направлена ТОВ «Ягорлик» 22.08.2018 року.

Позивач же звернувся до суду з даним позовом у січні 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, тому підстав для застосування позовної давності немає.

Що стосується доводів апеляційної скарги ТОВ «Ягорлик» щодо постановлення судом першої інстанції ухвали про повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч.2 ст. 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Однак відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий судзгідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставинможуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриттядля вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині також є неспроможними.

За таких обставин, аналізуючидосліджені докази в їх сукупності, колегія суддівдійшла висновку, що судом правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Жодних інших доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.

Слід такожзазначити,що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» - залишити без задоволення.

Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягорлик» про повернення земельної ділянки та зобов`язання не чинити перешкод у її використанні залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.05.2023 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова