Постанова

від 09.05.2023 по справі 355/1811/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №355/1811/21 Головуючий у І інстанції - Червонописький В.С.

апеляційне провадження №22-ц/824/6614/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деренківець» на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року

у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деренківець» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Уба-Агросвіт» про визнання договору оренди землі недійсним та визнання права оренди, -

установив:

У листопаді 2021 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Деренківець» звернулося до Баришівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Уба-Агросвіт» про визнання договору оренди землі недійсним та визнання права оренди.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року закрито провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.

В апеляційній скарзі СТОВ «Деренківець» посилаючись на порушення норм процесуального права, просило оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, вказано, що висновки суду свідчать про неправильне застосування п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Зазначено, що предмет спору в даній цивільній справі продовжує існувати незалежно від розірвання спірного договору і закриття провадження є ухиленням суду від здійснення правосуддя та порушує права позивача на справедливий суд гарантовані йому Конституцією України, ЦПК України і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, суд не дав відповіді на головне питання по справі - чи є недійсним спірний договір оренди землі від 16 липня 2021 року.

Також не вирішено питання хто мав право на користування земельною ділянкою у період між датою укладення спірного договору оренди та щонайменше до дати підписання додаткової угоди про його розірвання враховуючи те, що державна реєстрація права оренди ТОВ «Уба-Агросвіт» за договором від 16 липня 2021 року так і не була припинена відповідачами внаслідок розірвання договору.

Саме із записами у Державному реєстрі прав пов`язується офіційне визнання і підтвердження державою юридичного факту припинення речових прав на нерухоме майно.

Апелянт зазначає, що висновок суду щодо того, що реституція за недійсним договором оренди землі не проводиться, бо відносини за таким договором припиняються лише на майбутнє, тому після розірвання відповідачами спірного договору суд нібито не може визнати його недійсним, суперечить ст.ст.203,215,216,236 ЦК України, у яких немає винятків із загального правила про те, що може бути визнаний недійсним будь-який правочин, якщо для цього є законні підстави.

Питання недійсності правочину є первинним, а можливість застосування реституції, як наслідок недійсності, - вторинне.

Не погоджується скаржник і з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача припинився договір оренди №282 від 18 жовтня 2012 року і тому предмет спору відсутній, оскільки даний договір оренди є поновленим в силу пп. «б» пп.1) п. 27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України на один рік з огляду на запровадження воєнного стану, який вкотре продовжено на новий період а також на підставі п. 8 договору та ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Також вказано, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що позивач не просив суд скасувати рішення реєстратора про реєстрацію права оренди за товариством з обмеженою відповідальністю «Уба-Агросвіт», так як відповідно до ст.ст. 264, 265 ЦПК України, виключно суд у рішенні вирішує питання про те, чи підлягають захисту порушені права позивача, чи обраний ним спосіб захисту правильний.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що у цій справі позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який між сторонами розірвано, оскільки термін дії договору оренди землі від 18 жовтня 2012 року укладений між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_1 , закінчився 12 грудня 2022 року, а тому станом на дату розгляду відсутній спір в даній справі.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, предметом даного спору є визнання недійсним договору оренди землі №102/21 від 16 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Уба-Агросвіт» та визнання права оренди СТОВ «Деренківець» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220286400:18:001:0029 площею 3,503 га згідно із договором оренди землі №282 від 18 жовтня 2012 року, який укладено між СТОВ «Деренківець» та ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Істотні умови договору оренди визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги наступне.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Відповідно до статті 764 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №394/301/19 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд на викладене уваги не звернув, в порушення положень ч.4 ст.263 ЦПК України правову позицію Верховного Суду не врахував, у зв`язку з чим дійшов поспішних висновків про наявність правових підстав до закриття провадження у справі.

Отже, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржене судове рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367,374,379,382 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Деренківець» задовольнити.

Ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 06 лютого 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 30 травня 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба