Постанова

від 30.05.2023 по справі 902/857/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Справа № 902/857/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД"

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 13.01.23р. суддею Маслієм І.В. о 12:05 год. у м.Рівному, повний текст складено 23.01.23р.

у справі № 902/857/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД"

до Приватного підприємства "МНАГОР"

про стягнення заборгованості 116 379,82грн. за договором оренди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" до Приватного підприємства "МНАГОР" про стягнення заборгованості 116 379,82грн. за договором оренди - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- вказує на те, що подаючи позовну заяву позивач посилався на існування договору оренди нежитлового приміщення №20-10/021 від 20.10.2021р., за яким з січня 2022 року відповідач припинив належним чином виконувати зобов`язання, через що утворилась заборгованість;

- зазначає, що на виконання договору №20-10/021, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п.1.1 договору майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі об`єкта оренди по договору №20-10/2021 від 20.10.2021р.. Станом на день звернення до суду із даним позовом в орендованому приміщенні, яке належить позивачу знаходиться зерно кукурудзи, належне відповідачу;

- також, позивачем у позові зазначено, що усі оригінали документів підприємством втрачені. Після виявлення втрати документів, позивачем було сформовано ще один екземпляр та направлено відповідачу з проханням поставити свій підпис та печатку і направити зворотньо. Однак, відповіді на таку заяву не надходило;

- покликається на те, що відповідач відобразив у своїй податковій звітності наявність отриманої послуги за жовтень, листопад, грудень та січень 2022 року. Якщо за жовтень-грудень відповідачем була проведена оплата відповідно отриманих рахунків на оплату, то тут можна казати що була перша подія - але це була оплата, а послуга не надавалась. Щодо січня 2022 року - оплати станом на час подання податкової декларації на додану вартість з додатком - відомості про суми податку на додану вартість за перший квартал 2022 року задекларовано ІПН контрагента - 343254902287 на суму послуги без врахування ПДВ 10392,15грн., сума ПДВ зазначена 2078,43грн.. Тому декларування такої послуги є підтвердженням існування події - отримання відповідачем послуги у першому кварталі 2022 року. Підтвердженням є також відповідь ГУ ДПС у Вінницькій області на виконання ухвали про витребування доказів від 14.11.2022р.;

- вважає, що позивач довів наявність між сторонами правовідносин щодо оренди частини холодильної камери.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/857/22/1655/23 від 14.03.2023р. матеріали справи №902/857/22 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

29.03.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/857/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

17.04.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від 03.04.2023р. про залишення апеляційної скарги без руху від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з додатком, зокрема, копією платіжної інструкції від 06.04.2023р. №3893 про сплату судового збору в сумі 3721,50грн..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано відповідачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, свідчать матеріали справи та як зазначає позивач, що 20.10.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" (позивач) та Приватним підприємством "МНАГОР" (відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №20-10/021.

На виконання договору №20-10/021, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в строкове, платне користування вказане в п.1.1 договору майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі об`єкта оренди по договору №20-10/2021 від 20.10.2021р..

Позивач зазначає, що станом на день звернення до суду із даним позовом в орендованому приміщенні, яке належить позивачу знаходиться зерно кукурудзи, належне відповідачу.

Згідно п.5.3 договору, розмір орендної плати за цим договором складає: - холодильна камера згідно пункту 1.1.2.1 - 390,00грн. з ПДВ за 1м.кв. на місяць. Загальний розмір орендної плати за місяць становить 11 310,00грн. з ПДВ.

01.12.2021р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №20-10/2021 від 20.10.2021р., відповідно до якої було змінено розмір орендної плати та викладено п.5.3 договору у новій редакції: розмір орендної плати за цим договором за об`єктом оренди користування становить 430,02грн. з ПДВ за 1кв.м. на місяць. Загальний розмір орендної плати за місяць становить 12 470, 58грн. з ПДВ.

01.04.2022р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору оренди №20-10/2021 від 20.10.2021р., відповідно до якої сторони за взаємною згодою вирішили з 01.04.2022р. по 30.04.2022р. викласти п.5.3 договору у наступній редакції: розмір орендної плати за цим договором за об`єктом оренди користування становить 430,02грн. без ПДВ за 1кв.м на місяць. Загальний розмір орендної плати за місяць становить 12 470,58грн. без ПДВ.

З серпня 2022 року вартість оренди за договором з відповідачем становить 17372,99грн.. Згідно п.5.5 договору оренди, у випадку зміни встановленого Національним банком України курсу гривні до долара США на дату складання рахунку про сплату орендної плати до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долара США на дату укладення даного договору більше ніж на 5%, розмір щомісячної орендної плати розраховується за формулою: орендна плата = (індекс К1 * індекс К2 * Розмір орендованої площі * орендна ставка), ді індекс К1 - індекс зміни орендної плати. Індекс К1 на момент підписання цього договору дорівнює одиниці. індекс К2 - співвідношення встановленого Національним банком України офіційного курсу гривня до долара США на дату складання розрахунку про сплату орендної плати до встановленого.

Відповідачем було належним чином сплачено суму орендної плати відповідно до рахунків на оплату №2282 від 20.10.2021р. (за жовтень-листопад 2021 року) та №327 від 26.11.2021р. (за грудень 2021 року), сформованих позивачем, що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача в АТ "Укрексімбанк" за 20.10.2021р. та 26.11.2021р..

Однак, з січня 2022р. відповідач припинив сплачувати орендну плату за користування об`єктом оренди.

В подальшому, позивачем було направлено на адресу відповідача лист із претензією та вимогою сплатити борг за користування орендованим майном за період з 01.01.2022р. по 30.04.2022р. у розмірі 51074,57грн., в тому числі ПДВ.

Водночас, у відповідь на вказане звернення відповідачем на банківський рахунок позивача 26.04.2022р. було перераховано 2500,00грн. з призначенням платежу "оплата послуг по рахунку №19 від 31.01.2022р.".

Надалі, відповідачем оплата послуг за оренду частини холодильника не сплачувалась, на дзвінки посадових осіб позивача ніхто не відповідав, на будь-які намагання позивача з`ясувати причини несплати та врегулювати спірне питання жодної реакції зі сторони відповідача не було.

04.08.2022р. позивач рекомендованим листом надіслав відповідачу лист до якого додано усі рахунки на оплату послуг та Акти надання послуг, що підтверджується описом вкладення з печаткою АТ "Укрпошта".

Також, оскільки у серпні 2022 року позивачем було виявлено втрату його примірника договору оренди №20-10/2021 від 20.10.2021р. з Актом прийому-передачі майна та двома додатковими угодами, дані документи позивач також направив відповідачу разом із листом для повторного підписання. Відповідь на лист з підписаними документами відповідач позивачу не направив.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати орендної плати, позивач був змушений звернутись до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за оренду частини холодильника, яка існує станом на день звернення із позовом в сумі 116379,82грн. за період з січня 2022р. по серпень 2022р., з яких 103353,30грн. заборгованість по оренді та 13020,52грн. - пеня.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "МНАГОР" про стягнення заборгованості 116 379,82грн., з яких 103 353,30грн. - основного боргу та 13 020,52грн. - пені.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" посилається на не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №20-10/021 від 20.10.2021р., в частині сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 15.09.2022р. відкрито провадження у справі №902/857/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень щодо відповіді на відзив та клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

03.10.2022р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує твердження позивача викладені в позовній заяві та просить відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи поданий відзив на позовну заяву, відповідач посилається на те, що позовні вимоги по даній справі не визнає та заперечує проти задоволення позову оскільки між сторонами був договір оренди №01/21/1 від 20.01.2021р. та угода про дострокове розірвання даного договору оренди від 16.06.2021р..

Також, позивач вимагає стягнути з відповідача суму коштів в розмірі 116379,82грн., однак заявлена сума не підтверджена належними та достатніми доказами зі сторони позивача. За даними відповідача в нього немає заборгованості.

Крім того, відповідач вказує на те, що будь якої продукції на складі позивача він не має.

Стосовно проведених оплат за період жовтень 2021 року - квітень 2022 року відповідач стверджує що провів оплату авансу 30 658,77грн. на майбутнє зберігання, але погодні умови та військові дії внесли свої корективи, тому сподівається повернутися до цього питання після закінчення війни, а дані кошти просить врахувати як аванс майбутніх періодів.

Враховуючи викладене відповідач вважає, що заборгованість не підтверджена жодним вірним документом та розрахунком, що унеможливлює задоволення позову, а тому сума заявлена до стягнення в позові по даній справі є необґрунтована, недоведена, та не підлягає до задоволення.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.10.2022р. суд перейшов до розгляду справи №902/857/22 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначив на 14.11.2022р..

На визначену судом дату в судове засідання 14.11.2022р. з`явився представник позивача, яка подала до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.11.2022р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 15.12.2022р. та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

09.12.2022р. до Господарського суду Вінницької області від Головного управління ДПС у Вінницькій області надійшли витребувані ухвалою суду від 14.11.2022р. докази.

15.12.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій поміж іншого позивач просить провести наступне судове засідання без його участі та перейти до розгляду справи по суті.

Так, обґрунтовуючи подану відповідь на відзив, позивач посилається на те, що твердження відповідача з приводу не укладення договору оренди в жовтні 2021 року, а перераховані кошти є авансовим платежем за майбутнім договором не відповідають дійсності.

Водночас, позивач надає суду додатково докази на підтвердження позовних вимог, а саме: - копію угоди про дострокове розірвання договору оренди №01/21/1 від 20.01.2021р. від 16.06.2021р. - копію акту приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди по договору №01/21/1 від 20.01.2021р. від 16.06.2021р. - копію товарно-транспортної накладної №Р49 від 16.06.2021р. за якою було відвантажено належне майно.

Крім того, позивач в податкову декларацію за березень 2022 включив податкові зобов`язання, в тому числі орендну плату по договору з відповідачем в сумі 10 392,15грн. (без ПДВ). Даними документами додатково підтверджується реальність договору та його виконання сторонами впродовж певного періоду часу. Також, до суду надійшли докази, витребувані у ГУ ДПС України у Вінницькій області, відповідно до яких підтверджується, що вартість послуг, наданих позивачем відповідачу також відображена у податковій звітності відповідача.

Водночас, суму платежу за січень 2022р. відповідачем було включено в податковий кредит. Також, у відзиві відповідач зазначає, що послуги вони не отримували та оплату не проводили.

На думку позивача відображення суми в податковій декларації означає, що мала місце перша подія (отримання послуги або її оплата).

На визначену Господарським судом Вінницької області дату в судове засідання 15.12.2022р. з`явився представник відповідача. За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.01.2023р.. В зв`язку з неявкою представника позивача в судове засідання останнього про дату, час та місце розгляду справи повідомлено шляхом телефонограми.

09.01.2023р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшли пояснення у відповідь на відзив.

Обґрунтовуючи подані пояснення у відповідь на відзив, відповідач посилається на те, що позивач у своїй відповіді на відзив наводить безпідставні документи та докази стосовно обліку, який сам же позивач і веде. Відповідач не несе відповідальності за ведення господарської діяльності, бухгалтерського чи податкового обліку позивача.

Також, Приватне підприємство "МНАГОР" у декларації за березень 2022 взагалі не скористалось податковим кредитом, що відображено у декларації за березень 2022р де чітко вказано на відсутність додатка 1. Якою подією керувалось підприємство ТОВ "ВІНПРОМХОЛОД" у березні 2022р. відповідачу невідомо, так як жодних послуг ними не було надано та узгоджено. Жодного підтвердження оплати чи надання послуги немає.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 в позові відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч.ч.1, 2 ст.763 ЦК України).

У відповідності до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави заявленого позову позивачем надано до суду копії наступних документів: договору оренди №20-10/021 від 20.10.2021р., Акту приймання-передачі об`єкта оренди по договору №20-10/021 від 20.10.2021р., додаткової угоди №1 від 01.12.2021р. до договору №20-10/021 від 20.10.2021р. та додаткової угоди №2 від 01.04.2022р. до договору №20-10/021 від 20.10.2021р..

Як свідчать матеріали справи, вказаний договір, Акт приймання-передачі об`єкта оренди та додаткові угоди підписаний лише зі сторони позивача, при цьому останнім зазначено в позовній заяві про втрату оригіналів даних документів, однак на підтвердження їх втрати жодних доказів суду не надано.

Крім того, позивачем надано суду копії виписки по рахунку за 20.10.2021р. в АТ "Укрексімбанк", виписки по рахунку за 23.12.2021р. в АТ "Укрексімбанк", виписки по рахунку за 26.04.2022р. в АТ "Укрексімбанк" з яких вбачається проведення відповідачем оплат по рахункам на оплату №2282 від 20.10.2021р. (за жовтень-листопад 2021 року) та №327 від 26.11.2021р. (за грудень 2021 року).

Поряд і цим, відповідач стверджує що здійснені ним оплати це аванс для подальшої співпраці з позивачем.

Також, слід звернути увагу позивача на те, що позовними вимогами у даній справі є стягнення орендної плати за період січень 2022р. по серпень 2022,р. і навіть якщо припустити укладення між сторонами договору оренди №20-10/021 від 20.10.2021р. умовами якого зокрема Розділом 4 визначено наступне:

Договір вступає в силу з моменту підписання акту прийому передачі та діє до "30" листопада 2021 року. Продовження оренди об`єкта можливо шляхом підписання сторонами нового договору оренди на умовах, визначених в новому договорі. Всі зміни та доповнення до даного договору є чинними, якщо вони оформлені у письмовому вигляді за належними підписами та печатками повноважних представників обох сторін. Всі додаткові угоди до цього договору є його невід`ємною частиною. Строк дії даного договору припиняється внаслідок: - закінчення терміну дії; - загибелі об`єкта, що орендується; - достроково за погодженням сторін; - орендар без дозволу орендодавця передав майно у користування іншій особі; - у випадку систематичного порушення орендарем умов договору, в т.ч. затримці по сплаті орендної плати більше 10 днів; - в інших випадках, передбачених законодавством України та даним договором. У випадку, якщо після сплину строку дії даного договору, або у випадку його розірвання, орендар відмовляється від повернення об`єкту, що орендується та/або підписання акту приймання-передачі, орендодавець вправі застосувати до орендаря наступну оперативно-господарську санкцію: звільнити об`єкт, що орендується від майна (речей), що зберігаються/знаходяться на території об`єкта, що орендується і передати об`єкт оренди у користування третім особам. У такому випадку орендодавцем складається Акт, в якому зазначається перелік майна, яке зберігалось/знаходилось на території об`єкта, що орендується, один екземпляр якого направляється орендарю не пізніше наступного робочого дня після його складання. Вказане майно зберігається орендодавцем протягом 10 (десяти) днів з дня складання зазначеного Акту. Після сплину вказаного терміну зберігання, якщо орендарем не вжито заходів щодо вивезення такого майна, вважається, що такі дії свідчать про відмову власника від права власності на майно. Після чого орендодавець набуває право власності на таке майно в порядку передбаченому ст.336 Цивільного кодексу України, та вправі реалізувати таке майно, і з отриманої суми компенсувати всі свої витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його реалізацією і оплатою робіт (дій) по звільненню об`єкта, що орендується від зазначеного майна. У випадку надходження в установлений вище термін письмового повідомлення орендаря про вжиття заходів щодо вивезення майна, які він зобов`язується вчинити не пізніш як протягом 7 (семи) днів з дня отримання копії Акту, орендодавець повертає останньому майно, що знаходилось на його зберіганні, після здійснення орендарем відшкодування орендодавцеві його витрат, пов`язаних зі зберіганням такого майна, і оплатою робіт (дій) по звільненню об`єкта оренди від зазначеного майна, то при цьому, аналізуючи зазначений вище розділ договору, слід звернути увагу позивача на той факт, що даними умовами не передбачено автоматичної пролонгації даного договору, а тому навіть якщо між сторонами за даним договором і були господарські відносини вони припинились 30.11.2021р., іншого укладеного між сторонами договору оренди матеріали справи не містять.

Також, як вбачається з матеріалів справи, решта доказів що додані позивачем до позовної заяви теж підписані лише зі сторони позивача.

Стосовно тверджень позивача про відображення суми в податковій декларації, слід зазначити наступне.

Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт здійснення сторонами господарських операцій.

Вказані висновки викладені Касаційним господарським судом у постановах від 04.11.2019р. у справі №905/49/15 та від 29.01.2020р. у справі №916/922/19.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.12.2020р. у справі №910/2284/20, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Також, у постанові Верховного Суду від 29.01.2021р. у справі №922/51/20 вказано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13ц (провадження №14-400цс19).

Враховуючи вище викладене, а також приймаючи до уваги встановлені судом обставини та зміст позовних вимог, суд погоджується з твердженням відповідача, що позивачем не надано доказів, що підтверджують заборгованість відповідача в заявленій сумі.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого суду, що позивачем не було надано достатньо доказів на підтвердження обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 116379,82грн. не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНПРОМХОЛОД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023р. у справі №902/857/22 без змін.

2. Справу №902/857/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "30" травня 2023 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Савченко Г.І.