Постанова

від 30.05.2023 по справі 708/1056/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/593/23Головуючий по 1 інстанціїСправа № 708/1056/22 Категорія: 311000000 Акулов Є.М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Новікова О.М.,

секретар: Новицька Н.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Боровичка» Сагунівської ОТГ,

третя особа, що заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Сагунівська ОТГ в особі Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області,

особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Лучинович Інна Віталіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинович Інни Віталіївни на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Боровичка» Сагунівської ОТГ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сагунівська ОТГ в особі Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про стягнення компенсації за невикористану відпустку,

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КП «Боровичка» Сагунівської ОТГ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Сагунівська ОТГ в особі Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працювала на посаді бухгалтера з 02 липня 2014 року до 10 січня 2022 року. Звільнившись 10 січня 2022 року за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, вона не отримала компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за відпрацьований період з 01 серпня 2017 року до 31 липня 2018 року і з 01 серпня 2018 року до 01 листопада 2018 року, за шість днів, а також компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, як матір двох дітей, за 2019-2021 роки по десять днів за кожний рік.

Після декількох уточнень предмету позову, станом на день прийняття судового рішення в справі, а саме на 20.02.2023, просила стягнути з відповідача: 2609,88 грн компенсації при звільненні за невикористану щорічну основну відпустку (шість днів) за відпрацьований період; 13049,40 грн компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку за 2019-2021 роки; 8000 грн на відшкодування моральної шкоди; 122575,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 20.02.2023 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повінстю.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів наявності саме шести днів невикористаної відпустки. Натомість надані відповідачем документи та досліджені судом їх оригінали, а саме накази про відпустки із власноручними підписами позивачки свідчать про повне використання останньою відпусток за спірний період. Тим самим, позивачкою не доведено наявність заборгованості (днів невикористаної відпустки, яка підлягає компенсації) підприємства перед нею на момент звільнення, а тому в цій частині слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про відшкодування компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, як матері двох дітей, районний суд вказав, що ОСОБА_1 , як матір двох дітей, в період 2019-2020 років, не працювала, а перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Отже, позивачка не могла перебувати в двох відпустках одночасно, і до змін в законодавстві претендувати на зазначений вид соціальної відпустки, а тому її вимоги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону, чинного на період спірних правовідносин, а тому слід відмовити в їх задоволенні. За 2021 рік, після законодавчих змін, позивачка теоретично могла набути такого права, надавши відповідні документи (довідки про невикористання такої відпустки другим з батьків) роботодавцеві, проте не зробила цього при звільненні, станом на 10.01.2022, що визнано сторонами. Заява позивачки з такою вимогою надійшла від неї після спливу тривалого часу після звільнення, а саме в листопаді 2022 року, в тому числі й довідки про невикористання соціальної відпустки її чоловіком за місцем роботи останнього, датовані також кінцем листопада 2022 року. Тим самим, позивачка пропустила строки звернення до суду за вирішенням трудового спору в цій частині вимог.

Оскільки наявності заборгованості підприємства перед позивачкою на момент її звільнення останньою не доведено, і судом не встановлено, тим самим не встановлено і порушень законних прав позивачки роботодавцем, а стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від наявності такої заборгованості, затримки розрахування із робітником або іншого порушення законних прав робітника, з цих самих підстав місцевим судом відмовлено і в задоволенні вимог позивачки в частині стягнення 8000 грн моральної шкоди та 126064,69 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючи рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 20.02.2023, представник ОСОБА_1 - адвокат Лучинович І.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просила вказане рішення скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що різниця між належною та фактично наданою позивачці кількістю днів щорічної основної відпустки за спірний період становить 10 днів (112-102). Наказ № 10 від 21.05.2018 «Про надання відпустки» має логічну помилку. Так, у тексті наказу зазначено, що позивачці надається відпустка з 21.05.2018 по 13.06.2018 тривалістю 3 та 14 календарних днів. Тобто, очевидною є неузгодженість між періодом надання відпустки та зазначені у тексті наказу кількості календарних днів відпустки. Оскільки, якщо рахувати період відпустки з 21.05.2018 по 13.06.2018, то кількість днів складає 23 (зважаючи на те, що на цей період припадає святковий день).

Крім того, скаржниця зазначає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про відсутність у позивачки права на компенсацію за невикористану відпустку за 2019-2020 роки. При цьому, мова не іде про одночасне перебування особи у двох відпустках (до досягнення 3-річного віку та у відпустці працівнику, який має дітей). У спірних правовідносинах предмет спору становить компенсація днів соціальної відпустки, право на які позивачка набула в період існування трудових відносин між сторонами, проте, які не використала до моменту звільнення. Доводи відповідача про те, що позивачка не зверталася з проханням надати їй соціальну відпустку, не впливає на вирішення даної справи по суті, оскільки чинне законодавство України передбачає право працівника на компенсацію невикористаної додаткової відпустки у разі звільнення працівника, яке не залежить від бажання позивача скористатися і отримати таку соціальну відпустку.

Скаржник вказує, що неможливо також погодиться з висновком місцевого суду про відмову в стягненні компенсації за соціальну відпустку за 2021 рік з підстав пропуску строку давності звернення до суду, що визначений т. 233 КЗпП. Чинним законодавством грошову компенсацію за невикористану відпустку працівника у разі звільнення віднесено до додаткової заробітної плати та ч. 1 ст. 47 КЗпП України гарантовано її виплату у день звільнення працівника разом з іншими належними працівнику виплатами на дату звільнення.

Зважаючи на те, що компенсація за невикористану відпустку є складовою заробітної плати, звернення до суду з вимогою про її стягнення не обмежене будь-яким строком. В силу ч. 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній на час звільнення позивачки).

Разом з тим, в апеляційній скарзі зазначено, що ні в день звільнення, ні до моменту звернення до суду з даним позовом, відповідач не надав позивачці повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. Розрахунок за невикористану відпустку відповідач надав позивачці одночасно з наданням його суду, а саме - 17.01.2023. Відтак, перебіг строку для заявлення позовних вимог у даній справі не розпочався до моменту звернення позивачки з даним позовом до суду.

Безпідставно відмовивши в задоволенні основних позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, суд необґрунтовано відмовив і в задоволенні похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, які, на думку скаржника, підлягали задоволенню.

20 квітня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від КП «Боровичка» Сагунівської сільської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначив, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки виплачена позивачці в повному обсязі. Позивачкою до дня звільнення не було надано підтверджуючі документи про отримання нею права на додаткову соціальну відпустку, а довідку про те, що батько дитини не скористався соціальною відпусткою на дітей за 2020-2021 роки ОСОБА_1 надала відповідачу лише через дев`ять місяців після звільнення. Відтак, компенсація за невикористані дні додаткової соціальної відпустки не була нарахована.

Крім того, у відзиві відповідач також вказує, що у разі необхідності стягнення з роботодавця грошової компенсації за невикористану відпустку, повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 ЦПК України. Позовна заява ОСОБА_1 подана поза межами встановленого строку.

Заслухавши учасників справи, які з`явилась у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваної постанови, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинович І.В. задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 20.11.2010, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.11.2010 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 11).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24.06.2011, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.01.2019,

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З наказу № 6 від 02.07.2014 «Про прийняття на роботу», виданого КП «Боровичка» Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на посаду бухгалтера 02.07.2014 (т. 1 а.с. 51).

Згідно з наказом № 20 від 01.11.2018 «Про надання відпустки», виданого КП «Боровичка» Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, ОСОБА_1 надано оплачувану відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 01.11.2018 по 06.03.2019 (т. 1 а.с. 63).

Відповідно до наказу № 7-к від 06.03.2019 «Про надання відпустки», виданого КП «Боровичка» Боровицької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу на роботу (т. 1 а.с. 64).

На підставі ч. 3 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», рішення Сагунівської сільської ради від 09.01.2019 № 1-6/VII «Про реорганізацію Боровицької та Топилівської сільських рад шляхом приєднання до Сагунівської сільської ради», рішення Сагунівської сільської ради від 22.01.2019 № 2-15/VII «Про зміну засновника, найменування та затвердження Статуту комунального підприємства «Боровичка», змінено засновника КП «Боровичка» Боровицької сільської ради шляхом виключення зі складу засновників Боровицьку сільську раду (ЄДРПОУ 33271868) та включення Сагунівської сільської ради (ЄДРПОУ 26324415) до складу засновників.

Комунальне підприємство «Боровичка» Сагунівської сільської ради, засновником якого є Сагунівська сільська рада і в трудових відносинах з яким перебувала позивач, згідно з даними Статуту є юридичною особою, самостійно здійснює свою діяльність та відповідає за своїми зобов`язаннями.

Наказом № 1 від 10.01.2022 «Про звільнення з роботи», виданого КП «Боровичка» Сагунівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади бухгалтера КП «Боровичка» з 10 січня 2022 року згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП - за згодою сторін (т. 1 а.с. 65).

13.11.2022 ОСОБА_1 подано на адресу КП «Боровичка» заяву з вимогою виплати компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку, як матері двох дітей віком до 15 років, - 30 календарних днів: 2019 рік (10 днів), 2020 рік (10 днів), 2021 рік (10 днів), а також компенсацію за за невикористану щорічну основну відпустку (т. 1 а.с. 12).

До вказаної заяви позивачем додано довідку № 28/11 від 28.11.2022 «Про невикористання додаткової соціальної відпустки», виданої ПП «Боцман», відповідно до змісту якої, ОСОБА_1 , який працював на посаді рибалки прибережного лову з 04.06.2019 по 27.12.2019 та з 05.06.2020 по 31.08.2020, не використовував за 2019-2020 роки додаткову соціальну відпустку як батько, який має двох дітей віком до 15 років (т. 1 а.с. 13).

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з статтею 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі трудових договорів.

Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 2609,88 грн, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Статтею четвертою Закону України «Про відпустки» установлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті п`ятої Закону України «Про відпустки», тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону), не враховуються.

Згідно з абз. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Враховуючи, що позивачка була прийнята на роботу 02.07.2014, то розрахункові періоди для нарахування відпустки такі:

-з 02.07.2014 по 01.07.2015 (24 к.д.);

-з 02.07.2015 по 01.07.2016 (24 к.д.);

-з 02.07.2016 по 01.07.2017 (24 к.д.);

-з 02.07.2017 по 01.07.2018 (24 к.д.);

-з 02.07.2018 по 06.03.2019 (16 к.д., пропорційно відпрацьованому часу);

Тобто, позивачка за період з 02.07.2014 по 06.03.2019 мала право на щорічну відпустку в загальній кількості 112 днів.

З 07.03.2019 по 07.01.2022 позивачка перебувала у відпустці для догляду за дитиною.

З матеріалів справи вбачається, що позивачці:

-за відпрацьований період з 03.07.2014 по 02.07.2015 надано відпустку з 05.05.2015 по 29.05.2015 - 24 к.д. (наказ № 210 від 05.05.2015);

-за відпрацьований період з серпня 2015 по 30.04.2016 надано відпустку з 23.05.2016 по 05.06.2016 - 14 к.д. (наказ № 15 від 23.05.2016) (т. 1 а.с. 121);

-за відпрацьований період з 01.08.2015 по 31.07.2016 надано відпустку з 22.08.2016 по 01.09.2016 - 11 к.д. (наказ № 27 від 22.08.2016) (т. 1 а.с. 122);

-за відпрацьований період з 01.08.2016 по 23.07.2017 надано відпустку з 24.07.2017 по 06.08.2017 - 14 к.д. (наказ № 22 від 24.07.2017) (т. 1 а.с. 124);

-за відпрацьований період з 01.08.2016 по 31.07.2017 надано відпустку з 01.03.2018 по 07.03.2018 - 7 к.д. (наказ № 9 від 01.03.2018) (т. 1 а.с. 127);

-за відпрацьований період з 01.08.2016 по 31.07.2017 та за період з 01.08.2017 по 28.02.2018 надано відпустку з 21.05.2018 по 13.06.2018 - 24 к.д. (наказ № 10 від 21.05.2018) (т. 1 а.с. 128);

-за відпрацьований період з 01.08.2017 по 09.09.2018 надано відпустку з 10.09.2018 по 25.09.2018 - 16 к.д. (наказ № 17 від 10.09.2018) (т. 1 а.с. 129).

Кожен наказ містить підпис позивачки ОСОБА_1 про ознайомлення.

Відтак, згідно з наявними в матеріалах справи наказами про надання відпусток, підтверджено використання ОСОБА_1 за період з 02.07.2014 по 06.03.2019 щорічної відпустки загальною тривалістю 110 днів.

Відповідно до карточки справи за 2016 рік, ОСОБА_1 у вересні 2016 року та у листопаді 2016 року виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 172,98 грн та 119,20 грн відповідно, що з урахуванням проіндексованої заробітної плати та кількості робочих днів у 2016 році, є компенсацією більше, ніж за два дні.

Відтак, підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, про що правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки колегія суддів зазначає таке.

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Стаття 19 Закону України «Про відпустки», до внесення змін 09.05.2021, передбачала: «Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України)».

Тобто, змінами у ст. 19 Закону України «Про відпустки», які набрали чинності 09.05.2021, надано однакове право на отримання додаткової соціальної відпустки на дітей, як матері, так і батьку. За умови, що в дану відпустку йде батько дітей, мати втрачає можливість скористатись даним видом відпустки у поточному році.

При цьому, право на отримання такої відпустки є і у жінки, яка перебуває у декретній відпустці до досягнення дитиною 3-х років. Проте, оскільки одночасно не можна використати дві відпустки, додатковою соціальною відпусткою на дітей, у такому випадку, може скористатись батько дитини.

За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивач ОСОБА_1 , як мати двох дітей віком до 15 років, у 2019-2020 роках не мала права на отримання додаткової відпустки, оскільки в цей час перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а законодавством про працю не передбачено надання двох відпусток одночасно. У вказаний період такою відпусткою не міг скористатись і чоловік позивачки, оскільки Закон України «Про відпустки», чинний станом на спірний період, надавав право на отримання додаткової соціальної відпустки на дітей лише жінці.

Така ж ситуація мала місце і в 2021 році, після внесення змін до ст. 19 Закону України «Про відпустки» - надання одночасно двох видів відпусток неможливе. Проте, правом на отримання додаткової соціальної відпустки на дітей міг скористатись у 2021 році чоловік позивачки і таке право за ним залишається у разі, якщо така відпустка використана не була, оскільки, якщо працівник не скористався правом на додаткову відпустку в поточному році, він має право взяти її в наступному. Строків давності за таким видом відпусток не передбачено.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачка була позбавлена права на отримання додаткової соціальної відпустки, як матір двох дітей віком до 15 років, відтак відсутні і підстави для стягнення на її користь компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку в сумі 13049,40 грн.

З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає, оскільки є похідною від основних позовних вимог про стягнення компенсації, про що правильно зазначено районним судом.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні взагалі не підлягала розгляду в суді першої інстанції, оскільки була заявлена в позовній заяві в редакції від 07.02.2023, тобто за день до першого судового засідання у справі, отже з порушенням встановленого ч. 3 ст. 49 ЦПК України строку.

Позовна заява в редакції від 07.02.2023, у даному випадку, не є заявою про збільшення позовних вимог, а є заявою саме про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог новими.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Щодо застосування строків позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відтак, враховуючи, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, позовна давність застосуванню у даній справі не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинович Інни Віталіївни задовольнити частково.

Змінити рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2023 року в даній справі, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Судді : Ю.В. Сіренко

Н.І. Гончар

О.М. Новіков