Постанова

від 23.05.2023 по справі 760/34123/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №760/34123/18 Головуючий у 1 інстанції: Шереметьєва Л.А.

провадження №22-ц/824/6258/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця» про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 880 905 грн боргу, 133 945 грн 82 коп. річних, 874 407 грн 32 коп. інфляційних втрат та 1 535 715 грн 86 коп. відсотків, а всього - 3 424 974 грн.

Крім того, просив стягнути з ТОВ «Столиця-Інвест», як поручителя, 5 000 грн боргу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 липня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого він передав останньому у борг 885 905 грн, що еквівалентно 108 700 доларів США, строком на 4 місяці і 15 днів.

Датою повернення позики за умовами договору є 15 листопада 2013 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором позики 02 липня 2013 року був укладений договір поруки між ним та відповідачем ТОВ «Столиця-Інвест», за яким останній поручився з виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики, а в разі порушення цих обов`язків взяв на себе зобов`язання відповідати перед ним у розмірі 5 000 грн.

Грошові кошти були отримані відповідачем ОСОБА_2 готівкою під час підписання договору.

Відповідач ОСОБА_2 умови договору не виконав і грошові кошти не повернув до цього часу.

На його вимоги повернути борг відповідач не реагує і ухиляється від виконання умов договору.

Виходячи з цього, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача заборговану ним суму та проценти за весь час користування коштами в розмірі 1 535 715 грн 86 коп.

Крім того, виходячи з невиконання відповідачем умов договору, просив стягнути з нього заборговану суму з урахуванням інфляційних збитків та річних, які становлять відповідно 874 407 грн 32 коп. та 133 945 грн 82 коп.

З урахуванням того, що відповідач ТОВ «Столиця-Інвест» поручився за виконання відповідачем ОСОБА_2 умов договору у розмірі 5 000 грн, просив стягнути з нього дану суму, як поручителя.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 травня 2019 року позов був задоволений частково.

Стягнуто з відповідача 880 905 грн боргу, 133 945 грн 82 коп. річних, 874 407 грн 32 коп. інфляційних втрат та 8 780 грн 64 коп. судового збору.

Стягнуто з ТОВ «Столиця» на користь позивача 5 000 грн боргу та 29 грн 36 коп. судового збору.

В решті позову відмовлено.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2022 року заочне рішення у справі було скасовано, а справа призначена до судового розгляду.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин правової позиції по справі №12-50гс20, що ухвалена за 8 років після вчинення договору позики, є помилковим, порушує право на легітимні очікування позивача щодо переривання строку позовної давності пред`явленням позову, що у подальшому був залишений без розгляду, а також порушує право позивача на майно (стягнення боргу), що закріплене ст.1 Першого протоколу до Конвенції, ч.ч.2, 3 ст.22, ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, з невчинення відповідачами дій, що свідчать про визнання ними боргу, спливу позовної давності та припинення договору поруки і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 01 липня 2013 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг 885 905, 00 гр., та зобов`язався повернути позику у визначений договором строк.

02 липня 2013 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Столиця-Інвест» в забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_2 за договором позики був укладений договір поруки, за яким останній поручився відповідати перед позивачем, як кредитором, за виконання грошового зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 в розмірі 5 000, 00 гр.

Відповідно до п.5.2 зазначеного Договору позичальник зобов`язався повернути суму позики до 15 листопада 2013 року.

Судом встановлено та не заперечується представником відповідача ОСОБА_2 , що позивач свої зобов`язання за умовами договору виконав.

В свою чергу відповідачі ухиляються від виконання зобов`язань за умовами договору і кошти за умовами Договору позики позивачу не повернули до цього часу.

За положеннями ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

В той же час, з точки зору закону, в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів представник позивача надав до суду його оригінал, наявність якого у позивача є свідченням як укладення між сторонами договору позики, так і невиконання відповідачем умов договору.

За правилами ч.1ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, при укладенні договору позики проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Пунктом 3 договору сторони дійшли згоди, що позика за договором є безпроцентною.

Звертаючись до суду вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування позикою позивач обґрунтовує нормою ст.536 ЦК України, а розмір процентів до стягнення визначив на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 546 ЦК України встановлює види забезпечення виконання зобов`язання та зазначає, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

З точки зору закону за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

За ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, договором поруки від 02 липня 2013 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Столиця-Інвест», поручитель взяв на себе зобов'язання в розмірі 5 000 грн.

Згідно з ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Розділом 5 договору поруки сторони дійшли згоди, що договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст.559 ЦК України.

Як зазначено вище, строк виконання основного зобов'язання за договором позики сторонами був обумовлений 15 листопада 2013 року.

З даним позовом до суду позивач звернувся в грудні 2018 року.

В свою чергу, представник позивача в судовому засіданні зазначив, що вперше такий позов було пред'явлено до суду 14 листопада 2016 року, а повторно в серпні 2017 року.

Перший позов був залишений без розгляду, в другий провернутий судом.

Отже, відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України порука ТОВ «Столиця-Інвест» за договором позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 була припинена вже на момент звернення позивача до суду в листопаді 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Отже, як вірно зазначено судом, отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів у борг, невиконання відповідачем умов договору, тому суд прийшов до висновку про гарантоване законом позивачу право захистити своє порушене право шляхом зобов`язання відповідача, як боржника, виконати обов`язок з повернення боргу.

В той же час, судом враховано наступне.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, визначений у ст.257 ЦК України.

Згідно зі ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 ЦК України.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З даної норми закону випливає, що вже 16 листопада 2013 року позивач довідався про порушення свого права та особу, яка це право порушила.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі №6- 2891 цсі6 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що умови договору відповідачами не виконані і борг не повернуто.

Позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2018 року, тобто з пропуском строків позовної давності.

Заперечуючи проти заяви відповідача в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, представник відповідача подав до суду клопотання про визнання поважним причин пропуску позивачем звернення до суду.

Посилається при цьому на ряд постанов Великої Палати Верховного Суду з цього приводу, а також неодноразове звернення позивача до суду з позовами про стягнення боргу, які не були вирішені судом.

В той же час, представник позивача зазначив, що ухвалою суду від 25 липня 2017 року позов, з яким позивач звернувся до суду в межах визначеного законом строку, був залишений без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, подальші звернення позивача до суду мали місце поза межами строку позовної давності.

З огляду на вищенаведене, не вчинення відповідачами дій, що свідчать про визнання ними боргу, спливу позовної давності та припинення договору поруки, суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: