Постанова

від 31.05.2023 по справі 810/5310/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа №810/5310/15

касаційне провадження № К/9901/39918/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АН Сервіс» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді - Мамчур Я.С, Бєлова Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АН Сервіс» до Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АН Сервіс» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2015 №0001482240.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу про заниження ним податку на прибуток внаслідок безпідставного віднесення до складу витрат витрати за господарськими операціями з ТОВ «Інтро Груп», є безпідставними, оскільки позивачем були фактично понесені витрати по реальним господарським правовідносинам, які підлягають включенню до складу витрат, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 07.04.2016 позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 08.07.2015 №0001482240

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що платником правомірно сформовані витрати за господарськими операціями із ТОВ «Інтро Груп», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.12.2016 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову, з підстав непідтвердження господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Інтро Груп» належними первинними документами та наявності кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва посадових осіб зазначеного контрагента позивача, в рамках якого встановлено фіктивність зазначеного контрагента.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповноту дослідження обставин справи, доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, первинних документів.

У доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не згоден. Позивач стверджує про реальність господарських операцій з ТОВ «Інтро Груп» та правомірність включення до складу витрат витрати за вказаними господарськими операціями, з огляду на їх підтвердження належними первинними документами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 31.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ «Інтро Груп», за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.06.2015 №146/10-04-22-20/33870116 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до неправомірного віднесення до складу витрат витрати за взаємовідносинами з ТОВ «Інтро Груп», в результаті чого платником занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 132577,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08,07.2015 №0001482240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 165721,00 грн, з яких: за основним платежем - 132577,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 33144,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат витрати за господарськими взаємовідносинами з ТОВ «Інтро Груп», оскільки, на думку податкового органу, такі витрати не підтверджені належними первинними документами з підстав фіктивності контрагента позивача.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (покупець) мав господарські правовідносини з контрагентом ТОВ «Інтро Груп» за договором купівлі-продажу від 02.10.2013 №02/10.

На підставі первинних документів за наслідками виконання умов договору позивачем було визначено суму витрат за господарськими операціями з ТОВ «Інтро Груп» за 2013-2014 роки, в той же час позивачем не віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями на підставі отриманих від ТОВ «Інтро Груп» податкових та видаткових накладних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий кредит за вказаними операціями не було сформовано внаслідок дефектності податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Інтро Груп». Однак, враховуючи, що товариство за період, що перевірявся мав значне від`ємне значення податку на додану вартість жодних дій з метою виправлення допущених неточностей або притягнення контрагента до відповідальності в порядку пункту 201.10 статті 201 ПК України товариством вжито не було.

Оплата за надані контрагентом позивача товари була проведена лише частково, в сумі 92205,00 грн, станом на 31.12.2014 відповідно до оборотно-сальдової відомості позивача по балансовому рахунку за взаємовідносинами з ТОВ «Інтро Груп» обліковувалась кредиторська заборгованість у сумі 746281,80 грн.

Наявність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт за відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, при значних обсягах купівлі та реалізації товарів (робіт, послуг) неодноразово була предметом судового розгляду у податкових спорах.

Так, в ході розгляду справи №826/13764/15 за позовом ТОВ «Охоронна агенція «Сердолік» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Окружним адміністративним судом м. Києва у мотивувальній частині постанови від 25.01.2016 (яка набрала законної сили) встановив, що СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться судове розслідування по матеріалах, які внесено до ЄДР під №32014100000000051 за фактом незаконного нарахування податкового кредиту з ПДВ у зв`язку з нібито здійсненими фінансово-господарськими операціями з реально діючим СПД підприємствами, які містять ознаки фіктивних, в тому числі і ТОВ «Інтро Груп», що призвело до несплати податків в особливо великих розмірах. В ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи, які заперечують свою причетність до створення підприємства та фінансово-господарської діяльності, створили ТОВ «Інтро Груп», з метою прикриття незаконної діяльності, надання податкової вигоди на користь третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що ТОВ «Інтро Груп» надавало послуги, які не відповідають видам його діяльності підприємства згідно з КВЕД, оскільки згідно з витягу ЄДРПОУ серії АА №889556 вбачається, що основними видами діяльності вказаного контрагента є: будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво доріг і автострад; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; організація будівництва будівель; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; неспеціалізована оптова торгівля, в той час як предметом спірних операцій було постачання авіаційного устаткування.

Водночас, згідно податкової звітності у ТОВ «Інтро Груп» відсутня будь-яка інформація про наявність у останнього складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, необхідного для здійснення відповідної фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у даній справі обставин, у тому числі й відсутності здійснення позивачем повної оплати вартості товарів дійшов правомірного висновку, що за спірними операціями між позивачем та ТОВ «Інтро Груп» лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, що справедливо як для формування податкового кредиту, так і для врахування проведених витрат.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням позивача про реальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, оскільки такі доводи досліджено судом апеляційної інстанції і надано їм оцінку.

Приймаючи до уваги не встановлення судом апеляційної інстанції використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на наявність доказів використання товару, робіт (послуг) у господарській діяльності та правомірність формування витрат за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи позивача про підтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо неправомірності відображення у складі витрат витрати за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Позивач у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АН Сервіс» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова