Постанова

від 01.06.2023 по справі 902/106/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року Справа № 902/106/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року, повний текст судового рішення складено 24 червня 2022 року по справі №902/106/22 (суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом Вінницької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА"

про стягнення 138560 грн 73 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Вінницька міська рада (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА" (надалі - Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 138560 грн 73 коп. за фактичне користування земельної ділянкою.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що всупереч прийнятому Позивачем рішенню №1850 від 27 червня 2019 року, яким Відповідачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4049 га з кадастровим номером 0510100000:01:004:0113 по вул. Київська, 138-а у м. Вінниця, Відповідач договір оренди не уклав. Як зазначає Позивач, у період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року не сплачуючи орендних платежів, користувався зазначеною земельною ділянкою комунальної власності без оформлення відповідного речового права, чим завдав Позивачу збитки. Згідно акту про визначення розміру збитків від 16 грудня 2020 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Позивача № 2853 від 23 грудня 2020 року їх розмір становить 138560 грн 73 коп.. Оскільки кошти у розмірі 138560 грн 73 коп. Відповідачем не сплачені, Відповідач безпідставно зберіг кошти несплаченої орендної плати Позивачу у розмірі 138560 грн 73 коп., про стягнення яких Позивачем подано позов до суду для захисту своїх прав.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 138560 грн 73 коп. за фактичне користування земельної ділянкою.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка площею 0,4049 га, кадастровий номер 0510100000:01:004:0113, яка знаходиться за адресою: вулиця Київська, 138-А, м. Вінниця є сформованою, про що свідчить Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 4 червня 2021 року та додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 травня 2019 року № НВ-0512882462019 - кадастровий план земельної ділянки 0510100000:01:004:0113. При цьому суд першої інстанції вказав, що саме вказана земельна ділянка площею 0,4049 га передавалась Відповідачу в оренду за його заявою на підставі рішення Позивача №1850 від 27 червня 2019 року.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що доказів належного оформлення Відповідачем права користування земельною ділянкою за спірний період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року, зокрема укладення відповідного договору оренди, державної реєстрації такого права, здійснення Відповідачем плати за використання земельної ділянки матеріали справи не містять.

Господарським судом в рішенні зазначено, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а тому використання Відповідачем комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 19709,4 кв.м., з яких 221/6250 часток належить Відповідачу на праві приватної спільної часткової власності, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, є неможливим без використання відповідної земельної ділянки.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зауважив, що оскільки Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою у спірний період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року, то Відповідач зобов`язаний сплатити ці кошти Позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи все вищевказане місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів у розмірі 138560 грн 73 коп. за використання земельної ділянки площею 0,4049 га, за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А у період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року без правовстановлюючих документів.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 127-134), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач зазначає, що про справу, дату, час та місце розгляду справи повідомлявсь ухвалою суду від 26 травня 2022 року, яку було надіслано сторонам за їх місцезнаходженням згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, по невизначеній адресі, та Відповідачу не доходило жодного листа. Як вказує апелянт вказана адреса є дійсним поштовим адресом колишнього виробничого підприємства КП «Домобуд», розташований на території промислової зони площею 12 гектар, де на цей час на цій території розташовано понад 60 підприємств-правонаступників цього поштового єдиного адреса (вул. Київська, 138-а). Як зазначає Відповідач, на даний час здійснюється процес формування, оформлення майнових прав власності, оформлення розподілу промислової земельної ділянки, розробки кадастрової документації землеустрою за адресою вул. Київська, 138-а, згідно проекту «Розподіл виробничої території з визначенням меж земельних ділянок окремих підприємств та проїздів до них по вул. Київська 138А в м. Вінниця», розробленого ВМЦ Містобудування і архітектури, котрий погоджений та затверджений Позивачем та його департаментами у 2012-2016 року (договір № 358/П-2012). Відповідно, окремого певного поштового адресу для Відповідача тимчасово не передбачається до завершення процесу пов`язаних з розподілом, оформленням майнових прав та визначенням меж земельних ділянок окремих підприємств. Апелянт вказує, що прохання до Позивача надати поштову адресу Відповідачу згадується у листуванні, долученому Відповідачем до матеріалів апеляційної скарги.

Крім того, Відповідач в апеляційній скарзі зауважує, що з 2005 року Відповідач просив Позивача виділити спірну земельну ділянку листами №04-3-10-1430 від 9 березня 2006 року, №11/41 від 21 жовтня 2010 року, №14/45 від 24 січня 2011 року, №12/41 від 11 квітня 2011 року. Однак, з різних причин узгодження документації щодо відведення земельної ділянки тривалий час стримувались Позивачем, із закінченням терміну дії документації, дозволів і прохань, з огляду на що за твердженням апелянта стає з часом неактуальним відвід земельної ділянки 0,4049га, без дозволу на проектування та будівництво, з урахуваннями технічних обмежень, на сьогодні, з огляду на що Відповідачем продовжені прийняття участі в розробці документації, різних проектів розподілу площі і меж, обгрунтування, землеустрою, благоустрою, для отримання кадастрової документації і номеру, договірної ціни оренди по нормативній грошовій оцінці, згідно установленого порядку Позивача, для укладання договору оренди з Позивачем окремо для експлуатації забудови існуючого, діючого виробничого цеху, розташованого на цій земельній ділянці площею 1415м2.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що Відповідач не погоджувався на використання всієї площі земельної ділянки 4049м2, не підписував договір оренди та акт прийому-передачі земельної ділянки від 11 липня 2019 року, через розбіжність сторін по цьому договору та протоколу розбіжності до договору від 14 червня 2019 року, що спрямований Відповідачем супровідним листом до Позивача від 5 вересня 2019 року № 9/1/360. Апелянт наголошує, що прохання Відповідача до Позивача минулих років по відводу земельної ділянки стало не актуальним та по часу термін дії минулих прохань минув. Також, апелянт констатує, що Позивач не адресував, не повідомляв свої пропозиції, вимоги і претензії, адже не має жодного листування на стягнення безпідставно збережених коштів або заборгованості Відповідача за користування комунальною земельною ділянкою загальною площею 0,4049 га з кадастровим номером 0510100000:01:004:0113 по вул. Київська, 138-а у м. Вінниця.

Відповідач зазначив, що ним своєчасно нараховувалась оренда плата та декларувалась звітність ГУ ДПС у Вінницькій області за фактичну площу оренди земельної ділянки, що використовується, де розташована на цій ділянці будівля існуючого та діючого виробничого цеху площею 0,1415 га за кадастровим номером 0510100000:01:004:0113 по вул. Київська, 138-а у м. Вінниця (копія розрахунків по орендній платі додається).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 квітня 2023 року по справі №902/106/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в котрому, Позивач заперечив проти доводів апеляційних скарг Відповідача, просив залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скарги без задоволення. Вказавши при цьому, що користування Відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє Позивача права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Позивач вказує, що вина і заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Враховуючи доведення факту наявності вини як Позивача так і Відповідача, на переконання Позивача, для вирішення справи не має ніякого значення, оскільки: по-перше, з Відповідача не стягуються збитки як це передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, по-друге, незалежно від наявності чи відсутності вини зі сторони Позивача, Відповідач у будь-якому випадку зобов`язаний сплачувати кошти за користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Позивач зазначив, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, які на праві власності належать Відповідачу по справі.

4 травня 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від Відповідача, в котрих Відповідач вказав, що погодженого сторонами відповідного договору не має, Відповідачем не підписався а ні договір, а ні акт прийому-передачі земельної ділянки, не проведено державну реєстрацію права оренди. Тобто, Відповідач не набував майно і не зберігав його як безпідставно придбане майно, не використовував цю спірну земельну ділянку для збереження, стоянки, відпочинку та будь-яких інших потреб або реклами, не вів поведінку як набувача майна, не здавав суборенду, не мав ні яких доходів і грошової вигоди, майно не вибувало з володіння власника Позивача. Апелянт вказує, що земельна ділянка як була комунальною власністю, так і залишається у власності власності Позивача. Також, Відповідач зазначає, що Позивачем не надано суду абсолютно жодного доказу яким би підтверджувалося безпідставне набуття Відповідачем відповідної земельної ділянки.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 902/106/22 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2682 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 етап і 270 2 ГПК України складає 268400 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 3 квітня 2023 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №902/106/22 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 2 червня 2023 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішеня, яким позов задоволити частково.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального колексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З додатків до апеляційної скарги вбачається, що Відповідачем долучені до матеріалів справи докази (а саме: договір оренди земельної ділянки від 11 липня 2019 року; акт прийому-передачі земельної ділянки від 11 липня 2019 року; розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності станом на 11 липня 2019 року: лист Відповідача адресований Директору департаменту Адміністративних послуг Позивача від 5 вересня 2019 року про зменшення площі оренди земельної ділянки з 0,4049 га до 0,2292 га; протокол розбіжностей; розрахунок площі оренди; висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження Позивача від 9 березня 2006 року щодо проекту відведення земельної ділянки для Відповідача права постійного користування, після чого подати виконкому Позивача необхідні документи щодо присвоєння нової поштової адреси; лист Відповідача адресований директору департаменту Архітектури та містобудування «щодо погодження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки по вул. Київська, 138-А»; заяви Відповідача адресовані Позивачу щодовидачі технічого завдання на встановлення та відновлення меж земельної ділянки на нерухоме майно; перелік обмежень щодо використання земельної ділянки), що не були предметом дослідження в суді першої інстанції. При цьому, як на обставину неподання таких доказів суду першої інстанції, Відповідач посилається на необізнаність із розглядом даної справи в Господасрькому суді Вінницької області та неотриманням процесуальних документів, що пов`язані з розгдядом даної справи.

Дослідивши дані обставини в правовому полі дії статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зауважує, що апелянт наголошує, що така поштова адреса - м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, є дійсною поштовою адресою колишнього виробничого підприємства КП «Домобуд», що підтверджується листом департаменту Архітектури та містобудування «щодо погодження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки по вул. Київська, 138-А», розташованого на території промислової зони площею 12 гектар, де на цей час на цій території розташовано понад 60 підприємств-правонаступників цього підприємства з єдиною поштовою адресою для всіх - м. Вінниця, вул. Київська, 138-а.

З доказів, долучених до апеляційної скарги та матеріалів даної справи, вбачається на даний час здійснюється процес формування, оформлення майнових прав власності, оформлення розподілу промислової земельної ділянки, розробки кадастрової документації землеустрою по адресу вул. Київська, 138-а, згідно проекту «Розподіл виробничої території з визначенням меж земельних ділянок окремих підприємств та проїздів до них по вул. Київська 138А в м. Вінниця», розробленого ВМЦ Містобудування і архітектури, погодженого, затвердженого Позивачем та його департаментами Вінницької Міської Ради 2012-2016 років, договір № 358/П-2012. Відповідно, окремого певного поштового адресу для Відповідача тимчасово не передбачається до завершення процесу пов`язаних з розподілом, оформленням майнових прав та визначенням меж земельних ділянок окремих підприємств.

Прохання до Позивача надати поштову адресу Відповідачу згадується у наступному листуванні з 2005 року; Вінницьке міське управління земельних ресурсів від 2 серпня 2005 року № 3/10-3553 "..управління земельних ресурсів вважає за доцільно присвоїти нову поштову адресу на якій розташовані об`єкти нерухомого майна ТОВ Контрактно-будівельної фірми "БУДА""; лист Позивач "Про надання погодження на розробку проекту відведення земельної ділянки" від 9 березня 2006 року № 04-3-10-1430 "... подати виконкому міської ради необхідні документи для розгляду питання щодо присвоєння нової поштової адреси - ТОВ Контрактно-будівельна інвестиційна фірми "БУДА""; лист Позивача від 14 травня 2019 року№ 1/2/340 до департаменту Архітектури та містобудування Вінницької Міської Ради, щодо погодження проекту землеустрою, "..Дозвіл на розроблення землевпорядної документації... затримано за відсутністю поштового адресу і кадастрового плану".

Відповідач перебуває у межах офіційних зареєстрованих адресів вказаних у Єдиному державному реєстрі у відкритому доступі з реквізитами іншої домашньої адреси керівника Відповідача, засновників, що фактично відповідає перебуванню по місцю проживання.

Крім того, у всіх листах та зверненнях Відповідача до Позивача, вказані номер дійсного телефону та електронна пошта «ІНФОРМАЦІЯ_1» для зв`язку, що надавались Позивачем суду та наявні у матеріалах справи № 902/106/22.

Саме тому, направлення ухвал рекомендованою кореспонденцією по невизначеній, не певній адресі учасника, де зареєстровано понад 60 підприємств з однією однаковою адресою, на території промислової зони площею 12га, є не достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки не отримання кореспонденції, в даному випадку, зумовлене зазначенням некоректної адреси Відповідача саме Позивачем.

Відтак, колегія суду вважає дані обставини виняткові з огляду на неможливість подання даних доказів Відповідачем до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З вищеописаних доказів слідує, що вони мають значення для вирішення даного спору, саме тому колегія судддів виходячи з принципу змагальності сторін, досліджує докази, подані зі сторони Позивача та зі сторони Відповідача.

Апеляційний господарський констатує, що як вбачається із матеріалів справи, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 301226250 від 24 лютого 2022 року, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 4489 від 13 вересня 2002 року оформлено (дата внесення запису 12 жовтня 2010 року) право спільної часткової власності (частка власності 221/6250) Відповідача на комплекс, нежитлові будівлі та споруди (реєстраційний номер майна №26963885) за адресою Вінницька область, м. Вінниця, вулиця Київська, будинок 138а.

Як слідує із витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 4 червня 2021 року земельній ділянці площею 4049 кв.м. по вул. Київській, 138-А у м. Вінниця присвоєно кадастровий номер 0510100000:01:004:0113.

Рішенням 42 сесії 7 скликання Позивача № 1850 від 27 червня 2019 року (пункти 2, 2.1, 2.2 додатку № 3 до рішення № 1850 від 27 червня 2019 року) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, розроблений МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» на замовлення Відповідача (код ЄДРПОУ - 13324046, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А) та передано Відповідачу в оренду земельну ділянку, на якій розташовані належні заявнику об`єкти нерухомого майна, за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, площею 0,4049 га, кадастровий номер 0510100000:01:004:0113 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за рахунок земель комунальної власності, терміном на 10 років. Земельну ділянку віднесено до категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Відповідачем до матеріалів апеляційної скарги долучено проект договору оренди земельної ділянки від 11 липня 2019 року (котрий прийнято разом із іншими доказами для дослідження, що описано вище в даній постанові), з котрого слідує, що Позивачем запропоновано укладсти договір оренди земельної ділянки площею 0,4049 Га.

В той же час, Відповідач після отримання такого проекту договору оренди земельної ділянки не підписав його, а направив до Позивача лист разом із протоколом розбіжностей, щодо заперечення, зокрема, щодо площі орендованої земельної ділянки, а саме: змінити площу орендованої земельної ділянки з 0,4049 на до 0,2292 Га..

Однак, Позивачем не долучено до матеріалів апеляційної скарги (як і не зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, уже з огляду на обізнаність із позицією Відповідача, наведеною в апеляційній скарзі).

31 жовтня 2019 року Позивачем на адресу Відповідача направлено попередження вих. № 09-00-012-54825 щодо проведення позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

21 листопада 2019 року департаментом самоврядного контролю Позивача у присутності керівника Відповідача Габбасова С.М. проведено позапланову перевірку дотримання Відповідачем вимог законодавства при використанні земель, розташованих за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А.

Листом від 29 листопада 2019 року № 7596/9/02-32-50-04 ГУДПС у Вінницькій області повідомила Позивача, що Відповідач не нараховує та не сплачує плату за землю за використання земельної ділянки площею 0, 4049 га за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А.

За результатами перевірки складно акт перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель Вінницької міської об`єднаної територіальної громади №261/9-03-3 від 21 листопада 2019 року яким зафіксовано, що Відповідач використовує земельну ділянку площею 0,4049 га кадастровий №0510100000:01:004:0113 із земель Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, розташовану за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А.

З акту слідує, що на земельній ділянці розташований комплекс нежитлових будівель і споруд загальною площею 19709,4 кв.м., з яких 221/6250 часток належить Відповідачу на праві приватної спільної часткової власності. Відповідач використовує належні йому частки комплексу (виробничий цех) для здачі в оренду ПП "Гальвано-Майстер" для розташування виробництва з гальваніки. Договір оренди земельної ділянки не було підписано та зареєстровано.

У вказаному акті зазначено, що відповідно до пункту 4.1 договору плата за оренду землі передбачена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки 4313934 грн 55 коп. та становила 129418 грн 04 коп. на рік (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості). З огляду на розбіжності в ході підписання договору оренди земельної ділянки договір оренди не був укладений.

Актом перевірки констатовано, що на дату проведення перевірки, Відповідач використовує земельну ділянку по вул. Київська, 138-А у м. Вінниці для обслуговування належних часток комплексу без правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою, плата за користування земельною ділянкою не здійснюється.

До акту додано додаток з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 травня 2019 року №НВ-0512882462019 - кадастровий план земельної ділянки 0510100000:01:004:0113.

Згідно акту про визначення розміру збитків від 16 грудня 2020 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Позивача № 2853 від 23 грудня 2020 року, розмір збитків, завданих Позивачеві внаслідок несплати орендної плати за користування Відповідачем земельною ділянкою за період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року становить 138560 грн 73 коп..

В акті про визначення розміру збитків від 16 грудня 2020 року комісією встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, площею 0,4049 га (кадастровий номер 0510100000:01:004:0113), цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості використовується Відповідачем з порушенням земельного законодавства без оформлення у встановленому порядку речового права на земельну ділянку.

Згідно пункту 3 зазначеного акту нормативна грошова оцінка земельної ділянки ділянки визначена згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Вінниці, виданим Відділом у м. Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18 червня 2019 року і складає за 2019 рік, 2020 рік - 4 313 934 грн 55 коп..

У пункті 4 цього акту зазначено, що Відповідачу нараховано до сплати плату за землю (орендну плату) за користування земельною ділянкою площею 0,4049 га за період, на який нараховуються збитки, в сумі: 2019 рік - 37693 грн 56 коп. (в т.ч. 19414 грн 77 коп. за звітний період); 2020 рік - 33927 грн 23 коп. (в т.ч. 32444 грн 07 коп. за звітний період).

Відповідно до пункту 5 акту період, за який визначено розмір збитків: з 27 червня 2019 року до 16 грудня 2020 року (з дати прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду до дати засідання комісії).

Згідно пунктів 7-8 акту, з урахуванням часткової сплати Відповідачем плати за землю за визначений актом період розмір збитків (безпідставно збережених коштів) заподіяних Позивачу становить 138560 грн 73 коп..

З огляду на несплату Відповідачем безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою загальною площею 0,4049 га, кадастровий номер 0510100000:01:004:0113, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Київська, 138-А в сумі 138560 грн 73 коп., Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача про їх стягнення.

Суд констатує, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу дії статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці Закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою Законом, іншими правовими актами чи правочином. Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс 1 8), від 20 листопада 2018 року в справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18).

Відповідно до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 922/3617/19 та від 10 лютого 2020 року в справі № 922/981/18, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, інформація з Держгеокадстру є належним доказом формування земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, категорії землі, виду її використання, форми власності.

Відтак, колегія суддів констатує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України .

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки Відповідачі, як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи, не є власниками або постійним землекористувачеми спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що Відповідач неодноразово звертався до Позивача з заявою та з пакетом документів для оформлення договору оренди, в тому числі направляючи протокол розбіжностей, однак зазначені рішення та договори не були укладені, колегія суддів дослідивши матеріали справи, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог в розрізі правовідносин, які виникли по даній справі саме з огляду на нормативно-правове регулювання, зазначає наступне.

Зокрема, колегія суддів з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, досліджує подані та прийняті до розгляду вище в даній постанові Відповідачем докази (а саме: договір оренди земельної ділянки від 11 липня 2019 року; акт прийому-передачі земельної ділянки від 11 липня 2019 року; розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності станом на 11 липня 2019 року: лист Відповідача адресований Директору департаменту Адміністративних послуг Позивача від 5 вересня 2019 року про зменшення площі оренди земельної ділянки з 0,4049 га до 0,2292 га; протокол розбіжностей; розрахунок площі оренди; висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження Позивача від 9 березня 2006 року щодо проекту відведення земельної ділянки для Відповідача права постійного користування, із зобов`язанням подати виконкому Позивача необхідні документи щодо присвоєння нової поштової адреси; лист Відповідача адресований директору департаменту Архітектури та містобудування «щодо погодження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки по вул. Київська, 138-А»; заяви Відповідача адресовані Позивачу щодо видачі технічого завдання на встановлення та відновлення меж земельної ділянки на нерухоме майно; перелік обмежень щодо використання земельної ділянки) в розрізі належності та допустимості такого доказу щодо обставин та заперечень позовної заяви, враховуючи відсутність Відповідача в суді першої інстанції з огляду на неотримання кореспонденції за адресою: м. Вінниця, вул. А.Первозванного, 2А, кв. 85.

При цьому, колегія суду констатує, що Позивач зазначає, що ним вживалися заходи для оформлення права користування земельної ділянки за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, що підтверджується Додатком №3 до рішення Позивача від 27 червня 2019 року №1850 (том 1, а.с. 8) та проектом Договору оренди земельної ділянки від 11 липня 2019 року, який підписаний зі сторони Позивача (том 1, а.с. 137-144).

Дослідивши вищеописані документи суд апеляційної інстанції констатує, що з Додатку №3 (на котрий покликається Позивач) не можливо встановити, що він має відношення саме до рішення Позивача від 27 червня 2019 року №1850 «Про затвердження документацій із землеустрою, передачу земельних ділянок в постійне користування, оренду, власність, поновлення договорів оренди земельних ділянок, припинення права постійного користування земельними ділянками та надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення», оскільки даний документ не містить будь-яких кваліфікуючих ознак щодо приналежності його до даного рішення, в тому числі й по порядковому номеру розглянутих Позивачем питань.

Що ж стосується проекту договору оренди земельної ділянки від 11 липня 2019 року, підписаного зі сторони Позивача та за відсутності підпису Відповідача (том 1, а.с. 137-144), то суд апеляційної інстанції наголошує, що поданий договір не має ніякої юридичної сили з огляду на його не підписання саме зі сторони Відповідача. При цьому, факт його не підписання свідчить про підставність вимоги Позивача з визначенням саме як: позов про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування землею, адже виключно в разі його укладення такий би предмет був би безпідставним, з огляду на існування договірних відносин.

При цьому, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо того, що оскільки він фактично (за актом) не отримав земельну ділянку, то і не має нібито факту її користування зі сторони Відповідача.

Суд звертає увагу апелянта на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно Відповідача (що не спростовано ним належними і допустимими доказами), і дане майно, що на час, за який нараховано Позивачу суму позовних вимог, що на момент винесення оспорюваного рішення знаходиться у власності Відповідача. Разом з тим, колегія суду звертає увагу апелянта і на те, що майно, що належить апелянту, за загальною практикою, не може не знаходиться на певній земельній ділянці.

Окрім того, колегія суддів дослідивши докази, долучені зі сторони Відповідача до апеляційної скарги, зауважує, що Відповідач як на підставу відмови у підписанні договору оренди покликався на те, що він був незгідний саме із розміром площі оренди земельної ділянки із кадастровий номер 0510100000:01:004:0113, оскільки ним в своїй господарській діяльності використовувалася площа 1418,155 кв.м - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості КВЦПЗ. При цьому, в протоколі розбіжностей самим же Відповідачем зазначено про те, що площа яка йому буде необхідна по договору оренди земельної ділянки становить 0,2292 га, а саме - 873,73 кв.м становить площа для проектування та будівництва виробничого корпусу підсобного фермерського господарства КВЦПЗ.

Відтак, з даного слідує, що Відповідач самостійно погодив та просив Позивача (зазначаючи про це в листі від 5 вересня 2019 року та протоколі розбіжностей до договору оренди землі від 11 липня 2019 року), зменшити площу оренди земельної ділянки з 0,4049 Га до 0,2292 Га (а саме: 1418,155 кв.м - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості КВЦПЗ; 873,73 кв.м становить площа для проектування та будівництва виробничого корпусу підсобного фермерського господарства КВЦПЗ).

Відповідно з даного вбачається, що Відповідач самостійно розрахував площу, яку вважав за потрібне використовувати на підставі договору оренди земельної ділянки, що підтверджується доказами, долученими ним до апеляційної скарги: лист від 5 вересня 2019 року адресований директору департаменту адміністративних послуг Позивача; протокол розбіжностей до договору оренди землі від 11 липня 2019 року від 4 вересня 2019 року; розрахунком площі оренди від 3 вересня 2019 року (том 1, а.с. 148-154).

Саме тому, зважаючи на дані докази, колегія суддів приходить до висновку, що Позивач направляючи свій проект договору із всіма умова вчинив тим самим переддоговірну процедуру та пропозицію (оферту) для Відповідача щодо укладення договору на умовах Позивача. При цьому, Відповідач, заперечуючи проти площі орендованої земельної ділянки направив на адресу Позивача протокол розбіжностей в запропонованій ним редакції із своїм обгрунтованим Позивачем розміром земельної ділянки (0,2292 Га). І зважаючи на відсутність будь-яких дій з боку Позивача щодо погодження запропонованих Відповідачем умов договору, з урахуванням вказаного вище протоколу розбіжностей, дане можна розцінити як мовчазну згоду Позивача із запропонованими Відповідачем умовами, а саме щодо розміру орендованої земельної ділянки.

Разом з тим апеляційний господарський суд ще раз критично оцінює бездіяльність Позивача, що полягає в свідомому не поданні відповідних доказів суду першої інстанції, що в свою чергу не надало місцевому господарському суду повно і всебічно оцінити всі обставини справи.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року по справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц прийшла до висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Аналогічний висновок наведено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17.

Таким чином, для вирішення цього спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, про безпідставне користування якою зазначає позивач, сформованим об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість розрахунку суми збережених відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,4049 га, кадастровий номер 0510100000:01:004:0113, яка знаходиться за адресою: вулиця Київська, 138-А, м. Вінниця є сформованою, про що свідчить Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель від 4 червня 2021 року та додаток до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 травня 2019 року № НВ-0512882462019 - кадастровий план земельної ділянки 0510100000:01:004:0113.

Однак, як встановлено вище в даній постанові та підтверджено доказами, долученими саме Відповідачем до матеріалів справи - ділянка яку дійсно використовує Відповідач під належним йому нерухомим майно та обслуговуванням такого майна становить 0,2292 га, дане не спростовано Позивачем.

Відтак, з огляду на докази, долучені до матеріалів справи та котрі описані вище, площа земельної ділянки відповідно до якої слід розраховувати розмір орендної плати становить 0,2292 га.

Що ж стосується заперечень Відповідача наведених в апеляційній скарзі щодо використання ним площі земельної ділянки в розмірі 873,73 км.м. з огляду на втрату актуальності станом на даний період такої площі земельної ділянки, то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та такими, що спростовуються поданими ним доказами, а саме запропонованою редакцією договору оренди та протоколом розбіжностей, в яких Відповідач самостійно визначив площу оренди земельної ділянки 0,2292, в тому числі куди й увійшла земельна ділянка площею 837,73 кв.м. із розрахунком такої площі та необхідності її на той момент для Відповідача. При цьому апелянтом не подано жодних доказів звернень до Позивача з цього приводу, як у спірний період за котрий стягуються безпідставно збережені кошти, так і в строк до моменту винесення спірного рішення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17, дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Окрім того, зважаючи на не підписання договору Позивачем на умовах, запропонованих Відповідачем, враховуючи те, що на такій земельній ділянці розташоване майно, котре належить на праві власності Відповідачу і укладення такого договору оренди земельної ділянки є обов`язковим з огляду на використання цієї земельної ділянки, Відповідач не звернувся до суду, з метою захисту, порушеного, на його думку права, з позовом про визнання не обгрунтованою чи незаконною відмови Позивача в укладенні договору на умовах запропонованих Відповідачем (зокрема щодо площі орендованої земельної ділянки) чи визнання таких дій бездіяльністю та неправовірним.

Відтак, твердження Відповідача щодо відсутності з його боку вини в неукладенні відповідного договору оренди до уваги не приймаються, оскільки вищеописані докази не спростовують наявну заборгованість та не є доказами, які звільнять від зобов`язання з її оплати на підставі статті 1212 Цивільного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція, наведена і в постанові Верховного Суду від 2 червня 2020 року у справі № 922/2417/19.

З аналізу змісту норм 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України слідує, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Згідно статі 206 Земельного кодексу України, пунктів 14.1.136, 14.1 статті 14 Податкового кодексу України: власником майна фактично збереженого Відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Вінниця в особі Позивача. Таким чином, збереження (заощадження) Відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Відповідача за рахунок їх неодержання Позивачем.

При цьому, колегія суддів констатує, що незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати Відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених статтею 1212-1214 Цивільного кодексу України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

В той же час, частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України чітко унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Згідно положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року по справі №922/3412/17, від 4 грудня 2019 року по справі №917/1739/17,

Відповідно до правової позиції, наведеної в постановах Верховного Суду, в правовідносинах, що виникають з приводу кондикційних зобов`язань, вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Саме тому, при розгляді даної категорії справ, не мають жодного значення причини, чому Відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

В той же час, зважаючи на межі розгляду даної справи, досліджуючи підставу та предмет позовної заяви, в правовому полі законодавства, котре регулює правовідносини з приводу кондикційних зобов`язань в даній справі, колегія суду не досліджує та не приймає рішення щодо діяльності чи бездіяльності Позивача та Відповідача відносно розгляду заяв, проектів договорів, протоколу розбіжностей Відповідача про укладення договору оренди; так як і не розглядає питання стосовно законності чи незаконності таких дій саме в даних правовідносинах.

Доказів належного оформлення Відповідачем права користування земельною ділянкою за спірний період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року, зокрема укладення Відповідного договору оренди, державної реєстрації такого права, здійснення Відповідачем плати за використання земельної ділянки матеріали справи не містять.

Господарським судом враховується, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а тому використання Відповідачем комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 19709,4 кв.м., з яких 221/6250 часток належить Відповідачу на праві приватної спільної часткової власності, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, є неможливим без використання відповідної земельної ділянки, в розмірі визначеному самим же Відповідачем та визначеною судом, як погоджено сторонами (вище в даній постанові), а саме в розмірі: 0,2292 Га.

Оскільки Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою площею 0,2292 Га у спірний період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року, то колегія суду прийшла до висновку, що Відповідач зобов`язаний сплатити ці кошти Позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з даними зазначеними у витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:004:0113 становить 4313934 грн 55 коп..

Розрахунок орендної плати та відповідно безпідставно збережених Відповідачем коштів здійснювався Позивачем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає положенням підпунктів 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно апеляційним господарським судом здійснено перерахунок розміру позовних вимог за період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року з розміру земельної ділянки - 0,2292 Га.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно статті 79-1 Земельного кодексу України, в розрізі доказів щодо розміру площі земельної ділянки, котру фактично використовує та бажає використовувати Відповідач, доведеності обставин щодо розміру коштів, що підлягають стягненню в зв`язку з безпідставністю їх збереження (виходить із вищеописаного періоду користування з моменту формування земельної ділянки та розміру річної орендної плати, котра мала стягуватися), позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів підлягають частковому задоволенню, а саме за користування земельною ділянкою площею 0,2292 Га у розмірі 78434 грн 47 коп. у період з 27 червня 2019 року по 16 грудня 2020 року без правовстановлюючих документів.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 78434 грн 47 коп. безпідставно збережених коштів. В стягненні 60126 грн 26 коп. безпідставно збережених коштів суд відмовляє, з підстав вказаних вище в даній постанові.

З огляду на вказане, приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу частково підставною та обгрунтованою в частині стягнення 60126 грн 26 коп. безпідставно збережених коштів, та відповідно задовільняючи скаргу в цій частині - скасовує оспорюване судове рішення у відповідній частині та відповідно відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає вказану скаргу безпідставною в решті вимог позову Позивача та стягує з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережені кошти в розмірі 78434 грн 47 коп. за фактичне користування земельною ділянкою.

Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції покладає на Позивача та Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року в справі №902/106/22 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року в справі №902/106/22 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА" (21022, м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, поштова адреса: м. Вінниця, вул. А. Первозванного, 2А, кв. 85; ідентифікаційний код юридичної особи 13324046) на користь Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, ідентифікаційний код юридичної особи 25512617) 78434 грн 47 коп. безпідставно збережених коштів за користування комунальною земельною ділянкою загальною площею 0,2292 га з кадастровим номером 0510100000:01:004:0113 по вул. Київська, 138-а в м. Вінниці та 1616 грн 85 коп. витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви.

4. У стягненні 60126 грн 26 коп. безпідставно збережених коштів за користування комунальною земельною ділянкою відмовити.

5. Стягнути з Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, ідентифікаційний код юридичної особи 25512617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Контрактно-будівельна інвестиційна фірма "БУДА" (21022, м. Вінниця, вул. Київська, 138-А, поштова адреса: м. Вінниця, вул. А. Первозванного, 2А, кв. 85; ідентифікаційний код юридичної особи 13324046) 1859 грн 16 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

9. Справу №902/106/22 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.