Постанова

від 24.05.2023 по справі 903/520/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/520/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 (колегія суддів: Олексюк Г. Є., Мельник О. В., Гудак А. В.) та рішення Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 (суддя Слободян О. Г.) у справі

за позовом Луцької міської ради до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний реєстратор Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчук Григорій Ярославович, про визнання протиправним, скасування рішення та припинення права постійного користування земельною ділянкою,

за участю представників:

позивача - Іщик В. А.,

відповідача - Тітун Н. І., Жуковський В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Луцька міська рада звернулася до Господарського суду Волинської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г. Я. про:

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 36646859 від 16.08.2017 державного реєстратора КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" Яремчука Г. Я. про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059;

- припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

2. Позов обґрунтовано порушенням державним реєстратором положень законодавства щодо процедури проведення державної реєстрації прав. Позивач посилається на таке:

- враховуючи організаційно-правову форму відповідача, незаконним є проведення державної реєстрації державним реєстратором права постійного користування за даним підприємством, станом як на час прийняття рішення, так і на теперішній час;

- державним реєстратором не з`ясовано питання щодо припинення права користування земельною ділянкою, яке врегульовано положеннями частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); не з`ясовано, чи відповідач є правонаступником Служби автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту; не з`ясовано дійсної площі земельної ділянки на вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Рішенням Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6, вирішено закріпити земельні ділянки в постійне користування з видачею державного акта на право постійного користування землею за Волинським обласним підприємством автобусних станцій, а саме: земельні ділянки площею 2,34 га на вул. Конякіна, 9 та площею 0,78 га на вул. Львівській, 148.

4. Луцькою міською Радою народних депутатів Волинської області Службі автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту було видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ВЛ № 001237 від 06.12.1995. Землю надано у постійне користування для обслуговування адміністративних та господарських споруд відповідно до рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995 № 7/6.

5. 15.08.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017, індексний номер 36646859, державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк, за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

6. Рішення про державну реєстрацію від 16.08.2017, індексний номер 36646859, прийнято державним реєстратором на підставі копії Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237, витягу з Державного земельного кадастру від 05.07.2017 НВ-0703172512017, архівного витягу з рішення сесії Луцької міської ради від 10.07.2017 № 2159/01/20, оголошення у газеті "Волинь" та наказу від 06.07.1994 № 348 Міністерства транспорту України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 у задоволенні позову відмовлено.

8. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

9. Суд зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється. При цьому при розгляді справи не встановлено підстав, передбачених статтями 141, 142 ЗК України, для припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

10. Суд не встановив також наявності підстав для визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та наголосив, що порушення, допущені державним реєстратором під час реєстрації права, є лише технічними помилками, процедура усунення яких чітко визначена законодавцем у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак, позивач як власник земельної ділянки не позбавлений права внести зміни у відомості про земельну ділянку з метою виправлення цих помилок.

Короткий зміст касаційної скарги

11. Луцька міська рада у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

12. Скарга з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статті 34 Закону України "Про підприємства", пункту 53 постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

13. ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності та обґрунтованості.

Позиція Верховного Суду

14. Частинами першою, другою статті 7 ЗК України (в редакції, чинній станом на час видачі Державного акта - 06.12.1995) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

15. Статтею 92 ЗК України (в чинній редакції) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

16. Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, у якій наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема і припинення діяльності підприємства.

17. При цьому підстави для припинення права користування земельною ділянкою виникають, коли відбувається припинення особи без правонаступництва. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

18. Згідно з пунктом 1 статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

19. Згідно зі статтею 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

20. Аналізуючи встановлені у даній справі обставини, суди дійшли висновку, що набуте Службою автостанцій територіально-виробничого об`єднання автомобільного транспорту, яка була реорганізована з Волинського обласного підприємства автобусних станцій право постійного користування земельною ділянкою згідно з Державним актом не припинилося, а перейшло до його правонаступника - ДП "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", а потім до ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, яке в подальшому перейменоване на ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

21. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, визначених положеннями підпункту 3 частини першої статті 27 ЗК України (у редакції чинній до 1999 року) та підпункту "в" частини першої статті 141 ЗК України, які пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, а судом таких обставин не встановлено.

22. У зв`язку з викладеним суди наголосили на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого відповідачем права постійного користування земельною ділянкою.

23. Суди установили, що Державний акт виданий Службі автостанцій територіально - виробничого об`єднання автомобільного транспорту відповідно до законодавства, що діяло на момент його видачі.

24. Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

25. Разом з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

26. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм ЗК України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

27. При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України;

- у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

28. Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

29. При цьому Конституційний Суд України вказав, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

30. Згідно з пунктом 3 статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

31. У зв`язку із викладеним право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право.

32. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

33. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

34. Матеріалами справи підтверджено, що рішення про державну реєстрацію від 16.08.2017, індексний номер 36646859, прийнято державним реєстратором на підставі копії Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237, витягу з Державного земельного кадастру від 05.07.2017 НВ-0703172512017, архівного витягу з рішення сесії Луцької міської ради від 10.07.2017 № 2159/01/20, оголошення у газеті "Волинь" та наказу Міністерства транспорту України від 06.07.1994 № 348.

35. Суд узяв до уваги пояснення державного реєстратора, який вказував, що під час прийняття заяви відповідача, ним було проведено ідентифікацію заявника як суб`єкта даного речового права, перевірено у товариства наявність речового права, наявність об`єктів нерухомого майна на даній земельній ділянці та права власності на них у відповідача, опрацьовано подані документи, необхідні для проведення державної реєстрації, та на їх підставі здійснено реєстрацію права. Підстав для відмови в реєстрації права відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127, не було.

36. Суд також взяв до уваги те, що в силу пунктів 1 - 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

37. З урахуванням наведеного суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині та правильно вказав, що порушення, допущені державним реєстратором під час реєстрації права, є лише технічними помилками, процедура усунення яких чітко визначена законодавцем у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а відтак, позивач як власник земельної ділянки не позбавлений права внести зміни у відомості про земельну ділянку з метою виправлення цих помилок.

38. Суд також відхилив посилання позивача на положення пункту 53 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", що стосується не відповідності порядку здійснення відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акта на право постійного користування, оскільки на момент здійснення оголошення у газеті "Волинь" від 15.05.2004 № 52 ця постанова не діяла. Також суд взяв до уваги те, що відповідачем повторно здійснено оголошення у газеті "Волинь" про втрату оригіналу Державного акта, яке відповідає положенням вказаної постанови Кабінету Міністрів України. При цьому суд зазначив, що невідповідність здійсненого відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акта не спростовує наявності у відповідача відповідного права.

39. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

40. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

41. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

42. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування статті 34 Закону України "Про підприємства", пункту 53 постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

43. При цьому посилання на положення статті 34 Закону України "Про підприємства" за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

44. Посилання позивача на положення пункту 53 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" стосовно невідповідності порядку здійснення відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акта на право постійного користування вже досліджувалося судом апеляційної інстанції, який цілком слушно зазначив, що на момент здійснення оголошення у газеті "Волинь" від 15.05.2004 № 52 ця постанова не діяла, а здійснене відповідачем повторне оголошення у газеті "Волинь" про втрату оригіналу Державного акта відповідає положенням вказаної постанови Кабінету Міністрів України. При цьому суд правильно зазначив, що невідповідність здійсненого відповідачем оголошення про втрату оригіналу Державного акта не спростовує наявності у відповідача відповідного права.

45. Отже, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування зазначених вище норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

47. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга).

48. Враховуючи вищенаведене, рішення та постанову судів попередніх інстанцій про відмову в позові слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

49. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2023 та рішення Господарського суду Волинської області від 12.10.2022 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач