Постанова

від 23.05.2023 по справі 916/10/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/10/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - А. Бабій,

відповідачів - І. Кравченко,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 (судді: Богацька Н.С. - головуючий, Таран С. В., Савицький Я. Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 (суддя Бездоля Д.О.) у справі

за позовом Фонду державного майна України

до Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт", Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2017 року Фонд державного майна України (далі - ФДМ України) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт" (далі - ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт") та Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Затоківська селищна рада) про:

- визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), площею 0,6914 га, за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статей 203, 215, 216, 316, 326, 328 Цивільного кодексу України, статей 84, 122 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що у справі № 916/2773/15 судами було встановлено, що майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташовано за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю і зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України вважав, що земельна ділянка, розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю право на яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2017 (номер запису 20328673).

Проте Затоківська селищна рада не маючи відповідних повноважень незаконно передала у власність ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельну ділянку державної власності.

1.3. ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", заперечуючи проти позовних вимог, зазначало, що на підставі наказу ФДМ України від 18.10.2004 № 2176 "Про правовий статус майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", на який посилався позивач, не виникло права державної власності на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", оскільки таке право підлягало державній реєстрації, яку, в свою чергу, було проведено тільки 11.05.2017.

Водночас 29.12.2015 між Затоківською селищною радою та ПП "Лазурна 19" (правонаступником якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт") було укладено договір оренди земельної ділянки на 49 років з визначенням переважного права орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність.

Отже, правовідносини між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, виникли раніше набуття державою в особі ФДМ України права власності на майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя".

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.07.2016 № НВ-510311622016 земельна ділянка площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 належить до комунальної форми власності, власником якої є територіальна громада смт Затока в особі Затоківської селищної ради (дата державної реєстрації - 29.05.2015). Аналогічна інформація містилася в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (рішення від 04.06.2015, номер запису про право власності 9910902).

ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" наголошувало, що право власності Затоківської селищної ради на земельну ділянку також підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 02.12.2011 у справі № 5/17-4110-2011, яке набрало законної сили.

Щодо посилань ФДМ України на судові рішення у справі № 916/2773/15, то відповідач зазначав, що за змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

При цьому з рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі № 916/2773/15, на яке посилається ФДМ України, вбачається, що ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" не брало участі у справі № 916/2773/15, у зв`язку з чим посилання позивача на встановлені у вказаній справі обставини в межах цієї справи підлягають доведенню на загальних підставах.

Відповідач наголошував, що статтею 120 Земельного кодексу України, яку позивачем визначено підставою позову, у редакції, чинній на час прийняття ФДМ України наказу від 18.10.2004 № 2176 щодо визначення статусу майна бази відпочинку, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити лише на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Ураховуючи положення зазначеної норми та статті 125 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття ФДМ України наказу від 18.10.2004 № 2176, такий наказ не призвів до виникнення у держави в особі ФДМ України жодних прав на земельну ділянку, оскільки чинним на той час законодавством було прямо визначено, що право на земельну ділянку повинно посвідчуватися відповідними правовстановлюючими документами.

У той же час ФДМ України ніколи не отримував та не звертався для отримання документів на земельну ділянку.

Статтею 377 Цивільного кодексу України, на яку також посилався позивач, врегульоване питання щодо права на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди.

ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" у відзиві на позовну заяву також акцентувало увагу на тому, що згідно з висновком експерта від 24.01.2018 № 280/17, складеним за результатами комплексної судової будівельно-технічної, земельно-технічного експертизи, призначеної судом у справі № 916/759/16 (за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ФДМ України до МП "Аліса" та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" про витребування майна - бази відпочинку "Зорі Тирасполя") експертом установлено, що конструктивні елементи будівель та споруд знаходяться у зруйнованому технічному стані, крім однієї будівлі.

Отже, відповідач зазначав, що база відпочинку "Зорі Тирасполя" як об`єкт нерухомого майна знищений, а тому, з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України, право власності держави в особі ФДМ України на майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є припиненим.

ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" наголошувало на відсутності порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 зазначені судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов задоволено повністю, визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 та визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

2.3. Судові рішення мотивовані тим, що майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на момент прийняття Затоківською селищною радою спірного рішення та укладення між відповідачами оспорюваного договору перебувало у власності держави, що також встановлено судами під час розгляду справи № 916/2773/15.

Суди вказали на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою та дійшли висновку, що в силу вимог законодавства з часу набуття державою права власності на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", держава є одночасно власником земельної ділянки, на якій це майно розміщено. При цьому обставини щодо зайняття базою відпочинку площі земельної ділянки у розмірі 0,6914 га також встановлена судами під час розгляду справи № 916/2773/15 та зазначена у висновках експертів, які досліджувались в межах цієї справи.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" на час прийняття Затоківською селищною радою оспорюваного рішення перебувало в державній власності, а в матеріалах справи відсутні докази передачі цієї земельної ділянки з державної до комунальної власності, то Затоківська селищна рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а спірне рішення суперечить закону та порушує права власника цієї земельної ділянки - держави.

При цьому, суди виходили з того, що фактичне знищення об`єктів нерухомого майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" не свідчить про автоматичне вибуття із власності держави земельної ділянки, яка як об`єкт цивільних прав не перестала існувати.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ФДМ України, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.1.1. Скаржник зазначає, що задовольняючи позовні вимоги з посиланням на положення статей 321, 658 Цивільного кодексу України щодо непорушності права власності суди належним чином не з`ясували на захист якого конкретно права держави в особі ФДМ України, зокрема щодо спірної земельної ділянки або розташованого на ній майна, спрямований відповідний позов, а відтак чи призведе задоволення зазначених вимог до відновлення таких прав.

Суди належним чином не дослідили питання стосовно того, чи є визнання незаконним спірного рішення та недійсним спірного договору достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав держави, на захист яких поданий позов у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема, принципу процесуальної економії та повноти судового захисту, або ж такий захист потребуватиме звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У свою чергу, скаржник зауважує на тому, що 29.12.2015 між Затоківською селищною радою (орендодавець) та ПП "Лазурна 19" (правонаступником прав та обов`язків якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка в подальшому була предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, а за змістом пункту 2.3 цього договору його укладено на 49 років. Договір оренди земельної ділянки припинив свою дію внаслідок викупу ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки у відповідності до оспорюваного договору купівлі-продажу, що узгоджується із положеннями статті 31 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час укладення договору.

Отже, скаржник зазначає, що у цьому зв`язку враховуючи те, що наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, а також з огляду на підставу припинення договору оренди земельної ділянки від 29.12.2015, можливо дійти висновку про те, що з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017, відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015 та, відповідно, спірна земельна ділянка перейде у строкове володіння ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" й у власність територіальної громади смт Затока, а не у власність та володіння ФДМ України.

Заявник касаційної скарги акцентує увагу на тому, що ФДМ України обрано неналежний спосіб захисту права, оскільки належним способом захисту позивача було б звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто звернення з віндикаційним позовом, метою якого є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Вказана правова позиція узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Крім того посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1586/16, від 14.05.21019 у справі № 910/11511/18, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 скаржник наголошує на неефективності способу захисту обраного ФДМ України, оскільки вказуючи на невизнання права власності ФДМ України на земельну ділянку, позивач має в порядку статті 387 Цивільного кодексу України заявляти вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння.

3.1.2. Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ґрунтується на неповному та необ`єктивному дослідженні спірних обставин цієї справи та невірному застосуванні правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку послався суд першої інстанції при прийнятті рішення, в якій йде мова про ситуацію, коли одна особа (відповідач) здійснила "просте" фізичне зайняття нерухомого майна земельної ділянки за відсутності на те будь-яких підстав та без реєстрації права власності, а інша особа (позивач) є володіючим власником нерухомого майна (земельної ділянки) і таке володіння підтверджується державною реєстрацією права власності. Саме тому у цій постанові вказується, що відсутність або наявність в особи (тобто, не тільки у відповідача, а й у позивача володіння нерухомим майном (земельною ділянкою) визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Заявник касаційної скарги вважає, що у цьому зв`язку для можливості задоволення позову ФДМ України суди попередніх інстанцій повинні були, в першу чергу, встановити, чи мало місце у даній справі "просте" фізичне зайняття ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" спірної земельної ділянки без державної реєстрації права власності на неї, та чи зареєстроване таке право за позивачем і саме в залежності від цього прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог.

ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" отримало у володіння спірну земельну ділянку з огляду на укладення із Затоківською селищною радою договору купівлі-продажу від 08.06.2017 та проведення в день укладення оспорюваного договору державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, при цьому подальше скасування державної реєстрації прав власності на земельну ділянку за ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" відбулось з огляду на здійснення ФДМ України незаконної державної реєстрації права власності на спірну ділянку за собою на підставі судових рішень, скасованих касаційним судом у справі № 916/759/16.

Скаржник зауважив, що як вбачається з матеріалів справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ФДМ України, а отже, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, необхідно дійти висновку, що позивач не є володіючим власником земельної ділянки.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, на яку послався місцевий господарський суд, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння нерухомим майном, що визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Отже, встановивши факт відсутності реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФДМ України права власності на спірну земельну ділянку, суди повинні були дійти висновку і про відсутність у позивача права володіння такою ділянкою, а вказане, як вбачається з висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, унормованих положеннями статей 388, 391 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, виключає можливість задоволення негаторного позову.

При цьому, скаржник наголошує, що право ФДМ України на майно бази відпочинку "Зорі Тирасполю" взагалі не існує, оскільки відповідне майно припинило своє існування як предмет матеріального світу, що підтверджується висновком експерта від 16.05.2019 № 30/19, складеним за наслідками проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі № 916/759/16, з якого вбачається, що на земельній ділянці площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, розташованої за адресою: Одеська область, смт Затока, вул. Лазурна, 19, майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" не виявлено у зв`язку зі знищенням.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі знищення майна. При цьому, внаслідок знищення майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" відповідне майно перестало бути об`єктом цивільних прав в розумінні статті 177 Цивільного кодексу України, оскільки відповідне майно перестало існувати як предмет матеріального світу.

Факт відсутності майна бази відпочинку "Зорі Тирасполю" підтверджується й іншими доказами, наявними в матеріалах справи, а також не заперечувався самим позивачем.

3.1.3. Заявник касаційної скарги зазначає про ненадання судами під час розгляду справи оцінки рішенню господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі № 910/8756/19 за позовом ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" до ФДМ України та Комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" (далі - КП "Реєстрація майна та бізнесу"), яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020, яким, у свою чергу, визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії КП "Реєстрація майна та бізнесу" від 02.11.2018 та поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20819718 про право власності ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на земельну ділянку (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), загальною площею 0, 6914 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

Крім того судом розглядалася справа № 916/759/16 за позовом прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ФДМ України до Малого підприємства "Аліса" та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", за участю Затоківської селищної ради про витребування майна бази відпочинку "Зорі Тирасполю" з чужого незаконного володіння та його звільнення. Вимоги прокурора у справі № 916/759/16 ґрунтувалися на тих самих доказах, що і у цій справі, зокрема, на наказі ФДМ України від 18.10.2004 № 2176 "Про правовий статус майна бази відпочинку "Зорі Тирасполю" та рішенні господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі № 916/2773/15.

3.1.4. Отже, на переконання скаржника, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Наведена правова позиція знайшла своє відображення в рішеннях Касаційного господарського суду Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 28.02.2018 у справі № 910/21160/16, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Проте у зв`язку з відсутністю на спірній земельній ділянці, яка була предметом оспорюваного договору купівлі-продажу майна, що належить до державної власності (будівель та споруд бази відпочинку "Зорі Тирасполя"), що підтверджується також й обставинами, встановленими судами під час розгляду справи № 916/759/16, ФДМ України позбавлений можливості законної реалізації будь-яких прав щодо вказаної земельної ділянки.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка в порядку, визначеному законом, за позивачем ніколи не оформлювалась, право власності на неї не реєструвалось.

3.1.5. Заявник касаційної скарги також акцентував увагу на тому, що 08.06.2018 Регіональне відділення ФДМ України по Одеській області (далі- РВ ФДМ України по Одеській області) спільно із юридичною особою приватного права - ТОВ "Безпека відходів" заснувало ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя", а 18.09.2018 на підставі акта приймання-передачі частки, що належить державі, РФ ФДМУ по Одеській області передало об`єкти нерухомого майна, як державну частку у розмірі 51% у статутному капіталі ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" (без урахування прав на земельну ділянку), а ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" прийняло зазначені об`єкти нерухомого майна як державну частку у розмірі 51% у статутному капіталі товариства. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомого майна база відпочинку "Зорі Тирасполя" зареєстрована за ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя".

При цьому, за змістом статті 115 Цивільного кодексу України та статті 85 Господарського кодексу України передача майна до статутного капіталу господарського товариства є однієї із форм відчуження майна, а передача нерухомого майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна) до статутного (складеного) капіталу є підставою для здійснення державної реєстрації переходу права власності на відповідне майно від однієї особи (особи, яка передає майно статутного капіталу юридичної особи в якості свого внеску) до іншої (юридичної особи, яка отримує майно для формування статутного капіталу).

Отже, станом на час звернення ФДМ України до суду позивач не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на земельній ділянці, що була предметом оспорюваного договору купівлі-продажу від 08.06.2017.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ФДМ України, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити судові рішення без змін, вказуючи, зокрема, на те, що задоволення позовних вимог спрямовано на недопущення порушень прав держави на належну їй земельну ділянку, а позивачем обрано визначений законодавством спосіб захисту порушених прав.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами під час розгляду справи, господарськими судами був вирішений спір у справі № 916/2773/15 за позовом Малого підприємства "Аліса" (далі - МП "Аліса") до ФДМ України про визнання за МП "Аліса" права власності за набувальною давністю на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 на земельній ділянці площею 0,7399 га.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2016 у справі № 916/2773/15 у задоволенні позову МП "Аліса" відмовлено повністю.

Судами у справі № 916/2773/15 встановлені такі обставини:

- 03.12.1979 рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради депутатів трудящих міста Білгород-Дністровського Тираспольському монтажному управлінню Треста "Молделектромонтаж" (далі - ТМУ Трест "Молделектромонтаж") було виділено земельну ділянку площею 6891 м2 для використання під базу відпочинку строком до 01.10.1980;

- на виділеній земельній ділянці ТМУ Трест "Молделектромонтаж" збудовано базу відпочинку, що підтверджується актами прийому виконаних робіт (форма № 2);

- згідно з актом державної приймальної комісії від 20.07.1981 база відпочинку прийнята в експлуатацію, а зі змісту акта вбачається, що будівництво бази відпочинку здійснювалось власними силами ТМУ Трест "Молделектромонтаж" у період з травня 1979 року по лютий 1980 року, збір та встановлення будиночків відбулося в 1981 році. До складу бази відпочинку увійшли будівлі та споруди, а саме їдальня, червоний куточок, підсобні приміщення, пральня, умивальник, вигрібна яма, водозбірник, душова;

- 25.07.1980 у зв`язку з введенням в експлуатацію в селі Затока бази відпочинку ТМУ Трест "Молделектромонтаж", начальник управління звернувся до голови селищної ради селища Затока з проханням надати дозвіл дати назву базі відпочинку "Зорі Тирасполя", та видано базі відпочинку паспорт, відповідно до якого база відпочинку фактично мала 120 місць та розташовувалася на земельній ділянці площею 6891м2;

- 20.12.1983 Монтажспецбуд РСР листом № 39-8616 звернувся до Ради Міністрів УРСР з проханням закріпити земельну ділянку за ТМУ Трест "Молделектромонтаж" з метою створення умов для відпочинку працюючих, і листом від 21.02.1984 № 22-439 погоджено тимчасову експлуатацію бази відпочинку;

- згідно зі свідоцтвом про державну перереєстрацію від 28.02.1994 № 2233 "А" ТМУ Трест "Молделектромонтаж" перереєстроване на Державне підприємство ТМУ "Молделектромонтаж" за адресою: 278000, м. Тирасполь, вул. Монтажників, 2;

- 01.01.1998 між Затоківською селищною радою та Тираспольським електромонтажним управлінням (б/в "Зорі Тирасполя") укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 12770 м2, строком на 1 рік для обслуговування бази відпочинку "Зорі Тирасполя", який зареєстровано в книзі записів договорів на право довгострокового користування землею 18.02.1998 за № 127;

- 28.12.1998 між Тираспольським електромонтажним управлінням (орендодавець) та МП "Аліса" (орендар) укладено договір № 3 про передачу в оренду бази відпочинку "Зорі Тирасполя";

- 28.04.2001 між Державним підприємством ТМУ "Молделектромонтаж" (орендодавець) та МП "Аліса" (орендар) укладено договір оренди № 4 про передачу в оренду бази відпочинку "Зорі Тирасполя";

- 28.12.2000 Затоківська селищна рада прийняла рішення № 550, яким затвердила проект відведення земельної ділянки площею 0,7499 га під розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" та надала МП "Аліса" у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,7499 га, в тому числі під розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" - 0,6914 га, під розміщення парковки автотранспорту - площею 0,0585 га. Вирішено укласти з МП "Аліса" договір оренди вказаної земельної ділянки;

- 22.06.2001 рішенням № 794 Затоківська селищна рада внесла зміни в пункт 2 рішення від 28.12.2000 № 550 змінивши термін оренди на 10 років;

- 22.08.2001 на підставі рішень Затоківської селищної ради від 28.12.2000 № 550 та від 22.06.2001 № 794 між Затоківською селищною радою та МП "Аліса" було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3125;

- 16.11.2007 згідно з рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 569 базі відпочинку "Зорі Тирасполя" була присвоєна юридична адреса: смт Затока, вул. Лазурна, 19;

- згідно з протоколом від 29.09.2011 № 3 Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки було запропоновано МП "Аліса" скористатися першочерговим правом купівлі майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", у зв`язку з чим 03.10.2011 між МП "Аліса" та Міністерством економіки Придністровської Молдавської Республіки укладено договір купівлі-продажу № 11-03 майна за кордоном, яке знаходиться на балансі Монтажного управління "Молделектромонтаж", що розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, база відпочинку "Зорі Тирасполя", розміщеного на земельній ділянці загальною площею 0,7499 га;

- МП "Аліса" було відомо, що база відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташована за адресою; Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю України починаючи з 2007 року;

- згідно зі статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540 XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Згідно зі статтею 1 Угоди від 11.08.1994 майно зазначеної бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю України. Наказом ФДМ України від 18.10.2004 № 2176 віднесено майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" до державної власності України, а докази наявності повноважень у Міністерства економіки Придністровської Молдавської Республіки щодо розпорядження майном бази відпочинку "Зорі Тирасполя" відсутні.

4.3. Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, встановили, що 29.12.2015 між Затоківською селищною радою (орендодавець) та ПП "Лазурна 19" (правонаступником якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", орендар) укладено договір № 2330, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, категорія земель - землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки - для розміщення бази відпочинку, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

02.06.2017 Затоківською селищною радою прийняте рішення № 357 про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, площею 0,6914 га за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, Сонячний район, вул. Лазурна, 19 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

08.06.2017 між Затоківською селищною радою (продавець) та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" (покупець) укладено договір № 1367, згідно з пунктом 1 якого Затоківська селищна рада на підставі рішення від 02.06.2017 № 357 продала, а ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" придбало земельну ділянку, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Затоківської селищної ради, загальною площею 0,6914 га, забудованих земель, розміщену за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157. Цільове призначення земельної ділянки - рекреаційне призначення, вид використання - для розміщення бази відпочинку.

4.4. Суди попередніх інстанцій також установили, що 05.05.2017 проведено державну реєстрацію права власності держави в особі ФДМ України на базу відпочинку "Зорі Тирасполю" загальною площею 1677,9 м2, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 та присвоєно реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 1243631051208.

26.09.2018 проведено державну реєстрацію права власності на цей об`єкт за ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" із зазначенням у реєстрі про державну форму власності майна. Підставою для державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі від 18.09.2018 № 01, складений між РВ ФДМ України по Одеській області та ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя", згідно з яким РВ ФДМ України по Одеській області передало у статутний капітал товариства як державну частку у розмірі 51% об`єкти нерухомого майна у виді конструкцій будівель та споруд колишнього бази відпочинку "Зорі Тирасполя" (без урахування прав на земельну ділянку), а також протокол загальних зборів засновників ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" від 17.09.2018 № 2.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи міститься висновок експерта від 24.01.2018 № 280/17, складений в межах справи № 916/759/16, згідно з яким у результаті проведення обстеження 21.12.2017 земельної ділянки за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, експертом було встановлено, що конструктивні елементи будівель та споруд, які розташовані в межах досліджуваної земельної ділянки, знаходяться у зруйнованому технічному стані. Визначити в повному обсязі конструктивні та об`ємно-планувальні показники (загальну площу, площу забудови, висоту, тощо), функціональне призначення об`єктів дослідження технічно не надається можливим. Виняток становить нежитлова будівля, яка розташована з лівої сторони від входу на обстежувану земельну ділянку, технічний стан якої характеризується як незадовільний. Експертом зазначено, що відповісти на поставлене питання, чи розташовані будь-які інші будівлі та споруди бази відпочинку "Зорі Тирасполя", які вказані в наказі ФДМ України від 18.10.2004 № 2176 та рішенні Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 у справі № 916/2773/15, на земельній ділянці загальною площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, не вдається можливим. Експертом встановлено, що досліджувані конструктивні елементи будівель та споруд, які знаходяться у зруйнованому технічному стані, та нежитлова будівля, яка розташована з лівої сторони від входу на обстежувану земельну ділянку фактично розташовані в межах земельної ділянки, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

Як вказав суд апеляційної інстанції у постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі № 916/759/16 (за участі осіб, які беруть участь у цій справі), судом було встановлено, що згідно з висновком експерта від 16.05.2019 № 30/19 підтверджено факт відсутності на земельній ділянці площею 0,6914 га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157) будівель та споруд бази відпочинку "Зорі Тирасполя", у тому числі й нежитлової будівлі, яка згідно з висновком експерта від 24.01.2018 № 280/17 розташовувалась з лівої сторони від входу на земельну ділянку, натомість на вказаній земельній ділянці була виявлена лише одна некапітальна споруда (без фундаментів з полегшеної конструкції), яка в силу вимог чинного законодавства не може вважатися об`єктом нерухомого майна та яка до того ж не входить до переліку майна вищенаведеної бази відпочинку.

4.5. Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, також установив, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 8, а. с. 9-18):

- 04.06.2015 за територіальною громадою в особі Затоківської селищної ради зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, площею 0,6914 га, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245 (право власності припинено 02.11.2018);

- 08.06.2017 право власності на цю земельну ділянку було зареєстровано за ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367 (право власності скасовано 02.11.2018);

- 26.09.2018 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ФДМ України на підставі рішення судів у справі № 916/759/16 (право власності скасовано 31.10.2018);

- 02.11.2018 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ФДМ України на підставі рішення судів у справі № 916/759/16 (право власності припинено 23.10.2019).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на час вирішення спору в суді першої інстанції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про зареєстроване право власності, інше речове право, іпотеку, обтяжень щодо земельної ділянки, загальною площею 0,6914 га, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157 за будь-якою особою та містяться дані, що земельна ділянка перебуває в процесі поділу (том 8, а. с.19, 20, 105,106).

4.6. У справі № 916/2773/15 за позовом МП "Аліса" до ФДМ України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, щодо предмета спору - Чімбер С. Д. та за участю прокуратури Одеської області про визнання права власності, Господарський суд Одеської області в рішенні від 17.12.2015, яке залишено без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанції, установив, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540 XII та статтею 1 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994, майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю України.

Обставини стосовно того, що майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю України сторонами не спростовувалися.

4.7. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги ФДМ України про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 щодо продажу ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, площею 0,6914 га, розташованої за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", з обґрунтуванням позовних вимог порушенням прав держави на земельну ділянку, на якій розміщувалося державне майно - база відпочинку "Зорі Тирасполя".

4.8. Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилався суд апеляційної інстанції, зазначено, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

4.9. У постанові від 06.10.2021 у справі, що розглядається, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що не врахувавши наведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору не надали належної правової оцінки обставинам щодо наявності чи відсутності у держави в особі ФДМ України, на момент ухвалення судового рішення про задоволення позову, відповідних прав на спірне майно, на захист яких подано цей позов. Зокрема, встановивши обставини щодо передання 18.09.2018 РВ ФДМ України Одеській області відповідного майна до статутного капіталу ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" та реєстрації права власності на нього за вказаним товариством, суди не здійснили правової оцінки цих обставин та їх правового значення у контексті спірних у справі правовідносин та позовних вимог, заявлених для захисту конкретних прав держави в особі ФДМ України.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2021 у цій справі також вказував на те, що під час розгляду спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що ФДМ України звернувся з позовом про визнання незаконним спірного рішення Затоківської селищної ради та визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, за захистом порушених прав держави. При цьому незаконність спірного рішення позивач пов`язує з наявністю в нього зареєстрованого права власності на майно, розташоване на спірній земельній ділянці, та відсутністю у селищної ради належним чином набутого права на розпорядження нею.

Однак, як зазначив Верховний Суд, розглянувши та задовольнивши зазначені позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 321, 658 Цивільного кодексу України щодо непорушності права власності та щодо належного власнику права продажу товару, суди належним чином не з`ясували, на захист якого конкретно права держави в особі ФДМ України, зокрема щодо спірної земельної ділянки або розташованого на ній майна, спрямований відповідний позов, а відтак чи призведе задоволення зазначених вимог до відновлення таких прав. При цьому суди належним чином не дослідили питання, чи є визнання незаконним спірного рішення та визнання недійсним спірного договору достатнім та необхідним для відновлення відповідних прав держави, на захист яких поданий позов у справі, що розглядається, з урахуванням, зокрема, принципу процесуальної економії та повноти судового захисту, або ж такий захист потребуватиме звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

4.10. Під час нового розгляду справи № 916/10/18 суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, зазначили, що з урахуванням пункту 4 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, у редакції, чинній станом на час проведення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності на земельну ділянку за Затоківською селищною радою - 04.06.2015 та станом на час прийняття селищною радою спірного рішення та укладення між відповідачами спірного договору, у державній власності залишалися розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Суди дійшли висновку, що оскільки ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" заперечує і не визнає право власності держави на спірну земельну ділянку, то задоволення позову ФДМ України шляхом визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та, як наслідок, визнання недійсним договору купівлі-продажу фактично усунить правову невизначеність та юридичний конфлікт між учасниками правовідносин щодо спірної земельної ділянки. Задоволення цього позову спрямовано на недопущення порушень прав держави на належну їй земельну ділянку. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту прямо передбачений законодавством.

4.11. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 78 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття Затоківською селищною радою рішення від 02.06.2017 та укладення оспорюваного договору) визначено зміст права власності на землю та передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 зазначеного Кодексу суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом а) частини 5 статті 83 вказаного Кодексу територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності.

Статтею 117 Земельного кодексу України передбачена передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність та у частині 1 встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 вказаної норми до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI передбачено, що у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної форми власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Так, за замістом вказаної норми (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення від 02.06.2017 та укладення оспорюваного договору від 08.06.2017) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

4.12. Разом з цим, Закон України "Про Фонд державного майна України" визначає статус, організацію, повноваження та порядок діяльності Фонду державного майна України, а у статті 5 (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного договору) встановлені повноваження ФДМ України.

Так, у пункті 6 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачені повноваження ФДМ України у сфері розпорядження земельними ділянками державної власності, а саме встановлено, що Фонд здійснює: повноваження власника земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації; повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації; приймає рішення про внесення земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, до статутного капіталу господарських товариств.

4.13. Проте суди попередніх інстанцій вказуючи на відсутність у Затоківської селищної ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно державної власності, залишили поза увагою необхідність встановлення обставин щодо правового статусу позивача - ФДМ України у спірних правовідносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже і наявності у ФДМ України порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

Судами не надано належної оцінки доводам відповідача стосовно того, що ФДМ України вже не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на земельній ділянці та була предметом спірного договору купівлі-продажу від 08.06.2017, оскільки 08.06.2018 РВ ФДМ України по Одеській області спільно із юридичною особою приватного права - ТОВ "Безпека відходів" заснувало ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя", а 18.09.2018 на підставі акта приймання - передачі частки, що належить державі, РФ ФДМУ по Одеській області передало об`єкти нерухомого майна, як державну частку у розмірі 51 % у статутному капіталі ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" (без урахування прав на земельну ділянку), а ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" прийняло зазначені об`єкти. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкт нерухомого майна база відпочинку "Зорі Тирасполя" зареєстроване за ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя".

4.14. Крім того суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, установив, що згідно, зокрема, з висновком експерта від 24.01.2018 № 280/17, складеного в межах справи № 916/759/16, розташовані на земельній ділянці за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 конструктивні елементи будівель та споруд, які розташовані в межах досліджуваної земельної ділянки, знаходяться у зруйнованому технічному стані.

У справі № 916/759/16 за результатами розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України про витребування в МП "Аліса" та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на користь держави в особі ФДМУ майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору, з огляду на встановлення обставин щодо відсутності на земельній ділянці майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" внаслідок його знищення.

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, зазначив, що знищення нерухомого майна не свідчить про автоматичне вибуття із власності земельної ділянки, на якій воно було розташоване, оскільки така земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, не перестала існувати.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 346 та частини 1 статті 349 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі знищення майна.

Однак, суди попередніх інстанцій, установивши обставини щодо відсутності на спірній земельній ділянці майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" внаслідок його знищення, що також було встановлено судами під час розгляду справи № 916/759/16, не з`ясували на поновлення якого порушеного права ФДМ України звернулося до суду, ефективність обраного позивачем способу захисту та відновлення такого права, у разі встановлення обставин про його наявність.

Суди не надали також оцінку доводам відповідача стосовно того, що 29.12.2015 між Затоківською селищною радою (орендодавець) та ПП " Лазурна 19" (правонаступником прав та обов`язків якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, яка в подальшому була предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, та за змістом пункту 2.3 якого договір укладено на 49 років. Отже, як вказував відповідач, враховуючи те, що наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, то у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017 відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015 та, відповідно, спірна земельна ділянка перейде у строкове володіння ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", а тому задоволення позову ФДМ України не призведе до відновлення його порушеного права у разі порушення таких прав.

Крім того суди також не надали належної оцінки посиланням ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі № 910/8756/19 за позовом ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" до ФДМУ та КП "Реєстрація майна та бізнесу", яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020, а згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.11.2020 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФДМ України, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у зазначеній справі № 910/8756/19 задоволено позов ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Одеської філії КП "Реєстрація майна та бізнесу" від 02.11.2018 та поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20819718 про право власності ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на земельну ділянку (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), загальною площею 0, 6914 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, 19.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт" задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 у справі № 916/10/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак