Постанова

від 27.03.2024 по справі 916/10/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/10/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від Фонду Державного майна України - Кравченко Ю.В. в порядку самопредставництва

від ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" - адвокат Кравченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду Державного майна України

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 (повний текст складено та підписано 09.11.2023, суддя ПінтелінаТ.Г.)

у справі №916/10/18

за позовом Фонду Державного майна України

до 1) Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт"

2) Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області

про визнання незаконним рішення та визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ

У грудні 2017 року Фонд державного майна України (далі - ФДМ України) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Готельний комплекс "Курорт Еліт" (далі - ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт") та Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Затоківська селищна рада) про:

- визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), площею 0,6914 га, за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

Позовні вимоги з посиланням на положення, зокрема, статей 203, 215, 216, 316, 326, 328 Цивільного кодексу України, статей 84, 122 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що у справі № 916/2773/15 судами було встановлено, що майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташовано за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю і зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України вважав, що земельна ділянка, розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, є державною власністю право на яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2017 (номер запису 20328673).

Проте Затоківська селищна рада не маючи відповідних повноважень незаконно передала у власність ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельну ділянку державної власності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 зазначені судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023, позов задоволено повністю, визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 та визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 № 1367, укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт".

Постановою від 23.05.2023 Верховний Суд рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі № 916/10/18 скасував, а справу № 916/10/18 передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи з фактичних обставин справи, пояснень ФДМ України, у даній справі мета позову ФДМ України спрямована на введення його у володіння спірною земельною ділянкою. Разом з тим, на думку місцевого господарського суду, судове рішення про визнання незаконним оспорюваного рішення Затоківської селищної ради та визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, виходячи з того, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення становища сторін недійсного договору у початковий стан, призведе виключно до виникнення у ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" обов`язку повернути одержану у власність земельну ділянку Затоківській селищній раді, а не ФДМ України, який є позивачем у цій справі.

До того ж, як зазначено судом першої інстанції, враховуючи те, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, а також підставу припинення договору оренди земельної ділянки, з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновить свою дію договір оренди земельної ділянки укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" та, відповідно, земельна ділянка перейде у строкове платне володіння та користування ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" й у власність територіальної громади смт Затока, а не у власність та володіння ФДМ України.

Тому, на переконання суду першої інстанції, не є належними й ефективними способами захисту вимоги позивача про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки такі вимоги в кінцевому результаті не передбачають введення позивача у володіння спірною земельною ділянкою, а також здійснення інших правомочностей власника, яким вважає себе позивач по відношенню до спірної земельної ділянки.

Також, як відзначено судом першої інстанції, на користь висновку суду щодо невірно обраного позивачем способу захисту права, яке, на його думку, зазнало порушень з боку відповідачів у цій справі, свідчить і те, що, як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ньому відсутні відомості про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ФДМ України.

При цьому, за висновками місцевого господарського суду, які ґрунтуються зокрема й на правових позиціях Верховного Суду, належним способом захисту, за умови доведення позивачем наявності у нього порушеного права, було б звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто з віндикаційним позовом.

До того ж, взявши до уваги вказівки Касаційного господарського суду, що містяться у постанові від 23.05.2023 у даній справі, суд першої інстанції надав оцінку наявності або відсутності у позивача порушеного права чи інтересу. Так, на переконання місцевого господарського суду, закон пов`язує наявність у ФДМ України права на земельну ділянку з розташуванням на ній об`єктів, які підлягають приватизації. Разом з тим, з матеріалів цієї справи вбачається, що ФДМ України вже не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на земельній ділянці та була предметом спірного договору купівлі-продажу.

Більше того, як зазначено судом першої інстанції, у справі №916/759/16 за результатами розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України про витребування на користь держави в особі ФДМУ майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", встановлено обставин щодо відсутності на земельній ділянці майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" внаслідок його знищення.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, апелянт зазначає, що база відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на спірній земельній ділянці, є державною власністю України. При цьому, як вважає апелянт, враховуючи загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, позивач з момент набуття права державної власності на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", держава одночасно набула права державної власності на земельну ділянку, на якій розміщено це майно.

Апелянт також вважає, що наявність записів у реєстрі щодо віднесення спірної земельної ділянки до комунальної власності та її перебування в процесі поділу, не є підставою набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і не може ототожнювати факт та підстави набуття права власності з фактом державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Скаржник також зазначає, що у наявних матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передачі спірної земельної ділянки із державної до комунальної власності, а тому відповідач-2 не мав права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а тому оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить закону та порушує права власника цієї земельної ділянки.

При цьому, як вважає апелянт, знищення об`єктів нерухомого майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя" не свідчить про автоматичне вибуття із власності держави земельної ділянки, яка як об`єкт цивільних прав, не перестала існувати.

З огляду на те, що відповідач-2 на момент прийняття оспорюваного рішення не мав права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, скаржник вважає, що останній відповідно не був наділений й відповідними повноваженнями на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Щодо порушеного права позивача, скаржник зазначає, що наявними матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка, не вибувала з власності держави, а тому позивачем доведена, а відповідачами не спростована обставина порушеного права держави в особі позивача внаслідок прийняття відповідачем-2 спірного рішення та укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а тому оспорювані рішення та договір суперечать актам цивільного законодавства та одночасно порушують права й інтереси держави в особі позивача.

З приводу ефективності обраного позивачем способу захисту, скаржник зазначає, що станом на час вирішення спору в реєстрі відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації прав відповідача-1 на спірну земельну ділянку, а тому, виходячи із принципу реєстраційного підтвердження володіння, у спірних правовідносинах, позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту прав цілком відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Скаржник також вважає, що задоволення заявлених позивачем вимог фактично усуне правову невизначеність та юридичний конфлікт між учасниками правовідносин щодо спірної земельної ділянки. Задоволення даного позову спрямовано на недопущення порушень прав держави на належну їй земельну ділянку, а обраний позивачем спосіб захисту прямо передбачений чинним законодавством.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №916/10/18 за апеляційною скаргою Фонду Державного майна України на рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 та призначено справу до розгляду на 14.02.2024.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі №916/10/18 оголошено перерву до 27.03.2024.

Під час судового засідання від 27.03.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

В свою чергу, представник ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області в судове засідання не з`явився, про причини неможливості прибуття у судове засідання суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, господарськими судами був вирішений спір у справі № 916/2773/15 за позовом Малого підприємства "Аліса" (далі МП "Аліса") до Фонду про визнання за МП "Аліса" права власності за набувальною давністю на нерухоме майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, 19 на земельній ділянці загальною площею 0.7399 га.

За результатом розгляду вказаної справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2015 (а.с.17-21, т.1), залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 та Вищого господарського суду України від 13.04.2016, у задоволенні позову МП "Аліса" відмовлено повністю.

При цьому, судами під час розгляду вищевказаної справи були встановлені наступні обставини:

- рішенням Виконавчого комітету Затоківської селищної ради депутатів трудящих міста Білгород-Дністровського від 03.12.1979 Тираспольському монтажному управлінню Треста "Молделектромонтаж" (далі ТМУ Трест "Молделектромонтаж") було виділено земельну ділянку площею 6891 кв.м. строком до 01.10.1980, для використання під базу відпочинку;

- на вказаній земельній ділянці ТМУ Треста "Молделектромонтаж" було збудовано базу відпочинку, що підтверджується актами прийому виконаних робіт (Форма № 2) за січень та травень 1981 року, відповідно до яких були виконані наступні роботи та побудовані наступні будівлі і споруди: водозбірник, вигрібна яма, улаштування холодильного водопостачання їдальні, будівельна частина їдальні, електроосвітлення їдальні, технологічне обладнання їдальні, система електропостачання їдальні, улаштування каналізації їдальні, електричне оснащення підсобних приміщень, протипожежні комунікації, дороги та майданчики, склад-сарай, підвал, житлові будиночки, внутрішні електромережі;

- актом державної приймальної комісії від 20.07.1981 вказана база відпочинку була прийнята в експлуатацію. Відповідно до даного акту будівництво бази відпочинку здійснювалось власними силами ТМУ Треста "Молделектромонтаж" в період з травня 1979 року по лютий 1980 року, а збір та встановлення будиночків відбулось у 1981 році. В склад бази відпочинку увійшли наступні будівлі та споруди: їдальня, червоний куточок, підсобні приміщення, пральня, умивальник, вигрібна яма, водозбірник, душова;

- 25.07.1980 у зв`язку з введенням в експлуатацію в селі Затока бази відпочинку ТМУ Треста "Молделектромонтаж", начальник управління звернувся до голови селищної ради селища Затока з проханням надати дозвіл дати назву базі відпочинку "Зорі Тирасполя";

- в липні 1980 року базі відпочинку "Зорі Тирасполя" було видано паспорт, відповідно до якого база відпочинку фактично мала 120 місць та знаходилась на земельній ділянці площею 6 891кв.м.;

- листом від 20.12.1983 №39-8616 Монтажспецбуд РСР звернувся до Ради Міністрів УРСР з проханням закріпити земельну ділянку за трестом "Молделектромонтаж" з метою створення умов для відпочинку працюючих, де було зазначено, що база відпочинку "Зорі Тирасполя" була збудована та введена в експлуатацію. Листом від 21.02.1984 №22-439/ заступником голови Ради Міністрів України УРСР погоджено її тимчасову експлуатацію;

- 16.09.1986 Виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради депутатів трудящих було надано дозвіл на проведення робіт на базі відпочинку "Зорі Тирасполя", а саме на проведення поточного ремонту, благоустрій та озеленення території бази, а також на проведення реконструкцій естради, металічного туалету;

- згідно з свідоцтвом про державну перереєстрацію №2233 "А" від 28.02.1994 ТМУ Треста "Молделектромонтаж" було перереєстроване на Державне підприємство ТМУ "Молделектромонтаж" за адресою: 278000, м. Тирасполь, вул. Монтажників, 2;

- 01.01.1998 між Затоківською селищною радою та Тираспольським електромонтажним управлінням (б/в "Зорі Тирасполя") був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 12770 кв.м., строком на 1 рік, для обслуговування закладу відпочинку б/в "Зорі Тирасполя", який зареєстровано в книзі записів договорів на право довгострокового користування землею 18.02.1998 за №127;

- 28.12.1998 між Тираспольським електромонтажним управлінням (Орендодавець) та МП "Аліса" (Орендар) був укладений договір про передачу в оренду б/в "Зорі Тирасполя" в смт. Затока № 3;

- 28.04.2001 між Державним підприємством ТМУ "Молделектромонтаж" (Орендодавець) та МП "Аліса" (Орендар) був укладений договір оренди № 4 про передачу в оренду бази відпочинку "Зорі Тирасполя" в сел. Затока;

- 28.12.2000 Затоківська селищна рада прийняла рішення № 550, яким затвердила проект відведення земельної ділянки площею 0,7499 га під розміщення б/в "Зорі Тирасполя" та надала МП "Аліса" у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,7499 га, в тому числі: під розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" - 0.6914 га, під розміщення парковки автотранспорту - площею 0,0585 га. в Сонячному курортному районі с.м.т. Затока.

Також вирішено укласти із МП "Аліса" договір оренди вказаної земельної ділянки.

Рішенням №794 від 22.06.2001 Затоківська селищна рада внесла зміни в п. 2 рішення №550 від 28.12.2000 та виклала його в наступній редакції: "Надати МП "Аліса" у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди терміном 10 років земельну ділянку загальною площею 0,7499 га, в тому числі: під розміщення бази відпочинку "Зорі Тирасполя" - 0.6914 га, під розміщення парковки автотранспорту - площею 0.0585 га. в Сонячному курортному районі с.м.т. Затока";

- 22.08.2001 на підставі рішень Затоківської селищної ради № 550 від 28.12.200р. та №794 від 22.06.2001 між Затоківською селищною радою та МП "Аліса" був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3125;

- рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради №569 від 16.11.2007 базі відпочинку "Зорі Тирасполя" була присвоєна юридична адреса: смт. Затока, вул. Лазурна, буд. 19;

- згідно з протоколом № 3 від 29.09.2011 Міністерство економіки МПР запропонувало МП "Аліса" використати першочергове право купівлі майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя". МП "Аліса" 03.10.2011 уклало з Міністерством економіки ПМР договір купівлі-продажу №11-03 майна за кордоном, яке знаходиться на балансі ДУП Монтажне управління "Молделектромонтаж", що розташоване за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна 19, база відпочинку "Зорі Тирасполя". Майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 0,7499га;

- відповідно до проведеної КП "Білгород-Дністровське БТІ" інвентаризації, майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна 19, база відпочинку "Зорі Тирасполя", складається з наступного нерухомого майна, що підтверджується технічними паспортами, а саме: 1) їдальні літ. А, загальною площею 581.1 кв. м; 2) адміністративної будівлі літ. Б, загальною площею 154,4 кв. м.; 3) будівлі охорони літ. В, загальною площею 18.6 кв. м.; 4) умивальник-душові літ. Є, загальною площею 51.7 кв. м; 5) будівлі літ. Ж, загальною площею 91.4 кв. м; 6) більярдної літ. З, загальною площею 47,2 кв. м; 7) складу літ. Л, загальною площею 42,9 кв. м; 8) будівлі літ. О, загальною площею 22.1 кв. м; 9) туалету літ. Н, загальною площею 22.9 кв.м.;

- МП "Аліса" було відомо, що база відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташована за адресою; Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна. 19 є державною власністю України ще починаючи з 2007 року;

- згідно ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540 XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Згідно зі ст. 1 Угоди від 11.08.1994 майно зазначеної бази відпочинку "Зорі Тирасполя" є державною власністю України. Наказом Фонду державного майна України від 18.10.2004 № 2176 віднесено майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя" до державної власності України;

- матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що Міністерство економіки ПМР було власником об`єкта купівлі-продажу, а отже, воно не мало повноважень щодо розпорядження майном бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою; Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна. 19, зокрема, щодо його продажу іншій особі.

В подальшому, 29.12.2015 між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" укладено договір № 2330 (а.с.91-93 т.1), згідно з яким Затоківська селищна рада надала, а ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" прийняло в оренду строком на 49 років земельну ділянку, площею 0,6914 га, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для розміщення бази відпочинку, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, яка розташована за адресою: вул. Лазурна, 19, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.

02.06.2017 Затоківською селищною радою прийняте рішення №357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157) площею 0,6914 га за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення", яким:

- затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, для визначення її ринкової вартості для продажу у власність на безконкурентному ринку відповідачу-1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області;

- затверджено ціну продажу цієї земельної ділянки;

- затверджено проект договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки;

- вирішено продати ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельну ділянку;

- зобов`язано ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" до 01.08.2017 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснити відповідні заходи щодо оформлення права на земельну ділянку відповідно до ст. 125, 126 ЗК України;

- зобов`язано секретаря Затоківської селищної ради довести дане рішення до відома виконавців та зацікавлених осіб;

- контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань відносин, будівництва та екологічної безпеки.

08.06.2017 безпосередньо між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" укладено договір № 1367, згідно з яким Затоківська селищна рада на підставі спірного рішення продала, а ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" купило земельну ділянку, розміщену на землях, що знаходяться у виданні відповідача-2, загальною площею 0,6914 га, забудованих земель, розміщену за адресою: вул. Лазурна, 19, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції Фонд просив визнати незаконним вищевказане рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 та визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі - продажу земельної ділянки, оскільки вважає, що Затоківська селищна рада передала ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" у власність земельну ділянку, яка є державною власністю. При цьому, обставина перебування земельної ділянки у власності держави обґрунтована тим, що на цій ділянці розташований об`єкт нерухомого майна державної форми власності - база відпочинку "Зорі Тирасполя".

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Зокрема, щодо вимоги позивача про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357, слід зазначити таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Конституційний суд України у своєму рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009, у справі 1-9/2009 зазначив, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до останнього абзацу пункту 5 цього рішення Конституційного Суду України, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Судова колегія зазначає, що оскаржуване позивачем рішення Затоківської селищної ради від 02.06.2017 № 357 "Про продаж ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" земельної ділянки несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5110300000:02:019:0157), площею 0,6914 га, за адресою: вул. Лазурна, 19, Сонячний район, смт Затока, що перебуває в постійному користуванні ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення" є ненормативним актом, який застосовується одноразово та після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання, яким у даному випадку є укладений між сторонами договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 №1367.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до володіння відповідною земельною ділянкою (такий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/368/17, від 11.01.2020 у справі №922/614/19).

Відтак, у даному випадку задоволення позовних вимог про визнання рішення Затоківської селищної ради незаконним не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням (у вигляді укладення договору купівлі-продажу) та задоволення такої вимоги не призведе до поновлення володіння позивачем спірною земельною ділянкою.

Отже, у цьому випадку, обраний у цій частині позивачем спосіб захисту не є ефективним та таким, що сприятиме відновленню прав, оскільки ефективний спосіб захисту порушеного права повинен, з однієї сторони, відповідати за своєю правовою природою суті спірних правовідносин, а з іншої - передбачати конкретний механізм захисту порушеного права, тобто мати відображення в сформульованих відповідним чином позовних вимогах, які дадуть змогу безумовно виконати таке рішення у разі задоволення судом вимог.

Сформульована ж позивачем у даному позові позовна вимога про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради, не визначає конкретного механізму захисту порушеного позивачем права, оскільки задоволення цієї вимоги не призведе до безумовного виконання такого рішення, а також до результату якого намагається досягти позивач, а саме повернення земельної ділянки в власність держави в особі Фонду.

З приводу вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 08.06.2017 №1367, укладеного між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", судова колегія зазначає таке.

Виходячи з обставин даної справи, а також доводів позивача, фактично даний позов спрямований на повернення до державної власності земельної ділянки, яка була відчужена на підставі оспорюваного позивачем рішення та договору купівлі-продажу.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц, зазначила, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (пункти 84- 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункти 146,147,148), та інших.

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Водночас, рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за відповідним позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Судова колегія звертає увагу на те, що в постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Зважаючи на наведену судову практику та зазначені положення законодавства, колегія суддів вважає, що у даному випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є вимога про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, адже, в практичному аспекті визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу такого майна не забезпечать позивачеві відновлення порушеного права, задоволення таких вимог не призведе до відновлення володіння спірним нерухомим майном.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи із відповідними вимогами про витребування майна із незаконного володіння відповідачів на користь Фонду, позивач не звертався.

Слід також наголосити на тому, що відповідний віндикаційний позов - це вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна. Мета віндікаційного позову - повернення об`єкта права власності у володіння власника; забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право власності, інше речове право, іпотеку, обтяжень щодо земельної ділянки, загальною площею 0,6914 га, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157 за будь-якою особою, зокрема й за позивачем та містяться дані, що земельна ділянка перебуває в процесі поділу.

Жодних інших доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на спірну земельну ділянку наявні матеріали справи не містять, а Фондом надано не було.

Наведене відповідно спростовує зворотні твердження Фонду про те, що саме він станом на теперішній час є власником спірної земельної ділянки.

Разом з цим, позивач обґрунтовує своє право власності на спірну земельну ділянку зокрема й тим, що на ній розташовано майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка належить державі в особі Фонду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, наразі Фонд не є власником майна бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яка розташовувалася на земельній ділянці та була предметом оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу від 08.06.2017, з огляду на таке.

Дійсно, 05.05.2017 проведено державну реєстрацію права власності держави в особі ФДМ України на базу відпочинку "Зорі Тирасполю" загальною площею 1677,9 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 та присвоєно реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 1243631051208.

Втім, 26.09.2018 проведено державну реєстрацію права власності на цей об`єкт за ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" із зазначенням у реєстрі про державну форму власності майна. Підставою для державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі від 18.09.2018 № 01, складений між РВ ФДМ України по Одеській області та ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя", згідно з яким РВ ФДМ України по Одеській області передало у статутний капітал товариства як державну частку у розмірі 51% об`єкти нерухомого майна у виді конструкцій будівель та споруд колишнього бази відпочинку "Зорі Тирасполя" (без урахування прав на земельну ділянку), а також протокол загальних зборів засновників ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" від 17.09.2018 № 2.

Отже, позивачем за власною волею було відчужено нерухоме майно, а саме базу відпочинку "Зорі Тирасполя" на користь іншої особи, відповідно майно вибуло із власності Фонду.

При цьому судова колегія не приймає до уваги твердження Фонду з приводу того, що ним було відчужено не будівлі та споруди, а їх конструкції (залишки), які представляють окремі елементи фундаменту, стін, перекриття тощо, оскільки як вбачається з Витягу реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ "База відпочинку "Зорі Тирасполя" на конкретний об`єкт нерухомого майна, а саме базу відпочинку "Зорі Тирасполю" загальною площею 1677,9 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 за реєстровим номером об`єкта нерухомого майна 1243631051208, а не будь-які його окремі складові частини.

Крім цього, судова колегія зазначає, що частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Питання припинення права власності на майно у випадку його знищення врегульовано у статті 349 ЦК України, якою передбачено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012 виснувано, що згадані положення статті 349 ЦК України щодо умови припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного їх трактування.

У постанові від 03.06.2021 у справі № 639/7781/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що одним із видів визначення фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

В свою чергу у постанові від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) Верховний Суд вирішив, що умовою припинення права власності згідно статті 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.

У вказаних постановах суд касаційної інстанції пояснив також, що документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. При цьому перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним.

Наявними матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/759/16 за позовом прокурора в інтересах держави в особі ФДМ України про витребування у відповідачів МП "Аліса" та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" на користь держави в особі ФДМУ майно бази відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

Ухвалою суду по справі №916/759/16 провадження було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Під час розгляду справи №916/759/16 суди дійшли висновку, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про відсутність на земельній ділянці нерухомого майна, а саме бази відпочинку "Зорі Тирасполя" внаслідок його знищення.

Вищенаведене в сукупності свідчить про те, що наразі нерухоме майно, а саме базу відпочинку "Зорі Тирасполя", яке розташовано на спірній земельній ділянці, не належить на праві власності Фонду, оскільки було відчужено останнім на користь юридичної особи приватного права шляхом внесення його до статутного капіталу, а в подальшому було знищено, що відповідно спростовує твердження позивача про зворотне.

Судова колегія також наголошує на тому, що виходячи з приписів ст. 216 ЦК України наслідком визнання договору недійсним є повернення становища сторін недійсного договору у початковий стан, відповідно прийняття судом рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, як того вимагає позивач, з огляду на його умови, призведе виключно до виникнення у ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" обов`язку повернути одержану у власність земельну ділянку Затоківській селищній раді, яка є продавцем за оспорюваним правочином, а не ФДМ України, який є позивачем у цій справі.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2015 між Затоківською селищною радою, як Орендодавцем, та ПП "Лазурна 19", правонаступником прав та обов`язків якого є ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт", як Орендарем, укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,6914 га, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Лазурна, 19, яка в подальшому виступила предметом оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу.

Пунктом 2.3. договору оренди від 29.12.2015 визначено, що договір укладається на термін 49 (сорок дев`ять років), починаючи з дати його реєстрації. Тобто, договором оренди було визначено, що він діє до 29.12.2064.

Названий договір оренди припинив свою дію внаслідок викупу ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" спірної земельної ділянки відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу, що узгоджується із положеннями статті 31 Закону України "Про оренду землі" в діючій на той час редакції та пп. 11.3.2. п. 11.3 договору оренди від 29.12.2015.

Враховуючи те, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін у початковий стан, а також підставу припинення договору оренди земельної ділянки від 29.12.2015, відповідно з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.06.2017, відновить свою дію договір оренди земельної ділянки від 29.12.2015 укладений між Затоківською селищною радою та ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" та, відповідно, земельна ділянка площею 0,6914, кадастровий номер 5110300000:02:019:0157, перейде у строкове платне володіння та користування ПП "Готельний комплекс "Курорт Еліт" й у власність територіальної громади смт Затока, а не у власність та володіння ФДМ України.

Судова колегія звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради та недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не є належним та ефективним способом захисту порушеного права останнього, оскільки задоволення таких вимог не призведе до результату, якого намагається досягти позивач, а саме наділення Фонду повноваженнями власника спірної земельної ділянки, а також здійснення інших правомочностей власника, яким вважає себе позивач по відношенню до спірної земельної ділянки.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).

Таким чином, у зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених Фондом позовних вимог.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2023 у справі №916/10/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2024 у зв`язку з перебуванням судді Аленіна О.Ю. у відпустці з 01.04.2024 по 05.04.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.