Постанова

від 24.05.2023 по справі 520/10604/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 520/10604/18

провадження № 61-7532св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Комунальне підприємство «Центр державної реєстрації»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»; банк), Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» (далі - КП «ЦДР») про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2006 році між ним і Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», був укладений удаваний кредитний договір № 2006/13-2.06/826, який був забезпечений договором іпотеки від 09 жовтня 2006 року № 2284, предметом якого є передача в іпотеку квартири АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року він отримав довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 14 лютого 2018 року державний реєстратор Іскров О. В. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за банком.

Стверджував, що банк без його згоди і попередження зареєстрував право власності на його квартиру, яка є єдиним його житлом.

Реєстрація права власності проведена з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив скасувати рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В., про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі частини першої статті 267 ЦПК України визначено такий порядок виконання цього рішення - у разі набрання ним законної сили воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» та КП «ЦДР» на користь ОСОБА_1 судові витрати по 352,20 грн із кожного.

Суд першої інстанції зазначив, що між банком і позивачем не був укладений окремий договір про звернення стягнення на предмет іпотеки. На час укладання іпотечного договору у жовтні 2006 року редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачала необхідність укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Запровадження мораторію не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви про проведення державної реєстрації права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Байрамова О. В. задоволено частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року змінено.

Доповнено мотивувальну частину рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року висновками в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

Доповнено резолютивну частину рішення абзацом третім такого змісту:

«Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 24831552 здійснений 09.01.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 ».

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки іпотечний договір між сторонами був укладений 15 листопада 2006 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку» у редакції від 12 травня 2006 року. Колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції щодо необхідності укладення для переходу права власності на предмет іпотеки окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя з урахуванням чинного на момент укладення іпотечного договору законодавства. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39673597, прийнятого 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В., про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 необхідно розуміти і як скасування запису про проведену державну реєстрацію про право власності.

Аргументи учасників

У травні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Альфа-Банк» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник АТ «Альфа-Банк» зазначає, що законодавством та умовами укладеного іпотечного договору передбачено можливість проведення банком державної реєстрації права власності на підставі іпотечного договору, у якому міститься відповідне іпотечне застереження, і це є законним способом набуття майна у власність. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і на підставі частини першої статті 267 ЦПК України помилково визначив порядок виконання рішення, а саме вказав, що у разі набрання рішенням законної сили воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, тобто по суті суд задовольнив вимогу - визнання права власності за позивачем, який таку вимогу не заявляв. Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки апеляційну скаргу подавав банк і не посилався на норми цього закону, тобто мало місце виходу за межі доводів апеляційної скарги і порушення принципу диспозитивності. Апеляційний суд не врахував, що на момент проведення реєстрації за банком права власності на іпотечне майно у власності позивача перебували дві квартири: квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 , тому відсутні підстави для застосування вказаного Закону. Крім того, позивач обрав неефективний спосіб захисту - скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки належним способом захисту у цьому випадку з урахуванням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційних дій) є вимога про скасування відповідного запису про державну реєстрацію права власності на нерухомість.

У липні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він вказує, що відсутні підстави для відмови у задоволенні його позову з підстав обрання неефективного способу захисту порушеного права, оскільки його заявлену вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно суди попередніх інстанцій правильно розуміли і розглянули по суті як вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Вважає, що суди правильно застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» повернуто в частині підстави касаційного оскарження - не врахування в оскарженому судовому рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеному у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 520/10604/18.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено 'норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 751/2232/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 жовтня 2006 року № 2006/13-2.06/826 між позивачем та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», 09 жовтня 2006 року укладено іпотечний договір предметом якого є - квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 10).

Зазначена квартира належала позивачу на підставі договору дарування від 12 грудня 2003 року № 10230.

Згідно з пунктом 4.4 іпотечного договору після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки цей предмет передається іпотекодержателю або третій особі за погодженням між іпотекодавцем та іпотекодержателеммв управління на період його реалізації у порядку, встановленому цим договором.

Пункт 4.5 іпотечного договору передбачає можливість звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до державного реєстратора КП «ЦДР» Іскрова О. В. із заявою про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки.

14 лютого 2018 року державний реєстратор КП «ЦДР» Іскров О. В. прийняв рішення № 39673597 про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк»

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зроблено висновок, що:

«закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що: «у пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 754/10676/19 (провадження № 61-4628св21), з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21), вказано, що: «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 751/2232/19 (провадження № 61-985св20) зазначено:

«Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, провадження № 14-45цс20, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року № 524/10011/17.

Суд першої інстанції встановив, що кредит в іноземній валюті надавався ОСОБА_2 саме на споживчі цілі - для здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання позичальника та його сім`ї, а її загальна площа не перевищує 140,00 кв. м.

Зважаючи на те, що всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» за іпотекодержателем було зареєстровано право власності на предмет іпотеки - квартиру, яка використовується позивачем як постійне місце проживання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що реєстрація права власності проведена з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку із чим просив скасувати рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР»

Іскровим О. В.;

суд першої інстанції скасував рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В., про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, суд першої інстанції на підставі частини першої статті 267 ЦПК України визначив такий порядок виконання цього рішення - у разі набрання ним законної сили воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначив, що відповідний об`єкт іпотеки відповідає умовам об`єкту мораторію відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також апеляційний суд вказав, що позовні вимоги

ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39673597, прийнятого 14 лютого 2018 року, необхідно розуміти і як скасування запису про проведену державну реєстрацію про право власності;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення вказав, що у разі набрання ним законної сили воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , проте позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру позивач не заявляв. Натомість суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 ;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_1 просив саме скасувати рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В. Позовних вимог про скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року позивач не заявляв. Апеляційний суд також вийшов за межі позовних вимог, доповнивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції положенням про скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року;

оскільки ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру та скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року, то суди необґрунтовано вийшли за межі позовних вимог. Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог;

банк у відзиві на позовну заяву вказував, що у власності ОСОБА_1 є інше житло, а саме - квартира АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 4), тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані;

ОСОБА_1 зазначив, що подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 19 лютого 2015 року (т. 2, а. с. 148-150);

аналіз матеріалів справи свідчить, що у матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 жовтня 2017 року (т. 2, а. с. 4), згідно з якою у власності ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 16 лютого 2005 року. Також у матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 червня 2020 року (т. 2, а. с. 148-150), відповідно до якої ОСОБА_1 19 лютого 2015 року подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 ;

апеляційний суд не надав оцінки доводам сторін щодо наявності/відсутності у власності ОСОБА_3 іншого житла, не надав оцінки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 жовтня 2017 року та 16 червня 2020 року, не усунув суперечності між цією інформацією.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів відхиляє посилання банку на обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

У справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду (постанова від 19 травня 2020 року) залишила без змін постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, якою, зокрема, визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса від 04 листопада 2016 року № 32221794 про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Тобто, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 644/3116/18, вважала, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки є ефективним способом порушеного права іпотекодавця.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» належить скасувати та передати справи у цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Центр державної реєстрації»

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20) зазначено: «спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк». Тому КП «Центр державної реєстрації» є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Центр державної реєстрації» необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалену без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» скасувати та передати справи у цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Центр державної реєстрації», позовних вимог про ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру та скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасувати та передати справи у цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Центр державної реєстрації», позовних вимог про ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну квартиру та скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук