Постанова

від 01.04.2021 по справі 520/10604/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2334/21

Номер справи місцевого суду: 520/10604/18

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2021 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 520/10604/18

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/2334/21

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі - 1) Акціонерне товариство Альфа-Банк , 2) Комунальне підприємство Центр державної реєстрації

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк та Комунального підприємства Центр державної реєстрації про скасування рішення, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Альфа-Банк - адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я. В. о 16 годині 55 хвилині 26 лютого 2020 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить скасувати рішення №39673597, прийняте 14.02.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем, про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що Банк без його дозволу зареєстрував через державного реєстратора право власності на його квартиру Вважає, що його право власності порушено. Крім цього посилається на норми Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті (Т. 1, а. с. 1 - 5).

У червні 2019 року ОСОБА_1 остаточно уточнив свої позовні вимоги та просить скасувати рішення №39673597 прийняте 14.02.2018р. державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем (Т. 1 а. с. 227 - 228, Т. 2, а. с. 97 - 103).

2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву АТ Укрсоцбанк проти задоволення позову заперечує. Посилається на те, що умовами Іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку ст. 37 Закону України Про іпотеку . У даному випадку норми Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не застосовуватися, оскільки це зроблено у позасудовому порядку (Т. 2, а. с. 1 - 3).

2.3 Позиція позивача щодо доводів відзиву відповідача на позов

У своїх поясненнях ОСОБА_1 вказує на те, що у пункті 4 Іпотечного договору перелічені можливі варіанти звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, Іпотечний договір не містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, як це передбачено нормою ст. 36 Закону України Про іпотеку . Окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя у встановленому законом порядку між сторонами укладений не був. Тому, відсутні підстави для здійснення держаним реєстратором реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ Укрсоцбанк (Т. 2, а. с. 72 -76).

2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року вищевказаний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення №39673597, прийняте 14.02.2018р. державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем, про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі ч. 1 ст. 267 ЦПК України визначено наступний порядок виконання цього рішення, що у разі набрання ним законної сили воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Акціонерного товариства Альфа-Банк та Комунального підприємства Центр державної реєстрації на користь ОСОБА_1 судові витрати - по 352,20 грн. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не був укладений окремий договір про звернення стягнення на предмет іпотеки. На час укладання Іпотечного договору у жовтні 2006 року редакція статті 37 Закону України Про іпотеку передбачала необхідність укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Мораторій не може бути підставою для відмови у прийнятті заяви про проведення державної реєстрації права власності (Т. 2, а. с. 108 - 110).

2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Байрамов Олександр Володимирович, діючий від імені Акціонерного товариства Альфа-Банк , просить рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року скасувати. Ухвали нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що: 1) позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права шляхом скасування рішення державного реєстратора. За таких підстав рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та законності; 2) суд вийшов за межі позовних вимог, визначаючи порядок виконання судового рішення; 3) позивач не здійснив дії направлені на отримання доказів, а реєстратор не надав витребувану судом реєстраційну справу; 4) судом першої інстанції невірно застосовано Закон України Про іпотеку (Т. 2, а. с. 113 - 115).

2.7 Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кешкентій Д.В., діючий від імені ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує на те, що посилання апелянта про наявність у ОСОБА_1 іншого житлового приміщення за адресою - АДРЕСА_2 є хибними, оскільки така інформація не знаходить свого відображення у матеріалах справи.

Внаслідок недотримання державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем норм закону, які полягали у перевірці належності наданих для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 документів, були порушені права ОСОБА_1 , оскільки ця квартира була його єдиним житлом.

Адвокат Кешкентій Д.В. зауважує, що відповідно до ст. 267 ЦПК України суд ухвалюючи рішення, має право встановити порядок його виконання (Т. 2, а. с. 140 - 146).

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі (Т. 2, а. с. 125 - 126).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2020 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 127).

09 липня 2020 від адвоката Кешкентія Д.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 140 - 146).

У судовому засіданні ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства Альфа-Банк залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Акціонерного товариства Альфа-Банк у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи Банк повідомлявся належним чином. Причини неявки не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надав.

Представник комунального підприємства Центр державної реєстрації у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи комунальне підприємство повідомлялося належним чином. Причини неявки представника не повідомило. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надало.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, багаторазове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника Акціонерного товариства Альфа-Банк - адвоката Байрамова Олександра Володимировича підлягає задоволенню частково.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

На виконання зобов`язань за кредитним договором №2006/13-2.06/826 від 06.10.2006 р. між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк , правонаступником якого є відповідач, 09.10.2006 р. укладено Іпотечний договір предметом якого є - квартира АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 10).

Зазначена квартира належала позивачу на підставі договору дарування №10230 від 12.12.2003р.

Згідно п. 4.4 Іпотечного договору, після прийняття рішення про звернення стягнення на Предмет іпотеки, предмет іпотеки передається Іпотекодержателю або третій особі за погодженням між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, в управління на період його реалізації у порядку, встановленому цим Договором.

Пункт 4.5 Іпотечного договору передбачає можливість звернення Іпотекодержателем стягнення на Предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку ст. 37 Закону України Про іпотеку .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 року відкрито провадження по справі №520/536/16 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2006/13-2.06/826 від 06.10.2006 р., яке перебуває у провадженні судді Калашникової О.І., провадження у якій зупинено судом 16.05.2019р. до вирішення по суті цієї справи.

ПАТ Укрсоцбанк звернувся до державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскрова О.В. із заявою про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки.

14.02.2018р. державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим О.В. прийнято рішення №39673597 про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, у випадку прострочення позичальником сплати чергової частини боргу, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ст. 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 15.11.2006 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року.

Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, в тому числі, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції щодо необхідності укладення для переходу права власності на предмет іпотеки окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, виходячи з вищевказаних положень діючого на момент укладення іпотечного договору законодавства.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів дійшов правильного вищезазначеного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Щодо доводів апелянта про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування рішення державного реєстратора, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у позові заявив вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є саме скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (п. 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18).

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39673597 прийняте 14.02.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 , необхідно розуміти і як скасування запису про проведену державну реєстрацію про право власності.

Тому, керуючись положеннями, які викладені в ст. 5 ЦПК України щодо ефективного способу захисту, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування і запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Доводи апелянта про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, визначаючи порядок виконання судового рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції невірно витлумачено та застосовано Закон України Про іпотеку не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

На час укладення іпотечного договору (станом на 09.10.2006 року) діяла наступна редакція ст. ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку .

Статтею 36 згаданого закону визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Суд першої інстанції помилково користувався виключно ст. 37 Закону України Про іпотеку , ігноруючи положення ст. 36 вказаного Закону, яка чітко вказує на те, що договором про задоволення вимог іпотекодержателя, також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі,

Відповідно до п. 4.5. Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених цим Договором.

Згідно п.п. 4.5.3. Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, чинним законодавством та умовами укладеного Іпотечного договору передбачено, що державна реєстрація права власності може проводитися і на підставі Іпотечного договору, в якому міститься відповідне застереження, та є законним способом набуття нерухомого майна у власність.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 07 червня 2014 року не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у позивача ОСОБА_1 не існує інших об`єктів нерухомості у власності, окрім житлової нерухомості за адресою - АДРЕСА_3 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житлова нерухомість за адресою - АДРЕСА_3 має загальну площу - 97,2 кв. м., житлова площа - 61,8 кв. м..

Таким чином, відповідний об`єкт іпотеки відповідає умовам об`єкту мораторію, відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Статтею 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України Про іпотеку .

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 грудня 2019 року, виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку , отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 жовтня 2018 року судовим рішенням по справі № 465/1310/17, провадження № 61-29771 св 18, підтвердив, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18), а також від 19 лютого 2020 року у справі № 758/2524/17 (провадження № 61-448св19).

Частиною 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України Про іпотеку та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства Альфа-Банк є частково обґрунтованим, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині обґрунтування задоволення позовних вимог.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права щодо необхідності укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та посилання на те, що Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до неправильного обґрунтування підстав задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні за вищевказаного обґрунтування.

Крім того, резолютивну частину рішення необхідно доповнити третім абзацом наступного змісту: Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 24831552 здійснений 09.01.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В решті рішення необхідно залишити без змін.

3.6 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Альфа-Банк - адвоката Байрамова Олександра Володимировича - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року - змінити.

Доповнити мотивувальну частину рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2020 року висновками в редакції мотивувальної частини даної постанови.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом третім наступного змісту:

Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 24831552 здійснений 09.01.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 13 квітня 2021 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе