Постанова

від 28.03.2024 по справі 520/10604/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1603/24

Справа № 520/10604/18

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду м. Одеса від 26 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом представника Кешкентія Дениса Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», АТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») про скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року представником Кешкентієм Денисом Володимировичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Київського районного суду м. Одеса із позовною заявою до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію. Зазначаючи, що Акціонерним товариством «Альфа-Банк» без дозволу позивача зареєстровано право власності на його квартиру, за допомогою державного реєстратора, чим було порушено його право власності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року позовні вимоги представника Кешкентія Дениса Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію, задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції адвокат Байрамов Олександр Володимирович, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Альфа-Банк» звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог представника Кешкентія Дениса Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію, відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення ухвалено при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказував, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визначаючи порядок виконання судового рішення. Окрім того зазначає, що позивачем було обрано не вірний спосіб захисту порушеного права шляхом скасування рішення державного реєстратора, в результаті чого рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та законності, отже таким вважатись не може.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» адвоката Байрамова Олександра Володимировича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2020 по цивільній справі задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси змінено, доповнено в мотивувальній частині висновками в редакції мотивувальної частини в даній постанові, доповнено резолютивну частину абзацом третім наступного змісту: «Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 24831552 здійснений 09.01.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 ». В решті рішення залишено без змін.

Адвокат Байрамов Олександр Володимирович, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Альфа-Банк» звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.02.2020 і постанову Одеського апеляційного суду від 01.04.2021 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог представника Кешкентія Дениса Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію відмовити у повному обсязі (т. 3, а. с. 1-25).

Постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» адвоката Байрамова Олександра Володимировича на постанову Одеського апеляційного суду від 01.04.2021 по цивільній справі за позовом представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 01.04.2021 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасувати та передати справу у цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3, а. с. 63-73).

07 червня 2023 року цивільна справа № 520/10604/18 надійшла на адресу Одеського апеляційного суду (т. 3, а. с. 78) та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа розподілена колегії суддів в складі: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М. (т. 3, а. с.79).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2023 справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці та тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні представника апелянта ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги. Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи..

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та Банком не укладалося, оскаржуване рішення державного реєстратора від 14.02.2018 про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» було прийнято стосовно майна, щодо якого були наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, чим відповідачем порушено приписи ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому суд вирішив скасувати рішення державного реєстратора. Також суд зазначив, що на час укладання Іпотечного договору у жовтні 2006 редакція статті 37 ЗУ «Про іпотеку» передбачала одну правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки як то договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім іншого суд зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №718/2468/18 Закон України«Про мораторійна стягненнямайна громадянУкраїни,наданого якзабезпечення кредитівв іноземнійвалюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, у тому числі тих, які регулюють порядок проведення державної реєстрації, і не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації.

Згідно змін до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним скасуванням цим рішенням заяви власника про заборону вчинення реєстраційних дій чи відповідного судового рішення, зареєстрованих у базі даних заяв, тому суд на підставі ч. 1 ст. 267 ЦПК України вирішив визначити порядок виконання рішення: у разі набрання рішенням законної сили, воно є підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

24.05.2023 Верховний Суд, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 01.04.2024, вказав, що переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначив, що відповідний об`єкт іпотеки відповідає умовам об`єкту мораторію відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також апеляційний суд вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39673597, прийнятого 14 лютого 2018 року, необхідно розуміти і як скасування запису про проведену державну реєстрацію про право власності. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_1 просив саме скасувати рішення № 39673597, прийняте 14 лютого 2018 року державним реєстратором КП «ЦДР» Іскровим О. В. Позовних вимог про скасування запису у Державному реєстрі речових прав № 24831552 від 09 січня 2018 року позивач не заявляв.

Банк у відзиві на позовну заяву вказував, що у власності ОСОБА_1 є інше житло, а саме квартира АДРЕСА_2 , тому положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані. ОСОБА_1 зазначив, що подарував ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 19 лютого 2015 року. Апеляційний суд не надав оцінки доводам сторін щодо наявності/відсутності у власності ОСОБА_5 іншого житла, не надав оцінки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 жовтня 2017 року та 16 червня 2020 року, не усунув суперечності між цією інформацією.

Тому Верховний Суд повернув справу на повторний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції від 26.02.2020 в межах доводів апеляційної скарги з врахуванням вказівок касаційного суду в постанові від 24.05.2023, яка була прийнята за результатами розгляду цієї справи.

Фактичні обставини справи та оцінка апеляційного суду

За обставинами даної справи на виконання зобов`язань за кредитним договором №2006/13-2.06/826 від 06.10.2006 між ОСОБА_5 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, 09.10.2006 укладено Іпотечний договір предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (т.1, а.с.10). Відповідно доп.1.1іпотечного договору квартира належала позивачу на підставі договору дарування від 12 грудня 2003 року, зареєстрованого за № 10230.

Відповідно до положень ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, на момент укладення договору іпотеки, Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

За ч. 1 ст. 36 цього Закону в тій же редакції сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.4 іпотечного договору після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки цей предмет передається іпотекодержателю або третій особі за погодженням між іпотекодавцем та іпотекодержателем в управління на період його реалізації у порядку, встановленому цим договором.

За п. 4.5 іпотечного договору передбачена можливість звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідні положення підтверджують, що сторони обумовили в договорі відповідне застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Разом з тим, суд першої інстанції вказаного не врахував, з огляду на що апеляційний суд вважає необхідним змінити рішення суду в частині мотивування.

Оскільки позичальником були порушені строки сплати кредитного зобов`язання, банк на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі звернувся з заявою про реєстрацію права власності на іпотечне майно за собою.

14 лютого 2018 року державний реєстратор КП «ЦДР» Іскров О. В. прийняв рішення № 39673597 про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідно до положень п. 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вище зазначалось, квартира, яка була передана в іпотеку на підставі іпотечного договору від 09.10.2006, належала іпотекодавцеві на підставі договору дарування від 12 грудня 2003 року, зареєстрованого за № 10230.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2017 у власності ОСОБА_1 перебуває квартира АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 16 лютого 2005 року (т. 2, а.с. 4).

Разом з тим, відповідно доінформаційної довідкиз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майновід 16.06.2020власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 на підставідоговору дарування,серія таномер 3-117від 19.02.2015 (т. 2, а. с. 148-150).

Отже, вказані обставини підтверджують, що на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за банком, боржнику ОСОБА_1 належала на праві приватної власності лише іпотечна квартира АДРЕСА_2 , яка була його місцем постійного проживання. Вказані обставини не були спростовані в процесі розгляду справи. Тому, на спірні правовідносини, які виникли між сторонами, поширюються положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», з огляду на що підстави для проведення державної реєстрації права власності за відповідачем були відсутні, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19.05.2020 в справі № 644/3116/18 висловилась, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

З огляду на вище наведене та оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо скасування рішення державного реєстратора, однак виходив з помилкових мотивів, ухвалюючи рішення по суті спору, апеляційний суд змінює та доповнює рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, належним способом захисту права позивача є вимоги про скасування рішення державного реєстратора про право власності. При цьому, ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначений порядок поновлення права власності попереднього власника у випадку скасування рішення про реєстрацію права власності за іншою особою. Тому, оскільки позивачем був правильно обраний спосіб захисту його прав, чинним законодавством прямо встановлений механізм поновлення прав щодо нерухомого майна, які були припинені, а позивач не заявляв вимог про визнання права власності за ним, рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку виконання судового рішення підлягає скасуванню, а в іншій частині підлягає доповненню в частині мотивування з врахуванням вище викладених обґрунтувань.

Таким чином, враховуючи вище встановлені обставини справи, вказівки суду вищої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку виконання та змінює й доповнює оскаржуване рішення в частині мотивування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») адвоката Байрамова Олександра Володимировича задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року в частині визначення порядку виконання рішення шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 - скасувати. В іншій частині рішення змінити та доповнити в частині мотивування.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда

Повний текст постанови складений 24 квітня 2024 року

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк