Постанова

від 31.05.2023 по справі 532/2179/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 532/2179/21 Номер провадження 22-ц/814/1887/23Головуючий у 1-й інстанції Назарьова Л. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Полтаави цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, Полтавської районної державної адміністрації та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Білорусія» про визнання права на земельну частку (пай).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 5,43 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) у землях запасу, які розташовані на території колишньої Шенгурівської сільської ради, що входить до складу Кобеляцької міської громади, та включити ОСОБА_1 до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) КСП «Білорусія» на території Шенгурівської сільської ради Кобеляцького (Полтавського) району Полтавської області.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що з 29 липня 1996 року по 09 березня 2000 року ОСОБА_1 була членом та працівником КСП «Білорусія» Кобеляцького району Полтавської області. 19.02.1996 року КСП «Білорусія» видано Державний акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_1 виділено земельну частку (пай) у розмірі 5,43 га з земельного фонду запасу та постановлено внести в список колгоспників, що мають право на земельну частку (пай). Однак, у даний список ОСОБА_1 не було внесено та відповідного сертифікату про право на земельну частку (пай) вона не отримала. Про порушення свого права позивач дізналася лише у 2021 році, після ліквідації КСП «Білорусія». На цей час позивачка не може реалізувати своє законне право через недотримання формальних процедур керівництвом КСП «Білорусія» іншим шляхом, ніж звернення до суду із позовом.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки рішенню загальних зборів уповноважених членів КСП від 16 лютого 1999 року, які у межах своїх повноважень ухвалили рішення про виділення позивачці земельної частки (паю), при цьому суд не навів жодного нормативного акта, який забороняв керівному органу КСП виділяти земельні частки (паї) новим членам КСП.

За змістом законодавства, яке рулювало спірні правовідносини, після отримання Державного акта на право колективної власності на землю саме члени КСП отримували право розпоряджатися своєю землею.

Суд не звергнув уваги, що наявними у справі доказами підтверджено, що позивач до закінчення розпаювання земель була прийнята до членів КСП.

У відзиві Кобеляцька міська рада. посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві повторно викладені обставини і обґрунтування заперечень на позов, звертається увага на пропуск позивачкою строку давності і відсутності поважних причин для його поновлення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 12.08.2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29 липня 1996 року по 09 березня 2000 року працювала в колгоспі-асоціації «Білорусія» Кобеляцького району та в подальшому переведена в СТОВ «Білорусія» (а.с.13).

В члени колгоспу-асоціації «Білорусія» ОСОБА_1 прийнята 29 липня 1996 року, що підтверджується записами в трудовій книжці останньої (а.с.14-18).

01 квітня 2000 року ОСОБА_1 звільнена з СТОВ «Білорусія» за власним бажанням і з цього часу прийнята в члени ТОВ «Олліс».

КСП «Білорусія» отримало у колективну власність землі загальною площею 1 276,4 га відповідно до рішення Шенгурівської сільської Ради народних депутатів від 21 лютого 1996 року, про що видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ № 00021, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю № 15 від 19 лютого 1996 року. Середній розмір земельної частки (паю) по бувшому КСП «Білорусія» складає 5,41 га в умовних кадастрових гектарах (а.с.22, 65-67).

У списку громадян - членів колгоспу-асоціації «Білорусія» Шенгурівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області ОСОБА_1 не значиться (а.с.28-30).

Згідно відповіді відділу Держгеокадастру у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 02.03.2021 року №19/107-21 сертифікат на право на земельну частку пай ОСОБА_1 не видавався. Відповідно до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства «Білорусія» які є додатком до державного акту на право колективної власності на землю серія ПЛ №00021, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності за №15 від 19.02.1996 року, ОСОБА_1 не значиться. Причини неотримання сертифікатів відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держеокадастру у Полтавській області, невідомі (а.с. 31).

Згідно протоколу зборів уповноважених членів колгоспу-асоціації «Білорусія» Кобеляцького району Полтавської області від 05 грудня 1998 року члени колгоспу вирішили виділити земельну частку (пай) в установленому Загальними зборами розмірі 5,43 га із земельного фонду запасу і ввести в список колгоспників, що мають право на земельний пай ОСОБА_1 (а.с. 27)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 прийнята в члени КСП «Білорусія» лише 29 липня 1996 року, тобто після видачі державного акту на право колективної власності на землю, то вона не має права на земельну частку (пай), яке передбачено Указом ПрезидентаУкраїни «Пропорядок паюванняземель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям»від 8серпня 1995року за № 720/95.

Обговорюючи питання про строки давності, суд першої інстанції послався на висновки ВС, викладені у постановах від 29 вересня 2021 року (справа №181/257/19), від 03 листопада 2021 року (справа № 540/1100/18).

Перевірячи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Статтею 1Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до Указу ПрезидентаУкраїни від8серпня 1995р.№ 720/95«Про порядокпаювання земель,переданих уколективну власністьсільськогосподарським підприємствамі організаціям» право на земельний пай одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Таким чином, за загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності таких умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Згідно з п.2, п.7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року №720 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а такожіншим особам,яких приймаютьу членисільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Новоприйняті члени недержавних сільськогосподарських підприємств можуть отримати земельну ділянку з резервного фонду на підставі заяви такого члена, рішення управління цього підприємства та рішення органу місцевого самоврядування, у віданні якого перебуває резервний фонд.

Отже, нормативними актами, які регулювали спірні правовідносини, передбачалася можливість виділення новоприйнятим членам КСП земельної частки (паю) за рахунок резервного фонду вже після отримання КСП землі у колективну власність.

У межах розгляду цієї справи встановлено, що позивачка прийнята у члени КСП вже після видачі державного акта на право колективної власності на землю, отже, логічно, що вона не була включена до списку від 19.02.1996 року членів КСП, які отримали право на частку (пай).

Згідно рішення зборів уповноважених членів КСП від 05 грудня 1998 року ОСОБА_1 виділено земельну частку (пай) із земельного фонду запасу і введено її у список колгоспників, що мають право на земельну частку (пай), тобто новому члену КСП пісдя отриманя державного акта на право колективної власності на землю вирішено виділити пай (частку).

З наведених підстав слід визнати помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка не набула право на земельну частку (пай).

Разом з тим, у межах розгляду цього спору підлягає вирішенню питання про дотримання позивачкою строків давності звернення до суду з вимогою про захист порушенного права.

Відповідно до частини 4 статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень у справі № 188/1842/21, Верховний Судпогодився ізвисновком судуапеляційної інстанціїпро відмовуу задоволенніпозову зпідстав пропускустроку давності і зазначив таке.

«Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України2003року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75ЦК УкраїнськоїРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76ЦК УкраїнськоїРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.»

Верховний Суд також зазначив, що «Судова практика у спірних правовідносинах є сталою, Верховний Суд неодноразово висловлював подібну правову позицію, зокрема у постановах від 12 червня 2019 року справі № 702/962/17 (провадження № 61-40068св18), від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16 (провадження № 61-36780св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18 (провадження № 61-1048св19), від 03 листопада 2020 року справі № 530/1367/18 (провадження № 61-19378св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19 (провадження № 61-3107св20), від 04 жовтня 2021 року у справі № 190/1185/20 (провадження № 61-7084св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 08 листопада 2021 року у справі № 615/870/20 (провадження № 61-4437св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 10 лютого 2022 року у справі № 132/1038/21 (провадження № 61-19793св21), 30 червня 2022 року у справі № 143/849/20 (провадження № 61-1089св21).»

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про виділення їй у грудні 1998 року земельної частки (паю), проте згідно її пояснень у позові дізналася про порушене право лише у 2021 році. Жодних обгрунтованих доводів на користь існування об`єктивних обставин, які перешкоджали їй цікавитися реалізацією свого права на землю упродовж 23 років, позивачка суду не навела.

Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постановах ВС від 29 вересня 2021 року (справа №181/257/19), від 03 листопада 2021 року (справа № 540/1100/18), є хибним з огляду на відмінність встановлених фактичних обставин.

З урахуванням встановленого у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку давності.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 травня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, Полтавської районної державної адміністрації та сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Білорусія» про визнання права на земельну частку (пай) з підстав пропуску строку давності.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 31 травня 2023 року.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов