Постанова

від 31.05.2023 по справі 816/1841/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 816/1841/16

касаційне провадження № К/9901/36357/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засідання касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 (суддя Бойко С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 (головуючий суддя - Тацій Л.В., судді - Григоров А.М., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гутянський елеватор" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.2016 №0010181204.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним правомірно зменшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік на суму сплаченого упродовж 2015 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до пункту 137.5 статті 137 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 23.05.2016 №0010181204.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач мав право на зменшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік на суму сплаченого упродовж 2015 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до положень пункту 137.5 статті 137 ПК України.

Інспекція, не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пункту 137.5 статті 137 ПК України, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що судами не враховано, що відповідно до формули, зазначеній у рядку 16.2 додатка (зменшення нарахованої суми податку) позивач не мав права зазначати суму нарахованого за 2015 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки у декларації платником не визначено суму податку на прибуток, що підлягала сплаті до бюджету за 2015 рік. Відповідно до поданої декларації сума податку на нерухоме майно є більшою ніж сума податку на прибуток, що підлягала сплаті до бюджету.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.02.2017 відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою відповідача.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав до суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 30.05.2023 - визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у попередньому судовому засіданні і призначив справу до розгляду на 31.05.2023.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №296, наказів Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (ЄДРПОУ 39680655) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44057192).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що платник 24.02.2016 подав до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток за 2015 рік, яка зареєстрована за №9276018184.

03.03.2016 позивач подав уточнену податкову декларацію з податку на прибуток за 2015 рік, що зареєстрована за №9276485373.

Інспекцією проведено камеральну перевірку податкової звітності Товариства з податку на прибуток за 2015 рік, за результатами якої складено акт від 04.05.2016 №1389/16-01-12-04/31834605 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень пункту 137.5 статті 137 ПК України, наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №897 "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств", в наслідок чого позивачем завищено суму податку на прибуток, належну до зменшення за результатами фінансово-господарської діяльності за 2015 рік, у розмірі 711275,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0010181204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 711275,00 грн.

Податок на прибуток у 2015 році позивачем сплачувався шляхом проведення кожного місяця авансових внесків до бюджету, загальна сума таких внесків за 2015 рік становила 7499702,00 грн.

За результатами річного декларування, при проведенні остаточних розрахунків з бюджетом щодо сплати податку на прибуток, платник податку зменшує суму податкового зобов`язання на суму сплачених упродовж року авансових внесків.

Згідно з даними поданої звітності податкове зобов`язання зі сплати позивачем податку на прибуток за 2015 рік має позитивне значення та становить 4019761,00 грн.

За результатами 2015 року у позивача виник обов`язок зі сплати податку на прибуток, однак такий обов`язок платником виконано шляхом здійснення упродовж року авансових внесків з податку на прибуток, як те передбачено пунктом 57.1 статті 57 ПК України. Позивачем фактично сплачено до бюджету податок на прибуток за 2015 рік у розмірі 4019761,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про те, що відповідно до формули, наведеної у рядку 16.2 додатка ЗП (зменшення нарахованої суми податку), позивач не мав права включати сплачений упродовж 2015 року податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки у позивача відсутнє зобов`язання зі сплати до бюджету податку на прибуток за 2015 рік.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 137.4 статті 137 ПК України встановлено, що податковим (звітним) періодом є календарний рік з урахуванням положень, визначених пунктом 57.1 статті 57 цього Кодексу. Податковий (звітний) рік для платників податків починається з першого календарного дня податкового (звітного) року і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) року.

Строки сплати податкового зобов`язання з податку на прибуток визначені пунктом 57.1 статті 57 ПК України, відповідно до якого платники податку на прибуток щомісяця, протягом дванадцятимісячного періоду, сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду. Сума щомісячних авансових внесків обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за попередній звітний (податковий) рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов`язання з цього податку, без подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 137.5 статті 137 ПК України, податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, зменшується на суму нарахованого та сплаченого податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) відповідно до розділу XII цього Кодексу щодо об`єктів нежитлової нерухомості.

Таким чином, платник податків має право на зменшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму авансових платежів та нарахованого і сплаченого податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у позивача виникло право на зменшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік на суму сплаченого упродовж 2015 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до положень пункту 137.5 статті 137 ПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що доводи відповідача щодо відсутності у Товариства такого права, обґрунтовані посиланням на приписи пункту 137.6 ПК України та листа ДФС України від 13.05.2016 №10490/6/99-99-15-02-02-15.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відзначив, що лист ДФС України від 13.05.2016 №10490/6/99-99-15-02-02-15 стосується роз`яснень щодо врахування у зменшення податку на прибуток податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в контексті вказаної вище норми ПК України в редакції, яка набула чинності 01.01.2016 після внесення змін, та з посиланням на те, що платники податку на прибуток, які згідно з пунктом 57.1 ПК України та пункту 9 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України протягом 2015 року сплачували авансові внески з податку на прибуток, відображають їх у рядку 16.1 додатка ЗП. Врахування суми податку на нерухоме майно у зменшення податку на прибуток для таких платників розраховується як додатне значення нарахованого податку на прибуток мінус щомісячні авансові внески, відображені в рядку 16.1 додатка ЗП (не більше позитивного значення ((рядок 06 + рядок 08 + рядок 10 + рядок 12 + рядок 15 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств) - (рядок 16.1 додатка ЗП)). Зазначене обмеження передбачене пунктом 137.6 статті 137 ПК України з 01.01.2016.

Оскільки статті 137 ПК України була доповнена пунктом 137.6 ПК України згідно із Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набув чинності 01.01.2016, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що обмеження, встановлене вказаним пунктом статті 137 ПК України, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли у 2015 році.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (ЄДРПОУ 39680655) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44057192).

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова